Справа № 754/2240/22 Головуючий у 1-й інст. -Сенюта В.О.
Апеляційне провадження 22-ц/824/11093/2022 Доповідач - Рубан С.М.
13 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Кулікова С.В.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення аліментів на утримання повнолітньої дитини, яка продовжує навчання,-
У лютому 2022 року позивач ОСОБА_1 звернулася до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_4 , в якому просила стягнути аліменти на утримання повнолітнього сина ОСОБА_5 у розмірі ј частки з усіх видів доходів, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з дня подачі позову до суду і до припинення навчання або досягнення 23 років.
В обґрунтування позовних вимог вказувала, що у період з 14 червня 2003 року по 08 вересня 2005 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Під час шлюбу ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5 , який проживає разом із позивачкою та перебуває на повному її утриманні. 19 березня 2018 року Деснянським районним судом м. Києва видано виконавчий лист у справі № 2-3278/2005 про стягнення з ОСОБА_6 аліментів у розмірі ј частини з усіх доходів на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітнього сина, починаючи з 30 березня 2005 року і до повноліття сина. 14 січня 2022 року стягнення аліментів припинено через досягнення повноліття сином.
ОСОБА_5 навчаєтьсяна 2курсі денної форми навчання в Київському міському медичному фаховому коледжі, у зв'язку із цим потребує матеріальної допомоги. Термін закінчення навчання - 30 червня 2024 року.
Вказує, що відповідач не надає матеріальної допомоги на утримання сина, тому позивач змушена була звернутись з даним позовом до суду.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітнього сина - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 2 744 грн. щомісячно, починаючи з 15 лютого 2022 року і до досягнення дитиною 23 річного віку за умови продовження навчання.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_4 на користь держави судовий збір 992 грн 40 к.
Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Посилається на те, що син сторін ОСОБА_5 не має можливості працювати, оскільки на даний час навчається на 2 курсі денної форми навчання в Київському міському медичному фаховому коледжі, тому потребує значних коштів на підручники, наукові матеріали, канцелярію, посезонний медичний спецодяг, інтернет та мобільний зв'язок для поглибленого навчання за своєю спеціальністю, що надалі сприяє успішному складанню кваліфікованих іспитів на відмінно та можливості залишатися навчатися на бюджеті.
Тому, відповідно до принципу рівності прав та обов'язків батьки мають однаковою мірою піклуватися про свою дитину та забезпечувати їй комфортні умови життя.
Вказує, що на утриманні у позивача перебуває мати ОСОБА_7 , яка отримує невелику заробітну плату та батько ОСОБА_8 , який є учасником наслідків аварії на ЧАЄС та отримує малу пенсію, тому не в змозі самостійно забезпечувати себе.
Відповідач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Зазначає, що надані докази які долучені до апеляційної справи, не подані до суду першої інстанції, а також не надано жодних доказів неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав письмові пояснення, в яких вказує, що докази надані в суді апеляційної інстанції, також направлялися до суду першої інстанції, однак були втрачені кур'єром служби доставки, про що свідчить відповідь на адвокатський запит від 04 листопада 2022 року від ТОВ «ВІП ПОСТ»
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції визначаючи розмір аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача на утримання спільного повнолітнього сина керувався ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», згідно якого розмір прожиткового мінімуму на дітей віком від 6 до 18 років з 1 липня становить - 2744 грн та вважав, що такий розмір аліментів буде належним захистом прав повнолітнього сина та не ставить платника аліментів у скрутне для нього становище.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та перевірено апеляційним судом, у період з 14 червня 2003 року по 08 вересня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с.7, 8).
З копії свідоцтва про народження вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_4 (а.с 9).
Судом встановлено, що ОСОБА_5 проживає разом з матір'ю та перебуває на її утриманні (а.с.13).
Відповідно до копії довідки від 24 січня 2022 року № 28 вбачається, що ОСОБА_5 є студентом ІІ курсу денної форми навчання групи 21 МС відділення Сестринська справа за спеціальністю 223 Медсестринство ЗФПО «Київський міський медичний фаховий коледж» І рівня акредитації. Форма навчання бюджетна. Термін закінчення навчання - 30 червня 2024 року (а.с. 18).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 p., яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789-ХІІ від 27 лютого 1991 p. та набула чинності для України 27 вересня 1991 p., держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Вимогами ст. 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.198 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати своїх повнолітніх непрацездатних дочку, сина, які потребують матеріальної допомоги, якщо вони можуть таку допомогу надавати.
Згідно ч.1 ст. 198 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, визначених у ст.183 цього Кодексу.
Частиною першою та другою ст.199 Сімейного кодексу України передбачено, якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв'язку із цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов'язані утримувати їх до досягнення двадцяти трьох років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.
Відповідно ч.3 ст.199 ЦПК України право на звернення до суду з позовом про стягнення аліментів має той з батьків, з ким проживає дочка, син, а також самі дочка, син, які продовжують навчання.
Згідно ст. 200 Сімейного кодексу України, суд визначає розмір аліментів на повнолітніх дочку, сина у твердій грошовій сумі і (або) у частці від заробітку (доходу) платника аліментів з урахуванням обставин, зазначених у ст. 182 цього Кодексу. При визначенні розміру аліментів з одного з батьків суд бере до уваги можливість надання утримання другим з батьків, своїми дружиною, чоловіком та повнолітніми дочкою, сином.
Відповідно до статті 182 Сімейного кодексу України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до пункту 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» обов'язок батьків утримувати повнолітніх дочку, сина, які продовжують навчатися після досягнення повноліття (незалежно від форми навчання), виникає за обов'язкової сукупності таких юридичних фактів: 1) досягнення дочкою, сином віку, який перевищує 18, але є меншим 23 років; 2) продовження ними навчання; 3) потреба у зв'язку з цим у матеріальній допомозі; 4) наявність у батьків можливості надавати таку допомогу (батьки самі мають бути працездатними та мати такий заробіток, який дозволив би їм утримувати себе та свою повнолітню дитину).
Сімейним кодексом України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Обов'язок батьків утримувати своїх повнолітніх дітей, які продовжують навчатися, виникає лише при наявності в сукупності таких юридичних фактів: досягнення дитиною 18 років але не більше 23 років; продовження навчання; потреба у матеріальній допомозі у зв'язку із навчанням; наявність можливості у батьків надавати допомогу.
Суд враховує, що особи, які досягли 18 років є повнолітніми, отримують повну дієздатність і можуть самостійно піклуватися про себе, якщо це потрібно. Тому законодавець і передбачив, з одного боку, обов'язок батьків утримувати повнолітніх сина або доньку, які продовжують навчання, оскільки це дозволить їм отримати освіту, але передбачив, що такий обов'язок виникає лише тоді, коли батьки можуть надавати таку матеріальну допомогу, оскільки не можна ставити в скрутне матеріальне становище одну повнолітню людину в цілях утримання іншої повнолітньої працездатної людини.
У контексті обставин цієї справи, суд враховує можливість утримання повнолітнього сина також і матір'ю.
Отже, з огляду на спільний обов'язок батьків щодо утримання повнолітньої дитини на період продовження навчання, суд визначає розмір аліментів, які підлягають стягненню з відповідача, який би був справедливим і не накладав би непропорційний фінансовий тягар на нього, зокрема, з урахуванням того, що син відповідача є повнолітнім і працездатним, тому має можливість забезпечувати своє життя також самостійно.
Враховуючи наведене, судом першої інстанції вірно враховано, що повнолітній син, який проживає з матір'ю, продовжує навчання, у зв'язку з цим потребує матеріальної допомоги, однак позивач всупереч ч.1 ст.81 ЦПК України не надала доказів на спростування висновку суду першої інстанції про визначення розміру аліментів.
Судом першої інстанції при вирішенні даної справи правильно встановлено, що на утриманні відповідача перебувають дружина ОСОБА_9 , та дочки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , що в свою чергу має істотне значення для вирішення справи по суті позовних вимог.
При цьому доводи позивача на те, що син сторін потребує значних матеріальних коштів, для успішного навчання не приймається до уваги апеляційним судом, оскільки не підтверджені належними та допустимими доказами.
В апеляційній скарзі позивач зазначала, що на її утриманні окрім сина знаходиться також її мати ОСОБА_7 , яка отримує невелику заробітну плату та батько ОСОБА_8 , який є учасником наслідків аварії на ЧАЄС та отримує невелику пенсію, тому вони потребують матеріальної допомоги.
Колегія суддів вважає такі доводи скаржника не заслуговують на увагу, оскільки законодавець не передбачає при вирішенні питання про стягнення аліментів на утримання повнолітнього сина з'ясовувати матеріальний стан стягувача аліментів.
Суд першої інстанції повно та всебічно з'ясував дійсні обставини справи, зібраним у справі доказам надав належну правову оцінку та дійшов до обґрунтованого висновку про те, що аліменти на утримання сина в сумі 2 744 грн щомісячно будуть достатніми для його матеріального забезпечення і відповідають принципу рівноправності визначених обов'язків кожного з батьків по матеріальному утриманню та забезпеченню дитини в межах своїх здатностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку повнолітньої дитини.
При цьому позивачем не спростовано такий висновок суду першої інстанції.
Рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і не може бути скасованим з підстав, викладених в апеляційній скарзі.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення («Серявін та інші проти України» (Seryavin and Othersv. Ukraine) від 10 лютого 2010 року, заява №4909/04).
Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
За встановлених обставин доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи та порушення прав скаржника.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не впливають на правильність ухваленого у справі рішення.
Оскільки рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, колегія суддів не вбачає підстав для скасування.
Керуючись ст. ст. 367-368, 374-375, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 09 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий
Судді