ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/4527/22
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
третя особа Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), третя особа - Головне управління Державної казначейської служби України у місті Києві (далі - третя особа), в якому просить: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у місті Києві щодо відмови в поверненні помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 23 500 гривень 00 коп., що підтверджується квитанцією №52-756 К від 09 липня 2021 року; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 23 500 грн., 00 коп., згідно із квитанцією №52-756К від 09 липня 2021 року; стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 992, 40 коп.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує на відсутність у неї обов'язку сплати збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 1% від вартості об'єкта купівлі-продажу у зв'язку з придбанням житла вперше та, як наслідок, наявність права на повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14 лютого 2022 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає, що умовою звільнення від сплати збору на обов'язкове пенсійне страхування при придбанні нерухомого майна законодавчо визначено відсутність факту купівлі житла. При цьому обов'язок надання нотаріусу необхідних відомостей та документів покладається на покупця. Оскільки позивач не скористалась правом, яке дозволяє звільнення від сплати зазначеного збору, отже відсутні підстав для повернення сплачених коштів.
Представник Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві у письмових поясненнях вказує, що подання про повернення позивачу коштів від Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві до Головного управління Державної казначейської служби України в місті Києві не надходило.
У відповіді на відзив позивач наголошує, що придбана нею квартира є першим нерухомим майном, яке нею придбано, отже наявні законодавчо визначені підстави для повернення сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
На підставі договору купівлі-продажу квартири від 06 липня 2021 року ОСОБА_1 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції №52-756 К від 09 липня 2021року на суму 23 500,00 гривень позивачем сплачений збір з операцій на придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна.
Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві з заявою про повернення помилково сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій на придбання (купівлі-продажу) нерухомого майна в сумі 23 500,00 грн.
Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві листом від 11 серпня 2021 року №2600-0603-8/128947 порекомендовано звернутись до суду для встановлення правових підстав щодо повернення коштів збору з операції купівлі-продажу нерухомого майна.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та фізичні особи, які придбавають нерухоме майно, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
Нерухомим майном визнається жилий будинок або його частина, квартира, садовий будинок, дача, гараж, інша постійно розташована будівля, а також інший об'єкт, що підпадає під визначення групи 3 основних засобів та інших необоротних активів згідно з Податковим кодексом України.
Пунктом 8 частини 1 статті 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" об'єктом оподаткування є для платників збору, визначених пунктом 9 статті 1 цього Закону, - вартість нерухомого майна, зазначена в договорі купівлі-продажу такого майна.
Згідно з пунктом 15-1 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 1740 від 03 листопада 1998 року (далі по тексту - Порядок №1740) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна сплачується підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності та фізичними особами, які придбавають нерухоме майно, у розмірі 1 відсотка від вартості нерухомого майна, зазначеної в договорі купівлі-продажу такого майна, за винятком державних підприємств, установ і організацій, що придбавають нерухоме майно за рахунок бюджетних коштів, установ та організацій іноземних держав, що користуються імунітетами і привілеями згідно із законами та міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також громадян, які придбавають житло і перебувають у черзі на одержання житла або придбавають житло вперше.
26 вересня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 23 вересня 2020 року № 866 "Про внесення змін до Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій" (далі по тексту - Постанова № 866).
Відповідно до підпункту в) пункту 15-2 Порядку № 1740 (в редакції Постанови № 866) збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі нерухомого майна не сплачується, якщо особа придбаває житло вперше, що підтверджується заявою фізичної особи про те, що вона не має та не набувала права власності на житло (в тому числі не приватизовувала, не успадковувала, не отримувала у дар, не купувала, зокрема як частку в спільному майні подружжя), та відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (з урахуванням відомостей з невід'ємної архівної складової частини цього Реєстру про набуття, зміну і припинення речових прав на нерухоме майно, про внесені зміни до відповідних записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно) про відсутність зареєстрованих за такою особою прав власності на житло, а також даними про невикористання житлових чеків для приватизації або використання їх для приватизації частки майна державних підприємств і земельного фонду. Документом, що підтверджує невикористання житлових чеків для приватизації державного житлового фонду, є довідки з місць проживання (після 1992 року).
Пункт 15-3 Порядку № 1740, з урахуванням доповнень, внесених Постановою № 866, передбачає такий зміст:
"…Нотаріальне посвідчення договорів купівлі-продажу нерухомого майна здійснюється без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна за наявності зазначених у підпунктах "в" і "г" пункту 15-2 цього Порядку інформації та документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування".
Отже, з 26 вересня 2020 року визначено механізм, за умови дотримання якого фізична особа, що придбаває житло вперше та, відповідно, не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі нерухомого майна (житла), не сплачує збір при нотаріальному посвідченні договору купівлі-продажу.
За змістом Порядку № 1740, з 26 вересня 2020 року особа звільняється від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна, зокрема, якщо фізична особа подає нотаріусу передбачені вказаним Порядком документи.
За умови отримання від фізичної особи відповідних документів нотаріус на підставі абзацу четвертого пункту 15-3 Порядку №1740 здійснює нотаріальне посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна без документального підтвердження сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Якщо ж особа не скористалася цим механізмом на стадії посвідчення договору в нотаріуса та помилково сплатила збір, то вона вправі скористатися ним вже після посвідчення нотаріусом договору, подавши відповідному територіальному органу Пенсійного фонду визначені підпунктом "в" пункту 15-2 Порядку №1740 інформацію та пакет документів, що підтверджують звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, для формування відповідного подання про повернення безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. У разі отримання відмови - відповідно оскаржити таке рішення до суду.
Суд зауважує, що внесені Постановою № 866 зміни до Порядку № 1740 не позбавляють Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві обов'язку щодо вчинення дій стосовно повернення позивачу безпідставно сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій купівлі-продажу нерухомого майна.
Згідно тверджень позивача, наведених у позовній заяві, нею придбано житло вперше, до укладення договору купівлі-продажу від 06 липня 2021 року інша нерухомість нею не придбавалася.
При цьому, судом не встановлено обставин, які свідчили б про те, що позивач приватизувала, успадковувала, отримувала у дар чи купувала інше житло. Також будь-яких належних та допустимих доказів, які б спростовували її твердження про придбання нею житла вперше, чи підтверджували б реєстрацію на праві приватної власності за позивачем будь-якого іншого нерухомого майна (об'єктів житлової нерухомості) та свідчили б про відсутність у неї права на звільнення від сплати збору, відповідачем не надано.
Відповідачем вказані відомості в порядку виконання обов'язку, визначеного частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України не спростовані та судом зворотного не встановлено.
Станом на час придбання позивачем нерухомості, як і станом на час розгляду справи, в Україні відсутній механізм перевірки інформації про те, чи вперше особа придбала нерухомість.
Вказане питання було предметом звернення Пенсійного фонду України до Конституційного Суду України з проханням дати тлумачення терміну "придбавають житло вперше", що міститься у пункті 9 частини 1 статті 1 Закону України "Про збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", визначивши коло осіб, яких необхідно вважати такими, що придбавають житло вперше.
Ухвалою Конституційного Суду України від 23 березня 2000 року №29-у/2000 відмовлено у відкритті конституційного провадження у справі через відсутність у Пенсійного фонду України права на конституційне подання та непідвідомчість Конституційному Суду України питання, порушеного у поданні.
За відсутності відповідного правового механізму перевірки інформації про факт придбання нерухомості вперше саме держава в особі Пенсійного фонду України як уповноваженого суб'єкта владних повноважень зобов'язана доводити той факт, що у кожному конкретному випадку особа, що зобов'язана сплачувати збір на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, придбала житло не вперше.
Держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію. В протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності належного правового регулювання покладаються саме на державу.
Відсутність в Україні єдиної системи реєстрації прав на нерухоме майно та позбавлення можливості Пенсійного фонду України та його територіальних відділень можливості встановити придбання квартир конкретною особою вперше, не може ставитись в провину особі, оскільки не визначення порядку виконання законодавчо закріплених норм не може призводити до порушення прав громадян, які наділені такими правами.
Зазначена правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 20 березня 2018 року у справі №819/1249/17.
Як зазначено вище, відповідно до наявної в матеріалах справи копії квитанції №52-756 К від 09 липня 2021року на суму 23 500,00 гривень збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна сплачено позивачем на рахунок Державного бюджету України, отримувач - УК у Печерському районі м. Києва, який спрямовано до спеціального фонду Державного бюджету.
За відсутності доказів щодо придбавання позивачем житла не вперше, остання має право на повернення суми помилково сплаченого збору.
Відповідно до частини другої статті 45 Бюджетного кодексу України казначейство України веде бухгалтерський облік усіх надходжень Державного бюджету України та за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, здійснює повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету.
Процедуру повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, а саме: податків, зборів, платежів та інших доходів бюджету, коштів від повернення до бюджетів бюджетних позичок, фінансової допомоги, наданої на поворотній основі, та кредитів, у тому числі залучених державою (місцевими бюджетами) або під державні (місцеві) гарантії (далі - платежі) визначено Порядком №787.
Пунктом 5 вказаного порядку визначено, зокрема, що повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили.
Подання подається до органу Казначейства за формою, передбаченою нормативно-правовими актами з питань повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, або в довільній формі на офіційному бланку установи за підписом керівника установи (його заступника відповідно до компетенції), скріпленим гербовою печаткою (у разі наявності) або печаткою з найменуванням та ідентифікаційним кодом установи (у разі наявності), з обов'язковим зазначенням такої інформації: обґрунтування необхідності повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), сума платежу, що підлягає поверненню, дата та номер документа на переказ, який підтверджує перерахування коштів до відповідного бюджету.
Подання в довільній формі подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету.
Заява про повернення коштів з бюджету, яка подається до відповідного органу Казначейства, складається платником у довільній формі з обов'язковим зазначенням такої інформації: причини повернення коштів з бюджету, найменування платника (суб'єкта господарювання), код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) або прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, реєстраційний номер облікової картки платника податків (ідентифікаційний номер) або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та мають відмітку у паспорті), місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи та номер контактного телефону, сума платежу, що підлягає поверненню, спосіб перерахування коштів з бюджету - у безготівковій формі із зазначенням реквізитів рахунку одержувача коштів чи готівкою.
Аналіз вказаного свідчить, що підставою, яка обумовлює повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів є подання таких документів:
- заяви платника;
- подання органу, що контролює справляння відповідних надходжень до бюджету;
-платіжних доручень, що підтверджують зарахування коштів до відповідного бюджету.
З цього приводу суд зазначає, що зважаючи на відсутність в органів Пенсійного фонду України, в силу незалежних від них обставин, можливості зробити самостійний і беззаперечний висновок про придбання позивачем житла вперше, а також на те, що такі обставини встановлені у визначеному законом порядку саме в ході розгляду даної адміністративної справи, прийняття судом рішення про зобов'язання сформувати та подати до відповідного органу Державної казначейської служби відповідне подання є єдиним за свою суттю способом відновлення прав позивача, ефективним механізмом захисту таких прав, який відповідатиме принципу верховенства права.
Виходячи із встановлених обставин по справі, а також доказів у справі, суд дійшов висновку про те, що позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як така, що придбаває житло вперше, а тому має право на повернення помилково сплаченого нею збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири.
Щодо доводів відповідача, що у зв'язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови від 23 вересня 2020 року №866 нотаріус при посвідченні договору купівлі-продажу нерухомого майна встановлює факт придбання житла вперше (чи не вперше), оскільки у разі сплати покупцем збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі продажу нерухомого майна та подальше його звернення до органів що контролюють надходження такого збору до бюджету із заявою про повернення такого сплаченого збору, як у спірному випадку, обов'язок щодо перевірки придбання покупцем житла вперше покладається саме на державу в особі Пенсійного фонду України та його територіальних органів.
В матеріалах справи міститься інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, згідно якої відсутні відомості щодо придбання позивачем іншого нерухомого (житлового) майна.
Виходячи із встановлених обставин справи та вимог чинного законодавства, суд дійшов висновку, що позивач звільнена від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, як така, що придбала житло вперше, а тому помилково сплачений нею збір на обов'язкове державне пенсійне страхування, під час укладання договору купівлі-продажу квартири, підлягає поверненню.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість відмови Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформленої листом від 11 серпня 2021 року №2600-0603-8/128947, у поверненні позивачу помилково сплачених коштів.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
При цьому, суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», згідно якого державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Суд, у цій справі, враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, позивачем надано суду достатні документальні докази, якими підтверджується протиправність відмови щодо повернення помилково сплаченого збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування, в той час, як відповідачем не доведено правомірність та обґрунтованість зазначеної відмови з урахуванням вимог, встановлених частиною 2 статті 19 Конституції України та частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.
Відповідно до частини 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, оформлену листом від 11 серпня 2021 року №2600-0603-8/128947, у поверненні ОСОБА_1 помилково сплачених коштів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві сформувати та подати до Головного управління Державної казначейської служби України у місті Києві подання про повернення ОСОБА_1 сплаченого збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операції купівлі-продажу нерухомого майна у розмірі 23 500 (двадцять три тисячі п'ятсот) грн. 00 коп., сплаченого квитанцією №52-756К від 09 липня 2021 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко