ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
м. Київ
05 грудня 2022 року 11:26 № 640/10943/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., при секретарі судових засідань Левкович А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи
за позовом ОСОБА_1 (
АДРЕСА_1 )
до Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, буд. 13/15)
про визнання протиправним та скасування наказу, -
за участю:
представника позивача - Яцук В.П.,
представника відповідача - Одуденко В.В.,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач) з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати наказ Офісу Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1522ц про внесення змін до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №1235-вк.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначив, що станом на дату прийняття оскаржуваного наказу був відсутній нормативно-правовий акт, який би встановлював правовий механізм внесення змін до індивідуальних актів, а тому наказ Генерального прокурора №1522ц від 11 червня 2020 року винесений поза межами повноважень.
Крім того, на переконання позивача, Закон пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру», а не у зв'язку з прийняттям наказу Міністром оборони України про звільнення з військової служби, який оскаржується в судовому порядку.
В ході судового розгляду даної справи позивач вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
У відзиві на адміністративний позов представник Офісу Генерального прокурора вказав, що наказом Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1522ц внесено зміни до наказу про звільнення ОСОБА_1 , а саме пункт перший наказу викладено в іншій редакції з дотриманням статей 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 245 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008.
Згідно позиції відповідача, зазначені зміни жодним чином не вплинули на права та обов'язки ОСОБА_1 , не змінили підстави звільнення, а лише привели у відповідність до вимог законодавства формулювання звільнення.
У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечив з підстав його необґрунтованості.
Розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
З наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 у період з 13 вересня 2011 року по 31 грудня 2019 року проходив службу в органах прокуратури.
Відповідно до витягу з наказу Міністра оборони України (по особовому складу) від 24 грудня 2019 року №723 майора юстиції ОСОБА_2 , прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
27 грудня 2019 року Генеральною прокуратурою України видано наказ №1235-вх, на підставі якого, керуючись статтею 9 Закону України «Про прокуратуру», статтею 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» позивача з 31 грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту "г" пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направити його особову справу до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату.
В подальшому, 11 червня 2020 року наказом Генерального прокурора №1522ц внесено зміни до наказу Генерального прокурора від 27 грудня 2019 року №1235-вк, а саме пункт 1 вказаного наказу викладено в такій редакції: майора юстиції ОСОБА_1 , якого наказом Міністра оборони України від 24 грудня 2019 року №723 звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини п'ятої стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням або проведенням організаційних заходів), з 31 грудня 2019 року звільнити з посади прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату.
Незгода позивача із підставами прийняття наказу від 11 червня 2020 року зумовила його звернення до суду з даним адміністративним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного.
Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України визначає Закон України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII (надалі по тексту - Закон №1697-VII).
Вимогами пункту 1 частини 1 статті 16 Закону №1697-VII визначено, що незалежність прокурора забезпечується, зокрема, особливим порядком його призначення на посаду, звільнення з посади, притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Згідно із частиною 3 статті 16 Закону №1697-VII прокурор призначається на посаду безстроково та може бути звільнений з посади, його повноваження на посаді можуть бути припинені лише з підстав та в порядку, передбачених законом.
При цьому, відповідно до частини 4 статті 27 Закону №1697-VII (у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) військовими прокурорами призначаються громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту за умови укладення ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Порядок проходження військової служби громадянами України у військовій прокуратурі визначається відповідним положенням, яке затверджується Президентом України.
Так, військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом України «Про прокуратуру» і проходять військову службу відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (надалі по тексту - Закон №2232-XII), який зокрема визначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до частин 1, 2, 10 статті 6 Закону №2232-XII військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин, кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти.
Перелік посад, що підлягають заміщенню вищим офіцерським складом, затверджується Президентом України, а посад інших військовослужбовців - Міністерством оборони України.
Військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань можуть бути відряджені до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних закладів освіти для виконання завдань в інтересах оборони держави та її безпеки із залишенням на військовій службі. Перелік посад, що заміщуються військовослужбовцями у таких державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, а також державних та комунальних закладів освіти, затверджується Президентом України.
За приписами частини 1 статті 9 Закону №1697-VII (у редакції, після набрання чинності Законом України від 19 вересня 2019 року №113-IX) Генеральний прокурор України наділений повноваженнями призначати на посади та звільняти з посад прокурорів Офісу Генерального прокурора у випадках та порядку, встановлених цим Законом.
З наявних матеріалів справи вбачається, що позивача наказом Генерального прокурора України від 18 липня 2019 року №563-вк його призначено на посаду прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України.
При цьому, виданню наказу про звільнення передувало те, що позивач 23 грудня 2019 року звернувся до Генерального прокурора з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби у запас за підпунктом «г» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів.
Враховуючи зазначений рапорт позивача, Генеральною прокуратурою України 24 грудня 2019 року за вих. № 10/7-1304вих-19 до Міністерства оборони України скеровано подання про звільнення з військової служби позивача у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів).
Наказом Міністра оборони України від 24 грудня 2019 року №723, відповідно до пункту 18 розділу ІІ Прикінцевих і перехідних положень Закону України від 19 вересня 2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» та пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», осіб офіцерського складу Збройних Сил України, які відряджені до Генеральної прокуратури України із залишенням на військовій службі, позивача звільнено з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів).
В подальшому, на підставі наказу Міністра оборони України від 24 грудня 2019 року №723, Генеральним прокурором України видано наказ від 27 грудня 2019 року №1235-вк, яким прокурора другого відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України, миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку управління процесуального керівництва у кримінальних провадженнях Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України майора юстиції ОСОБА_1 з « 31» грудня 2019 року звільнено з військової служби у запас відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 5 стаття 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку зі скороченням або проведенням організаційних заходів), виключено зі списків особового складу Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України, усіх видів забезпечення та направлено особову справу до Печерського районного у місті Києві військового комісаріату.
Як уже зазначалось вище, згідно з вимогами частини 4 статті 27 Закону №1697-VII у редакції, яка діяла до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» №113-ІХ, що набрав чинності 25 вересня 2019 року (далі - Закон № 113-ІХ), військовими прокурорами призначалися громадяни з числа офіцерів, які проходять військову службу або перебувають у запасі і мають вищу юридичну освіту, за умови укладення з ними контракту про проходження служби осіб офіцерського складу у військовій прокуратурі.
Тобто, наведеною вище нормою Закону №1697-VІІ встановлено, що військовослужбовці військової прокуратури у своїй діяльності керуються Законом №1697-VІІ і проходять військову службу відповідно до Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, якими встановлено правові та соціальні гарантії, пенсійне, медичне та інші види забезпечення, передбачені законодавством для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Відтак, передумовою відрядження військовослужбовця до органів прокуратури, з подальшим призначенням на відповідну посаду, є укладення контракту про проходження військової служби. Відповідно припинення такого контракту (розірвання) виключає можливість подальшого проходження служби в органах прокуратури. Такі особи можуть бути прийняті на роботу в органи прокуратури на загальних умовах, визначених Законом №1697-VII.
Отже, на військовослужбовців на посадах прокурорів військових прокуратур поширюються положення Закону №1697-VІІ. Водночас призначення, звільнення та вирішення інших питань, пов'язаних з проходженнями ними військової служби, у тому числі стосовно соціальних гарантій, пенсійного, медичного забезпечення здійснювалось відповідно до вимог Закону №2232-ХІІ та інших законодавчих актів України, які передбачають такі гарантії й види забезпечення для осіб офіцерського складу Збройних Сил України.
Частина 1 статті 51 Закону №1697-VІІ встановлювала, що військовослужбовці можуть бути звільненні з військової служби відповідно до законодавства, що регулює порядок її проходження, а також у зв'язку з переведенням на інші посади в органах прокуратури України або за власним бажанням.
Таким чином, Закон №1697-VІІ чітко визначав, що військовослужбовці на посадах прокурорів військових прокуратур проходять військову службу відповідно до вимог Закону № 2232-ХІІ.
Згідно з вимогами частини 7 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Початок і закінчення проходження військової служби визначається статтею 24 Закону №2232-ХІІ. Так, закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Законом №113-ІХ запроваджено реформування системи органів прокуратури. Зокрема, внесено зміни до Закону України «Про прокуратуру» щодо припинення діяльності військових прокуратур. Так, виключено частину 4 статті 7 цього Закону, яка передбачала існування в системі прокуратури України військових прокуратур, частини четверта статті 8, що стосувалася утворення в Генеральній прокуратурі України Головної військової прокуратури (на правах структурного підрозділу). Відповідно виключено всі правові норми щодо статусу, призначення та звільнення, правових і соціальних гарантій військових прокурорів.
Крім того, Законом №113-ІХ передбачено початок роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, проведення атестації усіх прокурорів та слідчих органів прокуратури, які на день набрання чинності цим Законом займають вказані посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах та переведення їх на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного її проходження.
Днем початку роботи Офісу Генерального прокурора згідно з наказом Генерального прокурора від 23 грудня 2019 року № 351 визначено 02 січня 2020 року.
Наказом Генерального прокурора від 21 грудня 2019 року №99-шц затверджено структуру Офісу Генерального прокурора, у якій відсутня Головна військова прокуратура, на посадах якої прокурори мають статус військовослужбовців.
Підпунктом «г» пункту 2 частини 5 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі. Підпунктом 1 пункту 226 Положення встановлено, що військовослужбовці звільняються з військової служби при скороченні посади, яку військовослужбовець займає, у тому числі при ліквідації (розформовуванні), реорганізації військових частин або державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
Відповідно до пункту 245 Положення звільнення з військової служби військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, здійснюється посадовими особами, зазначеними в пункті 153 Положення (у даному випадку Міністром оборони України), за поданням керівників державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів, до яких вони відряджалися, без зарахування в розпорядження Міністерства оборони України.
Днем закінчення військової служби для таких військовослужбовців є день, зазначений у наказі (розпорядженні) про звільнення з посади в державних органах, на підприємствах, в установах, організаціях, державних та комунальних навчальних закладах, до яких вони були відряджені.
Наведені норми чинного законодавствава з урахуванням фактичних обставин справи свідчить, що в системі органів прокуратури Головної військової прокуратури не передбачено, а тому подальше проходження ОСОБА_1 військової служби на посадах в органах прокуратури, куди останній був відрядженим, було неможливим.
При цьому, вирішення питання проходження військової служби, у тому числі щодо військовослужбовців, відряджених до державних органів (прийняття/звільнення з військової служби) належить до повноважень Міністра оборони України.
Факт правомірності прийняття наказу Міністра оборони України від 24 грудня 2019 року №723 про звільнення позивача з військової служби у запас за підпунктом «г» (у зв'язку із скорочення штатів або проведенням організаційних заходів) підтверджено в судовому порядку в межах адміністративної справи №640/1455/20, де судом встановлено, що позивач проходив військову службу, сам подав рапорт, відповідно до якого не виявив бажання продовжувати військову службу.
При цьому, позивач в адміністративному позові сам підтверджує, що Закон пов'язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» у зв'язку з прийняттям наказу Міністром оборони України про звільнення з військової служби.
Тобто, в межах спірних правовідносин має місце те, що Генеральний прокурор звільнив позивача із займаної посади, на яку він був відряджений, а з військової служби ОСОБА_1 звільнено наказом Міністра оборони України, що підтверджується, зокрема, оскаржуваним наказом Генерального прокурора від 11 червня 2020 року №1522ц.
Суд зазначає, що у військовій прокуратурі позивач проходив саме військову службу (за контрактом) і це було визначальною (необхідною) умовою для його призначення на цю посаду. Якщо відносини щодо проходження військової служби припинилися, підстав для перебування/залишення на посаді прокурора військової прокуратури уже немає і така особа підлягає звільненню (з посади військового прокурора).
В частині посилання позивача на те, що жодним із нормативно-правових актів не передбачено можливості внесення змін через 6 місяців після їх видання, суд зазначає, но норми чинного законодавства не містять жодних застережень або часових обмежень стосовно можливості приведення підстави та/або формулювання звільнення у відповідність до фактичних обставин справи.
Також, Закон України «Про прокуратуру» не містить ні заборони, ні обмеження на внесення змін до наказів Генерального прокурора.
Стосовно доводів позивача щодо того, що спірним наказом внесено зміни у акт індивідуальної дії, який вичерпав свою дію його виконанням, суд зазначає, що фактичним виконанням такого наказу є звільнення позивача із займаної посади. Однак, вважаючи, що такий наказ порушував права та законні інтереси позивача, останній його оскаржив у судовому порядку уже по суті після його реалізації, згідно позиції позивача. Тобто, твердження позивача є такими, що суперечать його ж діям в частині судового оскарження такого наказу.
Додатково суд враховує, що внесені на підставі оскаржуваного наказу зміни не вплинули на права, обов'язки та законні інтереси ОСОБА_1 , як і не змінили підстави звільнення.
Фактично спірним наказом приведено у відповідність до норм чинного законодавства формулювання звільнення з дотриманням вимог статей 2, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та пункту 245 Положення, адже як зазначалось вище із військової служби військовослужбовець підлягав звільненню Міністром оборони України, а із органів прокуратури (куди був відряджений) - згідно наказу Генерального прокурора України, що і реалізовано відповідачем шляхом прийняття спірного наказу.
З урахуванням наведених фактичних обставин справи та норм чинного законодавства суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на висновок про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 72-77, 139, 143, 241-246, 255, 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення встановленого ст. 295 КАС України строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Суддя А.Б. Федорчук