Справа № 199/7046/22
(1-кп/199/593/22)
12.12.2022 року
Амур-Нижньодніпровський районний суд міста Дніпропетровська у складі:
головуючий - суддя ОСОБА_1
секретар - ОСОБА_2
прокурор - ОСОБА_3
представник потерпілого - ОСОБА_4
захисник ОСОБА_5
обвинувачений ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро в режимі відеоконференції обвинувальний акт за кримінальним провадженням №12022221110000864 за обвинуваченням ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання, про продовження строку дії раніше обраного обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на 60 днів, без визначення розміру застави, оскільки обвинуваченого повідомлено про підозру у скоєнні умисного тяжкого злочину, тому він може переховуватися від суду, здійснювати примус на потерпілого та свідків які є неповнолітніми.
Клопотання прокурора підтримала представник потерпілого, яка зазначила, що вплив на неповнолітнього потерпілого збоку обвинуваченого, якщо той буде знаходитися на волі, існує реально.
Обвинувачений ОСОБА_6 та захисник заперечували проти задоволення клопотання, звернувшись до суду з власним клопотанням про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на домашній арешт або заставу, проти чого прокурор та представник потерпілого заперечували.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Як зазначено в ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як: до раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років.
Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» вказав, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторно вчинення злочинів». Отже, суд приймає до уваги тяжкість інкримінованого кримінального правопорушення та покарання, що підвищує ризик зникнення обвинуваченого від правосуддя.
У рішенні Європейського суду «Лабіта проти Італії» від 06.04.2000 р. зазначено, що небезпека перешкоджання встановленню істини у справі та переховування особи від правосуддя може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з наявністю даних про матеріальний, соціальний стан особи, її зв'язками з державою, у якій його переслідують, та міжнародними контактами.
Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків, суд зазначає наступне.
Небезпеку переховування від правосуддя не можна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданнями для тримання під вартою… При цьому треба враховувати характери обвинуваченого, його моральні якості, його кошти, зв'язки із державою, які його переслідували за законом, і його міжнародні контакти (справа W v Switzerland), 14379/88, 26 січня 1993 року.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинуваченого, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку обвинувачений, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду, або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
В розумінні Кримінального кодексу України інкримінований ОСОБА_6 злочин, передбачений ч. 1 ст. 121 КК України, є умисним тяжким злочином проти життя та здоров'я особи, за який у разі доведеності його вини, обвинуваченому може загрожувати покарання від 5 до 8 років позбавлення волі.
Щодо суспільної небезпеки, суд приходить до висновку, що такий злочин має високий ступінь суспільної небезпеки.
На думку суду вже лише ця обставина спонукає людину до вчинення дій, спрямованих на ухилення від кримінальної відповідальності, що кореспондується з позицією ЄСПЛ щодо необхідності оцінки ризику втечі у світлі фактів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення у справах «Бекчиєв проти Молдови», «Панченко проти Росії»).
При цьому, не будучи самостійною підставою для утримання особи під вартою, тяжкість обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту, що ґрунтується на позиції в рішенні ЄСПЛ у справі «Ілійков проти Болгарії», у відповідності з якою суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів.
Також, суд бере до уваги рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лабіта проти Італії» від 06 квітня 2000 року, за яким тримання під вартою є виправданим у тому випадку, якщо конкретні ознаки розкривають наявність публічного інтересу, що переважає, попри презумпцію невинуватості, над повагою до особистої свободи.
На думку суду, такими ознаками є тяжкість та велика суспільна небезпека інкримінованого обвинуваченому кримінального правопорушення, і за таких обставин суд погоджується з думкою прокурора, що зазначені ознаки дають підстави вважати можливим переховування обвинуваченого, ухилення від суду, перешкоджання встановленню істини по даному провадженню.
Крім того, на теперішній час не допитані неповнолітній потерпілий та свідки, а тому ризик впливу на свідків залишається до моменту отримання судом від свідків показів під час судового розгляду кримінального провадження.
Суд також враховує, що відповідно до правової позиції, викладеної у п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України», при розгляді клопотання про обрання, зміну або продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою, має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів.
Проте, розглядаючи можливість застосування альтернативних запобіжних заходів, суд, враховуючи вищезазначене, відповідно до приписів ст. 183 КПК України, вважає їх такими, що не здатні забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого.
Крім того суд вважає, що обраний ОСОБА_6 запобіжний захід з урахуванням діючого воєнного стану та пов'язаних з цим виниклих об'єктивних причин, зокрема відсутність зв'язку для проведення судового засідання в режимі відеоконференції, віддаленістю знаходження учасників судового провадження, його тривалості у співвідношенні із тяжкістю обвинуваченням та наявної обґрунтованої підозри обвинуваченого у можливому скоєнні умисного тяжкого кримінального правопорушення, на даний час не виходить за межі розумного строку.
Також суд констатує той факт, що стороною захисту не надані суду докази, зокрема медичний висновок, якій свідчіть про неможливість ОСОБА_6 за станом здоров'я утримуватися під вартою в умовах слідчого ізолятора.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 183 КПК України суд, при постановленні ухвали про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, не визначає розмір застави у кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_6 повідомлено про підозру у скоєнні злочину, вчиненого із застосуванням насильства, тому клопотання сторони захисту про визначення розміру застави задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 176-179, 183, 193, 194, 331, 369-372 КПК України, суд,
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, строк тримання під вартою до 09 лютого 2023 року включно, без визначення застави, у Державній установі «Харківський слідчий ізолятор».
Відмовити в задоволенні клопотання сторони захисту, щодо зміни запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 з тримання під вартою на домашній арешт або заставу.
Копію ухвали вручити учасникам судового провадження та направити її для виконання в частині продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_6 , - керівнику Державної установи «Харківський слідчий ізолятор».
Ухвала суду про продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку обвинуваченим, його захисником, законним представником, прокурором безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Головуючий суддя ОСОБА_1