№ справи: 362/6568/21
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/11456/2022
Головуючий у суді першої інстанції: Ковбель М.М.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Немировська О.В.
01 грудня 2022 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Немировської О.В.
суддів - Махлай Л.Д., Ящук Т.І.
секретар - Лащевська Д.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Татарченка Владислава Геннадійовича,
за апеляційною скаргою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Татарченка Владислава Геннадійовича на ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року,
встановив:
у грудні 2021 року боржник звернувся до суду зі скаргою на постанову про опис та арешт майна боржника - автомобіля марки «VolvoХС90», державний номерний знак НОМЕР_1 , посилаючись на те, що вказаний автомобіль є спільним сумісним майном подружжя та використовується для транспортування дитини з інвалідністю.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року скаргу було задоволено, скасовано постанову приватного виконавця від 22 листопада 2021 року про опис та арешт майна.
Не погоджуючись з ухвалою, приватний виконавець Татарченко В.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні скарги, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи.
Заслухавши доповідь судді Немировської О.В., пояснення представника стягувача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Звертаючись до суду зі скаргою, боржник ОСОБА_2 посилався на те, що у провадження приватного виконавця Татарченка В.Г. перебуває виконавче провадження про стягнення з нього на користь ОСОБА_2 грошових коштів в розмірі 5 581 430 грн. 50 коп. Зазначав, що в ході здійснення виконавчих дій виконавцем було прийнято постанову про опис та арешт майна боржника - автомобіль марки «Volvo ХС90», державний номерний знак НОМЕР_1 . Також вказаною постановою було визначено зберігача майна та заборонено користування автомобілем. Скаржник зазначав, що вказані дії виконавця є незаконними, оскільки автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, адже придбаний в період перебування у шлюбі з ОСОБА_3 . Також ОСОБА_1 вказував, що автомобіль використовується ним для транспортування дитини інваліда, а тому на нього не може бути звернуто стягнення.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року скаргу було задоволено, скасовано постанову приватного виконавця від 22 листопада 2021 року про опис та арешт майна.
Задовольняючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя боржника та ОСОБА_3 , а тому накладення арешту на весь автомобіль без визначення частки боржника у майні є безпідставним. Однак, з таким висновком колегія суддів погодитись не може, оскільки він зроблений із порушенням норм матеріального права.
Положеннями ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.
Також зазначеною статтею визначено, що виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт. Вид, обсяг і строк обмеження встановлюються виконавцем у кожному конкретному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, необхідності використання та інших обставин.
Як вбачається з матеріалів справи, 22 листопада 2021 року приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Татарченком В.Г. було прийнято постанову про опис та арешт майна боржника ОСОБА_1 - автомобіля марки «VolvoХС90», державний номерний знак НОМЕР_1 . Вказаною постановою встановлено боржникові заборону користування автомобілем, здійснення розукомплектування, пошкодження та відчуження.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії (частина перша статті 18 Закону).
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням, зокрема, таких засад, як забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.
Згідно зі статтею 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства є, зокрема, обов'язковість судового рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Європейський суд з прав людини вказує, що «право на суд» було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (рішення у справі «Горнсбі проти Греції», заява № 18357/91, від 19 березня 1997 року).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17 (провадження № 12-197гс18) вказано, що право сторони виконавчого провадження на звернення зі скаргою до суду пов'язане з порушенням прав такої сторони під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця.
Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року в справі № 641/7824/18 (провадження № 61-10355св19) зазначив, що завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. В порядку судового контролю за виконанням судових рішень такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси сторони виконавчого провадження порушені, а скаржник використовує цивільне судочинство для такого захисту. По своїй суті ініціювання справи щодо судового контролю за виконанням судових рішень не для захисту прав та інтересів є недопустимим.
В даному випадку скаржник ОСОБА_1 , зазначаючи про те, що арештоване майно належить йому не на праві особистої приватної власті, а є спільним сумісним майном подружжя, не вказував про те, яким чином при цьому порушуються саме його права, як боржника у виконавчому провадженні
Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Аналіз положень статей 60, 70 СК України свідчить про те, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їх спільною сумісною власністю і у разі його поділу їх частки є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20 (провадження № 14-182цс21), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16 (провадження № 61-28728сво18), постанову Верховного Суду від 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19 (провадження № 61-7013св20)).
Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення (частина друга статті 183 ЦК України).
Тобто, якщо втрачається цільове призначення речі, то вона є неподільною. Прикладом неподільних речей є транспортні засоби, побутова техніка тощо.
Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту (частина перша статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»).
Тлумачення вказаних норм з урахуванням принципу розумності свідчить, що частина першої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» розрахована на ті випадки, за яких вимогу про визнання права власності та про зняття з нього арешту заявляє особа, яка є одноосібним власником або співвласником подільної речі.
При цьому очевидно, що нерозумним було б тлумачення, яке б допускало можливість для одного із співвласників в спільній сумісній власності вимагати зняття арешту із неподільної речі в цілому чи навіть допускати конструкцію зняття арешту із «частки в спільній сумісній власності». Права та інтереси іншого співвласника в спільній сумісній власності на неподільну річ мають захищатися шляхом виплати компенсації.
Відповідного висновку дійшов і Верховний Суд в постанові від 07 листопада 2022 року (справа №725/7187/19).
В даному випадку автомобіль зареєстрований на праві приватної власності за боржником ОСОБА_1 і його дружина ОСОБА_3 , у випадку, якщо вона вважає порушеним своє право спільної сумісної власності, не позбавлена права звернутись до суду з відповідними вимогами.
Крім того, не може бути підставою для скасування постанови про опис та арешт майна боржника і доводи скаржника про те, що на належний йому автомобіль не може бути звернуто стягнення.
Так, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що не може бути звернуто стягнення за виконавчими документами на таке майно, як допоміжні засоби реабілітації, що забезпечують компенсацію або усунення стійких обмежень життєдіяльності людей з інвалідністю та інших категорій осіб, автомобіль, яким відповідно до закону за медичними показаннями забезпечена людина з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах, що належить боржникові - фізичній особі на праві власності або є його часткою у спільній власності, необхідне для боржника, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні.
При цьому забезпечення осіб з інвалідністю безоплатно або на пільгових умовах здійснюється відповідно до Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999.
Доказів про те, що спірним автомобілем було забезпечено сім'ю боржника як таку, що має дитину з інвалідністю, безоплатно або на пільгових умовах до суду не надано.
За таких обставин підстави для задоволення скарги та скасування постанови виконавця про опис та арешт майна боржника відсутні.
Статтею 376 ЦПК України встановлено, що підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні вимог скарги.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
постановив:
апеляційну скаргу приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Татарченка Владислава Геннадійовича задовольнити.
Ухвалу Васильківського міськрайонного суду Київської області від 21 червня 2022 року скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні скарги ОСОБА_1 , заінтересована особа - ОСОБА_2 , на дії приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Татарченка Владислава Геннадійовича відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в касаційному порядку протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови виготовлено 12 грудня 2022 року.
Головуючий
Судді