07 грудня 2022 року м.Дніпросправа № 160/5214/22
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Баранник Н.П.,
суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року у справі № 160/5214/22 (суддя Голобутовський Р.З., справа розглянута в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням уточненої позовної заяви від 15.04.2022, просив:
- визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (далі - відповідач-2) від 16.12.2021 року №047150015379 у призначенні ОСОБА_1 , пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та її скасувати;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 :
1) до пільгового стажу за Списком №2 згідно п. "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період його перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року у Збройних силах Союзу РСР, періоди його роботи будівельним майстром з 03.03.1992 року по 31.05.1992 року, прорабом з 01.06.1992 року по 11.01.1999 року;
2) до вислуги років на підставі ч. 6 ст. 56 Закону №1788 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка становить 11 років 0 місяців 24 дні період перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, який зарахований до Списку №2, пільговий стаж за Списком №2, який складається з періоду з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів);
- призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області ОСОБА_1 нарахувати та з 26 вересня 2021 року виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
В обгрунтування позову позивач зазначав, що 12.12.2021 року він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (далі - відповідач-1) з письмовою заявою про призначення пенсії за вислугою років. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16.12.2021 року №047150015379 позивачу відмовлено в призначенні пенсії за вислугою років, у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 12 років 6 місяців.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року було частково задоволено позовні вимоги. Так, суд:
- визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 16.12.2021 року №047150015379 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення»;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 згідно з п. "б" ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період його перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року у Збройних силах Союзу РСР; періоди його роботи будівельним майстром з 03.03.1992 року по 31.05.1992 року, прорабом з 01.06.1992 року по 11.01.1999 року;
- зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за вислугу років від 12.12.2021 року та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовив.
З рішенням суду першої інстанції не погодилися позивач та Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, ними були подані апеляційні скарги.
Позивач оскаржує рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог. У скарзі, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, помилкове застосування судом норм матеріального права, позивач просить скасувати рішення суду першої інстанції в оскарженій частині та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що в силу статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що при призначенні пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років провадиться взаємне зарахування періодів роботи, то періоди роботи позивача за Списком №2. до спеціального стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугу років, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. Оскільки позивач має більше ніж 12 років 6 місяців спеціального стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років, належним способом захисту його прав є саме зобов'язання відповідача-2 призначити йому пенсію за вислугу років відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Відповідачем-2 подано письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві відповідач стверджує, що рішення суду в оскарженій позивачем частині є законним і обгрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
В свою чергу відповідач-2 також оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.
Зазначає, що Пунктом 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено право на пенсію за вислугу років, зокрема педагогічних працівників за умови, якщо вони на день набуття чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 № 2148-VII, тобто станом на 11 жовтня 2017 року, мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення такої пенсії. Відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітені, за Списком, затвердженим постановою КМУ від 12.10.1992 №583, чоловіки - після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи станом на 11.10.2017 не менше -26 років 6 місяців, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі. Зауважує, що пенсія за вислугу років призначається при залишенні роботи, яка дає право на цю пенсію. При опрацюванні наданих Позивачем документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за вислугу років, Головним управлінням розраховано стаж, який склав 37 років 10 місяців 10 днів. Спеціальний стаж роботи за вислугу років становить 11 років 0 місяців 24 дні. Тому рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років є правомірним, оскільки відсутній спеціальний стаж роботи, а саме 12 років 6 місяців, який затверджений постановою КМУ від 12.10.1992 №583. Виходячи з вищевикладеного, Головним управлінням прийнято рішення про відмову позивачу в призначенні пенсії за вислугу років.
Позивач подав письмовий відзив на скаргу відповідача-2, у відзиві просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскарженій відповідачем частині - без змін.
Відповідач-1 своїм правом на подання до суду апеляційної інстанції відзиву на апеляційні скарги не скористався.
Апеляційний розгляд справи здійснено за правилами ст.311 КАС України в порядку письмового провадження.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.
З матеріалів справи встановлено, що 12.12.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
За принципом екстериторіальності вказана заява позивача про призначення пенсії за вислугу років розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
Так, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №047150015379 від 16.12.2021 року ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 12 років 6 місяців.
Зазначено, що за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди та розраховано страховий стаж, який становить 37 років 10 місяців 10 днів. Вказано, що вислуга років становить 11 років 0 місяців 24 дні.
05.01.2022 року представником позивача складено та направлено до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області адвокатський запит, в якому остання просила надати наступну інформацію:
1. Розрахунок стажу ОСОБА_1 із зазначенням періодів, які увійшли до загального страхового стажу, до пільгового стажу за Списком №2 та до пільгового стажу за вислугу років. Також зазначити які періоди роботи не були зараховані до загального чи пільгового стажу та на якій підставі (якщо такі мали місце).
2. Чи зарахована ОСОБА_1 військова служба у Збройних Силах Союзу РСР у період з 20.02.1990року по 03.02.1992рік до загального страхового стажу чи до пільгового стажу ?
3. Чи зарахований до загального страхового стажу період навчання ОСОБА_1 з 1983 року по 20.06.1988року у Дніпропетровському ордена Трудового Червоного Прапора інституті інженерів залізничного транспорту ім.М.І. Калініна?
4. ОСОБА_1 звертався у грудні 2021 року із заявою про призначення пільгової пенсії за вислугу років чи з заявою про призначення пільгової пенсії за Списком №2 ?
5. Причини відмови від 17.12.2021 року у призначенні ОСОБА_1 пільгової пенсії.
Листом від 18.01.2022 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області надано відповідь на адвокатський запит та зазначено, що на підставі довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 13.09.2021 № 38, виданої “Криворізькою дистанцією колії”, до спеціального стажу ОСОБА_1 зараховано періоди роботи з 14.01.1999 по 06.02.2005 та з 01.01.2008 по 31.12.2021, що складає 11 років 1 місяць 18 днів.
Враховуючи зазначене, надана ОСОБА_1 заява про призначення пенсії за вислугу років від 12.12.2021 була розглянута та прийнято рішення від 16.12.2021 № 047150015379 про відмову через відсутність необхідної вислуги років -12 років 6 місяців.
Загальний страховий стаж ОСОБА_1 складає 37 років 10 місяців 10 днів (зарахований по 31.10.2021), у тому числі період навчання з 01.09.1983 по 20.06.1988 та період проходження строкової військової служби з 20.02.1990 по 03.02.1992.
За наданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди роботи.
Відповідно до частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» працівники, зайняті повний робочий день на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, мають право на пенсію за віком на пільгових умовах після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.
Для можливого зарахування до пільгового стажу за списком № 2 періоду роботи з 01.09.1988 по 11.01.1999 у ДП ВАТ “Дніпротрансбуд” “Будівельно-монтажний поїзд № 343” та вирішення питання визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_1 необхідно надати довідку про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній згідно Додатку 5 Порядку № 637.
У випадку ліквідації підприємства, без визначення правонаступника, звернутися із заявою про підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах, Комісією.
Не погоджуючись із такими діями пенсійного органу щодо відмови у призначенні пенсії за вислугу років, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зарахування до пільгового стажу за Списком №2 згідно з п.«б» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» період його перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року у Збройних силах Союзу РСР; періоди його роботи будівельним майстром з 03.03.1992 року по 31.05.1992 року, прорабом з 01.06.1992 року по 11.01.1999 року. При цьому щодо позовних вимог про зарахування до вислуги років на підставі ч.6 ст.56 Закону №1788 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка становить 11 років 0 місяців 24 дні періоду перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, який зарахований до Списку №2, пільговий стаж за Списком №2, який складається з періоду з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів), суд вказзав про їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки згідно з рішенням пенсійного органу до страхового стажу зараховані усі періоди роботи. Крім того вказав, що у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання пенсійного органу нарахувати та виплачувати пенсію ОСОБА_1 за вислугу років.
Колегія суддів частково погоджується з висновками суду першої інстанції, та вважає за необхідне зазначити наступне.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі Закон №1058-IV в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин).
Згідно з ч.3 ст.4 Закону №1058-IV, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 Закону №1058-IV, то цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами статті 8 Закону №1058-IV передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Статтею 1 Закону №1788-ХІІ визначено, що громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону №1788-ХІІ за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Частиною 1 ст. 7 Закону №1788-ХІІ встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Приписами п. «а» ч. 1 ст. 55 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають: робітники локомотивних бригад і окремі категорії працівників, які безпосередньо здійснюють організацію перевезень і забезпечують безпеку руху на залізничному транспорті та метрополітенах, - за списками професій і посад, що затверджуються в порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України; водії вантажних автомобілів, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі на шахтах, у рудниках, розрізах і рудних кар'єрах на вивезенні вугілля, сланцю, руди, породи, - після досягнення 55 років і при стажі роботи: для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначеній роботі.
При цьому, рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту «а» статті 54, статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року №1788-XII зі змінами, внесеними законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII. Визнані неконституційними зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Отже, приписи п. «а» ч.1 ст.55 Закону №1788-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втратили чинність.
Відповідно до статті 62 цього Закону основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За пунктом 20 Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
При цьому, пенсійним органом відмовлено позивачу в призначені пенсії, оскільки неможливо включити до пільгового стажу позивача зокрема:
- період його роботи з 03.03.1992 по 11.01.1999 в ДП “Будівельно-монтажний поїзд №343” треста “Дніпротрансбуд” (в подальшому перейменовано на ВАТ “Дніпротрансбуд”): з 03.03.1992 по 11.01.1999 (06р. 10 міс. 09дн.) - майстром на ПЧР-3, прорабом на ПЧР-3;
- період строкової військової служби позивача (з 20.02.1990 по 03.02.1992).
Фактичними підставами для відмови у зарахуванні вказаних періодів роботи позивача до його пільгового стажу слугувало те, що у трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, а саме: не зазначено про характер виконуваної роботи, про зайнятість позивача на вказаних роботах повний робочий день, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, відсутня інформація про проведення атестації робочих місць. А також, те що період роботи до призову на строкову військову службу зараховано тільки до загального страхового стажу, оскільки для зарахування даного періоду до пільгового стажу за Списком №2 позивачем не була надана довідка уточнююча пільговий характер роботи (згідно додатку №5 Порядку №637), крім того позивач не надавав документи на розгляд Комісії з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років при Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.
Щодо незарахування періоду строкової військової служби позивача (з 20.02.1990 по 03.02.1992), колегія суддів зазначає про таке.
Частиною другою статті 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 6 Порядку № 637 для підтвердження військової служби, служби цивільного захисту, служби в органах державної безпеки, розвідувальних органах, Держспецзв'язку приймаються, зокрема, військові квитки.
Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Як встановлено судом та підтверджується пенсійним органом позивач з 20.02.1990 по 03.02.1992 проходив строкову службу в Радянській Армії.
Законодавство колишнього СРСР і чинне законодавство України передбачають зарахування періоду проходження військової служби до різних видів трудового стажу, але при цьому як законодавство, що діяло на момент служби позивача в армії, так і чинне законодавство містять особливі умови для зарахування служби в армії до пільгового стажу.
Зокрема, згідно з ч.1 ст.2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові № 687/975/17 від 21.02.2018.
Час проходження строкової військової служби зараховується до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, якщо на момент призову на строкову військову службу особа навчалася за фахом у професійно-технічному навчальному закладі, працювала за професією або займала посаду, що передбачала право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію Закону України "Про пенсійне забезпечення" або на пенсію за віком на пільгових умовах до набрання чинності Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Як вже зазначалося судом, із записів трудової книжки позивача видно, що позивач з 20.02.1990 по 03.02.1992 проходив службу у лавах Радянської Армії.
На момент призову на строкову військову службу працював провідним інженером виробничого відділу у ДП “Будівельно-монтажний поїзд №343” треста “Дніпротрансбуд”.
Відповідно до трудової книжки позивача, з 01.09.1988 року він працював будівельним майстром.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 1994 р. № 162, що діяла на момент роботи позивача затверджено Список №2, відповідно до якого посада позивача «будівельний майстер» (2290000б) віднесено до посад, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Тому позивач мав право на зарахування періоду проходження строкової військової служби до стажу роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах.
Отже, період проходження строкової військової служби з 20.02.1990 по 03.02.1992 підлягає зарахуванню позивачу до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії.
Щодо незарахування періоду його роботи з 03.03.1992 по 11.01.1999 в ДП “Будівельно-монтажний поїзд №343” треста “Дніпротрансбуд” (в подальшому перейменовано на ВАТ “Дніпротрансбуд”): з 03.03.1992 по 11.01.1999 (06р. 10 міс. 09дн.) - майстром на ПЧР-3, прорабом на ПЧР-3, колегія суддів зазначає про таке.
Що стосується документів про підтвердження атестації робочих місць, відповідно до ст.13 Закону України «Про охорону праці», пункту 4 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.92 № 442, роботодавці зобов'язані проводити атестацію робочих місць за умовами праці.
При цьому законодавець поклав відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації робочих місць на керівників підприємств, організацій.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01 серпня 1992 року № 442 та Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України від 01 вересня 1992 року № 41.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 1 або № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
У той же час, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
За правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту б статті 13 Закону № 1788-XII - за результатами атестації робочих місць як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за непроведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Виходячи з викладеного, особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 1, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах Списком № 2.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Як зазначено Великою Палатою Верховного Суду у наведеній постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за непроведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
Що стосується доводів пенсійного органу, що в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах за Списком №2, а саме: не зазначено про характер виконуваної роботи, про зайнятість позивача на вказаних роботах повний робочий день, розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи, колегія суддів вказує наступне.
На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.
Відповідно до пункту 1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.
Згідно з пунктами 2.2, 2.3 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства в присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийому на роботу. Всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, перевід на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а при звільненні у день звільнення повинні точно відповідати тексту наказу.
Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої 20.06.1974 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки в спірні періоди роботи) питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.
Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Пунктом 13 вказаної постанови «Про трудові книжки робітників та службовців» при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження та подяки, занесені до трудової книжки за час роботи на даному підприємстві, в установі, підприємстві засвідчуються підписом керівника або спеціально уповноваженої особи та печаткою.
При цьому, відповідно до пункту 18 вказаної постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.
Також, у період внесення записів про періоди роботи позивача, не зараховані відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
З положень пункту 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.
Разом з тим, обов'язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.
Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм видно, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки або його відсутність/нечіткість на трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Відсутність певної інформації саме у трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
В даному випадку не обґрунтовані доводи пенсійного органу щодо незарахування до пільгового стажу позивача зокрема:
- періоду його роботи в ДП “Будівельно-монтажний поїзд №343” треста “Дніпротрансбуд” (в подальшому перейменовано на ВАТ “Дніпротрансбуд”): з 03.03.1992 по 11.01.1999 (06р. 10 міс. 09дн.) - майстром на ПЧР-3, прорабом на ПЧР-3;
- періоду строкової військової служби позивача (з 20.02.1990 по 03.02.1992).
Тому зазначені періоди роботи мали бути зараховані позивачу до пільгового стажу за Списку №2.
Щодо позовних вимог про зарахування до вислуги років на підставі ч.6 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», яка становить 11 років 0 місяців 24 дні періоду перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, який зарахований до Списку №2, пільговий стаж за Списком №2, який складається з періоду з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів), колегія суддів заначає наступне.
Як вже зазначалося раніше, чоловіки при досягненні 55 років і при стажі роботи не менше 30 років, у тому числі не менше 12 років 6 місяців на роботах за Списком №2, мають право на пільгових умовах одержати пенсію за віком.
Матеріалами справи підтверджено, що періоди перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, стаж за період з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів), повінні бути зараховані до пільгового стажу за Списком №2.
При цьому, оскільки в силу статті 56 Закону №1788-XII передбачено, що при призначенні пенсій на пільгових умовах та пенсій за вислугу років провадиться взаємне зарахування періодів роботи, то періоди перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, який зарахований до Списку №2, пільговий стаж за Списком №2, який складається з періоду з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів), є такими що включаються до спеціального стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугу років.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про задоволення зазначених позовних вимог.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області призначити позивачу пенсію, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до вимог статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
При цьому, адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною третьою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не вправі перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень та своїм рішенням зобов'язувати останнього призначити пенсію, оскільки за своєю правовою природою, відповідно до норм чинного законодавства, повноваження суб'єкта владних повноважень щодо призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією відповідного органу чи посадової особи.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання саме Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (як визначеного суб'єкту призначення) повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за вислугу років від 12.12.2021 року та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.
На підставі ч.3 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.
Позивачем при зверненні до суду апеляційної інстанції понесені судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги в загальному розмірі 1488,60 грн., що документально підтверджується квитанцією від 27.07.2022.
Отже, оскільки апеляційну скаргу позивача задоволено частково, судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2 у розмірі пропорційному до задоволених позовних вимог у сумі 744,3 грн.
Дослідивши обставини та матеріали справи, аргументи позивача та відповідача-2, наведені в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що є підстави для зміни резолютивної частини рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.311, п.2 ч.1 ст.315, ст. 317, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - задовольнити частково.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року у справі № 160/5214/22 - змінити, доповнивши резолютивну частину рішення суду абзацом наступного змісту:
«Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області зарахувати ОСОБА_1 , на підставі ч.6 ст.56 Закону Закону України «Про пенсійне забезпечення», період перебування з 20.02.1990 року по 03.02.1992 року (1 рік 11 місяців 17 днів) у Збройних силах Союзу РСР, який зарахований до Списку №2, пільговий стаж за Списком №2, який складається з періоду з 03.03.1992 року по 11.01.1999 року (06 років 10 місяців 8 днів), до спеціального стажу роботи, який надає право на пенсію за вислугу років, відповідно до пункту «а» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».»
В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року у справі № 160/5214/22 - залишити без змін.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345) судові витрати зі сплаченого судового збору у сумі 744,3 грн. (сімсот сорок чотири гривні тридцять копійок).
Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках та в строки, визначені статтями 328,329 КАС України.
Головуючий - суддя Н.П. Баранник
суддя Н.І. Малиш
суддя А.А. Щербак