справа № 380/13585/22
провадження № П/380/13688/22
12 грудня 2022 року
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Братичак У.В., розглянувши в письмовому провадженні, у м.Львові, в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: с.Старичі, Яворівський район, Львівська область; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.06.2019 (наступний день після дня виключення із списків особового складу) по 29.08.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 05.06.2019, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100.
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку із затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2019 (наступний день після дня виключення із списків особового складу) по 29.08.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні).
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що його виключено із списків особового складу та усіх видів забезпечення Військової частини НОМЕР_4 з 05.06.2019, яка являється структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 . Зазначає, що за період прохолження служби з 01.12.2015 позивач перебував на фінансовому забезпеченні у відповідача. Водночас, вказує, що відповідачем не проведено своєчасно розрахунок при звільненні, а саме не виплачено індексацію грошового забезпечення, а також компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій. Також зазначає, що оскільки відповідачем на день виключення зі списків особового складу не проведено повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач набув право на виплату середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України.
Ухвалою судді від 03.10.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від представника відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначає, що вини Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільнені з Військової частини НОМЕР_4 всіх видів грошового забезпечення немає, оскільки затримка виплати сталася з вини Військової частини НОМЕР_4 . При цьому, зазначає, що позивач не заперечував щодо виключення його із списків особового складу з 05.06.2019, письмово не звертався до старшого керівництва на момент виключення зі списків частини щодо виплати індексації грошового забезпечення, не оспорював наказ про звільнення.
Також вважає, що ст. 117 КЗпП застосовується, як підстава відповідальності власника (підприємства, установи). Відповідно складом правопорушення є порушення власником строків розрахунку при звільненні, в той час як у даній справі відповідачем є Військова частина НОМЕР_1 , а не власник в розумінні 117 КЗпП. Представник відповідача переконаний, що на час звільнення позивача з військової служби спірна сума йому ще не належала, що виключає відповідальність останнього, передбачену ст. 117 КЗпП України. Відтак, просить у задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_4 по 05.06.2019, яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами.
Наказом командира Військової частини НОМЕР_4 (по стройовій частині) від 05.06.2019 №132 позивача виключено із списків особового складу військової з 05.06.2019.
Як видно з матеріалів справи, на час звільнення позивача з військової служби, відповідачем не проведено повного розрахунку по грошовому забезпеченню, а саме не виплачено індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 у справі №380/16469/21 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2019. Визнано протиправною бездіяльність Військової частин НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 з врахуванням базового місяця (місяця підвищення тарифних ставок окладів) для її нарахування - січня 2008 року, а за період з 01.03.2018 по 05.06.2019 відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік, виходячи з розміру його грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
На виконання вищевказаного судового рішення 30.08.2022 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення та грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій у сумі 102436,13 грн., що підтверджується випискою по надходженням по картці/рахунку, наявною в матеріалах справи.
Позивач вважає, що оскільки виплата індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій, відповідачем у день його звільнення не проведена, то відповідно до ст.117 Кодексу законів про працю України він має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку. Наведене і зумовило позивача звернутись до суду з даним позовом.
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, судом враховано наступні обставини справи та норми чинного законодавства.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 ст.43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.
Відповідно до приписів ст.116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Згідно з ст.117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Непоширення норм Кодексу законів про працю України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.
Питання ж відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військово-службовців зі служби (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано Кодексом законів про працю України.
Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, суд дійшов висновку про можливість застосування положень статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Вказана позиція суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 у справі №806/1899/17 та від 31.05.2018 у справі №823/1023/16.
Як вже було вище встановлено судом, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_4 , яка є структурним підрозділом Військової частини НОМЕР_1 , а лише 30.08.2022 відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення у сумі 102436,13 грн.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем було проведено фактичний розрахунок з позивачем в частині виплати індексації грошового забезпечення не у строк, встановлений положеннями ст.116 КЗпП України.
Таким чином, оскільки індексація грошового забезпечення та грошова компенсація за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій позивачу не виплачена в день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, відповідно до вимог статті 117 Кодексу законів про працю України позивач має право на виплату середнього заробітку за весь період затримки такого розрахунку.
Водночас, суд звертає увагу, що рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 21.04.2022 у справі №380/16469/21 визнано протиправною бездіяльність саме Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 05.06.2019, а також щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2017 року по 2019 рік. Вказане рішення 24.05.2022 набрало законної сили та відповідачем не оскаржувалося.
З огляду на зазначене, суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що вини Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 при звільненні з військової служби всіх видів грошового забезпечення немає, а затримка виплати сталася з вини Військової частини НОМЕР_4 , оскільки протиправна бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 по відношенню до позивача встановлена судовим рішенням, яке набрало законної сили та, в силу вимог частини четвертої статті 78 КАС України не потребує доказування в даній справі.
При цьому, щодо позовної вимоги про зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 06.06.2019 (наступний день після дня виключення із списків особового складу) по 29.08.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні), з урахуванням середньоденного грошового забезпечення станом на дату звільнення - 05.06.2019, обчисленого відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, суд зазначає наступне.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, статтею 117 Кодексу законів про працю України покладено обов'язок щодо визначення розміру відшкодування за час затримки на орган, який виносить рішення по суті спору.
Таким чином, у справі, яка розглядається суд, встановивши право позивача на виплату середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні зобов'язаний визначити суму такого відшкодування, а не зобов'язувати відповідача провести її нарахування та виплату.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд і в постановах від 31 березня 2021 року у справі № 120/2617/20-а, від 20 травня 2021 року у справі № 380/3007/20 та від 29 жовтня 2021 року у справі № 380/5499/20.
Відтак, у задоволенні вказаної вимоги слід відмовити.
Водночас, при розрахунку належної позивачу суми середнього заробітку за весь час затримки виплати грошового забезпечення, суд враховує таке.
Згідно з ст.27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» №100 від 08.02.1995 (далі - Порядок №100).
Відповідно до п.2 цього Порядку, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Згідно з п.5 Порядку №100, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Пунктом 8 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Суд звертає увагу, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц було зроблено правовий висновок, згідно з яким з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 Кодексу Законів про працю України, враховуючи:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені ст.116 Кодексу законів про працю України.
У разі, коли Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні в одній зі справ Верховного Суду України, згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди враховують висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду, навіть якщо аналогічні висновки Верховний Суд України сформулював також при розгляді інших справ (пункти 50, 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 31.10.2018 у справі №161/12771/15-ц).
У постанові від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду зазначив таке: «Статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми.
Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Враховуючи обов'язковість вищевикладених висновків Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд враховує, що позивач звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення, а також грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій - у вересні 2021 року (справа № 380/16469/21), тобто по спливу більше 2 років після виключення його зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення (05.06.2019).
Крім цього, відповідно до наявної в матеріалах справи довідки про нараховане та виплачене грошове забезпечення ОСОБА_1 в період проходження служби у Військовій частині НОМЕР_4 , виданою Військовою частиною НОМЕР_1 - розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення для обрахунку середньомісячного грошового забезпечення становив 58471,66 грн. (29235,83 грн. - у квітні 2019 року та 29235,83 грн. - у травні 2019 року).
Кількість календарних днів служби позивача у квітні-травні 2019 року становила 61 день.
Відтак, середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби складає 958,55 грн. (58471,66 грн. / 61 день).
Період за час затримки розрахунку при звільненні по день повного фактичного розрахунку, а саме з 06.06.2019 (наступний день після виключення позивача зі списків особового складу військової частини) по 29.08.2022 (день, що передував остаточному розрахунку при звільненні) становить 1181 день.
Отже, сума середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені становить 1132047,55 грн. (958,55 грн. х 1181 день).
При цьому, суд враховує, що виплачена позивачу заборгованість по заробітній платі становить 102436,13 грн., тобто частка такої заборгованості у сумі середнього грошового забезпечення за 1181 день (1132047,55 грн.) становить 0,09 (102436,13 грн. / 1132047,55 грн.).
З огляду на очевидну неспівмірність суми середнього заробітку позивача за весь час затримки розрахунку при звільнені зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 101884,28 грн. (958,55 грн. х 1181 день х 0,09) (за час затримки розрахунку при звільненні позивача).
Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв'язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 101884,28 грн.
Щодо способу захисту, то суд, з урахуванням п. 20 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1990 №13, відповідно до якого, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст.117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини, вважає за необхідне саме стягнути визначену суму як міру відповідальності за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Аналізуючи наведені вище правові норми та встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача - стягнення на його користь 101884,28 грн., як середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 06.06.2019 по 29.08.2022 включно.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2019 по 29.08.2022, суд враховує таке.
У п.4 Порядку №1078 визначено, що у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Статтею 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі Закон №2050-ІІІ) визначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі №2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Згідно з ст.4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Системний аналіз зазначених вище норм дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати та у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства.
Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст.ст.1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 22.06.2018 року у справі №810/1092/17, від 13.01.2020 у справі №803/203/17 та від 29.04.2021 у справі №240/6583/20.
Таким чином, враховуючи наявність факту затримки виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення після звільнення, суд вважає, що останній має право на компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення по дату фактичної виплати заборгованості.
Відтак, аналізуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрат доходів у зв'язку з затримкою виплати індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2019 по 29.08.2022 слід задовольнити.
Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову.
Щодо судового збору, то такий відшкодовується позивачу в повному обсязі.
Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
позов задовольнити частково.
Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: с.Старичі, Яворівський район, Львівська область; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 101884 грн. (сто одну тисячу вісімсот вісімдесят чотири) грн. 28 коп., за період з 06.06.2019 по 29.08.2022 включно.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (місцезнаходження: с.Старичі, Яворівський район, Львівська область; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченої індексації грошового забезпечення за період з 06.06.2019 по 29.08.2022 включно відповідно до Закону України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: с.Старичі, Яворівський район, Львівська область; код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 ) сплачений судовий збір в сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн. 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Братичак Уляна Володимирівна