ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
13 грудня 2022 року м. Київ № 640/20433/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Амельохіна В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та проведення судового засідання адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГоловного управління ДФС у м. Києві
провизнання протиправною та скасування податкової вимоги від 16.05.2019р. № Ф-20029-17.,
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернулася з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві (далі по тексту - відповідач) про визнання протиправною та скасування податкової вимоги від 16.05.2019р. №Ф-20029-17.
Ухвалою суду від 08.11.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
На підставі розпорядження Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.03.2021 року №302 «Щодо призначення повторного автоматизованого розподілу судових справ», справу №640/20433/19 повторно розподілено на суддю Амельохіна В.В.
Ухвалою судувід 26 березня 2021 року справу прийнято до провадження в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обгрунтовані протиправністю прийняття оскаржуваного рішення, щодо сплати позивачем боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску на загальнооб'язкове державне соціальне страхування у розмірі 21 030,90 грн., оскільки позивач підприємницьку діяльність не здійснював та доходу не отримував.
26 грудня 2019 року відповідачем подано відзив на позов відповідно до якого проти задоволення позову заперечує у повному обсязі з підстав того, що ОСОБА_1 перебувала на податковому обліку за основним місцем обліку в ДПІ у Дарницькому районі Головного управління ДФС у м. Києві як фізична особа - підприємець на загальній системі оподаткування з 25.07.2006 року по 25.09.2019 року. У зв'язку із цим, за позивачем обліковувалися автоматичні нарахування єдиного внеску за 2017 рік, 2018 рік та І квартал 2019 року.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва,
ОСОБА_1 зареєстрована та перебувала на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець з 24.07.2006 року по 25.09.2019 року, що не заперечується сторонами.
16 травня 2019 року Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-20029-17, якою повідомлено, що станом на 30.04.2019 року позивач має заборгованість зі сплати єдиного внеску, штрафів, пені у розмірі 21 030,90 грн.
Вважаючи оскаржуване рішення протиправним, позивач звернувся з позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Спірні правовідносини врегульовано Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 р. № 2755-VI та Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 № 2464-VI (далі - Закон № 2464-VI).
Відповідно до пункту 4 статті 4 Закону України № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Пунктами 2, 3, 3-1 частини першої статті першої Закону 2464-VI визначено, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; органи доходів і зборів - центральний орган виконавчої влади, що формує податкову і митну політику (в частині адміністрування податків і зборів, митних платежів, єдиного внеску) та забезпечує її реалізацію (центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику), та його територіальні органи.
Єдиний внесок для фізичних осіб - підприємців, які перебувають на загальній системі оподаткування, нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Згідно пункту 4 частини першої статті 4 Закону 2464-VI платниками єдиного внеску, є: фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Частиною другою статті 6 Закону 2464-VI визначено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема: своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; подавати звітність та сплачувати до органу доходів і зборів за основним місцем обліку платника єдиного внеску у строки, порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. У разі надсилання звітності поштою, вона вважається поданою в день отримання відділенням поштового зв'язку від платника єдиного внеску поштового відправлення із звітністю.
Законом України від 06.12.2016 року №1774 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" було внесено зміни до Закону №2464-VІ, що діють з 01.01.2017 року, зокрема, щодо обов'язковості визначення бази нарахування ЄСВ у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Згідно ч.12 ст.9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника.
У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця, така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем (частина 4 наведеної статті).
Періодом, за який платники єдиного внеску подають звітність до органу доходів і зборів (звітним періодом), є календарний місяць, крім платників, зазначених у пунктах 4 і 5 частини першої статті 4 цього Закону, для яких звітним періодом є календарний рік. У разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця її останнім звітним періодом є період з дня закінчення попереднього звітного періоду до дня державної реєстрації припинення підприємницької діяльності такої фізичної особи.
За приписами частини 4 статті 25 Закону 2464-VI орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
У разі несплати частини суми страхових внесків, що сплачується за рахунок коштів державного бюджету відповідно до Закону України "Про державну підтримку сільського господарства України", орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної податкової і митної політики, інформує про це платників єдиного внеску.
Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Пунктами 1-4 розділу VІ Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20.04.2015 року № 449, встановлено, що до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
При цьому Закон №2464-VI звільняє від сплати єдиного внеску лише осіб, які зазначені у пунктах 4 та 5-1 частини 1 статті 4, та отримують пенсію за віком або є особами з інвалідністю, або досягли віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Інших підстав звільнення від сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями чинним законодавством не передбачено.
З матеріалів справи судом вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець з 24.07.2006 року.
Разом з тим, відповідно до пошуку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, запис про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 внесений до зазначеного реєстру лише 25 вересня 2019 року.
З наведеного слідує, що в період, за який позивачу було нараховано єдиний внесок позивач був зареєстрований фізичною особою-підприємцем та повинен був сплачувати зазначений платіж.
При цьому суд зазначає, що приписами статті 5 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" передбачено, що систему органів у сфері державної реєстрації становлять Міністерство юстиції України та інші суб'єкти державної реєстрації.
Відповідно до частини 4 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" для державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця подається один з таких документів: 1) заява про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням; 2) ксерокопія свідоцтва про смерть фізичної особи, судове рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою - у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у зв'язку з її смертю, визнанням її безвісно відсутньою або оголошенням померлою.
Згідно з частиною 8 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності.
Суд зазначає, що позивачем не надано доказів звернення до державного реєстратора із документами для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем, як і не надано свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця із спеціальною відміткою про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем, за період, що передував виникненню даних правовідносин.
Отже, на момент виникнення заборгованості, підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не була припинена у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність в останньої обов'язку зі сплати єдиного внеску.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що податкова вимога про сплату боргу від 16 травня 2019 року №Ф-20029-17 про сплату недоїмки у розмірі 21 030, 90 грн., є законною, обґрунтовано та такою, що прийнято в межах повноважень та у спосіб визначений Конституцією та законами України, у відповідності до приписів ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Беручи до уваги положення статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України та враховуючи відмову позивачу у задоволенні позовних вимог, відшкодування судового збору останньому не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 72-77, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1 ) відмовити повністю.
Рішення суду, відповідно до ч. 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя В.В. Амельохін