29 листопада 2022 року місто Київ.
Справа 754/7117/21
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8269/2022
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Судді-доповідача: Желепи О.В.,
суддів: Кравець В.А., Мазурик О.Ф.
за участю секретарів судового засідання Ковальової В.О., Вєтчінової О.О.
розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року (у складі судді Саламон О.Б., дата складання повного судового рішення 31 травня 2022 року)
у справі за позовом Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором
У травні 2021 року Державна іпотечна установа звернулась до Деснянського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просила стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором, яка станом на 20.04.2021 року складає 768 771 грн. 73 к., з яких: сума основного боргу - 601 855 грн.50 к., прострочені відсотки за користування кредитом - 148 959 грн. 24 к., 3 % річних за порушення грошового зобов'язання - 17 956 грн. 99 к.
Позов обґрунтований тим, що між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 07 липня 2005 року укладено кредитний договір № 01-05-И/01, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит в сумі 52 500 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 11 % річних та кінцевим терміном повернення до 07 липня 2020 року.
В якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором є застава (іпотека) квартири АДРЕСА_1 . Також, додатковим забезпечення зобов'язань за цим договором є порука відповідача ОСОБА_2 , оформлена договором поруки № 01-05-П1/01 від 07 липня 2005 року, за умовами якого у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
Між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою11 лютого 2015 року укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, який відповідно до умов п.2.1 набув чинності 17 вересня2015 рокув частині відступлення банком та набуття Державною іпотечною установою права вимоги за кредитним договором та договором поруки.
Свої зобов'язання щодо своєчасного погашення кредиту та відсотків позичальник належним чином не виконував, у зв'язку з чим станом на 20 квітня 2021рокуутвориласьзаборгованість в сумі 768 771 грн 73 к.
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року позов Державної іпотечної установи до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволеночастково.
Стягнутосолідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи заборгованість за кредитним договором у розмірі 726 172, 1 грн.
Стягнутоз ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи судовий збір у розмірі 5 765,84 грн з кожного.
Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 09 червня 2022 року відмовлено у задоволені заяви щодо стягнення з Державної іпотечної установи витрат на правову допомогу.
Не погоджуючись з рішенням суду від 20 травня 2022 року ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні вимог позивача у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що розрахунок заборгованості наданий позичальником здійснений неправильно, крім того він є необґрунтований та недоведений.
Посилається на те, що у матеріалах справи відсутні будь-які документи, що підтверджують факт видачі позичальнику грошових коштів, що унеможливлює встановлення дійсної дати видачі кредитних коштів та розміру кредиту.
Зазначає, що Державна іпотечна установа є кредитором, що прострочив прийняття виконання зобов'язання за кредитним договором.
Вказує, що вимога позивача про стягнення 3 % річних на суму заборгованості за кредитним договором є неправомірною і прямо суперечить ч.2 ст. 625 УК України.
Вважає, що зобов'язання відповідача ОСОБА_2 , які виникли з договору поруки є припиненими на підставі ч. 4 ст. 559 ЦПК України та п. 5.1 Договору поруки, а тому відсутні правові підстави для стягнення заборгованості з ОСОБА_2 .
Звертає увагу суду, що позивачем пропущено строк позовної давності щодо позовних вимог про стягнення з відповідачів кредитної заборгованості, що є самостійною і безумовною підставою для відмови у задоволені позовних вимог.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року відкрито провадження у даній справі та надано учасникам справи 5-ти денний строк з моменту отримання ухвали для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Як вбачається з матеріалів справи, учасники справи своїм правом щодо подачі відзиву не скористалися.
У судовому засіданні 01.11.2022 року та 29.11. 2022 року представник відповідачів - адвокат Бабенко С.С. доводи апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник позивача ОСОБА_4 в судовому засіданні 13.09.2022 року та 01.11.2022 року доводи апеляційної скарги заперечував. В судове засідання 29.11.2022 року не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності.
За правилами ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Желепи О.В., пояснення представника відповідачів, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За частиною першою статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Задовольняючи частково позов суд першої інстанції встановив, що 07 липня 2005 року між ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 01-05-И/01, відповідно до умов якого ОСОБА_1 було видано кредит в сумі 52 500 доларів США, зі сплатою процентів в розмірі 11 % річних та кінцевим терміном повернення до 07 липня 2020 року.
Відповідно до п. 4.3 вказаного кредитного договору, позичальник сплачує відсотки щомісяця, у термін до 10 числа кожного місяця. У зазначений термін сплачуються відсотки, нараховані за попередній календарний місяць.
Пунктом 2 іпотечного договору, укладеного 07 липня 2005року між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» (іпотекодержателем) та ОСОБА_1 (іпотекодавцем), передбачено, що з метою забезпечення виконання позичальником вказаних зобов'язань, іпотекодавець передав в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно - квартиру АДРЕСА_1 .
Також встановлено, що 07липня 2005 року між ТОВ Банк «Фінанси та кредит» та ОСОБА_2 , ОСОБА_1 укладено договір поруки № 01-05-П1/01, згідно з умовами якого ОСОБА_2 як поручитель поручається за виконання ОСОБА_1 обов'язків, що виникли на підставі основного кредитного договору, а у випадку невиконання боржником зобов'язань за кредитним договором боржник та поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники.
11лютого 2015 року між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» та Державною іпотечною установою укладено договір відступлення права вимоги №17/4-В, відповідно до умов якого банк відступив, а Державна іпотечна установа набула всі права вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення по ним, вказаними у додатках до цього договору, в тому числі і за кредитним договором № 01-05-И/01.
Згідно з п. 2.1 договору відступлення права вимоги, пункт 1.2 договору набирає чинності у день прийняття НБУ рішення про віднесення банку до категорії неплатоспроможних.
17вересня 2015 року на підставі постанови Правління НБУ № 612 «Про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 17 вересня 2015 року № 171 «Про затвердження тимчасової адміністрації в АТ «Банк Фінанси та Кредит» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку».
З наданих позивачем розрахунків вбачається, що через невиконання відповідачем ОСОБА_1 своїх зобов'язань за кредитним договором станом на 20квітня 2021 року утворилася заборгованість в сумі 768 771 грн 73 к., з яких: заборгованість по основному боргу - 601 855грн 50 к., прострочені відсотки за користування кредитом - 148 959грн 24 к., 3 % річних за порушення грошового зобов'язання - 17 956грн 99 к.
Встановивши, що борг не погашено та, що відповідачем ОСОБА_1 допущено невиконання зобов'язань за кредитним договором, суд дійшов висновку, що заборгованість за тілом кредиту та простроченим відсоткам підлягає стягненню.
Щодо позовних вимог про солідарний обов'язок поручителя, суд дійшов наступних висновків.
Заперечуючи проти позовних вимог, представник відповідача зазначив про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості в солідарному порядку, посилаючись на припинення поруки в зв'язку з пропуском кредитором шестимісячного строку для пред'явлення вимог.
Суд відхилив вказані твердження та зазначив, що відповідно до Розділу II «Прикінцевихта перехідних положень» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відновлення кредитування» № 2478-VIII від 03.07.2018, яким введено в дію ч.4 ст.559 ЦК України в новій редакції, цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через три місяці з дня набрання чинності цим Законом.
Цей Закон застосовується до відносин, що виникли після введення його в дію, а також до відносин, що виникли до введення його в дію та продовжують існувати після введення його в дію, крім ч. 4 ст. 36 Закону України "Про іпотеку", що застосовується виключно до договорів і угод, укладених після введення в дію цього Закону.
Відтак, ключовим в даному випадку є момент виникнення та продовження існування правовідносин на момент введення в дію цього ЗУ.
Відповідно до умов кредитного договору, строк виконання зобов'язань встановлено до 07.07.2020, відтак, правовідносини між сторонами, що виникли на підставі кредитного договору та договору поруки діяли на момент введення цього ЗУ в дію та продовжували діяти до вказаного строку.
Враховуючи наведене, суд вважав, що до даних правовідносин з поруки слід застосувати трирічний строк пред'явлення вимоги, а тому не вбачає підстав для відмови в задоволенні позову в частині солідарного стягнення заборгованості з боржника та поручителя.
Суд у будь-якому разі має стягнути ту суму, яка була доведена і щодо якої у суду не має сумніву, оскільки за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит.
З огляду на вищевикладене, а також враховуючи строк закінчення дії кредитного договору 07.07.2020, суд вважав правомірними та такими що підлягають до задоволення позовні вимоги про стягнення основної суми боргу в розмірі 601 855,50 грн., оскільки не встановив пропуску позивачем позовної давності до цих вимог.
Що стосується процентів за користування позикою, суд обраховує їх починаючи з 01.09.2018, тобто за три роки до звернення до суду, в межах загального строку позовної давності, що відповідно до наданого розрахунку становить 124 316,60 грн. В задоволенні решти вимоги про стягнення процентів за користування кредитом нарахованих за період з 20.04.2018 по 31.08.2018, суд відмовляє у зв'язку із застосуванням до цих вимог строку позовної давності.
Дослідивши наявні в справі докази, колегія суддів встановила, що висновок суду про те, що позивач не пропустив строк звернення до суду з вимогами про стягнення тіла кредиту не відповідає встановленим обставинам та вимогам Закону.
Загальна позовна давність (зокрема, до вимог про стягнення заборгованості за кредитом і процентів) встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України), а спеціальна позовна давність до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) - тривалістю в один рік (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п'ята цієї статті).
Оскільки договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.
Аналогічні висновки зроблено Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 28березня 2018 року в справі № 444/9519/12
Отже, оскільки за умовами кредитного договору боржник мала до 10 числа кожного місяця до липня 2020 року сплачувати платіж по кредитним ресурсам в розмірі 291, 67 доларів США відповідно до графіку погашення, перебіг позовної давності для стягнення заборгованості за кожним з цих щомісячних платежів починається з наступного дня після настання терміну внесення чергового платежу.
Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності для погашення всієї заборгованості за договором з моменту спливу строку кредитування, як це встановив суд першої інстанції.
Також врахувавши вищенаведені висновки, суд не бере до уваги доводи представника відповідача , щодо необхідності відрахування позовної давності з часу погашення останнього платежу, так як обов'язок погашати кредит у боржника існував і після 2015 року до закінчення строку кредитування, а відповідачі не надали суду належних та допустимих доказів, що кредитор в даній справі скористався своїм правом на дострокове стягнення боргу та змінював строк виконання зобов'язань.
Позивач звернувся до суду з позовом 05 травня 2021 року, що підтверджується конвертом, в якому направлявся позов та з якого вбачається дата передачі позову на пошту. Таким чином позивач не пропустив строк звернення до суду по щомісячних платежах, які боржник зобов'язаний був сплачувати з травня 2018 року до закінчення строку кредитування 07 липня 2020 року.
В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що йому боржник не повідомляла, що вона проводила оплати по кредиту в більшому розмірі, ніж був визначений щомісячний платіж і достроково вона не погашала борг. Також в апеляційній скарзі зазначено, що остання оплата по кредиту вносилась 27 серпня 20015 року. Таким чином судом встановлено, що, боржник не внесла з травня 2018 року по липень 2020 року за 27 місяців за кредитними ресурсами (тіло кредиту) з врахуванням щомісячного платежу 291,67 долар США - 7 875 . 09 доларів США, що за курсом валют станом на дату, на яку позивач заявляв позовні вимоги, а саме на 20 квітня 2021 року, сума боргу в гривні, за якою позивач не пропустив позовну давність становить 220 502 грн. 52 коп. (курс долара 28. 0087 за один долар х 7 875)
Стосовно відсотків то вони теж підлягають стягненню з 05 травня 2018 року по закінчення строку кредитування по липень 2020 року.
З розрахунку, який міститься на а. с. 9, апеляційним судом встановлено, що відсотки за квітень в сумі 2022.90 грн. не можуть бути стягнуті так як позивач пропустив строк звернення до суду і за 4 дні травня відсотки, що становлять 735 грн. 60 коп., також позовна давність пропущена, а тому в межах позовної давності відсотки, які зобов'язана сплатити боржник становлять суму 146 200, 74 грн.
Загальна сума боргу за тілом кредиту та відсотками, які заявлені в межах позовної давності становить 366 703 грн. 26 коп.
В іншій частині заявлених позовних вимог про стягнення кредиту та відсотків, суд відмовляє через пропуск позивачем позовної давності, що передбачено ст. 267 ЦК України.
Доводи представника відповідача, щодо недоведеності позивачем суми кредиту, яку отримала боржник, колегія суддів не приймає, так як боржник не заперечувала факт отримання кредиту , не заперечувала, що його частково погашала, крім того апеляційному суду були надані виписки по рахунку боржника за увесь час дії кредитного договору, які суд вважав за можливе прийняти з метою перевірки доводів апеляційної скарги, та з метою не допущення не повноти судового розгляду.
Доводи представника відповідача про те, що суд першої інстанції мав відмовити в задоволенні позову, через не надання позивачем належного розрахунку боргу, в якому відображався увесь період погашення, колегія суддів не приймає, оскільки враховуючи умови договору про обов'язок особи сплачувати щомісячно тіло кредиту в конкретно визначеній сумі, та пояснення представника відповідача, щодо не погашення таких сум після 2015 року, в даній справі такий розрахунок боргу може провести і суд , що було зроблено вище.
Судом також враховується, що представник відповідачів надав пояснення, що боржник визнає, що повністю борг вона не погасила, але так як позивач не надав належний розрахунок, то суд зобов'язаний був відмовити в позові.
Разом з тим відповідач не наводить свого розрахунку з наданням квитанцій про погашення боргу, який би спростовував наявність боргу. Як вже було зазначено вище, відповідач визнає, що з 2015 року вона не вносила кошти на погашення кредиту та відсотків, також надані суду пояснення і про те, що боржник не вносив платежі на погашення боргу достроково у більших сумах, ніж графік погашення боргу передбачав, а тому борг, який стягнув суд за три роки, що передував зверненню до суду беззаперечно існував.
Стосовно доводів апеляційної скарги в частині припинення поруки, то колегія суддів їх відхиляє, так як апеляційна скарга була подана лише боржником, поручитель рішення суду не оскаржує, а тому в апеляційного суду відсутні підстави та повноваження досліджувати обставини припинення поруки, які не стосуються конкретно прав особи, яка подала апеляційну скаргу.
Доводи апеляційної скарги, щодо стягнення 3% річних, колегія не перевіряє, так як суд першої інстанції в цій частині позову відмовив, а позивач рішення не оскаржив.
Доводи представника відповідача про те, що боржник не був повідомлений про зміну кредитора, а тому не зобов'язаний повертати кредит не ґрунтуються на законі, з огляду на те, що боржник не надав суду докази повернення боргу первинному кредитору.
Необізнаність про перехід прав кредитора не звільняє боржника від обов'язку сплачувати борг. Матеріалами справи перехід права вимоги до позивача доведено.
Доводи відповідача про те, що кредит відповідно до договору надавався в доларах, а суд стягнув борг в гривнях також не заслуговують на увагу, тому, що позивач заявив позовні вимоги про стягнення боргу в гривні по курсу станом на час звернення з позовом до суду. З огляду на те, що курс долара США до гривні змінився не на користь позивача, то стягнення боргу в гривнях жодних прав відповідачів не порушує.
Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення боргуухвалено за не вірного застосуванння норм матеріального права,висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, не повно з'ясовано всі обставини справи, які мали правове значення для її вирішення, а тому воно підлягає зміні, шляхом зменшення стягнутої суми заборгованості до 366 703 грн. 26 коп.
Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи , що за результатами апеляційного розгляду вимоги позивача задоволено лише на 48%, з відповідачів на користь позивача необхідно стягнути судовий збір в розмірі 5 535 грн. 21 коп. по 2 767 грн. 60 коп. з кожного з відповідачів.
За подання апеляційної скарги відповідач сплатила судовий збір17 297 грн. 57 коп. Вимоги відповідача за результатами апеляційного перегляду задоволені на 52%. Таким чином з позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір за подачу апеляційної скарги в сумі 8 994 грн. 72 коп.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376. 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 20 травня 2022 року - змінити, зменшивши суму стягнутої заборгованості до 366 703 грн. 26 к.
Стягнути з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь Державної іпотечної установи судовий збір за подачу позову у розмірі 5 535 грн. 21 к., по 2 767 грн. 60 к. з кожного.
Стягнути з Державної іпотечної установи на користь ОСОБА_1 судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 8 994 грн. 72 к.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 08 грудня 2022 року.
Головуючий: О.В. Желепа
Судді: В.А. Кравець
О.Ф. Мазурик