13 грудня 2022 р.Справа № 591/6410/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Подобайло З.Г. , Бартош Н.С. ,
за участю секретаря судового засідання Прокопчук І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30.05.2022, головуючий суддя І інстанції: Клименко Алла Яківна, м. Суми, повний текст складено 06.06.11 року по справі № 591/6410/21
за позовом ОСОБА_1
до інспектора взводу № 2 роти 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції Столярова Івана Станіславовича , Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції
про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про скасування постанови серії ЕАО № 4696190 від 28 серпня 2021 року про адміністративне правопорушення.
Вважає, що жодного правопорушення він не вчиняв, тому постанова є незаконною. Крім цього, вказує на те, що згідно постанови, інспектором зафіксовано перевищення швидкості на 73 км/год, яке не відповідає дійсності, окрім того у зазначений в постанові час він не їхав в Суми по вул. Заливна поблизу б. 31Г, а перебував в м. Суми та рухався по вул. Івана Харитоненка, в районі «Лікувально-фізкультурного диспансеру» (фактична адреса м. Суми, вул. Лучанська, б.44) і рухався в напрямку мосту через р. Псел зі швидкість, яка була близькою до 60 км/год.. Вважає, що технічний прилад вимірювання швидкості є незаконним, оскільки не був закріплений по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 30.05.2022р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Інспектора роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Сумській області Столярова Івана Станіславовича, Управління патрульної поліції в Сумській області про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задоволено. Скасовано постанову Інспектора роти №4 батальйону №1 Управління патрульної поліції в Сумській області Столярова Івана Станіславовича серія ЕАО №4696190 від 28 серпня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, відносно ОСОБА_1 за вчинення правопорушення передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП. Стягнуто з Управління патрульної поліції в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 5454 грн.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Управлінням патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції подано апеляційну скаргу, в якій зазначає, що як вбачається зі змісту рішення суду підставами для задоволення позовних вимог та скасування постанови серії ЕАО № 4696190 від 28.08.2021 року по справі про адміністративне правопорушення стало те, що відповідачем не надано достовірних доказів на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення. Управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції не може погодитись з такою позицією суду першої інстанції. Вказує, що адміністративне правопорушення, вчинене позивачем, було зафіксовано за допомогою лазерного вимірювача швидкості транспортних засобів приладом LTI 20/20 TruCam II (серійний номер ТС008384). Зазначає, що відеозапис правопорушення, у свою чергу, є належним, допустимим та достатнім доказом, оскільки отриманий з дотриманням закону, містить інформацію щодо предмету доказування та дає змогу дійти висновку про наявність обставин, які входять до предмета доказування. Щодо законності застосування приладу LTI 20/20 TruCAM II для фіксації правопорушень у ручному режимі, зазначає, що прилад володіє додатковою функцією фото-, відео, але не є автоматичним засобом фото-, кінозйомки у розумінні ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Прилад працює у неавтоматичному режимі. Вказує, що експлуатаційні характеристики лазерного вимірювача швидкості руху транспортних засобів LTI 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС008384) дозволяють проводити вимірювання шляхом утримування пристрою в руках. Таким чином, враховуючи вищевикладене, доводи суду першої інстанції є помилковими, оскільки вимірювання швидкості руху транспортного засобу під керуванням позивача було здійснено поліцейськими за допомогою приладу І.ТІ 20/20 TruCAM II (серійний номер ТС008384) відповідно до вимог ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію». Стосовно задоволення позивачу відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 5000 грн. судом першої інстанції, зазначає, що до такого розрахунку слід віднестись досить скептично, адже як зазначалося раніше, категорія справи є незначною і не потребує багато часу для підготовки. Матеріали справи про притягнення позивача до відповідальності містили лише постанову та не потребували значної кількості часу для її аналізу та вивчення судової практики. Також слід зазначити, що й на підготовку позовної заяви у адвокатом мало піти незначна кількість часу, оскільки представник не перший раз приймає участь в такій категорії справ. Отже, для підготовки позову від імені позивача представнику знадобилось фактично змінити декілька прізвищ та серію й номер постанови, пункт правил дорожнього руху та статтю КУпАП на що потрібно значно менше витрат ніж зазначено в розрахунку. Також зазначає, що як вбачається з матеріалів справи позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340 грн. Будь яких інших негативних наслідків для позивача, окрім стягнення штрафу, постанова не мала. Враховуючи розвиток технологій, будь яка особа, що може користуватись комп'ютером хоча би на рівні користувача може самостійно підготувати та подати до суду позовну заяву про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, адже така категорія справ є незначною та не потребує значного обсягу знань у відповідній галузі права, а глобальна мережа інтернет містить безліч зразків позовних заяв та запитів. Вказує, що визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, та беручи до уваги ч. 5 ст. 134 КАС України, витрати з надання правничої допомоги в розмірі 5000 грн. є не співмірними із складністю даної справи, наданим адвокатом обсягом послуг та затраченим ним часом для підготовки правової позиції, складання позову та інших заяв по суті справи, також Позивач не обґрунтовує значення справи. Стосовно стягнення з управління патрульної поліції в Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача понесені ним судові витрати в сумі 5454 грн., зазначає наступне. Відповідно до Положення про Управління патрульної поліції в Сумській області затвердженого наказом Департаменту патрульної поліції № 6449 від 29.12.2017 управління патрульної поліції в Сумській області є територіальним (відокремленим) підрозділом Департаменту патрульної поліції. З чого можна зробити висновок, що стягнення судових витрат можливе за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції, а не з управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції. На підставі викладеного, просить скасувати рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30.05.2022 року в справі №591/6410/21, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.
Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином, на адреси визначені в апеляційній скарзі та позовній заяві.
Окрім того, за правилами ч.1 ст.286 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 268 КАС України у справах, визначених, зокрема ст. 286 КАС України, щодо подання позовної заяви та про дату, час і місце розгляду справи суд негайно повідомляє відповідача та інших учасників справи шляхом направлення тексту повістки на офіційну електронну адресу, а за її відсутності - кур'єром або за відомими суду номером телефону, факсу, електронною поштою чи іншим технічним засобом зв'язку. Учасник справи вважається повідомленим належним чином про дату, час та місце розгляду справи, визначеної частиною першою цієї статті, з моменту направлення такого повідомлення працівником суду, про що останній робить відмітку у матеріалах справи, та (або) з моменту оприлюднення судом на веб-порталі судової влади України відповідної ухвали про відкриття провадження у справі, дату, час та місце судового розгляду. Неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Представник позивача про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені телефонограмою.
Також сторони повідомлені на електронні адреси, які містяться а матеріалах справи.
Також сторони про дату, час і місце розгляду справи, повідомлялись шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання учасників справи.
Відповідно до ч. 3 ст.268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 28 серпня 2021 року відносно ОСОБА_1 винесено постанову ЕАО № 4696190 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративного правопорушення за ч.1 ст. 122 КУпАП та накладено штраф у розмірі 340,00 гривень. Згідно тексту вказаної постанови, 28 серпня 2021 року, об 10 год. 03 хв. 33 сек. в м. Суми, вул. Заливна, б. 31Г. Водій керуючи ТЗ рухався в населеному пункті позначеному д.з. 5.45 початок населеного пункту рухався зі швидкістю 73 км/год, чим перевищив встановлений швидкісний режим на 23 км/год. Швидкість вимірювалась приладом TRUCAM LTI 20/20, чим порушив п.12.4 ПДР - Порушення швидкісного режиму в населених пунктах (дозволена швидкість не більше 50 км/год).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними, а тому підлягають задоволенню.
Колегія суддів частково погоджується з даним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Порядок початку руху, зміни руху за напрямком, розташування транспортних засобів і пішоходів, вибору швидкості руху та дистанції, обгону та стоянки, проїзду перехресть, пішохідних переходів і залізничних переїздів, зупинок транспортних засобів загального користування, користування зовнішніми світловими приладами, правила пересування пішоходів, проїзд велосипедистів, а також питання організації руху та його безпеки на території України відповідно до ст. 41 Закону України від 30.06.1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі № 3353-XII) регулюються ПДР України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306.
Юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України (ст. 53 Закону № 3353-XII).
Пункт 1.10 ПДР України визначає значення термінів, зокрема: населений пункт забудована територія, в'їзди на яку і виїзди з якої позначаються дорожніми знаками 5.45 "Населений пункт", 5.46 "Кінець населеного пункта", 5.47 "Населений пункт", 5.48 "Кінець населеного пункта".
Водночас, п. 12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Частина 1 ст. 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення врегульовано розділом IV КУпАП.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи про адміністративні правопорушення які стосуються правил дорожнього руху, зокрема ч. 1, 2, третя і 5 статті 122.
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
За приписами ч. 1 ст. 8 Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Згідно п.8 ч.1 ст.23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
Окрім того, ч. 2 ст. 283 КУпАП визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною 3 ст.283 КУпАП встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото-або відеозапис.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Згідно з ст.7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Стаття 280 КУпАП закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно положень ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 20 км/год.
На підтвердження правомірності прийнятого рішення відповідачем надано до суду першої інстанції відеозапис, здійснений на вимірювальний прилад TRUCAM LTI 20/20.
Колегія суддів зазначає, що зміст постанови про адміністративну відповідальність має відповідати вимогам, передбаченим статтями 280, 283 КУпАП.
Відповідно до частини третьої статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис суд встановив, що при відтворенні відеофайлів на які зафіксовано правопорушення вбачається, що це відео не безпосередньо з вимірювального приладу TRUCAM LTI 20/20.
Запис відео, копію якого надано до суду, здійснено на інший прилад.
Фактично до суду надано відео, з якого вбачається, як особа здійснює запис екрану вимірювального приладу TRUCAM LTI 20/20 на інший невідомий прилад, що ставить під сумнів належність цього доказу, та фіксування його саме тим засобом посилання на який міститься в постанові.
Оскаржувана постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не містить посилань на технічний засіб, окрім вимірювального приладу TRUCAM LTI 20/20.
З огляду на зазначене відеозапис не є належним доказом факту скоєння позивачем правил дорожнього руху.
Тобто, матеріали справи не містять належних доказів у справі про адміністративне правопорушення, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Колегія суддів зазначає, що приписами частини 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов'язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.
У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.
Аналогічна правова позиція уже була висловлена Верховним Судом, зокрема у постанові від 13.02.2020р. по справі № 524/9716/16-а, від 26.04.2018 справа №202/2862/17, від 26.04.2018 справа №200/5590/17, від 20.12.2019р. справа № 191/1060/17, від 13.02.2020р. справа №524/9716/16-а.
Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у постанові від 26.04.2018 у справі №338/1/17 вказав, що візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксоване у встановленому законом порядку.
Відповідач, як при розгляді справи про адміністративні правопорушення, так і суду, не надав належні і допустимі докази на підтвердження факту вчинення позивачем проступку.
Колегія суддів зазначає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 08.07.2020р. по справі № 177/525/17.
В даному рішенні Верховний суд відхилив доводи скаржника про правомірність оскаржуваної постанови, у зв'язку з тим, що вчинення адміністративного правопорушення позивачем не заперечується, оскільки уважає, що сам факт визнання особою вини у порушенні ПДР не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб'єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.
Таким чином, колегія суддів зазначає про відсутність належних доказів вчинення позивачем правопорушення, оскільки відеозапис, поданий відповідачем на підтвердження факту порушення позивачем п.12.4 ПДР, не може вважатися належним доказом у зв'язку з тим, що оскаржувана постанова серії ЕАО № 4696190 від 28.08.2021 року не містить посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено даний відеозапис, хоча частиною 3 статті 283 КУпАП прямо передбачено, що постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості, зокрема про технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис.
На підставі викладеного, беручи до уваги встановлені під час судового розгляду справи обставини, колегія суддів дійшла висновку про протиправність притягнення позивача до адміністративної відповідальності, а тому оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню.
Оскільки, як було встановлено вище, матеріали справи не містять належних доказів вчинення адміністративного правопорушення, всі інші доводи сторін по справі не впливають на вирішення справи по суті.
Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити щодо позиції сторін щодо застосування вимірювального приладу TRUCAM LTI 20/20 з рук.
Колегія суддів зазначає, що за правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 14.02.2018 року по справі 536/583/17, у визначених законодавством випадках допускається скорочене провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке передбачає, зокрема, фіксацію адміністративного правопорушення і накладення адміністративного стягнення на правопорушника безпосередньо місці його вчинення. Застосування процедури скороченого провадження у випадках, визначених законом, не призводить до порушення процесуальних прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, закріплених в КУпАП.
При цьому, судом враховано положення ст. 40 Закону № 580-VIII, якою передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання ПДР.
З урахуванням зазначеної правової норми, суд доходить висновку, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може утримуватися інспектором поліції в руках, а повинен бути стаціонарно вмонтованим.
Відповідачем не надано жодних доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача.
У відзиві на позов та апеляційній скарзі відповідач не заперечує здійснення фіксації швидкості автомобіля приладом TruCAM з руки з посиланням на те, що такий прилад конструктивно створений для утримання в руках під час вимірювання.
Враховуючи вищевикладені положення ст.40 Закону №580-VIII при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото - і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом), натомість ручне розміщення засобів автоматичної фото - і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст. 40 названого Закону.
Водночас, колегія суддів зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї (п. 1 ст. 32), неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумним сумнівом. Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п. 45 рішення у справі Бочаров проти України від 17.06.2011; п. 75 рішення у справі Огороднік проти України від 05.05.2015; п. 52 рішення у справі «Єрохіна проти України» від 15.02.2013).
З урахуванням тієї обставини, що судам першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано будь-яких доказів щодо способу використання, закріплення приладу TruCAM, яким поліцейський здійснював вимірювання швидкості руху автомобіля позивача, колегія суддів приймає в якості належних доводи позивача та суду першої інстанції про імовірну похибку під час здійснення такого вимірювання.
Посилання відповідача на те, що стаття 40 Закон України «Про Національну поліцію» допускається можливість використання приладу як із руки, так і з триноги, таким чином, використання із руки є допустимим та не є порушенням., колегія суддів вважає помилковим.
Так, стаття 40 Закон України «Про Національну поліцію» регулює застосування працівниками поліції технічних приладів та технічних засобів.
Згідно ч. 1 ст. 40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції від 01.01.2021 року зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото - і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото - і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні.
Відповідно до ч.1 ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» в редакції Закону № 1231-IX від 16.02.2021, яка набрала чинності 17.03.2021 року поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на однострої, у/на службових транспортних засобах, у тому числі без кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень, радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз, а також використовувати інформацію, отриману з фото- і відеотехніки, що перебуває в чужому володінні.
Таким чином, до 17.03.2021 року поліція не була зобов'язана закріплювати техніку, що здійснює фіксацію порушень правил дорожнього руху не в автоматичному режимі, а правова норма щодо такого закріплення з'явилася саме після набрання чинності Законом № 1231-IX від 16.02.2021.
Тобто законодавець змінив положення ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» та аналіз цих змін дає можливість вважати що саме починаючи з 17.03.2021р. поліція зобов'язана закріплювати техніку, що здійснює фіксацію порушень правил дорожнього руху не в автоматичному режимі.
Оскільки постанова розглядалась інспектором 28.08.2021 року підлягає застосуванню редакція Закону України «Про Національну поліцію» від 16.02.2021.
Отже, твердження відповідача, стосовно правомірності використання приладу TrueCam з рук є помилковим.
Колегія суддів зазначає, що законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції, ніж розміщення виключно в порядку ст. 40 Закону № 580-VIII.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та доходить висновку, що постанова серії ЕАО №4696190 від 28 серпня 2021 по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, є протиправною та підлягає скасуванню.
Стосовно рішення суду першої інстанції, в частині стягнення на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 5454 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо стягненні витрат на професійну правничу допомогу, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1,2,3 ст. 252 КАС України суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судового рішення;
3) судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно ч.1, п.1 ч.3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на правову допомогу.
За правилами ч.ч.1, 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч.3 ст.134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Право на професійну правничу допомогу гарантовано статтею 59 Конституції України, офіційне тлумачення якого надано Конституційним Судом України у рішеннях від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000, від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009.
Статтями 26, 27 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» передбачено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати у тому числі розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Аналогічна позиція підтримується Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 року у справі № 569/17904/17.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення усправі "East/WestAllianceLimited" проти України", заява N 19336/04.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Представником позивача, до суду першої інстанції було подано клопотання про розподіл судових витрат, пов'язаних з професійною правничою допомогою.
Як вбачається з наданих документів 01 вересня 2021 року між ОСОБА_1 та адвокатом Руднєвим Євгеном Геннадійовичем укладено про надання правничої допомоги.
Згідно додатку №1, додатку №2 до договору, адвокатом надані наступні послуги: вивчення судової практики у аналогічних справах (500грн.х 32 хв.) - 500 грн., складання процесуальних документів (запити/заяви/клопотання/тощо) (500грн.х 1 шт.) 500 грн.; складання позову до суду - 4000 грн.. Згідно товарних чеків позивачем сплачено адвокату кошти в сумі 5000,00 грн..
Колегія суддів зазначає, що вищевказані документи є належними доказами, які підтверджують понесення позивачем витрат на правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції.
При цьому, аргументи апеляційної скарги апелянта є безпідставними та необґрунтованими, носять формальний характер і не ґрунтуються ні на фактичних обставинах, ні на вимогах закону та спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів зазначає, що в межах цієї справи позивачем до суду першої інстанції надавалися належні та достатні докази на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу. Зауважень до документального підтвердження понесених витрат позивачем, з боку суду не висловлено та спростування обсягу наданих послуг (виконаних робіт) представником позивача, судом не зазначено.
Що стосується посилання апелянта на незначну складність справи та на не співмірність понесених витрат із обсягом наданих послуг, колегія суддів зазначає, що ця обставина не може бути безумовною підставою для відмови у стягненні витрат на правову допомогу, оскільки навіть у справах незначної складності та у справах, де розмір накладених санкцій є невеликим, особа не може бути обмежена у можливості звернутися за правовою допомогою, а у подальшому до суду для захисту своїх порушених прав. З цих же підстав необґрунтованими є і посилання відповідача на те, що складання позовної заяви не потребувало такої кількості витраченого часу, оскільки ці твердження апелянта жодними доказами необґрунтовані і є лише припущеннями Управління патрульної поліції в Сумській області.
Окремо колегія суддів звертає увагу, що дійсно в даному випадку сума штрафу є незначною (340,00 грн.), але незначна сума стягнень не є підставою для надання безоплатних чи фактично безоплатних послуг.
На думку колегії суддів, з урахуванням обсягу виконаної роботи, розміру гонорару не є завищеним.
Колегія суддів зазначає, що сума витрат на правову допомогу (гонорару) в даному випадку не знаходиться в прямій залежності від суми штрафу. Незначна ціна позову не може бути підставою для позбавлення позивача права на правничу допомогу.
Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків в частині визначення суб'єкт владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань якого здійснюється відшкодування понесених позивачем судових витрат.
Наказом Національної поліції України від 06.11.2015 року №73 затверджено Положення про Департамент патрульної поліції (у редакції наказу Національної поліції України від 03.09.2019 року №887), у п.4 якого закріплено, що Департамент організовує діяльність своїх підрозділів, здійснює контроль за їх діяльністю, надає їм організаційно-методичну і практичну допомогу та здійснює їх інформаційно-аналітичне, матеріальне-технічне та фінансове забезпечення.
Відповідно до п.2 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції Департамент та його підрозділи становлять єдину систему. Підрозділи департаменту підзвітні та підконтрольні Департаменту.
Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, має печатку із зображенням Державного Герба України, інші печатки, штампи, бланки зі своєю повною та скороченою назвою, необхідні для здійснення його поточної діяльності (п.8 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції зі змінами).
Департамент фінансується за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законом, та забезпечує їх цільове використання (п.9 Розділу ІV Положення про Департамент патрульної поліції із змінами).
Таким чином, боржник - Управління патрульної поліції в області Департаменту патрульної поліції не є юридичною особою, не має самостійного балансу та рахунків в Державній казначейській службі, що ускладнює виконання рішення суду в даній справі.
Згідно з ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Колегія суддів зазначає, що Департамент патрульної поліції, в структуру якого входить Управління патрульної поліції в області є юридичною особою публічного права з самостійним балансом та рахунками в органах Державної казначейської служби України, тобто є розпорядником та одержувачем бюджетних коштів, зокрема, призначених для утримання Управління патрульної поліції в області Департаменту патрульної поліції.
Управління патрульної поліції в Сумській області є структурним підрозділом Департаменту патрульної поліції без статусу юридичної особи та відповідно до бюджетного законодавства не отримує та не являється розпорядником бюджетних коштів;
У зв'язку з вищевикладеним судові витрати підлягають стягненню саме з Департаменту патрульної поліції України Національної поліції України або шляхом відшкодування коштів з бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у відповідній області Департаменту патрульної поліції.
Аналогічна правова позиція щодо суб'єкта, за рахунок якого слід стягувати витрати зі сплати судового збору в даній категорії справ викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі №757/52466/18-а.
З урахуванням того, що відповідачем по справі є посадова особа - інспектор взводу № 2 роти 4 батальйону управління патрульної поліції в Сумській області Департаменту патрульної поліції Столяров Іван Станіславович, враховуючи вищенаведені висновки суду, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Сумській області .
З огляду на це, рішення суду першої інстанції в частині визначення суб'єкт владних повноважень, за рахунок бюджетних асигнувань якого здійснюється відшкодування понесених позивачем судових витрат, необхідно змінити.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до ч.2 ст.317 КАС України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ч.4 ст.317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини .
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що внаслідок неправильного застосування норм процесуального права, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом викладення третього абзацу резолютивної частини цього рішення в наступній редакції: "Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 5454 грн.". В іншій частині рішення Зарічний районний суд м. Суми від 30.05.2022 року по справі №591/6410/21 підлягає залишенню залишити без змін.
З урахуванням запровадженого на території України воєнного стану та активними бойовими діями на території Харківської області, текст вказаної постанови виготовлено 13.12.2022 року.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 30.05.2022 по справі № 591/6410/21 змінити, виклавши третій абзац резолютивної частини цього рішення в наступній редакції:
"Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 5454 грн.".
В іншій частині рішення Зарічний районний суд м. Суми від 30.05.2022 року по справі №591/6410/21 залишити без змін..
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло Н.С. Бартош