ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/25550/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Кузьменко А.І., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві
про визнання протиправною відмови, зобов'язання вчинити дії
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (далі - відповідач), в якому просить: визнати протиправною відмову відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - у призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод", з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної; зобов'язати відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві - зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком періоди роботи з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод", з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03 серпня 2021 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"; стягнути з відповідача судові витрати.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 03 серпня 2021 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду в місті Києві з заявою про призначення пенсії за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Разом з заявою нею подано всі необхідні документи, передбачені пенсійним законодавством. Однак, в задоволенні заяви про призначення пенсії їй було відмовлено через відсутність необхідного страхового стажу. Позивач зауважує, що доданими до заяви про призначення пенсії документи підтверджується наявність у неї загального страхового стажу, що є достатнім для призначення їй пенсії за віком.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21 вересня 2021 року відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідач у відзиві на позов зазначив, що згідно з поданими позивачем документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, страховий стаж позивача станом на 03 серпня 2021 року (дату звернення до територіального органу Пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії) становить 8 років 6 місяців 26 днів. Враховуючи викладене Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві прийнято рішення про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (29 років). Також представник відповідача зауважив, що не зараховано до загального страхового стажу позивача період роботи з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної, оскільки дата народження позивача у трудовій книжці вказана неповністю, що не відповідає Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, чинної на дату заповнення трудової книжки.
У відповіді на відзив представник позивача наголошує, що неповне оформлення титульного листка трудової книжки ні нівелює записи у трудовій книжці щодо стажу роботи, які зроблено відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах, організаціях, чинної на дату заповнення трудової книжки та є достатніми для підтвердження трудового стажу та призначення пенсії.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
03 серпня 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком.
Листом від 26 серпня 2021 року Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» по заяві від 03 серпня 2021 року.
Відповідно до статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон №1058).
Відповідно до статті 1 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частинами 1, 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 4 статті 24 Закону №1058-IV).
Відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-IV врегульовано Порядком надання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Підпунктом 2 пункту 2.1 Порядку 22-1 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема, документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі Порядок №637).
Згідно з пунктом 1 Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Так, записами трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 (дата заповнення 10 червня 1977 року) підтверджується, що позивач в період з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року працювала на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року працювала на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року працювала на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - перебувала на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітна
Вказані записи зроблені чітко, розбірливо.
При цьому, стосовно доводів відповідача про заповнення трудової книжки позивача з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників ( дата народження вказана не повністю - лише рік народження), суд зазначає наступне.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29 липня 1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58).
Відповідно до пункту 2.4 Інструкції № 58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
У відповідності до пункту 2.6 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов'язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 Інструкції № 58).
Системний аналіз вищезазначених положень дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.
Більше того, відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року «Про трудові книжки працівників» № 301 відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Тому, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для працівника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Таким чином, доводи відповідача щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірного періоду роботи є безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства, не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Суд повторюється, що трудова книжка позивача містить необхідні записи про роботу у спірний період, ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового стажу позивача. Разом з тим, доказів які б спростовували спірні періоди трудової діяльності позивача відповідачі не надали.
Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі № 754/14898/15-а.
Окрім того, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1, орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Згідно з частиною 3 статті 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Отже, з наведених норм чинного законодавства вбачається значний обсяг прав та обов'язків в органів Пенсійного фонду України при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення.
При цьому, відповідачем не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись відповідні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду роботи позивача.
Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов'язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізація майнових прав громадян при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами Пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.
З урахуванням наведеного в сукупності, суд дійшов висновку про безпідставність та необґрунтованість відмови у призначенні позивачу пенсії за віком не зарахувавши відповідний період роботи.
З огляду на викладене, період роботи позивача з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод", з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної підлягає зарахуванню до загального страхового стажу.
Суд зазначає, що відповідачем не заперечується наявність у позивача 8 років 6 місяців 26 днів загального стажу.
Разом з тим, з врахуванням стажу, який підлягає зарахуванню, загальний стаж позивача становить 29 років, що є необхідною умовою для призначення пенсії за віком на умовах Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позаяк, відсутність у позивача необхідного страхового стажу була єдиною підставою для прийняття спірного рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком, то суд зазначає, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві підлягає скасуванню як протиправне.
Щодо позову в частині зобов'язання відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 03 серпня 2021 року відповідно до положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд зазначає таке.
Частиною 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2); визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3); визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З практики Європейського суду витікає наступне: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України Про пенсійне забезпечення, призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Оскільки саме на пенсійний орган покладено обов'язок обрахування стажу роботи особи та встановлення всіх необхідних умов для призначення пенсії, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача врахувати вказані вище період роботи позивача до загального стажу, внаслідок чого відповідачу слід повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування період роботи позивача з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної підлягає до загального страхового стажу.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно із нормами частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, в силу положень частини 2 статті 77 вказаного Кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Водночас, всупереч наведеним вимогам, відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій.
Враховуючи вищевикладене, суд робить висновок про необхідність часткового задоволення заявлених позовних вимог.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Також позивачем заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5800 грн.
Статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види судових витрат. Так, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
За змістом пункту першого частини 3 статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.
Згідно з пунктом четвертим частини 1статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 19 цього ж Закону визначено такі види адвокатської діяльності як надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (пункт дев'ятий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт шостий частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю « 1 Правова компанія» укладено договір про надання правової допомоги від 01 вересня 2021 року №01/09, в ході виконання якого сторонами складено акт приймання-передачі робіт (надання послуг) від 22 листопада 2021 року та детальний опис робіт (наданих послуг), відповідно до яких позивачу надано такі послуги: ознайомлення з наданими доказами, розробка позовної заяви, формування матеріалів позову та їх подання до суду; ознайомлення з відзивом відповідача, розробка відповіді на відзив всього на суму 5 800 грн.
Так, відповідачем обґрунтованих заперечень щодо стягнення за його рахунок на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5800 грн. не надано.
З огляду на викладене, з урахуванням складності справи та обсягом наданих адвокатом послуг, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 5 800 грн.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з не зарахуванням до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 для обчислення пенсії за віком періоди роботи з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - період перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком із врахуванням висновків суду про необхідність зарахування періодів роботи позивача з 10 червня 1977 року по 24 серпня 1978 року на Ясинуватському машинобудівному заводі, з 06 березня 1979 року по 31 грудня 1981 року на Донецькій ордена Леніна залізній дорозі. Станція Ясинувата, з 28 січня 1982 року по 29 листопада 1997 року на Ясинуватському машинобудівному заводі (з 17 січня 1995 року - Відкрите акціонерне товариство "Ясинуватський машинобудівний завод"), з 01 березня 1998 року по 25 листопада 1998 року - перебування на обліку в Ясинуватському міському центрі зайнятості Донецької області, як безробітної до загального страхового стажу ОСОБА_1 .
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) судовий збір в сумі 800 (вісімсот) грн 00 коп.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (04053, місто Київ, вулиця Бульварно - Кудрявська, будинок 16, код ЄДРПОУ 42098368) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5800 (п'ять тисяч вісімсот) грн 00 коп.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя А.І. Кузьменко