29 листопада2022 року місто Київ
Справа 755/20274/19
Апеляційне провадження № 22-ц/824/494/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Желепи О. В.,
суддів: Кравець В. А., Мазурик О. Ф.
за участю секретаря судового засідання Ковальової В. О.
розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 та ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року (у складі судді Галаган В.І., повне судове рішення складено 21 лютого 2020 року)
в справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,
У грудні 2019 року АТ «Альфа-Банк» звернулось до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В позовній заяві АТ «Альфа-Банк» просило:
1. визнати громадян: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , такими що втратили право користування п'ятикімнатною квартирою, загальною площею 214,00 кв. м, житловою площею 105,50 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
2. зняти з реєстраційного обліку громадян: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , з п'ятикімнатної квартири , загальною площею 214,00 кв. м, житловою площею 105,50 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
3. стягнути солідарно з відповідачів витрати по сплаті судового збору.
Позов обґрунтовано тим, що згідно рішення № 05/2019 АТ «Укрсоцбанк» від 15 жовтня 2019 року прийнято рішення щодо припинення АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк», яке є правонаступником всіх прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк». Таким чином, позивач з 15 жовтня 2019 року є законним власником спірного нерухомого майна. За даними реєстру територіальної громади м. Києва за адресою спірної квартири зареєстровані відповідачі, якими у добровільному порядку не задоволено вимогу позивача про усунення перешкод у користуванні належною позивачу на праві власності квартирою, тому позивач вимушений звернутися з даним позовом до суду.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
ВизнаноОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
ВизнаноОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
ВизнаноОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
ВизнаноОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
ВизнаноОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , таким, що втратив право на користування квартирою АДРЕСА_2 .
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 640,34 грн.
Стягнутоз ОСОБА_4 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 320,17 грн.
Стягнутоз ОСОБА_2 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 320,17 грн.
Стягнутоз ОСОБА_5 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 320,17 грн.
Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Акціонерного товариства «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 320,17 грн.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 , 21 квітня 2020 року звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року в частині задоволення позову скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволені позову в повному обсязі. Вказує на те, що рішення є незаконним, необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції неправомірно повернув зустрічний позов відповідачу та відзив на позовну заяву, тим самим порушивши право відповідача на захист, оскільки відзив містив важливі відомості, які свідчать про відсутність підстав для задоволення позову. Крім того, у відзиві відповідач заперечувала проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, оскільки в квартирі проживає малолітня дитина та людина з інвалідністю. Зазначає, що нею подана окрема апеляційна скарга на ухвалу, якою було повернуто зустрічний позов та відзив.
Вказує, що позивач незаконно перереєстрував на себе квартиру, яка є предметом спору, без відповідного дозволу органу опіки і піклування. З'ясування обставин про отримання або не отримання дозволу органу опіки і піклування важливе як в межах первинного так і в межах зустрічного позову, однак суд першої інстанції ухилився від дослідження вказаних обставин.
Крім того, суд першої інстанції розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження, вказане порушення норм ЦПК України є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції. Дана справа не є малозначною, а також не відноситься до справ незначної складності.
Звертає увагу суду на те, що позов є безпідставним, та позивачем обрано не вірний спосіб захисту. Крім того, позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу, яким могла б бути підтверджено, що відповідачами порушено його право.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права та правові позиції суду касаційної інстанції, які не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а також вийшов за межі позовних вимог.
Таким чином, рішення Дніпровськогорайонного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року є незаконним та необґрунтованим, і підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 червня 2020 року у складі колегії суддів: Головуючго судді Мараєвої Н. Є., суддів: Заришняк Г. М., Рубан С. М. - відкрито провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Як вбачається з матеріалів справи, інші учасники своїм правом щодо подачі відзиву не скористались.
Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 10 листопада 2020 року зупинено провадження у даній справі до набрання законної сили рішенням у цивільній справі №755/3994/20 Дніпровським районним судом міста Києва.
Згідно розпорядження в.о. керівника апарату Київського апеляційного суду від 06.07.2021 року, у зв'язку із звільненням судді Мараєвої Н. Є. , що унеможливило продовження суддею-доповідачем розгляду справи, призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи. Визначено колегію суддів для продовження розгляду справи у складі: головуючий суддя Желепа О. В., судді: Кравець В. А., Мазурик О. Ф.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 листопада 2022 року поновлено провадження у даній справі.
У судове засідання учасники справи не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Від представника позивача АТ «Альфа-Банк» адвоката Лавошник Г. В. надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника АТ «Альфа-Банк».
Представник скаржника адвокат Мартиненко О. В. про розгляд справи повідомлявся шляхом здійснення телефонограми, проти розгляду справи за його відсутності не заперечував.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Рішення оскаржується в частині задоволених позовних вимог, тому вонопереглядається лише в частині оскарженій відповідачами.
Заслухавши доповідь Головуючого судді Желепи О. В., дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Відповідно до ч.1 ст. 321 ЦПК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Частиною 1 ст. 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення ким саме порушене право та з яких підстав.
Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За приписами ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 19 грудня 2006 року між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк», правонаступником якого є АТ «Укрсоцбанк» та іпотекодавцем ОСОБА_2 укладено Іпотечний договір № 030.29-50/207-С, за умовами якого іпотекодавець передала в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення іпотекодавцем основного зобов'язання п'ятикімнатну квартиру, загальною площею 214,00 кв.м., житловою площею 105,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та належить іпотекодавцеві на праві власності на підставі Свідоцтва про право власності від 05.12.2005 року. (а.с. 5-6)
Відповідно до п. 4.1, 4.5 Іпотечного договору, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем основного зобов'язання, іпотекодержатель має право задовольнити свої забезпечені іпотекою вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із наступних способів, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку».
Державним реєстратором Сорокою В. М. комунального підприємства «Реєстраційне бюро» м. Київ 27 травня 2019 року прийнято рішення про державну реєстрацію права власності АТ «Укрсоцбанк» на п'ятикімнатну квартиру, загальною площею 214,00 кв.м., житловою площею 105,5 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.05.2019 року. (а.с. 8)
Рішенням загальних зборів учасників Акціонерного товариства «Альфа-Банк» та загальних зборів учасників Акціонерного товариства «Укрсоцбанк» 15 жовтня 2019 року затверджено рішення про реорганізацію АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
15 жовтня 2019 року Рішенням № 5/2019 єдиного акціонера АТ «Укрсоцбанк» затверджено Передавальний акт та визначено, що правонаступництво щодо всього майна, прав та обов'язків АТ «Укрсоцбанк», які зазначені у передавальному акті, виникає у АТ «Альфа-Банк» з дати, визначеної у Передавальному актів, а саме - з 15.10.2019 року. Протоколом № 4/2019 позачергових загальних зборів акціонерів АТ «Альфа-Банк» від 15.10.2019 року було вирішено затвердити Передавальний акт. (а.с. 12, 13-17, 18)
За даними Відомостей електронного реєстру територіальної громади м. Києва «ГІОЦ/КМДА» ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . (а.с. 28, 29, 30, 31, 32, 33)
19.09.2019 року АТ «Укрсоцбанк» на адресу ОСОБА_2 надіслано письмову Вимогу про добровільне виселення та зняття з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності АТ «Укрсоцбанк», правонаступником всіх прав та обов'язків якого є АТ «Альфа-Банк». (а.с. 9, 10, 11)
Задовольняючи частково позовні вимоги суд виходив з того, що предмет спору становлять вимоги позивача про позбавлення права користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , вказуючи на те, що відповідачі, не маючи договірних відносин із позивачем як власником квартири щодо права користування квартирою, зареєстровані за адресою спірної квартири, не несуть тягар утримання житла та порушують право позивача як власника спірного нерухомого майна на реалізацію ним права користування та розпорядження належним на праві власності майном.
Таким чином, аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення вимоги позивача в частині визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, а саме: квартирою АДРЕСА_2 , оскільки судом встановлено, що відповідачі не являються власниками квартири, яка належить на праві власності позивачу, між сторонами відсутній договір щодо права та порядку користування відповідачами спірною квартирою, що, відповідно, порушує право власності позивача, який має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном та вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб, будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним.
За таких обставин, коли права власника порушені, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження своїм майном, суд приходить до висновку, що позивач правомірно вимагає усунення будь-яких порушень його прав, в даному випадку шляхом визнання особи відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням.
В той же час, суд вважав необґрунтованою позовну вимогу позивача пред'явлену до відповідачів про примусове зняття їх з реєстраційного обліку, оскільки таку вимогу може бути пред'явлено лише до органу реєстрації у разі відмови останнього у вчиненні таких дій за наявності передбачених ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» підстав, в тому числі за наявності рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення особи права користування житловим приміщенням.
Дослідивши наявні в справі письмові докази, колегія суддів встановила, що вищенаведені обставини. які суд вважав встановленими є недоведеними. а висновки суду не відповідають встановленим обставинам та вимогам закону.
Підставою для часткового задоволення позовних вимог суд першої інстанції вважав набуття АТ «Альфа-Банк» права власності на квартиру АДРЕСА_2 , яке останнє набуло у зв'язку з реорганізацією АТ «Укрсоцбанк» шляхом приєднання до АТ «Альфа-Банк».
В свою чергу АТ «Укрсоцбанк» набуло право власності на спірну квартиру на підставі прийнятого рішення державним реєстратором Сорокою В. М. 27 травня 2019 року, що підтверджено Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 30.05.2019 року (а.с. 8).
Однак, як встановлено апеляційним судом, відповідачами оскаржувалась правомірність такої реєстрації, в наслідок чого апеляційне провадження у даній справі було зупинено.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 вересня 2022 року у справі № 755/3994/20 залишено без змін рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 26 січня 2022 року, яким скасовано рішення реєстратора Комунального підприємства «Реєстраційне бюро» Сороки Валерія Миколайовича про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 47112041 від 30 травня 2019 року 10:09:36, про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за Акціонерним товариством «Укрсоцбанк», правонаступником якого є Акціонерне товариство «Альфа-Банк».
Припиненоправо власності за Акціонерним товариством «Альфа-Банк» на нерухоме майно - п'ятикімнатну квартиру АДРЕСА_3 .
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Таким чином, судом при розгляді справи №755/3994/20 встановлено, що АТ «Альфа-Банк» не є власником спірної квартири, набув такого права протиправно та з порушенням встановленого законом порядку.
Крім того, відповідно до положень ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятки встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотеко-держателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлі приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Згідно з частиною першою статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Статтею 109 ЖК УРСР визначено загальний порядок виселення із займаного жилого приміщення.
Так, у частинах першій та другій статті 109 ЖК УРСР зазначено, що виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку. Допускається виселення в адміністративному порядку з санкції прокурора лише осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення або проживають у будинках, що загрожують обвалом. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Отже, частина друга статті 109 ЖК УРСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Водночас, за змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Верховний Суд України у постанові від 22 червня 2016 року у справі №6-197цс16 сформулював правовий висновок, від якого Верховний Суд не відступав, згідно з яким за частиною другою статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частиною третьою статті 109 ЖК Української РСР, після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі №753/12729/15-ц (провадження № 14-317цс18) вказала, що вважає правовий висновок Верховного Суду України про належне застосування статті 40 Закону № 898-IV та статті 109 ЖК Української РСР, викладений у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16 та від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, законним та обґрунтованим, цей висновок враховує вимоги як вітчизняного, так і міжнародного законодавства про дотримання положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практики ЄСПЛ, а також ураховує, що такі обмеження неволодіючого власника встановлені законом, вони є необхідними в демократичному суспільстві та застосовуються з дотриманням балансу інтересів сторін спірних правовідносин, оскільки наявні інші ефективні способи захисту прав неволодіючого власника.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 червня 2019 року у справі №643/18788/15-ц (провадження № 14-93цс19) дійшла висновку, що до правовідносин між власником, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, та особами, які мають право користування таким приміщенням, підлягають застосуванню положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» та положення статті 109 ЖК Української РСР.
Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом в постанові від 04.08.2021 у справі №199/163/19.
Отже, обмеження права власника, який набув жиле приміщення за результатами звернення стягнення на предмет іпотеки, на підставі статті 109 ЖК Української РСР та статті 40 Закону України «Про іпотеку», є передбачуваними.
Також Верховний Суд в постанові від 04.08.2021 у справі №199/163/19 зазначив, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Обраний позивачем спосіб захисту має бути направлений на припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення, відповідати матеріально-правовим способам захисту права.
Звертаючись до суду з цим позовом, як на підставу позовних вимог АТ "Альфа-Банк" посилався на те, що після набуття АТ "Укрсоцбанк", правонаступником майнових прав якого він є, права власності на квартиру відповідачі добровільно відмовляються звільнити житло та знятися з реєстраційного обліку, у зв'язку з чим просив визнати відповідачів такими, що втратили право користування жилим приміщенням.
Проте, оскільки гарантії захисту порушених прав іпотекодержателя врегульовано статтями 37, 40 Закону України «Про іпотеку», саме з цих підстав АТ "Альфа-Банк", як правонаступник АТ "Укрсоцбанк", до суду не звертався, тому обраний ним спосіб захисту права шляхом пред'явлення позову про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням, є неефективним, оскільки не призводить до відновлення порушеного права.
Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає, що позивачем обраний неналежний (неефективний) спосіб захисту, оскільки він є правонаступником майнових прав АТ "Укрсоцбанк", як власника нерухомого майна набутого внаслідок звернення стягнення на це майно, яке було предметом іпотеки.
При цьому, судом встановлено, що право власності на спірну квартиру було зареєстровано на підставі іпотечного застереження, а отже, спірна квартира до набуття позивачем права власності на неї, була предметом іпотеки.
Судом також враховується, що вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням, у разі її задоволення, має фактичним наслідком позбавлення відповідачів права на житло та, відповідно, їх виселення. Проте таке позбавлення права має ґрунтуватися не лише на вимогах закону, але й бути виправданим, необхідним для захисту прав позивача та співмірним із тим тягарем, який у зв'язку із втратою житла покладається на сторону відповідача, оскільки позбавлення житла будь-якої особи є крайнім заходом втручання у права на житло.
Колегія суддів також погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції в порушення норм ст. 274 ЦПК України розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, оскільки не врахував категорію та складність даної справи та її значення для сторін, які внаслідок ухваленого судом рішення були позбавлені права на житло. Дана справа не є малозначною, а також не відноситься до справ незначної складності.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частиніухвалено з порушенням норм процесуального права, за не вірного застосуванння норм матеріального права,висновки судлу не відповідають фактичним обставинам справи, не повно з'ясовано всі обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, а тому воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимого.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
За подання апеляційної скарги відповідач ОСОБА_2 сплатиласудовий збір у розмірі 2 881 грн 50 к. (а.с.177 том 1).
Оскільки судом апеляційної інстанції скасоване рішення суду першої інстанції та ухвалено нове рішення про відмову в позові, то з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881грн 50к.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 в особі законного представника ОСОБА_2 та ОСОБА_2 - задовольнити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 21 лютого 2020 року в частині вирішення позовних вимог про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
В задоволені позову Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в інтересах якої діє ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням- відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Альфа-Банк'на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 881 грн 50 к.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 07 грудня 2022 року.
Головуючий: О.В. Желепа
Судді:
В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик