Справа № 640/11659/21 Суддя (судді) першої інстанції: Скочок Т.О.
13 грудня 2022 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Карпушової О.В., суддів: Епель О.В., Кузьменка В.В., секретар судового засідання Євгейчук Ю.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправною бездіяльності
22 квітня 2021 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку та зобов'язати здійснити цю виплату;
- нарахувати та стягнути з Київської міської прокуратури середній заробіток за весь час затримки належних ОСОБА_1 сум при звільненні за період з 12.03.2021 по день фактичного розрахунку із компенсацією втрати частини доходів (індексацією).
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що при звільнені з Генеральної прокуратури України на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» йому не було виплачено вихідну допомогу. Позивач вказав, що Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, але Кодекс законів про працю України встановлює обов'язок роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу в розмірі не менше середнього місячного заробітку, якщо працівника звільнено у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. При цьому, на переконання Позивача, в цьому випадку застосуванню підлягає саме трудове законодавство.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 р. позов задоволено частково:
Визнано протиправною бездіяльність Київської міської прокуратури щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.
Зобов'язано Київську міську прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку у сумі 23 488,92 грн.
Стягнуто з Київської міської прокуратури на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної йому вихідної допомоги при звільненні у розмірі 23 488,92 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні, однією з яких є виплата працівнику вихідної допомоги.
Разом з тим, суд, враховуючи, що Позивачу не було виплачено вказану допомогу при його здійсненні, зазначив, що у разі не проведення з працівником повного розрахунку в день звільнення в роботодавця виникає обов'язок з виплати такому працівнику середнього заробітку за весь час затримки з ним розрахунку при його звільненні.
Водночас, визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку з ним при його звільненні, суд першої інстанції застосував принцип пропорційності частини невиплачених своєчасно коштів відносно загальної суми виплати при звільненні.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати, а у задоволенні позову відмовити.
На обгрунтування апеляційної скарги відповідач зазначив, що позивач був звільнений з органів прокуратури ні підставі спеціальної норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені та визначено особливості звільнення прокурора у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому він працював.
На переконання Апелянта, норми загального трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються.
Також, Апелянт заперечує проти стягнення з нього середнього заробітку за несвоєчасним розрахунок з Позивачем при його звільненні, зокрема в розмірі, визначеному судом.
Позивачем відзиву на апеляційну скаргу не подано.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Позивач працював в органах прокуратури.
Наказом Київської міської прокуратури від 22.02.2021 №269к ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Київської місцевої прокуратури №2 міста Києва та органів прокуратури на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» з 12.03.2021.
Зазначеним наказом доручено відділу фінансування та бухгалтерського обліку провести розрахунок.
Вихідна допомога при звільненні Позивачу виплачена не була.
Позивач, вважаючи порушеним своє право на отримання вихідної допомоги при звільненні, звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, колегія суддів зазначає наступне.
Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України), Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2020 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII), «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» від 19.09.2019 № 113-IX (далі - Закон № 113-IX), Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок № 100).
Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законом № 1697-VII регламентовано гарантії незалежності прокурора, зокрема щодо особливого порядку його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо.
Статтею 4 Закону № 1697-VII установлено, що організація та діяльність прокуратури України, статус прокурорів визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України, чинними міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.
Відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
Законом № 113-ІХ статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п'ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.
Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.
КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).
Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).
Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.
Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус»; статтю 40 доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус»; частину дев'яту статті 252 після слів «дисциплінарної відповідальності та звільнення» доповнено словами і цифрами «а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу».
Внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Пунктом 5 цього Порядку № 100 передбачено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Системний аналіз викладених правових норм надає підстави стверджувати, що законодавством регламентовано правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні.
Разом з тим, під гарантіями трудових прав працівників слід розуміти систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, які пов'язані з порушенням трудового законодавства, й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.
При цьому, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.
Водночас, частиною п'ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачено виключний перелік випадків, коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України.
Втім, у такий виключний перелік не входить питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні такого питання.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 13.05.2022 у справі № 640/4264/20.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що при звільненні з Київської міської прокуратури позивачу не було виплачено вихідну допомогу, тобто його право на отримання такої допомоги порушено та підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на його користь у розмірі середньої заробітної плати за попередні 2 місяці роботи перед звільненням, що становить 23 488,92 грн.
Доводи апелянта про те, що позивач був звільнений з органів прокуратури ні підставі спеціальної норми Закону України «Про прокуратуру» та Закону № 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільнені та визначено особливості звільнення прокурора у зв'язку з реорганізацією органу прокуратури, в якому він працював, а також доводи про те, що норми загального трудового законодавства до спірних правовідносин не застосовуються, колегія суддів відхиляє з огляду на вищезазначене.
Разом з тим, відхиляючи як необґрунтовані та безпідставні доводи апелянта щодо відсутності у позивача права на отримання спірної вихідної допомоги та погоджуючись з висновками суду першої інстанції у відповідній частині, судова колегія зазначає, що порушенню права позивача на отримання такої допомоги кореспондує здійснення відповідачем несвоєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.
При цьому, спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці працівників органів прокуратури, не встановлено відповідальності роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах.
Тому, для врегулювання відповідних правовідносин застосуванню підлягають загальні норми ст.ст. 116, 117 КЗпП України.
Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 31.05.2018 у справі № 823/1023/16, від 30.01.2019 у справі № 807/3664/14, від 26.06.2019 у справі № 826/15235/16, від 30.04.2020 у справі № 140/2006/19.
Отже, позивач набув право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку з ним, а саме виплати йому спірної вихідної допомоги, при звільненні.
Водночас, за загальним правилом розмір такої допомоги визначається шляхом множення середньоденного заробітку за останні два місяці перед звільненням на кількість робочих днів.
Втім, колегія суддів зазначає, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми. Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та в постанові Верховного Суду від 11.08.2021 у справі № 821/2093/16.
Тож, перевіряючи рішення суду першої інстанції у частині задоволення цих позовних вимог та враховуючи відсутність доводів апеляційної скарги щодо сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції в цій частині.
Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи вищевикладене, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Київської міської прокуратури на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 р. - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 липня 2022 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Київської міської прокуратури про визнання протиправною бездіяльності - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 ст.263 , п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Колегія суддів: О.В. Карпушова
О.В. Епель
В.В. Кузьменко