13 грудня 2022 року справа №200/3720/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 р. у справі № 200/3720/22 (головуючий І інстанції Тарасенка І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та зобов'язання провести перерахунок пенсії з врахування основного розміру грошового забезпечення,-
В червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області. Позивач просить: 1) визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення основного розміру пенсії позивача з 80% до 70% неправомірними; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок пенсії позивача з врахуванням основного розміру грошового забезпечення в розмірі 80% від грошового забезпечення, яка зазначена в довідці про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 року № 33/25-688 виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області” та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01.12.2019 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року № 200/7448/21 було зобов'язано відповідача провести перерахунок і виплату пенсії позивача відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 року № 33/25-688, виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області”, і виплатити різницю між фактично отриманою і належною сумою починаючи з 01 грудня 2019 року. Проте, як зазначає позивач, пенсійний фонд перерахував йому пенсію виходячи із розміру основного розміру грошового забезпечення 70%, а не 80%. Отже позивач вважає, що його права порушені, у зв'язку із чим звернувся до суду.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 р. у справі № 200/3720/22 позов задоволено, внаслідок чого визнано дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про щодо зменшення основного розміру пенсії ОСОБА_1 з 80% до 70% неправомірними. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 з врахуванням основного розміру грошового забезпечення в розмірі 80% від грошового забезпечення, яка зазначена в довідці про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 року № 33/25-688 виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області” та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01.12.2019 року.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що нормативно-правових актів щодо визначення складових грошового забезпечення, за якими проводиться перерахунок пенсій, призначених згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», після набрання законної сили рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14.05.2019 року у справі № 826/12704/18 не приймалось.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області, як одержувач пенсії за вислугу років, відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 07 жовтня 2021 року № 200/7448/21: визнати протиправним і скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 20.05.2021 № 26 про відмову в перерахунку за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 № 33/25-688, виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області” та зобов'язань Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до довідки про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 № 33/25-688, виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області”, і виплатити різницю між фактично отриманою і належною до сплати сумою починаючи з 1 грудня 2019 року.
Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області добровільно виконало вищевказане рішення суду та здійснило перерахунок пенсії із розміру основного розміру грошового забезпечення 70%.
На звернення позивача про перерахунок пенсії у розмірі 80%, відповідач листом № 5677-3011/Ш-15/8-0500/22 від 22.04.2022 року, вказав, зо будь яких зобов'язань щодо перерахунку пенсії з урахуванням 80% грошового забезпечення судовим рішення не передбачено.
Вважаючи відмову відповідача у повідомленні про відсутність підстав для здійснення перерахунку розміру пенсійного забезпечення позивача без обмеження максимального розміру необґрунтованою, безпідставною та незаконною, а бездіяльність протиправною, позивач звернувся до суду із даною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.
Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.
Відповідно до ст. ст. 43, 63 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (редакція від 19.06.2011 року, підстава - 2857-VI) пенсії, які призначаються відповідно до цього Закону особам із числа військовослужбовців строкової служби та членам їх сімей, обчислюються за встановленими нормами у процентах до середньомісячного заробітку, який одержували військовослужбовці до призову на строкову військову службу чи після звільнення з військової служби до звернення за пенсією, або до середньомісячного грошового забезпечення, одержуваного військовослужбовцями в період проходження військової служби за контрактом.
Перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей у зв'язку із введенням в дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.
Законом України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи” № 3668-VI від 08.07.2011 року, який набрав чинності 01.10.2011 року, у статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, зокрема, частину п'яту викладено в такій редакції: “Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність”.
Законом України від 24.12.2015 року № 911-VIII “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” (набрав чинності 01.01.2016 року) у Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” частину п'яту статті 43 доповнено реченням такого змісту: “Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень”.
Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення частини п'ятої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами у взаємозв'язку з пунктом 2 розділу III “;Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення” від 2 березня 2015 року № 213-VIII, пунктом 2 розділу II “;Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
У рішенні від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 Конституційним Судом України зазначено, що відповідно до підпункту 3 пункту 1 розділу I Закону України “Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей” від 12 квітня 2016 року № 1080-VIII статтю 43 Закону № 2262 після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв'язку з чим частина п'ята цієї статті стала частиною сьомою без змін у змісті, що не перешкоджає проведенню її перевірки на відповідність Конституції України (конституційність).
Рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” від 09 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”.
Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII внесені зміни до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та у ч. 7 ст. 43 слова і цифри “у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року” замінено словами і цифрами “по 31 грудня2017 року”.
Проте, на момент набрання чинності Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII, а саме станом на01.01.2017 року, ч. 7 ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, до якої вносилися вказані зміни, була визнана 20.12.2016 року Конституційним Судом України неконституційною, а тому повністю втратила чинність, отже зазначені зміни не можуть створювати будь-яких правових наслідків.
Набуття чинності з 1 січня 2017 року Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII не викликає автоматичного відновлення дії ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII.
Положення частини сьомої статті 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” з 20.12.2016 року є такими, що втратили чинність.
Стаття 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Суд зазначає, що оскільки норма ст. 2 вказаного Закону в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, є абсолютно тотожною нормі ч. 7 ст. 43 Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України та відповідно не підлягає застосуванню.
Суд наголошує, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20.12.2016 року № 7-рп/2016, а саме з 20.12.2016 року по теперішній час в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб” та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.
Однак, відповідач свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.
Правова позиція суду у даній справі цілком відповідає висновкам Верховного Суду щодо застосування норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, викладеним, зокрема, у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі № 522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі № 522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі № 815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі № 620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі№ 522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі № 120/3552/21-а.
Решта доводів та заперечень висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, у даному випадку на підставі наведеного у сукупності, суд першої інстанції дійшов висновку щодо протиправності дій відповідача щодо обмеження призначеної та перерахованої позивачу пенсії максимальним розміром - десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
При цьому суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1-2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст. 17, ч. 5 ст. 19 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”, суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.
Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту статті 1 Першого протоколу до Конвенції вперше у рішенні від 16 грудня 1974 року у справі “Міллер проти Австрії”, де Суд встановив принцип, згідно з яким обов'язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні “Гайгузус проти Австрії” від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що, у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.
Європейський Суд з прав людини в своєму рішенні “Великода проти України” від 03.06.2014 року зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.
Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу належного урядування. Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах “Беєлер проти Італії” [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, “Онер'їлдіз проти Туреччини” [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, “com. S.r.l. проти Молдови” (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і “Москаль проти Польщі” (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах “Лелас проти Хорватії” (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і “Тошкуце та інші проти Румунії” (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах.
Рішенням Конституційного Суду України у справі № 3-рп/2003р від 30.01.2003 року визначено, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з принципу верховенства права щодо гарантування цього права ст. 1 Протоколу № 1 до Європейської Конвенції з прав людини, як складової частини змісту і спрямованості діяльності держави, та виходячи з принципу ефективності такого захисту, що обумовлює безпосереднє поновлення судовим рішенням прав особи, що звернулась за судовим захистом без необхідності додаткових її звернень та виконання будь-яких інших умов для цього.
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність зобов'язати відповідача провести перерахунок пенсії позивача з врахуванням основного розміру грошового забезпечення в розмірі 80% від грошового забезпечення, яка зазначена в довідці про розмір грошового забезпечення від 06.05.2021 року № 33/25-688 виданою Державною установою “Територіальне медичне об'єднання МВС України по Донецькій області” та виплатити різницю між фактично отриманою та належною до сплати сумою пенсії починаючи з 01.12.2019 року.
Суд вважає, що саме такий спосіб захисту порушеного права позивача з боку відповідача є належним та достатнім.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 р. у справі № 200/3720/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 р. у справі № 200/3720/22 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 13 грудня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко