12 грудня 2022 року № 320/2062/22
Суддя Київського окружного адміністративного суду Панченко Н.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у м. Києві адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просить суд визнати дії військової частини протиправними та зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2021 по 20.12.2021.
Заявлені вимоги мотивовані тим, що на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 320/1977/21, відповідачем позивачеві виплачено суми індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2018 року, що в свою чергу мала бути виплачена відповідачем при звільненні позивача зі служби, відтак, за доводами позивача, відповідач має виплатити позивачеві середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період, тобто по дату повного розрахунку із позивачем.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.02.2022 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Зобов'язано відповідача подати до суду належним чином завірені: докази щодо нарахованих та фактично виплачених позивачеві сум при його звільненні зі служби; докази щодо виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 по справі № 320/1977/21 в частині нарахування та виплати позивачеві сум індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по листопад 2018 року; обрахунок, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, суми середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2021 по 20.12.2021.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені у встановленому КАС України порядку.
20.05.2022 до суду від сторони відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник відповідача зазначає, що у разі, якщо позивач вважав, що з ним проведено не повний розрахунок, останній мав право подати заперечення проти виключення зі списків особового складу військової частини, чого не зробив, а тому, права позивача порушено не було, підстав для стягнення компенсації за затримку розрахунку при звільненні, немає.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 , проходив військову службу на посаді начальника обслуги обслуговування засобів автоматизованого контролю та електронної автоматики інженерно-авіаційної служби військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командувача Повітряного командування «Центр» Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 03.12.2020 № 63, позивача було звільнено з військової служби.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.01.2021 № 12, позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 .
На виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі №320/1977/21, позивачеві була виплачена індексація грошового забезпечення у розмірі 9964 грн. 76 коп., шляхом зарахування коштів на картковий рахунок.
Позивач вважає, що оскільки станом на день виключення зі списків особового складу частини з ним не було проведено розрахунок у повному обсязі, наявні підстави для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 20.01.2021 по 20.12.2021, що і зумовило позивача на звернення до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Слід зазначити, що нормами Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
За загальним правилом, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини, водночас, при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом, перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом. Оскільки загальною нормою - Кодексу законів про працю України прямо передбачено відповідальність роботодавця за затримку розрахунку при звільненні, а спеціальним законодавством це питання не врегульоване, суд вважає, що в даному випадку, слід застосувати норми Кодексу законів про працю, з урахуванням того, що
спеціальним законодавством, яке регулює порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, не встановлено відповідальності за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум при звільненні.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю України від 10 грудня 1971 року №322-VIII (далі - КЗпП України) При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпП України встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Пунктом 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” визначено, що, установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.
Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.
Суд зазначає, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що “Аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Водночас, незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
На переконання суду, це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки, оскільки такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні”.
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник більш ніж через півтора роки після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Відтак, ураховуючи сталу практику Верховного Суду у цій категорії спорів та правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №755/10947/17 щодо необхідності застосування останньої правової позиції, застосуванню до спірних правовідносин підлягає саме та позиція, яка є останньою у цій категорії спорів.
Як встановлено судом у межах даного провадження, позивач був звільнений з військової служби 20.01.2021 та вже 20.12.2021 на виконання рішення Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2021 у справі № 320/1977/21, позивачу було виплачено 9964,76 грн. (індексація грошового забезпечення).
Відповідно до правової позиції, сформованої в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16 (яка узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду викладеними в постанові від 08.02.2022 у справі №755/12623/19) за змістом приписів статей 94, 116, 117 Кодексу законів про працю України і статей 1, 2 Закону України “Про оплату праці” середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Питання можливості зменшення судом розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, неодноразово досліджувалося Великою Палатою Верховного Суду та Верховним Судом, відтак при вирішенні питання в цій частині суд враховує правові висновки, що викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі №761/9584/15-ц, Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, від 22 липня 2021 року у справі №200/5764/20-а щодо можливості зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (пункт 71 постанови від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц, щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке (пункт 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц):
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Поряд з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об'єктивно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване також на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані передусім не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу матеріальної відповідальності роботодавця, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Так, Верховний Суд зазначив, що синтаксичний розбір текстуального змісту статті 117 КЗпП України дає підстави зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо) і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум із урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, проте за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у зв'язку зі звільненням працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Тож, з урахуванням висновку Великої Палати Верховного Суду, встановлених судом фактичних обставин справи, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, дій позивача та відповідача, приймаючи до уваги те, що відповідно до приписів чинного законодавства позивач мав право не давати згоду на виключення зі списків особового складу, якщо вважав, що з ним не було проведено повного розрахунку суд вважає, що справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, встановити, що розмір відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат складає 9964, 76 грн., що дорівнює сумі, яка була виплачена позивачу на виконання рішення суду та яка і стала причиною несвоєчасного розрахунку з позивачем (не в день звільнення/виключення зі списків).
Зазначена сума не відображає дійсного розміру майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, але, на переконання суду, за відсутності інших обґрунтувань, є співмірною розміру заборгованості.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є частково обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити дії задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення своєчасного та повного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 20.01.2021 по 20.12.2021 у розмірі 9964,76 грн. (дев'ять тисяч дев'ятсот шістдесят чотири гривні 76 коп.)
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Сторони:
ОСОБА_1 (код: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 );
Військова частина НОМЕР_1 (код: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_2 ).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
рішення виготовлене у повному обсязі та підписане 12.12.2022
Суддя Панченко Н.Д.