ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/19023/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Гарника К.Ю., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі по тексту - відповідач), адреса: 04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, в якій позивач просить:
- визнати бездіяльність протиправною Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з 01 грудня 2019 року на підставі рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп- /2016 у справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексації базового ОСНП (0,140) з 01 березня 2022 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з 01 грудня 2019 року на підставі рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп-/2016 у справі за конституційним поданням ВСУ щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення другого речення частини 7 статті 43, першого речення частини 1 статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» та Здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням виплачених сум з урахуванням індексації базового ОСНП (0,140) з 01 березня 2022 року
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він з 26 грудня 2018 року отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", починаючи з 14 листопада 2014 року.
На виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у справі №640/21622/21, яке набрало законної сили, як вказує позивач, відповідачем здійснено перерахунок пенсії на підставі оновленої довідки про розмір грошового забезпечення з 01 грудня 2019 року, проте, обмежено її максимальним розміром.
Крім того, як вказує позивач, з 01 березня 2022 року, на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році", управлінням проведено перерахунок пенсії позивача, розмір обчислено з урахуванням індексації, доплат та підвищень, але відповідач нараховує та виплачує позивачу пенсію з обмеженням її максимальним розміром.
У зв'язку з чим, позивач 17 серпня 2022 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з відповідною заявою про здійснення йому перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром, проте, листом від 14 вересня 2022 року позивачу відмовлено у здійсненні такого перерахунку, з огляду на відсутність на те правових підстав.
Позивач не погоджується з бездіяльністю відповідача, яка полягає в обмеженні максимальним розміром його пенсії, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03 листопада 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) без повідомлення учасників справи.
Враховуючи неподання відповідачем відзиву на позовну заяву у встановлені судом строки без поважних причин, на підставі частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів пенсійної справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії перерахунку пенсії по пенсійній справі №2603026525 - МВС, позивачу з 01 грудня 2019 року здійснено перерахунок пенсії на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у справі №640/21622/21, розмір пенсії після проведеного перерахунку пенсії становив 27232,03 грн, проте, виплату обмежено максимальним розміром.
Як вбачається з копії листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 14 вересня 2022 року, позивача повідомлено про те, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у справі №640/21622/21 йому з 01 квітня 2019 року проведено перерахунок пенсії. Також, у листі зазначено, що оскільки рішенням суду на управління не покладено зобов'язань щодо виплати пенсії без обмеження максимального розміру, розмір його пенсії було обмежено максимальним розміром відповідно до вимог законодавства.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не проведення перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром - протиправною, позивач звернувся до адміністративного суду з відповідною позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, Національній поліції, Службі судової охорони, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України, органах і підрозділах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-виконавчій службі України, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію визначає Закон України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року №2262-XII (далі по тексту - Закон України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ).
У відповідності до частини 3 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, пенсії особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, оклади та/чи доплати за військове (спеціальне) звання, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку (доплату) за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно частин 2, 3 статті 51 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, Перерахунок пенсій, призначених особам з числа військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової служби) рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців. Перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Відповідно до частини 4 статті 63 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв'язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.
Згідно з частиною 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII в редакції Закону України від 24 грудня 2015 року №911-VIII чинній з 01 січня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740,00 грн.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" зі змінами, а саме: частини 7 статті 43, згідно якої встановлено максимальний розмір пенсії.
Так, відповідно до пункту 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.
Згідно зі статтею 152 Конституції України, закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.
Закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
Крім того, слід зауважити, що відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, який відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 01 січня 2017 року, у частині 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII слова і цифри у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року замінено словами і цифрами по 31 грудня 2017 року.
Таким чином, буквальне розуміння змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, дозволяє суду дійти висновку, що у Законі України від 09 квітня 1992 року №2262-XII відсутня частина 7 статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Наведене в сукупності свідчить, що стаття 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII не передбачає положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Тобто, на переконання суду, внесені Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII до частини 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії), самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
З урахуванням викладеного, слід дійти висновку, що починаючи з 2017 року та до теперішнього часу інших змін до частини 7 статті 43 Закону №2262-XII не вносилося, тобто, обмеження максимальним розміром пенсії є протиправним.
Проте, відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" установлено, що з 1 березня 2022 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2021 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.
Підвищення пенсії, передбачене абзацом першим цього пункту, встановлюється додатково до щомісячної доплати до пенсії, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 14 липня 2021 р. № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб" (Офіційний вісник України, 2021 р., № 57, ст. 3525).
Підвищення на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 цієї постанови, застосовується також у разі поновлення виплати пенсії, призначеної до 31 грудня 2021 р. відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", та перерахунку пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", крім перерахунків пенсії, що проводилися у період з 1 січня 2021 р. до 28 лютого 2022 р. за рішенням Кабінету Міністрів України відповідно до частини четвертої статті 63 зазначеного Закону.
Підвищення пенсії, передбачене цим пунктом, враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Так, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 жовтня 2021 року у справі №640/21622/21, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено перерахунок пенсії, починаючи з 01 квітня 2019 року, обмежено її виплату максимальним розміром.
Суд ще раз звертає увагу, що на теперішній час змін у чинному законодавстві України, які створюють підстави для обмеження розміру пенсії не відбулося.
Слід також відмітити, що правова визначеність, як спеціальна складова більш загального принципу верховенства права, передбачає правило остаточності рішень суду та гарантованість їх виконання. Остаточне рішення суду є обов'язковим до виконання до моменту зміни умов, за яких його ухвалено.
Європейський суд з прав людини в ухвалі від 03 червня 2014 року у справі Великода проти України (заява №43331/12) зауважив, що законодавчі норми щодо пенсійного забезпечення можуть змінюватися, а відповідне судове рішення не може бути гарантією проти таких змін у майбутньому.
Отже, зміна нормативно-правового регулювання окремого питання дійсно може мати наслідком втрати актуальності судового рішення, у якому суд розглянув питання застосування норми права, що у подальшому зазнала змін.
Водночас, за обставин даної справи відповідні зміни у законодавстві, зокрема положення частини 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ та статті 2 Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI не змінились.
У постанові від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19 Верховний Суд наголосив про протиправність обмеження органом пенсійного фонду максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ, та зазначив, що у спірних відносинах підлягають застосуванню норми цього Закону з урахуванням рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а не норми Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" від 08 липня 2011 року №3668-VI.
Згідно з частиною 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
На переконання суду, вказані вище висновки Верховного Суду мали бути враховані пенсійним органом під час обчислення та виплати пенсії позивача, а також враховуються судом в даному випадку.
Суд звертає увагу, що незважаючи на наявність в постанові Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 року №118 вимоги про підвищення розміру пенсії у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, станом на момент здійснення відповідачем такого перерахунку пенсії позивача, у зв'язку із проведенням її індексації, чинної норми, яка б визначала розмір такого максимального обмеження, закон не містить, оскільки, як вже неодноразово зазначалось судом, положення частини 7 статті 43 Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-ХІІ Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнані такими, що не відповідають Конституції України, внаслідок чого втратили чинність з дати ухвалення відповідного Рішення Конституційного Суду України.
Слід також наголосити, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Закон не уповноважує територіальний орган Пенсійного фонду на власний розсуд визначати підстави, умови та максимальний розмір для обмеження пенсійних виплат, а тому дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві є протиправними, оскільки вчинені всупереч приписам частини 2 статті 19 Конституції України.
Відтак, суд, керуючись частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати такі дії протиправними, залишивши без задоволення позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності відповідача, оскільки, як вже було зазначено судом, відповідачем вчинено саме протиправні дії, які полягали у відмові у здійсненні перерахунку пенсії без обмеження максимальним розміром.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про обгрунтуваність заявлених позовних вимог в цій частині та, відповідно, про наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На переконання суду, відповідачем не доведено правомірності вчинених дій, з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову.
Відповідно до частини 5 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, підстави для стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат та компенсації судових витрат за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, відсутні.
На підставі вище викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6-10, 19, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати з 01 квітня 2019 року пенсії по інвалідності ОСОБА_1 з обмеженням її максимального розміру десятьма прожитковими мінімумами для осіб, які втратили працездатність.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно-Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) здійснити перерахунок та виплату пенсії по інвалідності ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), починаючи з 01 квітня 2019 року та з 01 березня 2022 року з урахуванням індексації, встановленої постановою Кабінету Міністрів України "Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році" від 16 лютого 2022 року №118, без обмеження її максимального розміру, з урахуванням проведених раніше виплат.
4. У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
5. Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів, з дня складання повного тексту рішення.
Суддя К.Ю. Гарник