"30" листопада 2022 р.м. Одеса Справа № 916/2313/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Погребна К.Ф.
при секретарі судового засідання Арзуманян В.А.
розглянувши справу №916/2313/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” (69035, м. Запоріжжя, вул. Брянська 15, офіс 25, код ЄДРПОУ 41071921)
до відповідача: Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” (65121, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а, код ЄДРПОУ 07756801)
про стягнення 326 367,28грн.
Представники сторін:
від позивача - Карабак В.А. ордер;
від відповідача - не з'явився;
Товариство з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” звернулось до Господарського суду Одеської області із позовом до Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” про стягнення 407 967,28грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем зобов'язань за договором №232/МТЗ-21 від 05.08.2021р.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 19.09.2022р. було відкрито провадження по справі №916/2313/22. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження.
28.10.2022р. за вх. №24141/22 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 8 000грн.
Ухвалою суду від 31.10.2022р. провадження у справі №916/2313/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” до Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 81 600 грн. було закрито.
Ухвалою суду від 14.11.2022р. підготовче провадження було закрито, розгляд справи по суті було призначено в засіданні суду.
27.10.2022р. за вх.№23955/22 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення штрафних санкцій, відповідно до якого останній просить суд відмовити в стягненні 3% річних, інфляційних витрат та пені або суттєво зменшити їх розмір.
Крім того, 03.11.2022р. за вх. №24767/22 до суду від Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
08.11.2022р. за вх. №25233/22 до суду від Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” надійшла заява про стягнення витрат на правничу допомогу ще в розмірі 3 000грн.
14.11.2022р. за вх. №25998/22 до суду від Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу.
Судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив.
05.08.2021р. між Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” та Державним підприємством “Одеський авіаційний завод” було укладено Договір № 232 /МТЗ-21.
Згідно з п.п.1.1 договору, Продавець зобов'язується передати, а Покупець прийняти й оплатити Товар згідно ДК 021:2015 КОД 34731000-0 “частини повітряних літальних апаратів”. Конкретна кількість Товару, його найменування, номенклатура, вартість та терміни постачання, визначені на підставі конкурсу №12538120 від 17.06.2021 року, що проводиться через електронну систему закупівель “ргоzzoго” та вказуються у Специфікації, яка с невід'ємною частиною даного договору.
Згідно з п.2.1. Договору, якщо сторонами не домовлено інше, поставка товару Покупцю здійснюється на умовах DDР за адресою: 65121, м. Одеса, прос. Небесної Сотні, 32-А, склад підприємства Покупця, за рахунок Продавця, відповідно до правил INCOTERMS 2010.
Відповідно до п.2.3 Договору, Термін поставки Товару визначений на підставі конкурсу № 12538120 від 17.06.2021 р. складає 14 календарних днів та рахується від дати підписання Сторонами Специфікації, де визначається найменування Товару, умови його поставки, номенклатура, кількість, ціна, дата виготовлення, а також термін придатності, який рахується від дати виготовлення (для Товарів, які мають обмежений термін придатності).
Згідно з п.3.1, Договору, перехід права власності на Товар відбувається з моменту, зазначеного сторонами в Договорі. Право власності на Товар переходить Покупцеві після настання наступних обставин: фактичної передачі Товару за кількістю на підставі належно оформлених первинних документів (накладної, товарно-транспортної накладної); фактичної передачі Товару (із супровідною документацією) за якістю у разі позитивного проходження Товаром та відповідною супровідною документацією вхідного контролю на підприємстві Покупця за якістю, комплектністю, кількістю в порядку, визначеному цим Договором. За відсутності будь-якої із вищевказаних обставин, право власності на Товар залишається у Продавця.
Пунктом 3.2 Договору передбачено, що датою передачі Товару за кількістю є дата підписання Покупцем накладної щодо приймання товару на склад покупця. Датою передачі товару за якістю є дата позитивного проходження Товаром вхідного контролю на підприємстві Покупця, зазначена Покупцем у видатковій накладній. При відсутності зауважень до кількості і якості Товару та супровідної документації, Товар рахується прийнятим Покупцем в повному обсязі.
Згідно з п.4.2. Договору загальна вартість Договору складає 381600,00 гри., у тому числі ІІДВ- 63600,00 грн.
Відповідно до п.5.1 Договору оплата покупцем Товару здійснюється в національній валюті України шляхом перерахування коштів на поточний рахунок Продавця, згідно рахунку-фактури.
Пунктом п.5.2. Договору передбачено, що оплата за Договором здійснюється окремо по кожній партії Товару на умовах, визначених конкурсами. Покупець, впродовж 30 банківських днів, які рахуються від зазначеної покупцем у видатковій накладній дати позитивного проходження Товаром вхідного контролю на підприємстві Покупця, перераховую Продавцю суму повної вартості товару (без урахування ПДВ). Суму ПДВ від вартості поставленого товару покупець перераховую впродовж 15 банківських днів які рахуються від дати реєстрації Продавцем податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних.
Згідно п 5.3 Договору, обов'язок перерахування упродовж 30 (тридцяти) робочих днів вартості Товару (без ПДВ) виникає у Покупця з дня, наступного за днем позитивного завершення терміну вхідного контролю. Граничний строк проведення Покупцем процедури вхідного контролю визначається цим Договором та не може бути більшим за 14 (чотирнадцять) календарних днів. У разі коли процедуру вхідного контролю не завершено у цей строк, обов'язок перерахування упродовж 30 (тридцяти) робочих днів вартості товару (без ПДВ) виникає у Покупця не пізніше наступного за цим дня і з цього дня Товар вважається прийнятим покупцем у повному обсязі за кількістю та якістю.
Датою оплати Товару вважається дата перерахування коштів на поточний рахунок Продавця ( п.5.4 Договору).
Пунктом 7.1. Договору передбачені обов'язки Покупця, зокрема Покупець зобов'язаний: 7.1.1 Своєчасно та в повному обсязі сплачувати грошові кошти за поставлений Товар. 7.1.2 Приймати поставлений Товар відповідно до умов цього Договору. 7.1.3 Належним чином виконувати умови цього Договору.
Відповідно до під.7.4.2 п.7.4 Договору, Продавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати оплату за поставлений Товар.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
Згідно п 8.4 Договору, за прострочення оплати Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання з оплати Товару припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Також між сторонами було укладено Специфікацію №1 до Договору, якою погоджено перелік товару, що постачається, його вартість, терміни поставки, умови оплати.
Як вказує позивач, на виконання умов вищезазначеного договору та Специфікації до нього, Товариством з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” на адресу Відповідача були поставлені товари згідно видаткової накладної: № 0000420 від 18.08.2021 року на суму 381 600гри. з ПДВ за рахунком- фактурою №0002540 від 09.08.2021 року. Також надається акт приймання-передачі ТМЦ №420 від 18.08.2021 року.
За посиланнями позивача з урахуванням того, що станом на момент подачі цього позову строк на оплату повної вартості поставленого товару без ПДВ настав, Позивачем пред'являються вимоги про стягнення вартості товару за вищезазначеною видатковою накладною на суму 318 000грн.
Разом з тим після звернення позивача з відповідним позовом до суду, відповідачем було сплачено частину заборгованості в сумі 81 600грн. що мало наслідком закриття провадження по справі в цій частині, в зв'язку з чим сума заборгованості склала 236 400грн.
Крім того, в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором №232/МТЗ-21 від 05.08.2021р. щодо оплати вартості отриманого товару, позивачем відповідно до умов договору та положень ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу пеню в сумі 14 832,74грн., інфляційні витрати в сумі 66 692,29грн. та 3% річних в розмірі 8 442,25грн.
Посилаючись на порушення відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару, Товариства з обмеженою відповідальністю "Груп Інтрейд" звернулося до господарського суду Одеської області з відповідним позовом за захистом свого порушеного права.
Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наявні у справі докази у сукупності та давши їм відповідну правову оцінку, суд дійшов наступних висновків:
У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: припинення правовідношення.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Він може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст.ст.202, 205 Цивільного кодексу України).
За положеннями ч.ч.1, 2 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами ст. 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання є укладання господарського договору та іншої угоди, що передбачені законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За правилами ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення , зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст.627 ЦК України, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Аналогічні положення містяться в ч.ч.1,7 ст.193 ГК України, в яких визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом; не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Згідно з частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини другої статті 712 Цивільного кодексу України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (частина перша статті 692 Цивільного кодексу України).
Стаття 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності до ч.1 ст.510 ЦК України визначено, що сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Так, судом встановлено наявність заборгованості відповідача з поставлений товар у розмірі 236 400 грн., у зв'язку з чим позовна вимога позивача підлягає судом задоволенню повністю.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача 8 442,25грн. - 3% річних, 66 692,29грн. інфляційних витрат.
Згідно ст.625 зазначеного кодексу боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наданий позивачем розрахунок суми позову, на думку суду, здійснений належним чином, тому судом 8 442,25грн. - 3% річних, 66 692,29грн. інфляційних витрат підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено позовні вимоги щодо стягнення з відповідача пені у розмірі 14 832,74 грн..
Згідно з ч.2 ст.218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання. Водночас вимогами п.3 ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки (штрафу, пені), а відповідно до вимог ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За правилами ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до приписів ст.1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” від 22.11.1996р. платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Пунктом 8.1. Договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за Договором Сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України та цим Договором.
Згідно п 8.4 Договору, за прострочення оплати Покупець сплачує Продавцю пеню у розмірі облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання з оплати Товару припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що пеня за прострочення оплати за договором складає суму в розмірі 14 832,74 грн. Судом перевірено правильність розрахунку виконаного позивачем.
Стосовно клопотання відповідача про відмову у стягненні пені, 3 % річних та інфляційних втрат або зменшення штрафних санкцій, господарський зазначає наступне.
Частиною третьою статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості, а частиною першою статті 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Водночас закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Згідно із статтею 233 Господарського кодексу України У разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Отже, питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з'ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статей 86, 210 ГПК України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність/ відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, з урахуванням викладеного у сукупності, суд, враховуючи дискреційність наданих йому повноважень щодо зменшення розміру штрафних санкцій, перевіривши ступінь виконання зобов'язань, причини неналежного виконання зобов'язань, враховуючи баланс інтересів обох сторін, а також проаналізувавши всі фактичні обставини справи та обставини не надання позивачем доказів завдання йому додаткових збитків внаслідок порушення відповідачем грошових зобов'язань, з урахування запровадженого воєнного стану Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та статус відповідача як державного підприємства, господарський суд дійшов висновку про зменшення пені та процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України на 50 %.
Згідно із частиною четвертою статті 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд враховує висновки Великої Палати викладені у постанові Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18, згідно із яким Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Отже, розмір пені, який підлягає до стягнення з відповідача становить 7 416,37 грн, а 3 проценти річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України становить 4 221,13 грн.
Щодо зменшення інфляційних витрат господарський суд виходить з наступного.
По-перше, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов'язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).
За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань, а не штрафною санкцією.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Відповідно до п. 3.1. Постанови Пленуму ВГСУ від 17.12.13 р. №14 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань”, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Тобто, за загальним правилом нараховані позивачем інфляційні втрати не підлягають зменшенню господарським судом.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Станом на день розгляду справи, відповідач борг не сплатив, документів спростовуючих позовні вимоги не надав.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, проте враховуючи зменшення пені та 3% річних, підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача згідно ст.129 ГПК України.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно п.2 ч.1, ч.4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
За таких обставин, враховуючи приписи ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на відповідача у повному обсязі.
Також позивачем, крім стягнення витрат по сплаті судового збору, було заявлено про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в загальному розмірі 11 000 грн., щодо яких суд зазначає таке.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Частинами першою, третьою статті 131-2 Конституції України визначено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура, засади організації і діяльності якої та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.
Зазначеним приписам Конституції України кореспондує стаття 16 ГПК України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Положеннями ч. 1-3 ст. 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 ГПК України).
Водночас за змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).
При застосуванні критерію у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15 липня 2021 року у справі № 904/1169/17 та від 05.03.2020 у справі № 911/471/19.
Згідно ч.1 ст.26 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті 1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За умовами частини третьої статті 27 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
В силу статті 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність”, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до положень статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 “Послуги. Загальні положення” цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
З огляду на предмет договору про надання юридичної допомоги об'єктом оплати за договором є надані адвокатом юридичні послуги, зокрема, у зв'язку із вирішенням спору в суді.
Втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 Цивільного кодексу України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.
Аналогічна правова позиція викладена в додатковій постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19.
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини. Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу: як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Такої правової позиції дійшла Велика Палата Верховного Суду згідно додаткової постанови від 07 липня 2021 року у справі № 910/12876/19.
Водночас суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок відповідача, відповідно до положень ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Аналогічних висновків дійшов також Європейський суд з прав людини, рішення якого, відповідно до ст. 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” можуть бути використані судом в якості джерела права.
Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем у підтвердження понесення ним витрат на правову допомогу надано договір-доручення про надання правової допомоги від 01.02.2021 року, додаткову угоду № 1 від 01.02.2021 року, ордер, акт № ОУ-0000063 приймання-передач наданої правової допомоги від 03.10.2022 року, акт № ОУ-0000073 приймання-передач наданої правової допомоги від 08.11.2022 року розрахунки суми гонорару за надану правову допомогу, рахунок-фактуру № СФ-0000063 від 03.10.2022 року, платіжне доручення № 1132 від 03.10.2022 року, рахунок-фактуру № СФ-0000073 від 08.11.2022 року, платіжне доручення № 1157 від 08.11.2022 року свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 864.
Враховуючи подані позивачем докази, суд зазначає про доведеність позивачем факту надання йому правничої допомоги.
Відповідачем, в свою чергу, було подано до суду клопотання на заяви про стягнення судових витрат позивача на правничу допомогу в загальному розмірі 11 000грн. згідно яких останній вважає їх неспівмірними через нескладність справи, у зв'язку з чим просить суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу до 2000 грн.
Проаналізувавши зміст вищевказаних доказів, наданих позивачем на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу, суд вважає, що надані адвокатом послуги цілком відповідають критеріям реальності, розумності їх розміру та такими, що підтверджуються матеріалами справи, а отже враховуючи недоведення відповідачем неспівмірності витрат позивача на правничу допомогу, суд не вбачає наявності підстав для відмови або зменшення розміру витрат, заявлених позивачем.
Щодо заперечень відповідача стосовно співмірності заявлених витрат на професійну правничу допомогу позивача, суд зауважує, що розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, тобто не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
При цьому суд зазначає що відповідач, обмежившись посиланням на висновки Верховного Суду та зазначивши власну думку про достатню компенсацію таких витрат у розмірі 2000 грн., не навів належного обґрунтування неспівмірності такого розміру витрат на правову допомогу позивача, тоді як позивачем надано належні та достатні докази понесення витрат на послуги адвоката.
Отже суд, оцінюючи правомірність вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу, понесених позивачем, керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи, доведення заявником факту та обсягу отриманих послуг з правової допомоги, дійшов висновку про обґрунтованість суми у розмірі 11 000грн., витраченої на послуги адвоката, а також відповідність наданих адвокатських послуг критерію співмірності, реальності та неминучості, у зв'язку з чим вимога ТОВ “ГРУП ІНТРЕЙД” про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню, на підставі чого такі витрати у розмірі 11 000 грн. підлягають стягненню з ДП “ОДЕСЬКИЙ АВІАЦІЙНИЙ ЗАВОД”.
Керуючись ст.ст. 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” (69035, м. Запоріжжя, вул. Брянська 15, офіс 25, код ЄДРПОУ 41071921) до Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” (65121, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а, код ЄДРПОУ 07756801) - задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства “Одеський авіаційний завод” (65121, м. Одеса, пр-т Небесної сотні, 32-а, код ЄДРПОУ 07756801) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ГРУП ІНТРЕЙД” (69035, м. Запоріжжя, вул. Брянська 15, офіс 25, код ЄДРПОУ 41071921) заборгованість за поставлений товару в сумі 236 400 (двісті тридцять шість тисяч чотириста)грн., пеню в розмірі 7 416 (сім тисяч чотириста шістнадцять)грн. 37коп., 3% річних в сумі 4 221 (чотири тисячі двісті двадцять одна)грн. 13коп, інфляційні витрати в розмірі 66 692 (шістдесят шість тисяч шістсот дев'яносто дві)грн. 29коп., судовий збір в сумі 4 895 (чотири тисячі вісімсот дев'яносто п'ять)грн. 51коп. та витрати на професійну (правничу) допомогу в сумі 11 000 (одинадцять тисяч)грн.
3. В решті позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 12 грудня 2022 р.
Суддя К.Ф. Погребна