ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2022 року м. Київ № 640/23056/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни
про визнання протиправною та скасування постанови,
ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову відповідача від 12.11.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60560302.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що виконавцем що приватним виконавцем при відкритті виконавчого провадження було порушено статтю 24 Закону України «Про виконавче провадження» та всупереч законодавства не взято до уваги, що боржник зареєстрований та мешкає у Дніпропетровській області, майна не території міста Києва не має.
Відповідач проти позову заперечив, зазначивши, що виконавче провадження відкрите за місцем знаходження майна (грошових коштів) боржника, а не за місцем проживання боржника, а тому вважає постанову про відкриття виконавчого провадження правомірною.
Під час судового розгляду справи судом встановлено таке.
Акціонерне товариство "Перший український міжнародний банк" подало приватному виконавцю Клітченко О.А. заяву про примусове виконання виконавчого напису, вчиненого приватним нотаріусом Київського міського нотаріально округу Харою Н.С. 29.10.2019 за № 25808 про стягнення з ОСОБА_1 коштів у розмірі 26043,44 гривень.
Постановою приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 12.11.2019 відкрито виконавче провадження № 60560302.
Позивач, вважаючи, що виконавцем порушено законодавство, яким регулюється діяльність органів примусового виконання рішень, звернувся з відповідним позовом до суду.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно частини першої статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України від 02.06.2016 № 1403-VIII «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Частиною першою статті 18 Закону № 1404-VIII визначено, що виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом приписів пункту 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 4 частини другої статті 23 Закону № 1403-VIII передбачено, що у Єдиному реєстрі приватних виконавців України містяться відомості про виконавчий округ, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність.
Згідно із частиною другою статті 24 Закону № 1403-VIII приватний виконавець приймає до виконання виконавчі документи за місцем проживання, перебування боржника - фізичної особи, за місцезнаходженням боржника - юридичної особи або за місцезнаходженням майна боржника.
Відповідно до статті 25 Закону № 1403-VIII виконавчим округом є територія Автономної Республіки Крим, області, міста Києва чи Севастополя.
Приватний виконавець має право приймати до виконання виконавчі документи, місце виконання яких відповідно до Закону України «Про виконавче провадження» знаходиться у межах Автономної Республіки Крим, області або міста Києва чи Севастополя, у яких розташований його виконавчий округ. Інформація про приватних виконавців виконавчого округу та реквізити їхніх офісів розміщуються у всіх судах та в органах державної виконавчої служби, розташованих у межах відповідного виконавчого округу. Виконавчі дії у виконавчих провадженнях, відкритих приватним виконавцем у виконавчому окрузі, можуть вчинятися ним на всій території України.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що і Закон України «Про виконавче провадження» і Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» визначають вимоги (критерії) до місця відкриття приватним виконавцем виконавчого провадження. При цьому згідно з частиною третьою статті 25 Закону № 1403-VIII право приватного виконавця відкривати виконавче провадження обмежується виконавчим округом, на території якого приватний виконавець здійснює діяльність та відомості щодо якого внесені та містяться у Єдиному реєстрі приватних виконавців України.
Зі змісту наведеної норми частини другої статті 24 Закону № 1403-VIII вбачається, що у разі якщо місце проживання, перебування боржника - фізичної особи та місцезнаходження боржника - юридичної особи або місцезнаходження майна боржника розташовано в окрузі, в якому приватний виконавець здійснює діяльність та відповідно на яку розповсюджуються відповідна компетенція цього приватного виконавця, він має право прийняти до виконання відповідні виконавчі документи та відкрити виконавче провадження з їх виконання.
Судом встановлено, що приватний виконавець Клітченко Оксана Анатоліївна здійснює примусове виконання рішень у виконавчому окрузі міста Києва.
Також, судом встановлено, що боржник у виконавчому провадженні № 60560302, фізична особа ОСОБА_1 , зареєстрована у м. Дніпро Дніпропетровської області, про що зазначено безпосередньо у виконавчому документі.
Разом з тим, разом з заявою про примусове виконання рішення стягувач, АТ "ПУМБ", направило до виконавця довідку від 07.11.2019 № 1-01, якою підтверджується, що у ОСОБА_1 відкрито банківський рахунок в АТ "ПУМБ", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Андріївська, 4.
Таким чином, проблемним питанням у цій справі є правомірність відкриття виконавчого провадження за місцезнаходженням майна боржника, а саме банківського рахунку.
Суд звертає увагу, що банківський рахунок це власність банку, інструмент для фінансових операцій клієнта. Тому якщо на такому рахунку відсутні кошти - він не може слугувати підставою для стягнення заборгованості саме за місцем реєстрації банку.
Наявність у боржника відкритого кредитного банківського рахунку, без власних коштів боржника, не є його майном у такому банку.
При цьому, гроші банку на кредитних рахунках не можна ототожнювати із власними коштами божника.
Суд зазначає, що наявність банківського рахунку в місті Києві не гарантує, що на цьому рахунку є грошові кошти, зокрема, у розмірі 1 грн., які належать боржнику, а не банку.
Сама по собі наявність карткового рахунку, відкритого для обліку поточної заборгованості позивача по кредитній угоді не свідчить про наявність у боржника майна у вигляді власних грошових коштів на території м. Києва.
При цьому, майном на яке може бути звернено стягнення є, зокрема, кошти, а не рахунки в банку. Відтак, наявність у боржника банківських рахунків не свідчить про наявність у боржника майна в такому банку та не є таким майном.
Відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Згідно зі ст. 179 ЦК України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 3.1 статті 3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків) або у безготівковій формі (формі записів на рахунках у банках).
Згідно п. 7.1 статті 7 цього ж Закону, банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні рахунки, рахунки умовного зберігання (ескроу) та кореспондентські рахунки.
Отже, наявність рахунку у банку, місцезнаходження якого зареєстровано у м. Києві не є тотожним місцезнаходженню майна боржника.
Таким чином, твердження відповідача про те, що виконавчий документ прийнято ним до виконання за місцезнаходженням майна боржника не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому є безпідставними.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.09.2021 по справі № 160/1611/21.
Керуючись статтями 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни (02002, м. Київ, вул. Раїси Окіпної, 4А, оф. 35-А) про визнання протиправною та скасування постанови - задовольнити повністю.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни від 12.11.2019 про відкриття виконавчого провадження № 60560302.
3. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок приватного виконавця виконавчого округу міста Києва Клітченко Оксани Анатоліївни судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 287, 295-297. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя І. А. Качур