ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
12 грудня 2022 року м. Київ № 640/17762/22
Окружний адміністративний суд м. Києва у складі судді Черникової А.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора про стягнення коштів,
ОСОБА_1 (надалі по тексту також - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з адміністративним позовом до Офісу Генерального прокурора (надалі по тексту також - відповідач), в якому просить стягнути з Офісу Генерального прокурора на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі у розмірі 507 106,60 грн.
В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17 задоволено його позов до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас, незважаючи на те, що рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2021 в частині поновлення на роботі підлягало негайному виконанню, Офісом Генерального прокурора його виконано лише 23.09.2022.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позову, мотивуючи тим, що для стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду має бути вина власника або уповноваженого ним органу у такій затримці. Однак, процес поновлення на роботі здійснюється за принципом диспозитивності, тобто за наявності волевиявлення особи. Для цього необхідна або заява від особи, яка бажає поновитись на посаді та працювати, або відкриття виконавчого провадження з примусового виконання рішення суду про поновлення на роботі. До Офісу Генерального прокурора надійшло звернення позивача про виконання рішення суду, проте останнього було повідомлено про те, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17 оскаржуватися в апеляційному порядку.
Також відповідачем зазначено, що право позивача на стягнення середнього заробітку за затримку виконання рішення суду про поновлення на роботі пов'язується виключно із виданням роботодавцем відповідного наказу та фактичним допуском незаконно звільненого працівника до роботи, а тому суд має встановити вину роботодавця у не виданні наказу про поновлення працівника на роботі.
Відповідач стверджує, що зайняття адвокатською діяльністю та підприємницькою діяльністю перешкоджало вирішенню питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді прокурора, а відтак відсутні підстави для задоволення позову.
У відповіді на відзив позивач зазначив, що останній неодноразово звертався до відповідача із заявами щодо добровільного виконання рішення суду про поновлення на роботі. Посилання на адвокатську діяльність спростовуються самим фактом поновлення 23.09.2022, натомість зупинення адвокатської діяльності позивачем здійснено вже 26.09.2022, що підтверджує безпідставність на вказану обставину. При цьому, у відзиві відповідач не наводить жодних обставин, які б перебували поза його волею та унеможливлювали здійснення поновлення позивача на посаді, а отже позов про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі є обґрунтованим та підлягає задоволенню.
Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17 задоволено його позов до Генеральної прокуратури України про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу:
визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора України від 11.04.2017 № 373-ц про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України у зв'язку з реорганізацією органів прокуратури та змінами в організації виробництва та праці відповідно до вимог п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» та п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України;
зобов'язано Генеральну прокуратуру України поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України;
стягнуто з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 1 434 944,50 грн;
допущено негайне виконання рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах стягнення за один місяць.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021 рішення суду першої інстанції змінено шляхом викладення абзаців 3, 4 резолютивної частини в такій редакції: « 3. Поновити ОСОБА_1 в Генеральній прокуратурі України на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України з 12.04.2017. 4. Стягнути на користь ОСОБА_1 з Генеральної прокуратури України середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 1 395 936,30 грн.».
В іншій частині рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2021 залишено без змін.
Постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 29.07.2022 судові рішення у справі залишено без змін.
Відповідно до наказу Офісу Генерального прокурора від 23.09.2022 № 1874ц на підставі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2021, постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.07.2021, постанова Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 07.07.2022 у справі № 826/6203/17 поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління внутрішньої безпеки та захисту працівників прокуратури Генеральної прокуратури України з 12.04.2017.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом законів про працю України, який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, Законом України «Про прокуратуру», Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Частинами 1, 2 ст. 235 КЗпП України передбачено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік; якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
У разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню (ч. 7 ст. 235 КЗпП України).
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує чи є підстави допустити негайне виконання рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Пунктами 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення суду про: присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
Відповідно до ч.2 ст.372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.
Відповідно до ст.236 КЗпП України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.
Отже, наведеними положеннями визначено окремий вид спеціальної відповідальності суб'єкта (власника, або уповноваженого ним органу) за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
Вимога негайного (невідкладного) виконання судового рішення про поновлення на роботі прямо встановлена нормами, зокрема, КАС України та КЗпП України, які є спеціальними кодифікованими нормативно-правовими актами.
При цьому, відповідальність за порушення строків поновлення незаконно звільненого працівника (в частині негайного поновлення) прямо визначена ст.236 КЗпП України, яка є нормою прямої дії та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, що жодним чином не суперечить положенням Закону України Про виконавче провадження , ст.65 якого також передбачено негайне виконання рішень про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника.
З матеріалів справи вбачається, що рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17 про поновлення позивача було виконано відповідачем лише 23.09.2022, внаслідок чого період затримки виконання рішення про поновлення на роботі становить з 16.04.2021 по 22.09.2022.
Відповідач зазначає, що причиною затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді була наявність у позивача статусу адвоката.
Так, відповідно до ч.2 ст.18 Закону України Про прокуратуру на прокурора поширюються обмеження щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, визначені Законом України "Про запобігання корупції".
Згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність несумісною з діяльністю адвоката є, зокрема, робота на посадах осіб, зазначених у пункті 1 частини першої статті 3 Закону України Про запобігання корупції .
Відповідно до пп. е п.1 ч.1 ст.3 Закону України Про запобігання корупції суб'єктами, на яких поширюється дія цього Закону є, зокрема, посадові та службові особи органів прокуратури.
Частиною 2 ст.7 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність передбачено, що у разі виникнення обставин несумісності, встановлених частиною першою цієї статті, адвокат у триденний строк з дня виникнення таких обставин подає до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Таким чином, наведені норми законодавства визначають несумісність статусу адвоката з роботою на посадах в органах прокуратури. В той же час, норми чинного законодавства не визначають неможливість набуття адвокатом статусу працівника або службовця органу прокуратури та визначають обов'язок адвоката у триденний строк з дня виникнення обставин несумісності подати до ради адвокатів регіону за адресою свого робочого місця заяву про зупинення адвокатської діяльності.
Отже, наявність у позивача статусу адвоката жодним чином не перешкоджала відповідачу виконати судове рішення про поновлення позивача на посаді заступника начальника управління з розслідування особливо важливих справ Головного управління Генеральної прокуратури України.
Крім того, порушення будь-яких вимог щодо несумісності мають відповідні наслідки виключно для позивача і жодним чином не звільняють роботодавця від виконання обов'язку щодо поновлення незаконного звільненого працівника на посаді.
Суд звертає увагу, що в результаті встановлення судовим рішенням факту порушення роботодавцем конституційного права особи на працю внаслідок незаконного звільнення, відновлення такого права має відбуватись негайно без будь-якого відтермінування, що закріплено на законодавчому рівні.
В той же час, відповідно до п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 (далі - Порядок №100) середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
За приписами абз.3 п.3 Порядку № 100 усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.
Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.
Згідно з п. 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
У відповідності до п. 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Зважаючи на встановлене, суд також зазначає, що оскільки звільнення позивача було здійснено з порушенням порядку установленого законом, а виконання судового рішення не відбулося, то стягненню підлягає середній заробіток за час затримки виконання рішення про поновлення позивача на посаді, за весь період такої затримки з 16.04.2021 (наступний день після ухвалення Окружним адміністративним судом м. Києва рішення від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17) по 22.09.2022 (день, що передує дню видачі наказу від 23.09.2022 № 1874ц про поновлення позивача на посаді), що становить 364 робочі дні.
Вказані обставини також не заперечуються відповідачем у відзиві.
Відповідно до абз.5 п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці, задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення про поновлення на роботі при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку зменшується на суму податків і зборів.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 18 липня 2019 року у справі №809/4462/15.
Крім того, відповідно до п.10 Порядку №100, який був чинний на момент виникнення спірних правовідносин, у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення. На госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати та інших виплат провадиться з урахуванням їх фінансових можливостей.
Виходячи з відкоригованої таким чином заробітної плати у розрахунковому періоді, за встановленим у пунктах 6, 7 і 8 розділу IV порядком визначається середньоденний (годинний) заробіток. У випадках, коли підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення тарифних ставок (окладів).
Питання застосування п.10 Порядку №100 неодноразово розглядалось Верховним Судом, зокрема у постановах від 15 квітня 2020 року у справі №826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі №826/17601/14, від 09.11.2021 у справі №826/17790/14, в яких зазначено, що при розрахунку середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, якщо для цього були фактичні підстави (підвищення посадових окладів), суд має врахувати наведену правову норму.
В постанові Верховного Суду від 21.12.2021 у справі №1.380.2019.002126 наведено правовий висновок, що для правильного розрахунку суми, що підлягає стягненню при затримці виконання рішення про поновлення на роботі необхідно враховувати, - чи мало місце збільшення посадових окладів державних службовців одночасно зі зміною структури заробітної плати за вказаний період.
Отже, у разі підвищення тарифних ставок і посадових окладів як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення при обчисленні середньої заробітної плати.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №640/7825/19.
Згідно з висновками судів у справі № 826/6203/17, що не заперечується сторонами, середньоденна заробітна плата позивача за останні два місяці перед звільненням становила 1 393,15 грн.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду становить 507 106,60 грн (364 робочі дні х 1 393,15 грн.).
Судом ураховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі Системно проаналізувавши приписи законодавства України, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
У відповідності до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача всі здійсненні ним судові витрати.
Ураховуючи, що позивача звільнено від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підстави для розподілу судових витрат в цій частині відсутні.
Керуючись ст. ст. 77, 90, 139, 241 - 246, 255, 293, 296 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Стягнути з Офісу Генерального прокурора (01011, м. Київ, вул. Різницька, 13/15, код ЄДРПОУ 00034051) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки виконання рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.04.2021 у справі № 826/6203/17 в частині поновлення на роботі ОСОБА_1 за період з 15.04.2021 по 22.09.2022 в загальній сумі 507 106,60 грн (п'ятсот сім тисяч сто шість гривень 60 коп.).
Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 КАС України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295 - 297 КАС України відповідно.
Суддя А.О. Черникова