ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
08 грудня 2022 року м. Київ № 640/21443/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
третя особа Державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фоя Ірина Олександрівна
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, третя особа - Державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фоя Ірина Олександрівна, в якому просить суд:
- визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 29.12.2018 № Ф-270988-17,
- визнати припиненою підприємницьку діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 з 2001 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу стало відомо про наявність в неї недоїмки з єдиного соціального внеску. Позивач зазначає, що дійсно була зареєстрована до 2004 року як фізична особа-підприємець, але до 2004 року припинила підприємницьку діяльність, подавши відповідну заяву до податкових органів. Будь-яких документів, що підтверджують дану обставину, у позивача немає за давністю часу. Водночас згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб- підприємців та громадських формувань запису щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця не знайдено, тобто відповідач не є фізичною особою-підприємцем, відповідно у неї відсутній обов'язок сплачувати єдиний соціальний внесок.
Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти позову, оскільки за даними інформаційної системи податкового органу позивач перебуває на обліку як фізична особа-підприємець з 21.05.1999. У свою чергу, законодавством передбачений обов'язок фізичної особи-підприємця сплачувати єдиний внесок незалежно від отримання доходу у розмірі не меншому мінімального страхового внеску. Інтегровані картки та інші внутрішні розрахунки є частиною інформаційної системи податкового органу Твердження позивача стосовно того, що відсутність інформації щодо нього в державних реєстрах свідчить про відсутність у особи правового статусу фізичної особи-підприємця є необґрунтованими та хибними.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
За даними інформаційної системи податкового органу фізична особа-підприємець ОСОБА_1 перебуває на обліку у Головному управління ДПС у м. Києві як фізична особа - підприємець з 1999 року.
У зв'язку із наявністю заборгованості відповідачем сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску від 29.12.2018 № Ф-270988-17.
Вважаючи протиправними таке рішення відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Оцінивши за правилами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України (далі по тексту - ПК України), який визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно з пп. 14.1.226 п. 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VІ "Про збір та облік єдиного внеску за загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон № 2464).
Приписами п. 2 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464 (в редакції, чинній з 01.01.2017 згідно із Законом України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій") встановлено, що для платників, зазначених у п. 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 ч.1 ст. 4 цього Закону, єдиний внесок нараховується на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Відповідно до абз.2 п.2 ч.1 ст.7 Закону № 2464 у разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Частиною 8 ст. 9 Закону № 2464 встановлено, що платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Отже, платниками єдиного внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці (крім тих, що перебувають на спрощеній системі оподаткування), зареєстровані у встановленому законом порядку. При цьому, лише з 01.01.2017 (з прийняттям Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ) запроваджено саме обов'язок фізичних осіб-підприємців сплати єдиного внеску незалежно від отримання доходу.
Закон України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" від 15.05.2003 № 755-IV, який набув чинності з 01.07.2004 року (в редакції, чинній станом на 31.03.2005 (далі - Закон № 755) регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб-підприємців.
Положеннями ч. 1 ст. 4 Закону № 755 визначено, що державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців - засвідчення факту створення або припинення юридичної особи, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, а також вчинення інших реєстраційних дій, які передбачені цим Законом, шляхом внесення відповідних записів до Єдиного державного реєстру.
За приписами ч. 1 ст. 42 Закону № 755 для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:
- заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця;
- копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов'язкових платежів;
- документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи-підприємця.
Згідно з ч. 1 ст. 46 Закону № 755 державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності.
Частиною 3 ст. 46 Закону № 755 передбачено, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Отже, державна реєстрація засвідчує не тільки факт припинення статусу підприємця, але і його набуття.
Судовим розглядом встановлено, що позивачка зареєстрована з 21.05.1999 як фізична особа-підприємець.
Відповідно до п.2 Прикінцевих і перехідних положень Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб'єктів господарювання" від 01.07.2010 № 2390 (далі - Закон № 2390) процес включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, зареєстрованих до 01.07.2004 , завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Усі юридичні особи та фізичні особи-підприємці, створені та зареєстровані до 01.07. 2004, зобов'язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв.
Згідно з п. 2 Прикінцевих положень Закону № 755 державний реєстратор протягом 2004-2005 років при надходженні від юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців реєстраційної картки, відповідно до вимог статті 19 цього Закону, зобов'язаний провести заміну раніше виданих їм свідоцтв про державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка.
Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними (п. 3 Прикінцевих і перехідних положень Закону № 2390).
Водночас п.8 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390 визначено, що після закінчення передбаченого для включення відомостей до ЄДР строку, встановленого п. 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до ЄДР.
За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004, включаються до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01 липня 2004 року, вважаються недійсними.
Таким чином, строк для включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких була проведена до 01.07.2004, визначений п. 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390, закінчився 03.03.2012. При цьому цей строк включення до ЄДР відомостей про фізичних осіб - підприємців, державна реєстрація яких проведена до 01 липня 2004 року, підлягав застосуванню виключно у випадках самостійного подання останніми реєстраційних карток державному реєстратору.
Натомість відомості про фізичних осіб - підприємців, які самостійно не звернулись із відповідною заявою у строк, установлений пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 2390-VI, підлягали включенню до ЄДР на підставі інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій. Державні реєстратори, вносячи відомості про цих фізичних осіб - підприємців до ЄДР, зобов'язані були зробити відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію.
Так, позивач після початку дії Єдиного державного реєстру не вчиняла жодних дій щодо набуття статусу фізичної особи-підприємця, заяв та документів державному реєстратору не подавала, а тому свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка, як передбачено Законом № 755, не отримувала, матеріали справи доказів протилежного не містять.
Згідно витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб-підприємців та громадських формувань від 23.06.2020 № 1006811979 записів щодо ОСОБА_1 не знайдено.
Враховуючи викладені вище правові норми та беручи до уваги недійсність виданого позивачу свідоцтва про державну реєстрацію ФОП, відсутність відомостей в ЄДР станом на 2017 рік (дата початку періоду, за який їй нараховано єдиний внесок) та на час винесення контролюючим органом вимог про сплату боргу, суд дійшов висновку про відсутність у позивача статусу ФОП та права на здійснення підприємницької діяльності, оскільки статус ФОП є формою реалізації конституційного права на підприємницьку діяльність, відсутність підтвердженого у визначеній державою формі реалізації якого, у нових умовах нормативно-правового регулювання після 2004 року виключає можливість автоматичного перенесення набутих до 01.07.2004 ознак суб'єкта господарювання, оскільки особа не може бути примушена до реалізації наданого їй права в цих умовах, а користується ним на власний розсуд.
Аналогічна правова позиція, викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 01.07.2020 у справі № 260/81/19, яку суд, з урахуванням ч.5 ст.242 КАС України, враховує при вирішенні спірних правовідносин.
З огляду на викладене та враховуючи відсутність офіційного підтвердження позивачем статусу ФОП шляхом проходження реєстраційних процедур у порядку, визначеному Законом № 755, суд зазначає про те, що підстави для визнання її ФОП станом на момент виникнення спірних відносин відсутні.
Вказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 15.09.2020 у справі № 500/1762/19, які суд, з огляду на ч.5 ст.242 КАС України, застосовує до спірних правовідносин.
Отже, встановлені судом обставини свідчать про недоведеність наявності у позивача в період нарахування йому сум єдиного внеску статусу фізичної особи-підприємця, що, в свою чергу, свідчить про те, що позивач не є платником ЄСВ у розумінні приписів частини першої статті 4 Закону №2464-VI.
Водночас, відповідачем не надано доказів того, що протягом періодів, за які позивачеві нараховано заборгованість зі сплати ЄСВ, свідоцтво про державну реєстрацію позивача як суб'єкта підприємницької діяльності - фізичної особи було дійсним, позивач була зареєстрована в ЄДР та позивачем здійснювалась підприємницька діяльність з отриманням відповідного доходу у періодах, за які нараховано єдиний внесок.
Відтак, у контролюючого органу відсутні підстави для нарахування позивачеві заборгованості зі сплати ЄСВ, тому спірна вимога про сплату боргу (недоїмки) є протиправною та підлягає скасуванню.
Щодо вимог позивача про визнання її підприємницької діяльності припиненої суд зазначає, що зняттю з обліку у контролюючому органу передує припинення підприємницької діяльності та відповідна процедура.
Проте, матеріали справи не містять жодних доказів, які б підтверджували факт припинення підприємницької діяльності позивача, позивач не надав доказів, що відповідач відмовив зняти позивача з податкового обліку, з урахуванням чого відсутні правові підстави для зняття позивача з обліку як фізичної особи-підприємця.
Крім того, відповідно до листа Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації від 29.12.2020 № 100-18479 реєстрації справа фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 не містить відомостей щодо припинення підприємницької діяльності.
Отже, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ 43141267), третя особа - Державний виконавець Голосіївського районного відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Фоя Ірина Олександрівна (03022, м. Київ, вул. Ломоносова, 22/15) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
2. Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 29.12.2018 № Ф-270988-17.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судовий збір у розмірі 840 (вісімсот сорок) гривень 80 копійок.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 цього Кодексу.
Суддя І.А. Качур