24 листопада 2022 року м. Дніпросправа № 202/181/20(2-а/202/24/2020)
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Дурасової Ю.В. (доповідач),
суддів: Божко Л.А., Лукманової О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2022 року
в адміністративній справі №202/181/20(2-а/202/24/2020) за позовом ОСОБА_1 до відповідача Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, -
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся 10.01.2020 до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з позовом до відповідача Управління патрульної поліції у Дніпропетровській області про визнання дій незаконними та скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення. Просив:
- визнати протиправними дії командира взводу 2 роти 1 батальйону УПП у Дніпропетровській області Фастовець Сергія Леонідовича з притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності;
- постанову про накладення адміністративного стягнення серії ЕАК № 1911164 від 27.12.2019 року, винесену командиром взводу 2 роти 1 батальйону УПП у Дніпропетровській області Фастовець Сергієм Леонідовичем про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, скасувати та справу про адміністративне правопорушення закрити.
Позов обґрунтовано тим, що постанова серії ЕАК №1911164 від 27.12.2019 року винесена з порушенням норм матеріального і процесуального права, тому підлягає скасування. Зазначає, що здійснив переїзд на ввімкнуту додаткову секцію світлофору.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2022 року позов задоволено частково:
- постанову інспектора роти 2 батальйону 1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Фастовець С.Л. серії ЕАК №1911164 від 27.12.2019 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП - скасовано;
- провадження у адміністративній справі про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення за ч. 2 ст. 122 КУпАП - закрито.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності прийняття постанови, зокрема, доказів, передбачених ст. 251 КУпАП, на підтвердження факту допущення позивачем порушення вимог п. 8.7.3 «з» Правил дорожнього руху України.
Разом з цим суд першої інстанції дійшов висновку, що питання стосовно визнання дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень не входить до підсудності місцевих загальних судів та відноситься до юрисдикції адміністративних окружних судів, а тому не може бути розглянуто.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених вимог, Департаментом патрульної поліції подано апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та винести нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі. Зазначає, що достатнім доказом правомірності прийняття постанови є відповідні пояснення поліцейського, який виніс оскаржувану постанову та свідчення поліцейських-свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс постанову серії ЕАК № 1911164 від 27.12.2019 року.
В частині відмови від задоволення позову рішення суду першої інстанції не оскаржується.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті спору.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2019 року інспектором роти 2 батальйону 1 управління патрульної поліції в Дніпропетровській області Департаменту патрульної поліції Фастовець С.Л. складено постанову серії ЕАК № 1911164 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності у вигляду штрафу у розмірі 425 грн., за порушення вимог п. 8.7.3 «з» Правил дорожнього руху України. (а.с.7)
Суд першої інстанції позов задовольнив частково.
Досліджуючи правильність прийняття судом першої інстанції рішення, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне дослідити ряд норм законодавства, що регулюють дані правовідносини та обставини справи.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що до даних правовідносин слід застосовувати норми Конституції України, норми Кодексу України про адміністративні правопорушення (КУпАП), норми Закону України «Про дорожній рух», Закону України «Про Національну поліцію» №580-VIII від 02.07.2015, норми Постанови Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. № 1306 «Про Правила дорожнього руху».
Так, стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Отже, суб'єкти владних повноважень (до яких відноситься відповідач) мають діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином межі дій відповідача чітко визначені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов'язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил Дорожнього Руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху; створювати безпечні умови для дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила Дорожнього Руху (ПДР).
Відповідно до пункту 1.1. ПДР України ці правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
Пунктами 1.3 та 1.9. ПДР України встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно пункту 8.7.3.3 ПДР сигнали світлофора мають такі значення:
- вимкнений сигнал додаткової секції забороняє рух у напрямку, вказаному її стрілкою (стрілками).
Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень (ст. 222 КУпАП).
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати:
- чи було вчинено адміністративне правопорушення,
- чи винна дана особа в його вчиненні,
- чи підлягає вона адміністративній відповідальності,
- чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність,
- чи заподіяно майнову шкоду,
- чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином вказана норма серед іншого передбачає оцінку поліцейським, чи винна особа у вчиненні правопорушення.
Водночас, при складанні постанови про накладення адміністративного стягнення поліцейський надає оцінку доказам, які підтверджують факт вчинення правопорушення.
Зокрема, статтею 251 КУпАП України передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що суд свої висновки у справі формує на підставі доказів.
Статтею 72 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
При цьому, в силу ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Отже, саме на відповідача (суб'єкта владних повноважень) покладається обов'язок доведення правомірності його дій/рішень.
Слід зазначити, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість, тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинуватості особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.
Також, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що зміст постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 КУпАП.
У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження встановлених відповідачем обставин, які стали підставою для притягнення позивача до адміністративної відповідальності, отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності своїх дій/рішень.
Водночас, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги, що відповідач зазначає про свідків, які були в одному екіпажі з поліцейським, який виніс оскаржувану постанову.
З цього приводу слід зазначити, що матеріали справи не містять доказів, що особи, про які зазначає відповідач, були допитані як свідки в судовому засіданні та приведені до присяги свідків, відсутні клопотання про допит зазначених осіб як свідків в судовому засіданні для підтвердження відповідних фактів, тому суд апеляційної інстанції не може визначити осіб, які були в одному екіпажі з інспектором, як свідків.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції, факт вчинення позивачем правопорушення належними та допустимими доказами відповідачем не підтверджено.
Тобто, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів вчинення позивачем адміністративного правопорушення належними та допустимими доказами.
При цьому, суд враховує висновки, які викладені у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року та у Рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Бочаров проти України» (остаточне рішення від 17.06.2011 року) про те, що суд при оцінці доказів у конкретній справі повинен керуватися критерієм доведення «поза розумним сумнівом»; таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.
Слід зазначити, що бездоганне виконання суб'єктом владних повноважень процесуальних/процедурних норм є запорукою притягнення винної особи до відповідальності. Однак порушення таких приписів може бути покладено в основу скасування постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Оскільки оскаржувана містить лише відомості, внесені відповідачем та не містить посилань на підтвердження факту вчинення правопорушення, то така обставина обґрунтовано ставить під сумнів підтвердження відповідачем факту вчинення правопорушення позивачем.
Вищезазначене є підставою для висновку, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, оскільки відповідачем не надано належних та допустимих доказів вчинення позивачем правопорушення, в розумінні ст. 73, 74 КАС України.
На думку колегії суддів апеляційної інстанції рішенням суду першої інстанції права, свободи та інтереси позивача захищені, а права та інтереси відповідача не порушені.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу рішення суду першої інстанції, тому не можуть бути підставою для його скасування.
Оскільки в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржується, то апеляційний перегляд в цій частині не здійснювався.
В силу ч. 3 ст. 272 КАС України справи, визначені статтею 286 КАС не підлягають оскарженню в касаційному порядку.
З огляду на результати апеляційного розгляду та характер спірних правовідносин, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст. 241-245, 250, 272, 286,311, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10.02.2022 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття 24.11.2022 та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий - суддя Ю. В. Дурасова
суддя Л.А. Божко
суддя О.М. Лукманова