Справа № 759/17254/20
Апеляційне провадження №22-ц/824/9490/2022
10 листопада 2022 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Журби С.О.,
суддів Писаної Т.О., Приходька К.П.,
за участю секретаря Сас Ю.В.,
розглянувши справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк», Приватного виконавця Виконавчого округу м. Києва Мілоцького Олега Леонідовича, Державного підприємства «Сетам», Державного реєстратора Приватного нотаріуса КМНО Розумовської Марини Анатоліївни про визнання недійсним акту про реалізацію предмету іпотеки,
У жовтні 2020 року позивач звернулася до суду з позовом про визнання недійсним акту про реалізацію предмету іпотеки.
В обґрунтування позову зазначила, що 14.04.2020 року приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. був складений акт про реалізацію предмета іпотеки: квартири АДРЕСА_1 , яка належала на праві власності ОСОБА_1 . За зазначеним актом АТ «Універсал Банк» придбав (залишив за собою) зазначену квартиру за ціною 1 599 619,00 грн. Залишення за собою предмета іпотеки АТ «Універсал Банк» відбулось на підставі ст. 49 ЗУ «Про іпотеку», оскільки ДП «Сетам» було визначено та встановлено, що відповідно до протоколу №473850 про проведенні електронні торги від 10.04.2020 року - не відбулись, на підставі відсутності допущених учасників торгів. 17.04.2020 року приватним нотаріусом Разумовською М.А. було видано свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 312, яке стало підставою для державної реєстрації права власності в реєстрі речових прав на нерухоме майно за АТ «Універсал Банк». Позивач вважає, що зазначені акт та свідоцтво є незаконними та мають бути скасовані з огляду на наступне. Постановою про опис та арешт майна (коштів) боржника, ВП №61057976 від 12.02.2020 року, приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. описано та накладено арешт на об'єкт житлової нерухомості, квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить боржнику ОСОБА_1 . Також 12.02.2020 року приватним виконавцем Мілоцьким О.Л. складено акт приватного виконавця, відповідно до якого вбачається, що боржник ОСОБА_1 - була відсутня при здійсненні даної дії. Отже, на момент опису та арешту майна, позивач була відсутня та приватний виконавець не мав права потрапляти до майна позивача без відповідної згоди на цю дію позивача або за рішенням суду. Окрім того, представник позивача зазначає, що приватний виконавець Мілоцький О.В. не мав законного права передавати нерухоме майно позивача на електронні торги до ДП «Сетам», в зв'язку з тим, що нерухоме майно, а саме: квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , яка належить позивачу на підставі свідоцтва про право власності від 27.01.1999 року є єдиним нерухомим майном позивача, а відтак, оскільки дане нерухоме майно підпадає під дію ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», воно не може бути передано на електронні торги.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року позов залишено без задоволення.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, позивач направила апеляційну скаргу, в якій зазначив, щооскаржуване рішення вважає незаконним та таким, що ухвалене з порушенням норм процесуального права та з неправильним застосуванням норм матеріального права. Вказує на те, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є помилковими. У зв'язку з цим апелянт просив апеляційний суд рішення суду першої інстанціїскасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
18.10.2022 року до Київського апеляційного суду від приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького О.Л. надійшов відзив на апеляційну скаргу.
20.10.2022 року на електрону адресу Київського апеляційного суду від АТ «Універсал Банк» надійшли письмові пояснення.
08.11.2022 року до Київського апеляційного суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи без його участі та участі її представника.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Під час розгляду справи судом встановлено, що згідно із свідоцтвом Головного управління житлового забезпечення Київської міської державної адміністрації про право власності на квартиру від 27.01.1999, виданого на підставі Наказу Головного управління житлового забезпечення від 25.12.1998 №828-С, квартира АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_1 на праві приватної власності.
Відповідно до довідки про реєстрацію місця проживання особи №12354226 від 28.05.2020 за відомостями Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Святошинської РДА ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 20.08.1992.
11.06.2008 між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки, відповідно до п. 1.1 якого, іпотекодавець передає в іпотеку квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 2.1.1 договору іпотеки сторонами погоджено, у разі невиконання або неналежного виконання боржником зобов'язань за кредитним договором №007-2008-2024 від 11.06.2008, укладений між іпотеко держателем та боржником, в забезпечення виконання зобов'язань якого укладено договір іпотеки, іпотеко держатель має право задовольнити свої вимоги за рахунок предмету іпотеки в повному обсязі переважно перед іншими кредиторами.
Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.05.2012 у справі №2-258/11 (пр. №2/2608/142/12) позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено, ухвалено стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованість за кредитним договором № 007-2008-2024 від 11 червня 2008 року в сумі 215171,50 доларів США, що еквівалентно 1719220,29 грн., судовий збір у сумі 1700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Універсал Банк», 3-я особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Іванчик Ірина Іванівна про визнання недійсними кредитного договору № 007-2008-2024 від 11.06.2008 року, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 , та договору іпотеки від 11.06.2008 року, укладеного між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_1 відмовлено.
При ухваленні вказаного рішення судом було встановлено, що 11.06.2008 року між ВАТ «Банк Універсальний», назву якого змінено на ПАТ «Універсал Банк» згідно витягу з статуту ПАТ «Універсал Банк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 007-2008-2024, відповідно до якого остання отримала кредит в сумі 150000,00 доларів США, строком до 10.06.2020 року, зі сплатою 14,95 % річних за користування кредитом та підвищеною процентною ставкою в разі прострочення платежу в розмірі 44,85 % річних.
Святошинським районним судом м. Києва 18.03.2013 видано виконавчий лист на підставі рішення у справі №2/2608/142/12 про стягнення солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Універсал Банк» заборгованості за кредитним договором №007-2008-2024 від 11.06.2008 в сумі 215 171,50 доларів США, що еквівалентно 1 719 220,29 грн., судового збору у сумі 1 700,00 грн. та 120,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.
23.01.20202 АТ «Універсал Банк» звернулось до приватного виконавця Мілоцького О.Л. з заявою про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого Святошинським районним судом м. Києва у справі №2/2608/142/12.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. від 23.01.2020 відкрито виконавче провадження №61057976 з примусового виконання виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва №2/2608/142/12. Боржник у вказаному виконавчому провадженні ОСОБА_1 , стягувач АТ «Універсал Банк».
23.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу м. Києва Мілоцьким О.Л., винесено постанову у ВП №61057976 про накладення арешту на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 .
Відповідно до постанови приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Мілоцького О.Л. від 12.02.2020 про опис та арешт майна (коштів) боржника у ВП №61057976 приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва №2/2608/142/12 від 18.03.2013 встановлено об'єкт житлової нерухомості, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , що належить боржнику на праві власності та постановлено описати та накласти арешт на вказаний об'єкт житлової нерухомості. Опис квартири був проведений без входження до приміщення.
Згідно із актом приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. від 12.02.2020, приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого провадження №61057976 встановлено, що боржник ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає, квартира використовується під здавання в оренду.
11.03.2020 приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мілоцький О.Л. звернувся до ДП «Сетам» з заявкою №61057976 на реалізацію арештованого майна, згідно якої виконавцем передається на реалізацію об'єкт житлової нерухомості, а саме квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до протоколу проведення електронних торгів №473850 від 10.04.2020, 10.04.2020 не відбулись електронні торги по лоту 411110 з реалізації квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Стартова ціна 1 599 619,00 грн. Торги не відбулись на підставі відсутності допущених учасників торгів.
13.04.2020 АТ «Універсал Банк» звернулось до приватного виконавця Мілоцького О.Л. з заявою від 10.04.2020, згідно якої АТ «Універсал Банк» має намір залишити за собою нереалізоване майно за початковою ціною, визначеною на початок проведення електронних торгів - 1 599 619,00 грн.
14.04.2020 приватний виконавець виконавчого округу м. Київ Мілоцький О.Л. звернувся до ДП «Сетам» з повідомлення №61057976/755 від 14.04.2020, в якому виконавець повідомляє про бажання іпотеко держателя придбати предмет іпотеки за початковою ціною шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.
Згідно із актом приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О.Л. про реалізацію предмета іпотеки від 14.04.2020 у ВП №61057976, приватним виконавцем при примусовому виконанні виконавчого листа Святошинського районного суду м. Києва №2/2608/142/12 від 18.03.2013, відповідно до ст. 61 ЗУ «Про виконавче провадження», ст. 41 ЗУ «Про іпотеку», передано на реалізацію об'єкт житлової нерухомості, квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до протоколу №473850 про проведені електронні торги від 10.04.2020 ДП «Сетам», торги за лотом №411110 з реалізації об'єкта житлової нерухомості, квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , не відбулись, на підставі відсутності допущених учасників торгів. 13.04.2020 іпотекодержателем, АТ «Універсал Банк», подана заява про бажання придбати предмет іпотеки за початковою ціною, шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна, відповідно до вимог ст. 49 ЗУ «Про іпотеку». Стартова ціна предмета іпотеки становила 1 599 619,00 грн.
Відповідно до свідоцтва від 17.04.2020, зареєстрованого в реєстрі за №312 та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М.А., АТ «Універсал Банк» належить на праві власності квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки майно не реалізовано/торги не відбулись і стягувач АТ «Універсал Банк» виявив бажання залишити за собою непродане майно, що раніше належало ОСОБА_1 .
Згідно із інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна №219518207 від 07.08.2020 квартира за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності АТ «Універсал Банк», дата державної реєстрації: 17.04.2020, підстава для державної реєстрації: свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер: 312, видане 17.04.2020 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Разумовською М.А., підстава внесення запису: рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Разумовської М.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 52009154 від 17.04.2020.
При розгляді справи суд першої інстанції вирішував ряд питань, зокрема щодо обраного позивачем способу захисту та її права на пред'явлення даного позову. З вказаного питання суд зазначав наступне:
«Позивачем заявлені вимоги про визнання протиправною дію приватного виконавця, визнання недійсним та скасування складеного приватним виконавцем акту про реалізацію предмета іпотеки, скасування свідоцтва про набуття у власність АТ «Універсал Банк» квартири АДРЕСА_1 , визнання протиправною дію АТ «Універсал Банк» щодо звернення до приватного виконавця із заявою про намір залишити за собою нереалізоване майно та скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.
Відповідно до статті 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи інших посадових осіб державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України.
Під час виконання судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень».
Позивач ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, тому вона не може пред'являти позов про визнання протиправними дії приватного виконавця та скасування акту приватного виконавця про реалізацію предмета іпотеки у виконавчому провадженні під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до ЦПК України, оскільки законодавством України у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Таким чином, щодо вимог про визнання протиправною дію приватного виконавця Мілоцького О.Л. щодо подачі заявки №61057976 на реалізацію арештованого майна вих. №603 від 11.03.2020 до ДП «Сетам» на проведення електронних торгів позивачем неправильно обрано спосіб захисту своїх прав та інтересів, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні цієї вимоги.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, ч.1 ст.16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно зі статтею 393 ЦК України, серед способів захисту права власності закріплено визнання незаконним та скасування правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає закону і порушує права власника, за позовом власника.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, при розгляді спору суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Крім того, відповідно до ч. 1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обв'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Частиною другою цієї ж статті передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків можуть бути як правочини (пункт 1), так і інші юридичні факти (пункт 4).
Згідно ст.61 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна (крім майна, вилученого з цивільного обороту, обмежено оборотоздатного майна та майна, зазначеного у частині восьмій статті 56 цього Закону) здійснюється шляхом електронних торгів або за фіксованою ціною. Реалізація за фіксованою ціною застосовується щодо майна, оціночна вартість якого не перевищує 50 мінімальних розмірів заробітної плати. Реалізація за фіксованою ціною не застосовується до нерухомого майна, транспортних засобів, повітряних, морських та річкових суден, незалежно від вартості такого майна.
Відповідно до ст.41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
У Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 року по справі № 1-10/2004 розкривається поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Частиною четвертою статті 55 Конституції України унормовано, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Статтею 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, гарантовано захист права власності. Згідно з нею, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна не інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, ця стаття закріплює право безперешкодного користування своєю власністю, включаючи й житлову власність, регулює умови позбавлення власності, визнає право держав здійснювати контроль за використанням власності, відповідно до інтересів суспільства.
Тим самим, у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод чітко встановлено: право власності кожної фізичної і юридичної особи, громадської організації чи групи приватних осіб має поважатись. У першу чергу, ця повага має виявлятися державою і реалізовуватися шляхом прийняття законодавчих, виконавчих актів, що захищають право власності від незаконних зазіхань.
Конституційне право на житло містить заборону примусового позбавлення житла не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду. Цьому праву кореспондує обов'язок держави створювати умови для його захисту та реалізації. Основною гарантією реалізації права на житло є те, що ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як за рішенням суду.
У постанові Верховного Суду України від 18 травня 2016 року у справі № 6-109цс16 міститься висновок, відповідно до якого за змістом частини дев'ятої статті 62 Закону № 606- XIV, оспорювані постанова та акт державного виконавця про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу фактично є правочинами, на підставі яких відбувається подальше оформлення стягувачем права власності на це майно, а тому такий спір підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Таким чином, відповідачем - приватним виконавцем Виконавчого округу м. Києва Мілоцьким О.Л., актом від 14.04.2020 про реалізацію предмета іпотеки стягувачу АТ «Універсал Банк» у рахунок заборгованості за виконавчим листом №2/2608/142/12, по вищевказаному виконавчому провадженню ВП № 61057976, фактично здійснено правочин, яким передано право власності АТ «Універсал Банк» на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , яка належала позивачу. А тому оспорювання такого акту підлягає розгляду в порядку позовного провадження.
Стосовно вимоги про визнання протиправною дію АТ «Універсал Банк» щодо звернення до приватного виконавця з заявою про намір залишити за собою нереалізоване майно суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Способи захисту цивільних прав визначені у ч. 2 ст. 16 ЦК України, зокрема, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Під способами захисту суб'єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника. При цьому під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.
Такий спосіб захисту, як визнання протиправною дію стягувача щодо звернення до виконавця з заявою про намір залишити за собою нереалізоване майно не є способом захисту цивільних прав та інтересів, установленим законом.
Разом із цим, як вказувалося, суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цим діянням наслідкам.
Вказані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17, від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц, Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі №524/5152/15-ц.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що позивач, звертаючись до суду з позовною вимогою про визнання протиправною дію АТ «Універсал Банк» щодо звернення до приватного виконавця Мілоцького О.Л. з заявою про намір залишити за собою нереалізоване майно, обрав спосіб захисту прав та інтересів, що не відповідає установленим законом нормам та не є ефективним.
Відповідачі наголошували на неналежності обраного позивачем способу захисту, з огляду на те, що позивач не зазначає, яким чином передача квартири банку в рахунок виконання зобов'язань за рішенням суду порушує його права та законні інтереси, а також яким чином визнання недійсним акту про передачу квартири банку в рахунок виконання боргових зобов'язань відновить його право.
Частиною 2 статті 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, визнання правочину недійсним.
Згідно із ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також, вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлено як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якого порушено вчиненням правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Як було встановлено вище судом, акт від 14.04.2020 про реалізацію предмета іпотеки стягувачу АТ «Універсал Банк» є правочином, яким передано право власності належної позивачу квартири АТ «Універсал Банк».
Під протиправного порушенням розуміється такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Відтак, акт про реалізацію предмета іпотеки від 14.04.2020, є нічим іншим як правочином, правовим наслідком якого є розпорядження майновими правами щодо майна, що належать позивачу.
Тому позивач, з метою захисту своїх прав та інтересів, має правові підстави для оспорювання акту про реалізацію предмета іпотеки від 14.04.2020, предметом якого було майно, належне позивачу.
Окрім того, відповідачі наголошували на неналежності обраного позивачем способу захисту, з огляду на те, що ЗУ «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» втратив свою чинність 23.09.2021. Таким чином, рішення про визнання недійсним акту приватного виконавця про передачу квартири банку в рахунок виконання зобов'язань, не зможе відновити прав позивача з огляду на те, що банк після прийняття судом такого рішення повторно зверне стягнення на спірну квартиру.
Суд зазначає, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Визнання недійсними акту про реалізацію предмета іпотеки від 14.04.2020, визнання незаконною та скасування державної реєстрації права власності АТ «Універсал Банк» на спірне нерухоме майно призведе до переходу права власності на майно до позивача. Відтак, задоволення позову відновить право власності позивача на спірне майно, за захистом права власності на яке остання звернулась до суду, а тому такий спосіб захисту порушеного права не можна визнати не ефективним. У випадку ж майбутнього звернення стягнення АТ «Універсал Банк» на спірну квартиру, позивач не буде позбавлений права звернення до суду щодо оспорювання такого стягнення.»
З вищевикладеною позицією суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду, вважаючи її обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства. При цьому судом першої інстанції було вірно застосовано існуючу в України судову практику зі спірних питань. Фактично, обґрунтованість вищевказаної позиції суду першої інстанції не заперечувалося і самим апелянтом, яка в доводах своєї апеляційної скарги жодним чином її не спростовувала.
Зважаючи на викладене, оскаржуване рішення суду першої інстанції в наведеній частині є належним і зміні чи скасуванню не підлягає.
Не зважаючи на вищезазначене, тим не менш з точки зору колегії суддів апеляційного суду, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги щодо оскарження акту про реалізацію предмета іпотеки ВП №61057976 від 14 квітня 2020 року, на підставі якого було залишено (набуто) за акціонерним товариством «Універсал Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 , вимогам про належність та обґрунтованість не відповідає.
Основним аргументом позивача з цього приводу був той факт, що вказаний акт, яким фактично було відчужено від неї спірну квартиру, порушує вимоги Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Відповідно до п. 1 Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: 1) не може бути примусово звернено стягнення (відчужене без згоди власника) на майно, що віднесене до об'єктів житлового фонду (далі - нерухоме житлове майно), об'єкт незавершеного житлового будівництва, майнові права на нього, що є предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України "Про іпотеку", якщо таке майно/об'єкт незавершеного житлового будівництва/майнові права виступають як забезпечення виконання зобов'язань фізичної особи (позичальника або майнового поручителя) за кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного житлового будівництва, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; або; таке нерухоме житлове майно придбавалося за кредитні кошти і при цьому умовами кредитного договору передбачена заборона реєстрації місця проживання позичальника або майнового поручителя за адресою знаходження нерухомого житлового майна, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності немає іншого нерухомого житлового майна; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного житлового будівництва) не перевищує 140 квадратних метрів для квартири та 250 квадратних метрів для житлового будинку;
2) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) інше майно (майнові права), яке відповідно до законодавства або кредитного договору підлягає стягненню з позичальника, зазначеного у підпункті 1 цього пункту, за недостатності коштів, одержаних стягувачем від реалізації (переоцінки) предмета застави (іпотеки);
3) кредитна установа не має права відступити (відчужити) на користь (у власність) іншої особи свої права вимоги до позичальників за кредитами, забезпеченням за якими виступає майно/майнові права, зазначені у підпункті 1 цього пункту.
Відповідним чином примусове відчуження майна, яке згідно вищевказаного закону було обмежено, не може вважатися законним.
З матеріалів справи вбачається, що спірна квартира була передана в іпотеку на забезпечення кредиту, отриманого в іноземній валюті. Відповідає вказана квартира і іншим обставинам, указаним у зазначеному законі. При цьому той факт, що на даний час вищевказаний закон припинив свою дію, не може бути врахований при вирішенні даної справи, оскільки питання оцінки законності чи незаконності дій та обставин (в даному випадку реалізації прав іпотеки) має вирішуватися відповідно до того законодавства, яке діяло на час їх вчинення та виникнення.
В якості підстав для нерозповсюдження положень Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» на дані правовідносини суд першої інстанції прийняв твердження приватного виконавця щодо непроживання позивача в спірній квартирі та передачу нею цієї квартири в найм. На підтвердження таких обставин приватний виконавець представив до суду акт відсутності відповідача за місцем знаходження спірної квартири та встановлення, що відповідач не проживає у вищевказаній квартирі, а використовує її для здачі в оренду. Вказані обставини приватний виконавець встановив на підставі свого виходу за місцем знаходження вказаної квартири та відсутності відповідача у ній в цей момент. В той же час, з точки зору колегії суддів апеляційного суду сам по собі той факт, що на той момент, коли виконавець вийшов за місцезнаходженням квартири, позивач була відсутня в ній, не може свідчити про факт її постійного не проживання в квартирі. При цьому колегія суддів зважає й на відсутність в матеріалах справи належних доказів попередження боржника про те, що виконавець має намір здійснити такий вихід за її вказаним місцем проживання.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні взяв до уваги акт від 12.02.2020 приватного виконавця виконавчого округу м. Київ Мілоцького О. Л., з якого вбачається, що боржник ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 не проживає. В той же час зі змісту вказаного акту вбачається, що зазначена в ньому інформація записана зі слів сторонніх людей та належним чином не перевірена. Той факт, що на момент опису нерухомого майна, позивача не було у квартирі, не є належним свідченням її не проживання в квартирі, так як позивач не була обізнана про вчинення даних дій з боку приватного виконавця.
Ст. 12 ЦПК України встановлено принцип змагальності сторін в цивільному процесі, який полягає в тому, що кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, прямо встановлених Законом. При цьому сторона самостійно несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Обов'язок доведення своєї позиції за допомогою належних та допустимих доказів міститься і в ст. 81 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За таких умов суд може приймати та покладати в основу рішення по справі лише ті обставини, які були доведені сторонами.
Як вже було зазначено вище, факт не проживання позивача в спірній квартирі, відповідачамит належним чином доведений не був. Натомість на доведення того, що позивач зареєстрована у даній квартирі та проживає там, вона представила до суду відповідну довідку за № 12354226 від 28.05.2020 року.
Окрім того, відповідно до інформаційної довідки № 203709683 від 11.03.2020 року, сформованої приватним виконавцем Мілоцьким О. Л., вбачається, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 є власністю ОСОБА_1 .
Відповідно до інформаційної довідки № 203709884 від 11.03.2020 року, сформованої приватним виконавцем Мілоцьким О. Л., вбачається, що нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 - є єдиним нерухомим майном, належним ОСОБА_1 .
Даний факт також підтверджується й деталізованою інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 305403482 від 20.07.2022 року, відповідно до якої у позивача є лише єдине нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1 .
З вказаний інформаційних довідок вбачається, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить єдине майно, а саме спірна квартира.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційного суду вважає неналежними висновки суду першої інстанції стосовно того, що квартира апелянта не підпадає під дію Закону України «Про мараторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». За таких умов, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимоги про визнання недійсним та скасування складеного приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мілоцьким Олегом Леонідовичем акту про реалізацію предмета іпотеки ВП №61057976 від 14 квітня 2020 року, на підставі якого було залишено (набуто) за акціонерним товариством «Універсал Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 , підлягає скасуванню, а сама така вимога підлягає задоволенню. В решті позовних вимог колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку по суті питання.
Згідно положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки суд прийшов до висновку про часткове задоволення позову, сплачена позивачем сума судового збору підлягає відшкодуванню пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, відтак з АТ «Універсал Банк», приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича, ДП «Сетамта державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Розумовської Марини Анатоліївни на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір по 525, 50 грн. з кожного.
У відповідності до положень ст. 376 ЦПК України підставами для зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 21 червня 2022 року в частині оскарження акта скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про часткове задоволення позову.
Визнати недійсним та скасувати складений приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Мілоцьким Олегом Леонідовичем акт про реалізацію предмета іпотеки ВП №61057976 від 14 квітня 2020 року, на підставі якого було залишено (набуто) за акціонерним товариством «Універсал Банк» право власності на квартиру АДРЕСА_1 .
Стягнути з акціонерного товариства «Універсал Банк» (04114, м. Київ, вул. Автозаводська, буд. 54/19, код ЄДРПОУ 21133352), приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Мілоцького Олега Леонідовича (03055, м. Київ, пр.-т Перемоги, буд. 30, офіс 42), Державного підприємства «Сетам» (01001, м. Київ, вул. Стрілецька, буд. 4-6, код ЄДРПОУ 39958500) та державного реєстратора приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Розумовської Марини Анатоліївни ( АДРЕСА_4 ) по 525 (п'ятсот двадцять п'ять) гривень 50 коп. судового збору з кожного на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
В задоволені решти вимог апеляційної скарги відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий С.О. Журба
Судді Т.О. Писана
К.П. Приходько