09 грудня 2022 року м.Київ № 320/5120/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду в Черкаській області, у якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області у частині неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду її роботи з 20.01.1991 по 17.10.1995, та з 25.08.1990 по 08.01.1991;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період її роботи з 20.01.1991 по 17.10.1995, та з 25.08.1990 по 08.01.1991 та призначити їй пенсію за віком з дня звернення із заявою про призначення пенсії, а саме з 11.01.2022.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачка звернулась до відповідача із заявою про призначення пенсії, однак рішенням відповідача №104850004235 від 19.01.2022 було відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю страхового стажу роботи та неможливістю зарахування до страхового стажу періоди роботи у колгоспі з 20.01.1991 до 17.10.1995, оскільки відсутня інформація про пророблені вихододні та встановлений мінімум; з 25.08.1990 до 08.01.1991, оскільки є виправлення в наказі про звільнення. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки позивач не повинен нести відповідальність за заповнення трудової книжки. З огляду на вказане, позивач просив задовольнити позовні вимоги.
Суд ухвалою від 24.06.2022 відкрив спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду у Київській області, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що зарахувати періоди роботи в колгоспі імені Червоної Армії з 20.01.1991 по 17.10.1995 до страхового стажу позивачки неможливо, оскільки відсутня інформація про встановлений мінімум трудової участі в колгоспі та вироблені вихододні. Також, запис у трудовій книжці за №15 період роботи з 25.08.1990 по 08.01.1991 в Кіровській середній школі містить виправлення дати винесення наказу про звільнення без жодних застережних записів, що свідчить про порушення п. 2.6 Інструкції та обумовлює відсутність правових підстав вважати такий запис достовірним без підтвердження його іншими первинними документами, зокрема, наказом про звільненням з роботи. Крім того, відсутні підстави для зарахування до стажу роботи період навчання на підставі атестату № 7965 від 23.07.1979 виданого Кримським професійно-технічним училищем обласного управління побутового обслуговування, з 01.09.1978 по 23.07.1979, виданого на ім'я ОСОБА_2 , в зв'язку з відсутністю факту належності даного атестату ОСОБА_1 а саме: свідоцтва підтверджуючого зміну прізвища. Згідно доданих позивачем документів до заяви про призначення пенсії за віком (трудової книжки, копії свідоцтва про народження дитини, архівних довідок, формі ОК-5) стаж роботи на дату звернення складає 23 роки 7 місяців 19 днів. За нормами статті 24 Закону №1058, до страхового стажу для обчислення пенсії Позивачу зараховано: періоди трудового стажу до набрання чинності Законом №1058 - на умовах і в порядку, передбачених законодавством, що діяли раніше; періоди роботи після набрання чинності Законом №1058 за умови сплати страхових внесків; час догляду за дитиною до досягнення трирічного віку; час отримання допомоги з безробіття. Таким чином підстав для призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058 немає в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (28 років).
23.08.2022 та 30.08.2022 від представника відповідача надійшло клопотання про залучення до участі у справі у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду в Черкаській області.
Суд, своєю ухвалою від 30.08.2022 залучив до участі у справі у якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонд України в Черкаській області.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, не погоджуючись з позовними вимогами ОСОБА_1 , подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив про те, що трудова книжка позивачки свідчить, що записи за період з 20.01.1991 по 17.10.1995, в тому числі щодо встановленого та виробленого мінімуму в громадському господарстві, здійснені з порушенням пункту 6 Постанови № 310. Записи у вкладиші № 0096172 до трудової книжки Позивача в розділі “Участь у 1995 рр (сторінка 12-13) не засвідчені підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Тому, для зарахування до страхового стажу періоду роботи з 20.01.1991 по 17.10.1995 позивачу необхідно було надати підтверджуючу довідку відповідно до Порядку № 637 про вироблені вихододні та встановлений мінімум. Проте, вказаних документів позивачка не надала. Також, до страхового стажу позивачки не зараховано період роботи з 25.08.1990 по 08.01.1991 оскільки в наказі про звільнення наявне виправлення. Тому, відповідач правомірно відмовив у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданим Яготинським РВ ГУ МВЧС України в Київській області 22.12.1998.
З трудової книжки позивачки серії НОМЕР_3 від 19.03.1980 вбачається, що вона :
- до вступу на Феодосіївську фабрику ремонту та пошиття одягу трудовий стаж позивачки складає один рік та шість місяців, 3 дні;
- з 01.09.1978 до 23.07.1979- навчання у профучилищі Кримського облбитуправління;
- з 01.08.1979 до 13.03.1980 - робота кравцем легкого жіночого плаття четвертого розряду у Старокримському райбиткомбінаті Феодосіївської фабрики підпошиття та ремонту одягу;
- 19.03.1980 - прийнята кравцем легкого жіночого плаття четвертого розряду;
- 07.04.1983 - звільнена за ст. 38 КЗпП УСРСР за власним бажанням;
- 16.07.1984 - прийнята на роботу кравцем жіночого плаття 4 розряду до Старокпримського РБК;
- 22.09.1986 - звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 01.10.1986 - прийнята робочою у ЖЕК №7 Волзького автомобільного заводу;
- 17.10.1988 - переведена розподільником робіт третього розряду у цех 49/5 складально-кузового виробництва;
- 28.09.1989 - звільнена за власним бажанням у зв'язку з виїздом в іншу місцевість;
- 17.10.1989 - прийнята кравцем легкого жіночого плаття 4 розряду у Старокримський РБК;
- 11.03.1990 - переведена на посаду закрійника;
- 01.08.1990 - переведена кравцем легкого жіночого плаття 4 розряду;
- 08.08.1990 - звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 25.08.1990 - прийнята гардеробником у Кировську середню школу;
- 08.01.1991 - звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Згідно з вкладишем до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_4 від 21.01.1991 вбачається, що позивачка:
- 20.01.1991 - прийнята у члени колгоспу імені Червоної Армії та направлена на навчання у м.Керч на курси техніків-осемінаторів;
- 20.03.1992 - переведена обліковцем МТФ-2;
- 17.10.1995 - звільнена з займаної посади за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 11.12.1995 - прийнята учнем оператору до Яготинського районного відділу зв'язку;
- 19.01.1996 - переведена на посаду оператора другого класу, та призначена посаду начальника відділу зв'язку тимчасового на період відпустки;
- 09.02.1996 - переведена на посаду начальника відділу зв'язку на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років;
- 04.06.1997 - звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України;
- 10.07.1997 - зарахована на роботу інспектора у Споживче товариство «Мрія-1» с.Ничипорівка Яготинського району;
- 01.10.1999 - звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України;
- 01.10.1999 - прийнята на посаду завідуючої млином по перемолу зерна на дерть приватного сектору у Агрофірму «Колос»;
- 01.04.2000 - Агрофірму «Колос» з 01.04.2000 реорганізовано у Товарситво з обмеженою відповідальністю фірма «Урожай»;
- 01.03.2001 - звільнена з роботи за переводом у ТОВ «Агрофірма «Урожай» за ст. 36 п.5 КЗпП України;
- 01.03.2001 - прийнята по переводу на посаду завідуючої млином по перемолу зерна на дерть» у ТОВ «Агрофірма «Урожай»;
- 11.07.2002 - звільнена з роботи за ст. 36 п.1 КЗпП України за згодою сторін;
- 10.08.2002 - прийнята на роботу завідуючою кафе-магазину у ТОВ «Агрофірма «Урожай»;
- 21.04.2003 - звільнена з займаної посади за ст. 36 п.1 КЗпП України за згодою сторін;
- з 19.05.2003 до 30.11.2003 - позивачці виплачувалась допомога по безробіттю;
- з 27.12.2006 до 21.12.2006 - позивачці виплачувалась допомога по безробіттю;
- 21.01.2019 - прийнято прибиральником службових приміщень Яготинського підрозділу Київського регіону у ТОВ «ІР Сервіс»;
- 18.02.2019 - переведено прибиральником виробничих приміщень Яготинського підрозділу Київського регіону;
- 28.02.2020 - звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України;
- 02.03.2020 - прийнята на посаду прибиральника виробничих приміщень у ПП «Єврокім Одеса»;
- 14.05.2021 - звільнено з посади за ст. 36 КЗпП України за згодою сторін;
- 17.05.2021 - прийняти прибиральником виробничих приміщень господарського забезпечення Яготинського промислового майданчика;
- 30.07.2021 - звільнена у зв'язку із закінченням строку дії договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Також, у трудовій книжці позивачки наявна наступна інформація про її трудову участь у суспільному господарстві:
1) 1991 рік - виконала 305 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
2) 1992 рік - виконала 317 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
3) 1993 рік - виконала 345 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
4) 1994 рік - виконала 343 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
5) 1995 рік - виконала 214 вихододнів (встановлений мінімум 200 вихододнів).
11.01.2022 позивачка звернулася до Головного Управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про призначення пенсії за віком.
На підставі п. 4.2 Порядку № 22-1 за принципом екстериторіальності розгляд заяви ОСОБА_1 здійснював структурний підрозділ ГУ ПФУ в Черкаській області.
Так, 19.01.2022 ГУ ПФУ в Черкаській області прийняло рішення №104850004235 “Про відмову у призначенні пенсії”.
Відмовляючи позивачці в призначенні пенсії, пенсійний орган виходив з такого: вік заявниці - 60 років 6 місяців 18 днів; необхідний страховий стаж, що дає право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років відповідно до ст. 26 Закону № 1058, - 28 років; страховий стаж заявниці 23 роки 07 місяців 19 днів.
До страхового стажу позивачки не зараховані періоди: роботи у колгоспі з 20.01.1991 до 17.10.1995, оскільки відсутня інформація про проблемні вихододні та встановлений мінімум; період роботи з 25.08.1990 до 08.01.1991 оскільки наявні виправлення у наказі про звільнення; період навчання з 01.09.1978 до 23.07.1979 оскільки відсутнє свідоцтво про зміну прізвища ( ОСОБА_3 ).
Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, позивачка звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд враховує наступні обставини та приписи законодавства.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначаються Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-ІV (далі - Закон № 1058).
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 26 Закону № 1058 особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку:
55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно;
55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року;
56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року;
56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року;
57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року;
57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року;
58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року;
58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року;
59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року;
59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року;
60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:
по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.
У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, необхідного страхового стажу на дату досягнення віку, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, пенсію за віком може бути призначено після набуття особою страхового стажу, визначеного частинами першою - третьою цієї статті на дату досягнення відповідного віку.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Згідно зі ст. 40 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
Відповідно до п. 1.8 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 року, звернення за призначенням пенсії може здійснюватися в будь-який час після виникнення права на пенсію або не раніше ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.
Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за №637 від 12.08.1993 року передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 вказаної вище постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.
Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.
В оскарженому рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зазначено, що відповідач-2 не зарахував до страхового стажу позивача такі періоди роботи:
- з 20.01.1991 до 17.10.1995, оскільки відсутні інформація про вироблені вихододні та встановлений мінімум;
- з 25.08.1990 до 08.01.1991, оскільки виправлення у наказі про звільнення;
- з 01.09.1978 до 23.07.1979, оскільки відсутнє свідоцтво про зміну прізвища ( ОСОБА_3 ).
Однак, у наявною у матеріалах справи копією трудової книжки позивачки підтверджено, що позивачка:
- до вступу на Феодосіївську фабрику ремонту та пошиття одягу трудовий стаж позивачки складає один рік та шість місяців, 3 дні;
- з 01.09.1978 до 23.07.1979- навчання у профучилищі Кримського облбитуправління;
- з 01.08.1979 до 13.03.1980 - робота кравцем легкого жіночого плаття четвертого розряду у Старокримському райбиткомбінаті Феодосіївської фабрики підпошиття та ремонту одягу;
- 19.03.1980 - прийнята кравцем легкого жіночого плаття четвертого розряду;
- 07.04.1983 - звільнена за ст. 38 КЗпП УСРСР за власним бажанням;
- 16.07.1984 - прийнята на роботу кравцем жіночого плаття 4 розряду до Старокпримського РБК;
- 22.09.1986 - звільнена з роботи за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 01.10.1986 - прийнята робочою у ЖЕК №7 Волзького автомобільного заводу;
- 17.10.1988 - переведена розподільником робіт третього розряду у цех 49/5 складально-кузового виробництва;
- 28.09.1989 - звільнена за власним бажанням у зв'язку з виїздом в іншу місцевість;
- 17.10.1989 - прийнята кравцем легкого жіночого плаття 4 розряду у Старокримський РБК;
- 11.03.1990 - переведена на посаду закрійника;
- 01.08.1990 - переведена кравцем легкого жіночого плаття 4 розряду;
- 08.08.1990 - звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 25.08.1990 - прийнята гардеробником у Кировську середню школу;
- 08.01.1991 - звільнена за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням.
Згідно з вкладишем до трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_4 від 21.01.1991 вбачається, що позивачка:
- 20.01.1991 - прийнята у члени колгоспу імені Червоної Армії та направлена на навчання у м.Керчь на курси техніків-осемінаторів;
- 20.03.1992 - переведена обліковцем МТФ-2;
- 17.10.1995 - звільнена з займаної посади за ст. 38 КЗпП України за власним бажанням;
- 11.12.1995 - прийнята учнем оператору до Яготинського районного відділу зв'язку;
- 19.01.1996 - переведена на посаду оператора другого класу, та призначена посаду начальника відділу зв'язку тимчасового на період відпустки;
- 09.02.1996 - переведена на посаду начальника відділу зв'язку на період відпустки по догляду за дитиною до 3-х років;
- 04.06.1997 - звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КзпП України;
- 10.07.1997 - зарахована на роботу інспектора у Споживче товариство «Мрія-1» с.Ничипорівка Яготинського району;
- 01.10.1999 - звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України;
- 01.10.1999 - прийнята на посаду завідуючої млином по перемолу зерна на дерть приватного сектору у Агрофірму «Колос»;
- 01.04.2000 - Агрофірму «Колос» з 01.04.2000 реорганізовано у Товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Урожай»;
- 01.03.2001 - звільнена з роботи за переводом у ТОВ «Агрофірма «Урожай» за ст. 36 п.5 КЗпП України;
- 01.03.2001 - прийнята по переводу на посаду завідуючої млином по перемолу зерна на дерть» у ТОВ «Агрофірма «Урожай»;
- 11.07.2002 - звільнена з роботи за ст. 36 п.1 КЗпП України за згодою сторін;
- 10.08.2002 - прийнята на роботу завідуючою кафе-магазину у ТОВ «Агрофірма «Урожай»;
- 21.04.2003 - звільнена з займаної посади за ст. 36 п.1 КЗпП України за згодою сторін;
- з 19.05.2003 до 30.11.2003 - позивачці виплачувалась допомога по безробіттю;
- з 27.12.2006 до 21.12.2006 - позивачці виплачувалась допомога по безробіттю;
- 21.01.2019 - прийнято прибиральником службових приміщень Яготинського підрозділу Київського регіону у ТОВ «ІР Сервіс»;
- 18.02.2019 - переведено прибиральником виробничих приміщень Яготинського підрозділу Київського регіону;
- 28.02.2020 - звільнено за угодою сторін на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України;
- 02.03.2020 - прийнята на посаду прибиральника виробничих приміщень у ПП «Єврокім Одеса»;
- 14.05.2021 - звільнено з посади за ст. 36 КЗпП України за згодою сторін;
- 17.05.2021 - прийняти прибиральником виробничих приміщень господарського забезпечення Яготинського промислового майданчика;
- 30.07.2021 - звільнена у зв'язку із закінченням строку дії договору за п. 2 ст. 36 КЗпП України.
Також, у трудовій книжці позивачки наявна наступна інформація про її трудову участь у суспільному господарстві:
1) 1991 рік - виконала 305 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
2) 1992 рік - виконала 317 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
3) 1993 рік - виконала 345 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
4) 1994 рік - виконала 343 вихододнів (встановлений мінімум 230 вихододнів);
5) 1995 рік - виконала 214 вихододнів (встановлений мінімум 200 вихододнів).
Згідно положень статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п.1 Постанови Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 року, яким затверджено Порядок (далі - Порядок №637) підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Механізм підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремої категорії працівників у разі ліквідації підприємства, установи та організації без визначення правонаступника встановлює Порядок підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, затверджений Постановою правління Пенсійного фонду України №18-1 від 10.11.2006 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 24.11.2006 року за №1231/13105.
Згідно пункту 3 постанови правління Пенсійного фонду України №18-1 від 10.11.2006 року, підтвердження періодів роботи, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи на посадах, що дають право на призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років.
Таким чином, основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Отже, лише у разі відсутності трудової книжки, або відсутності в ній відповідних записів, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, зокрема, уточнюючих довідок підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Позивачка має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.
Суд зазначає, що не зарахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи і навчання буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29.06.2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, виправлення дати наказу про звільнення не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.
Суд зазначає, що незарахування спірного стажу позивачу буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов'язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.
Також, суд не погоджується з твердженням відповідача про необхідність підтвердження спірних періодів роботи уточнюючими довідками, оскільки, факт прийому позивача на роботу на вказаних підприємствах, як і дата звільнення з роботи, підпис уповноваженої особи, в органу пенсійного фонду сумнівів не викликає, відтак, факт роботи позивача є підтвердженим.
Стосовно доводів відповідача, що прізвище позивача не співпадає з паспортними даними та відсутнє свідоцтво про зміну прізвища на ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , то таке твердження спростовується тим, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_3 зазначено три прізвища ( ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ).
Постановою Держкомтруда СРСР 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі - Інструкція №162), яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до п. 2.12 Інструкції №162 зміни записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові та дату народження здійснюються адміністрацією за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, імені, по батькові та ін.) та з посиланням на номер та дату цих документів.
Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рисою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище чи ім'я, по батькові, дата народження та записуються нові дані.
Посилання на відповідні документи записуються на внутрішній стороні обкладинки та засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
У такому ж порядку за необхідності вносяться зміни до відомостей про освіту, професію, спеціальність.
На розвороті титульної сторінки трудової книжки позивачки наявні записи про те, що прізвище ОСОБА_2 змінено на підставі свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 від 18.10.1980, видане Владиславською с/радою Кіровського району Кримської області. Прізвище ОСОБА_5 змінено на ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про одруження. Вказані записи завірені підписом та печатками підприємств.
Викладене свідчить про безпідставність незарахування Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області вказаних вище періодів роботи до страхового стажу позивачки.
Згідно ч.4 ст.245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Як слідує зі змісту Рекомендації № К (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Тобто, дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Натомість, у даному випадку суд не вважає повноваження відповідача, як дискреційними, оскільки відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24 березня 1988 року) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ підлягає застосуванню судами як джерело права.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що рішення відповідача №104850004235 від 19.01.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком є протиправним та підлягає скасуванню, та, що таке рішення прийняте з підстав незарахування до страхового стажу вищевказаних періодів та враховуючи наявність підстав для зарахування такого періоду, суд вважає за необхідне для повного відновлення порушених прав позивачки зобов'язати відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивачки періоди її роботи з 20.01.1991 по 17.10.1995, та з 25.08.1990 по 08.01.1991, з 01.09.1978 до 23.07.1979.
Також, відповідно до ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсійне забезпечення відповідно до цього закону здійснюється органами Пенсійного фонду України.
Згідно із ч. 1 с. 44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.
Аналіз вищевказаних норм дозволяє стверджувати, що звернення за призначенням пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду України.
Згідно із п. 4 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 №280, Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, серед іншого, щодо: здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, правильністю нарахування, обчислення, повнотою і своєчасністю сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інших платежів, за достовірністю документів, поданих для призначення пенсії, та відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, «призначенням (перерахунком) і виплатою пенсій», щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці та іншими виплатами, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, інших джерел, визначених законодавством.
Згідно пункту 7 Положення №280 Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Відповідно до пункту 1 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 22.12.2014 №28-2, Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - головне управління Фонду) є територіальними органами Пенсійного фонду України (далі - Фонд).
Головні управління Фонду підпорядковуються Фонду та разом з управліннями Фонду в районах, містах, районах у містах, а також об'єднаними управліннями (далі - управління Фонду) утворюють систему територіальних органів Фонду.
Підпунктом 7 пункту 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, серед іншого, визначено, що Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області та Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області є територіальними органами Пенсійного фонду України, що призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Пенсійний фонд України безпосередньо не наділений повноваженнями щодо «призначення (перерахунку) і виплати пенсій», а в силу положень пункту 7 Положення №280 здійснює такі повноваження виключно через утворені в установленому порядку «територіальні органи».
Пунктом 1.1. розділу I Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Постанова №22-1) передбачено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії подається заявником до «територіального органу» Пенсійного фонду України (далі - «орган, що призначає пенсію») через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - «сервісний центр»).
Відповідно до пункту 4.1. розділу ІV Порядку 22-1 заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень «органу, що призначає (перераховує) пенсію».
Згідно пункту 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Пунктом 4.3. розділу ІV Порядку 22-1 визначено, що рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником «органу, що призначає (перераховує) пенсію» (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов'язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи.
Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів «органом, що призначає пенсію», приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Пунктом 4.7. розділу ІV Порядку 22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів саме «органом, що призначає (перераховує) пенсію».
Виключно «орган, що призначає (перераховує) пенсію», не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка за призначенням пенсії звернулась саме до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
Як вже зазначалося, пункт 4.2 розділу ІV Порядку 22-1 визначає, що після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ «органу, що призначає (перераховує) пенсію», який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заяву про призначення пенсії позивачка подала за місцем проживання та перебування на обліку, тобто до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській в області.
Подана заява відповідно до екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області, яке прийняло спірне рішення про відмову в призначенні пенсії від 19.01.2022 №104850004235.
При цьому, після надання відповіді електронна пенсійна справа, яка була отримана Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області для опрацювання, була передана засобами програмного забезпечення до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи. Тому, пенсійна справа позивача після розгляду заяви перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області.
Згідно із частинами 1 та 2 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушених прав на пенсійне забезпечення, буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу позивачки періоди роботи з 20.01.1991 до 17.10.1995, з 25.08.1990 до 08.01.1991, з 01.09.1978 до 23.07.1979 та призначити позивачеві пенсію за віком.
Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, зокрема, пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивачка досягла пенсійного віку 23.06.2021, а звернулась з заявою про призначення пенсії 11.01.2022 та, як встановив суд, на час звернення мала визначений законодавством страховий стаж, то пенсія йому має бути призначена з 11.01.2022 (з дня, звернення з заявою про призначення пенсії).
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частинами першою та другою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду доказів, які спростовували б доводи позивача, а відтак, не довів правомірності свого рішення, а тому заявлені позивачем позовні вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.
У силу частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до копії квитанції позивачем сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Зважаючи на задоволення позовних вимог, понесені позивачем судові витрати у виді сплаченого судового збору на суму 992,40 грн, підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, протиправним рішенням якого безпосередньо порушено права позивачки.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Задовольнити частково адміністративний позов.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області №104850004235 від 19.01.2022 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ - 22933548, вул.Саєнка Андрія, 10, м.Фастів, Київська область) зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) періоди її роботи з 20.01.1991 до 17.10.1995, з 25.08.1990 до 08.01.1991, з 01.09.1978 до 23.07.1979, та призначити їй пенсію за віком з 11.01.2022.
Відмовити у задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ - 21366538, вул. Смілянська, буд.23, м.Черкаси) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у сумі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) грн 40 коп.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.