Справа № 621/1691/22
Провадження 1-кп/621/233/22
12 грудня 2022 року м. Зміїв Харківської області
Зміївський районний суд Харківської області в складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторони кримінального провадження:
прокурор - ОСОБА_3
обвинувачений - ОСОБА_4
захисник - адвокат ОСОБА_5
розглянувши у підготовчому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу №621/1691/22 (провадження ЄРДР №42022221750000106 від 18.03.2022), стосовно
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, уродженця селища Старий Салтів Вовчанського району Харківської області, освіта середня спеціальна, неодруженого, військовослужбовця військової служби за контрактом - помічник начальника військового наряду (водій) відділень охорони на автомобілях роти з охорони дипломатичних представників і консульських установ іноземних держав військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , старший сержант, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України,
Старший сержант ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 8 - о/с від 26.02.2021 року був призначений на посаду помічника начальника військового наряду (водій) відділень охорони на автомобілях роти з охорони дипломатичних представників і консульських установ іноземних держав військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , а отже, відповідно до ст..ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є військовослужбовцем, який проходить військову службу за контрактом.
24 лютого 2022 року, в зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, в подальшому продовжений Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022 року, № 259/2022 від 18.04.2022 року, № 341/2022 від 17.05.2022 року.
Відповідно до вимог ст..ст.17, 65 Конституції України, ст..ст. 1,2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», положень Військової присяги, статей 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, статей 1, 2, 3, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, старший сержант ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято та непорушно дотримуватися Конституції України і законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов'язки та бути готовим до виконання завдань, пов'язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших, і про все, що сталося з ним та стосується виконання службових обов'язків, в тому числі про зроблені йому зауваження, доповідати безпосередньому начальникові.
Крім того, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до статей 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов'язків, зобов'язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись у розташуванні військової частини або місці служби та не залишати їх без дозволу командира (начальника).
Відповідно до п.п.1,3 частини 3 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять), чи поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).
Однак, старший сержант ОСОБА_4 під час проходження військової служби, перебуваючи на посаді помічника начальника військового наряду (водій) відділень охорони на автомобілях роти з охорони дипломатичних представників і консульських установ іноземних держав військової частини № НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка знаходилася у повній бойовій готовності та тимчасово дислокувалася у селищі АДРЕСА_2 , став на злочинний шлях та діючи умисно, в умовах воєнного стану, без дозволу командування та за відсутності поважних причин, незаконно ухилився від проходження військової служби, провівши час на власний розсуд.
В порушення вище наведених нормативно-правових актів, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи негативні наслідки та бажаючи їх настання, з метою ухилення від військової служби та з мотивів небажання переносити труднощі військової служби, через особисту недисциплінованість та несумлінне ставлення до виконання своїх службових обов'язків, за відсутності законних підстав, в умовах воєнного стану, не одержавши дозволу відповідних командирів (начальників), за відсутності поважних причин, старший сержант ОСОБА_4 24 лютого 2022 року не з'явився вчасно до місця тимчасової дислокації військової частини НОМЕР_1 , та в період з 24.02.2022 по 11.08.2022 року незаконно перебував поза місцем дислокації вказаної військової частин, обов'язки з військової служби за посадою не виконував, а протиправно проводив вільний від обов'язку військової служби час на власний розсуд.
Таким чином, військовослужбовець військової частини НОМЕР_1 Східного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України старший сержант ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 407 Кримінального кодексу України, а саме - нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану, особою, зазначеною в частині другій цієї статті, тобто військовослужбовцем (крім строкової служби).
06 вересня 2022 року між прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 бул укладена угода про визнання винуватості, за змістом якої ОСОБА_4 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України, у повному обсязі повідомленої йому підозри, щиро покаявся у скоєному та активно сприяв розкриттю злочину. Сторони дійшли згоди щодо істотних для даного кримінального провадження обставин, а також узгодили застосування положень ч.1 ст.69 КК України та призначення ОСОБА_4 іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.5 статті 407 КК України, а саме - службового обмеження для військовослужбовця у виді відрахування із суми грошового забезпечення засудженого в дохід держави в розмірі 20% на строк 1 (один) рік.
В угоді зазначені наслідки її укладення та затвердження, встановлені статтею 473 КПК України, а також наслідки її невиконання, визначені статтею 476 КПК України.
В підготовчому судовому засіданні прокурор ОСОБА_6 просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому ОСОБА_4 узгоджене між сторонами покарання.
Обвинувачений ОСОБА_7 в судовому засіданні беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення за ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України за обставин, викладених в обвинувальному акті, щиро розкаявся, та просив затвердити угоду про визнання винуватості. Суд роз'яснив обвинуваченому його права, передбачені ч.4 ст.474 КПК України; наслідки укладання та затвердження угоди про визнання винуватості, визначені ч.2 ст.473 КПК України. Суд переконався у добровільності укладення угоди та в тому, що угода не є наслідком насильства, примусу, погроз, обіцянок, дії будь-яких інших обставин, ніж ті, які передбачені в угоді.
Захисник ОСОБА_8 просив затвердити угоду про визнання винуватості та призначити узгоджене сторонами покарання.
Заслухавши думки сторін кримінального провадження, дослідивши зміст обвинувального акту та угоди про визнання винуватості, суд зазначає наступне:
Згідно з пунктом 1 ч.3 статті 314 КПК України, у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти такі рішення, зокрема, затвердити угоду.
За частинами 4, 5 статті 469 КПК України, угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. Укладення угоди про визнання винуватості може ініціюватися в будь-який момент після повідомлення особі про підозру до виходу суду до нарадчої кімнати для ухвалення вироку.
Статтею 472 КПК України встановлені основні вимоги до змісту угоди про визнання винуватості.
Згідно з частинами 1, 2 статті 474 КПК України, якщо угоди досягнуто під час досудового розслідування, обвинувальний акт з підписаною сторонами угодою невідкладно надсилається до суду.
Розгляд щодо угоди проводиться судом під час підготовчого судового засідання за обов'язкової участі сторін угоди з повідомленням інших учасників судового провадження. Відсутність інших учасників судового провадження не є перешкодою для розгляду.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.5 статті 407 КК України, а саме: нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), яке згідно положень статті 12 КК України, відноситься до тяжкого злочину.
Правова кваліфікація кримінального правопорушення є правильною.
Зміст угоди про визнання винуватості відповідає положенням 472 КПК України, умови угоди не суперечать вимогам КПК України, відповідають інтересам суспільства та не порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб. Сторони уклали угоду добровільно, обставин, які б свідчили про неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань, судом не встановлено; узгоджене сторонами покарання відповідає загальним засадам призначення покарання, визначеним ст.65 КК України. Суд не встановив передбачених ч.7 ст.474 КПК обставин, які могли би слугувати підставою для відмови в затвердженні угоди. При укладенні угоди враховані положення Загальної частини КК України, які регламентують види покарань та засади призначення покарань.
Так, санкцією ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України за нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинене в умовах воєнного стану військовослужбовцем (крім строкової служби), передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років.
Згідно з частиною 1 статті 69 КК України, за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення. У цьому випадку суд не має права призначити покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої для такого виду покарання в Загальній частині цього Кодексу.
Сторонами кримінального провадження, з урахуванням фактичних обставин справи та особи обвинуваченого, узгоджено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовця, передбаченого нормами статті 58 Кримінального кодексу України.
Згідно статті 58 КК України, покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в дохід держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.
В угоді про визнання винуватості сторонами узгоджено покарання з урахуванням ступеня тяжкості кримінального правопорушення, особи винного ОСОБА_4 , який раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, добровільно припинив протиправну поведінку та самостійно з'явився зі зізнанням до служби правопорядку, характеризується позитивно, а також обставин, що пом'якшують його покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину у вигляді щирого каяття, активного сприяння розкриттю злочину, беззастережного визнання своєї винуватості, безпосередньої участі у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, наявності суспільного інтересу в забезпеченні швидкого судового розгляду.
Враховуючи викладене, сторони узгодили покарання ОСОБА_4 із застосуванням положень ч.1 статті 69 КК України щодо призначення більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ч.5 статті 407 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовця у виді відрахування із суми грошового забезпечення засудженого в дохід держави в розмірі 20% на строк 1 (один) рік.
Суд погоджується, що таке покарання відповідає вимогам ст. 65 КК України, та є необхідним й достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
При цьому суд також зважає і на позицію Європейського суду з прав людини, який у пункті 90 рішення у справі "Нацвлішвілі і Тогонідзе проти Грузії" від 29.04.2014 (заява № 9043/05), зазначив, що не може бути нічого неналежного в самому процесі укладення угод щодо обвинувачень або міри покарання. Суд дотримується думки про те, що угоди про визнання провини не лише надають такі вагомі переваги, як прискорений розгляд кримінальних справ і зменшення навантаження на суди, прокурорів і адвокатів, але можуть також, за умови їх правильного застосування, стати успішним інструментом у боротьбі з корупцією та організованою злочинністю і сприяти скороченню кількості призначених покарань, а внаслідок цього і кількості ув'язнених.»
Відповідно до ч.1 ст. 475 КПК України, якщо суд переконається, що угода може бути затверджена, він ухвалює вирок, яким затверджує угоду та призначає узгоджену сторонами міру покарання.
Враховуючи викладене, суд вважає за можливе затвердити угоду про визнання винуватості та призначити обвинуваченому узгоджене сторонами угоди покарання.
Керуючись ст. ст. 469, 472, 314, 373, 374, 394,474, 475 КПК України, суд
Затвердити угоду про визнання винуватості від 06.09.2022 року, укладену між прокурором Харківської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері об'єднаних сил ОСОБА_3 та підозрюваним ОСОБА_4 за участі захисника ОСОБА_5 .
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.5 статті 407 Кримінального кодексу України та призначити йому узгоджене сторонами угоди про визнання винуватості покарання, із застосуванням частини 1 статті 69 КК України, у виді службового обмеження для військовослужбовця з відрахуванням із суми грошового забезпечення засудженого в дохід держави в розмірі 20% на строк 1 (один) рік.
Строк відбуття покарання обчислювати з моменту звернення вироку до виконання.
Вирок може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Зміївський районний суд Харківської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення:
-обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 цього Кодексу, в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди;
-прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Копію вироку негайно вручити прокурору та обвинуваченому.
Вирок складено і проголошено 12.12.2022
Суддя ОСОБА_9