31 жовтня 2022 року справа №200/12127/21
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Міронової Г.М., суддів Компанієць І.Д., Казначеєва Е.Г., розглянув у письмовому провадженні апеляційні скарги ОСОБА_1 і Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. у справі № 200/12127/21 (головуючий І інстанції суддя Тарасенко І.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області і просив: 1) визнати протиправними рішення відповідача від 09.07.2021 року та від 30.08.2021 року про відмову в призначенні йому пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та зобов'язати відповідача зарахувати до його пільгового стажу в повному обсязі періоди роботи: шахтоуправління «Чайкіно» з 09.11.1998 року по 09.02.1999 року; Державній холдинговій компанії «Макіїввугілля» ДВАТ Дочірнє підприємство «Шахта «Бутівська» з 26.03.2001 року по 18.12.2001 року; ГОАО ш/у ДП ГХК «Донуголь» з 24.12.2001 року по 03.05.2017 року; 2) зобов'язати відповідача прийняти до розрахунку розміру пенсії довідки про заробітну плату позивача № 2290, № 2291 від 20.05.2021 року в ПАТ «Шахтоуправління «Донбас» за період з січня 2011 року по травень 2017 року.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 р. у справі № 200/12127/21 позов задоволено частково.
Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.07.2021 року та від 30.08.2021 року про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи: з 09.11.1998 року по 09.02.1999 року на Шахтоуправлінні «Чайкіно»; з 26.03.2001 року по 18.12.2001 року в Державній холдинговій компанії «Макіїввугілля» ДВАТ Дочірнє підприємство «Шахта «Бутівська»; з 24.12.2001 року по 31.05.2014 року в ГОАО ш/у Донбас ДП ГХК «Донуголь».
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
З таким судовим рішенням не погодились обидві сторони і подали апеляційні скарги.
Позивач просив скасувати судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог і прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування зазначав, що несплата страхових внесків підприємством не може бути підставою для незарахування цього періоду роботи в страховий і пільговий стаж. І судова практика враховує «намібійські винятки», тому суд першої інстанції повинен був зважити на судову практику Верховного Суду з цього питання. Щодо відмови в частині неврахування довідок про заробітну плату позивачем рішення не оскаржено.
Відповідач в апеляційній скарзі вказав, що суд першої інстанції порушив норми матеріального права, оскільки записи в трудовій книжці повинні підтверджуватися уточнюючими довідками, які видані і оформлені належними підприємствами. Пенсійний орган діяв в межах повноважень з дотриманням вимог нормативно-правових актів. Тому просив рішення суду скасувати і в задоволенні позову відмовити.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом.
Позивач має статус внутрішньо переміщеної особи з м. Макіївка до м. Покровськ Донецької області, що підтверджується довідкою № 1427-5000193910 від 13.09.2019 року.
02 липня 2021 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 09.07.2021 року позивачу було відмовлено в призначенні пенсії, з посиланням на неможливість зарахувати до пільгового стажу період роботи з 01.01.2011 так як відсутні відомості про атестацію робочих місць.
Позивач 25 серпня 2021 року повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», надавши додатково копії наступних документів: довідку № 528 про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки з 09.11.1998 року по 06.01.1999 року на шахті ім. Поченкова ГХК «Макіїввугілля»; довідку № 597 від 01.03.2021 року про реорганізацію підприємства; наказ № 763 від 16.12.1994 року про результати проведення атестації підземних робочих місць по умовах праці та додатку до нього по шахті ім. Поченкова ГХК «Макіївугілля»; наказ № 146 від 16.03.2001 року по відокремленому підрозділу «Шахта Бутівська» ДП «Макіїввугілля»; довідку № 634 від 03.03.2021 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки з 26.03.2001 року по 09.09.2001 року; з 10.09.2001 року по 18.12.2001 року на ВП «Шахта «Бутівська» ГХК «Макіїввугілля»; довідку № 410 від 20.05.2021 року про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки з 24.12.2001 року по 07.05.2002 року; з 07.05.2002 року по 03.05.2017 року в ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; накази «Про результати атестації підземних робочих місць по умовах праці» № 486 від 12.09.2001 року ДВАТ «Шахтоуправління «Донбас» ДП ГХК «Донуголь»; № 528 від 04.04.2005 року ДВАТ «Шахтоуправління «Донбас»; № 529 від 04.04.2005 року ДВАТ «Шахтоуправління «Донбас»; № 700 від 16.05.2006 року ДВАТ «Шахтоуправління «Донбас»; № 528 від 20.04.2011 року ПАТ «Шахтоуправління «Донбас»; № 336 від 15.04.2016 року ПАТ «Шахтоуправління «Донбас».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області позивачу було вдруге відмовлено в призначенні пенсії, у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу.
Посиланням на причину відмови слугувало те, що надані ним документи, а саме: довідки від 01.03.2021 року № 528 та від 03.03.2021 року № 634, які видані так званою «Донецькою Народною Республікою» філія «Шахта «Калінінська східна державного унітарного підприємства Донецької Народної Республіки» «Макіїввугілля», розташованої на непідконтрольній українській владі території у м. Макіївка Донецької області та довідка від 20.05.2021 року № 410, що видана так званою «Донецької народною Республікою» ПАТ «Шахтоуправління «Донбас», яке розташоване на непідконтрольній українській владі території м. Донецьк.
Також було вказано, що період його роботи з 01.06.2014 року по 23.05.2017 року неможливо зарахувати до пільгового стажу, оскільки, згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу відсутні дані про сплату внесків.
В рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 33 роки 6 місяців 15 днів. Пільговий стаж як працівника провідних професій складає 4 роки 2 місяці 28 днів, пільговий стаж за Списком № 1 складає 12 років 5 місяців 8 днів.
Період роботи позивача з 09.11.1998 року по 23.05.2017 року до пільгового стажу не зараховано, тому відмовлено позивачу в призначенні пенсії, у зв'язку з недостатністю необхідного стажу.
Спірним питанням цієї справи є правомірність прийняття відповідачем рішень щодо відмови позивачу в призначенні пенсії на пільгових умовах.
При розгляді справи суд апеляційної інстанції виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Стаття 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 за № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), визначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
В статті 1 Закону № 1058-IV наведені нижче терміни вживаються в такому значенні:
- застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування;
- страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески;
- страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування;
- страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Частинами першою, другою та четвертою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Суд зазначає, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», на виконання Указу Президента України від 04.05.1998 № 401 (401/98) «Про заходи щодо впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування» Кабінет Міністрів України постановив Пенсійному фонду разом із Міністерством праці та соціальної політики, Міністерством фінансів України та Державної податковою адміністрацією забезпечити з 01.10.1998 впровадження персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Відповідно до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.1998 № 794 «Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування», установити, що починаючи з 01.07.2002 обчислення пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» (1788-12) здійснюється із заробітку особи за період роботи після 01.07.2000 за даними систем персоніфікованого обліку.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846.
Пунктом 4.7 Порядку визначено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Частиною 1 статті 24 Закону № 1058 страховий стаж визначено як період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Застрахованою особою є фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися в установленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
За приписами частини першої статті 14 Закону страхувальниками є, роботодавці: підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об'єднання громадян, профспілки, політичні партії (у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10 статті 11 цього Закону.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків (частини 10, 12 статті 20 Закону № 1058).
Статтею 15 Закону № 1058 передбачено, що платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Згідно частини 1 статті 16 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» застрахована особа має право отримувати від страхувальника підтвердження про сплату страхових внесків, вимагати від страхувальників сплати внесків, у тому числі в судовому порядку тощо.
Частиною 2 статті 20 Закону № 1058 передбачено, що обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5 - 7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Відповідно до положень ст. 106 Закону № 1058-XV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Статтею 113 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що держава створює умови для функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування і гарантує дотримання законодавства з метою захисту майнових та інших прав і законних інтересів осіб стосовно здійснення пенсійних виплат.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач за період з 01.06.2014 року по 23.05.2017 року виконував гірничі роботи з видобутку вугілля за професією прохідник з повним робочим днем під землею, що передбачено Списком № 1 розділ 1, що підтверджується записами в наявній в матеріалах справи копії трудової книжки.
Отже, це період роботи, який дає право на зарахування до пільгового стажу.
Суд не бере до уваги посилання відповідача на те, що через відсутність відомостей про сплату підприємством страхових внесків ним не було зараховано до страхового стажу позивача період роботи, оскільки несплата роботодавцем позивача страхових внесків не може бути перепоною для призначення пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 20.03.2019 у справі № 688/947/17 (провадження № К/9901/35103/18).
За таких обставин суд апеляційної інстанції не погоджує висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в цій частині.
Щодо неприйняття до уваги довідок, які підтверджують пільговий характер роботи, з тих причин, що вони видані підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній Україні території.
За правовим висновком, викладеним Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 року у справі № 711/10426/16-а, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих "намібійських винятків" Міжнародного суду ООН.
Крім того, відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
За статтею 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.
Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі «Ковач проти України» від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі «Мельниченко проти України» від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі «Чуйкіна проти України» від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі «Швидка проти України» від 30 жовтня 2014 року тощо).
Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав.
Аналогічний за змістом правовий висновок викладено Верховним Судом в постанові від 21 грудня 2020 року в справі № 229/4165/17.
Окрім того, наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду в постановах у справі № 360/5843/21 від 13.12.2021, у справі № 200/10414/20-а від 19.04.2021.
Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).
У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням наведеного, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах, вважає за необхідне зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію на пільгових умовах за Списком № 1 відповідно до ч. 3 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з дати звернення - 02.07.2021 року.
Наведені вище обставини дають підстави суду апеляційної інстанції скасувати частково рішення суду першої інстанції в частині відмови у зарахуванні до пільгового стажу роботи періоду з 01.06.2014 року по 23.05.2017 року .
В іншій частині суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки дійсно, довідки про заробітку плату не були предметом розгляду відповідача при розгляді заяви про призначення пенсії.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21 травня 2013 року № 21-87а13.
Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з п. 4 ч. 2 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
За приписами ч. 4 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
При цьому спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші протии Україн від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 5 ст. 250, ст. 311, п.4 ч. 1 ст. 317, ст. 321, ч.1 ст. 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 січня 2022 року у справі № 200/12127/21 - скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог у зарахуванні позивачу до пільгового стажу періоду роботи з 01.06.2014 по 03.05.2017 року.
Прийняти в цій частині нову постанову.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_1 , який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» період його роботи з 01.06.2014 по 03.05.2017 року в ПАТ «Шахтоуправління «Донбас».
В решті рішення суду залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повне судове рішення складено 31 жовтня 2022 року.
Колегія суддів: Г.М. Міронова
І.Д. Компанієць
Е.Г. Казначеєв