ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.12.2022Справа № 910/8859/22
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ"
до Моторного (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 10 356,77 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - відповідач) про стягнення 10 356,77 грн. заборгованості за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АС/3945305.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі договору про надання фінансових послуг факторингу від 31.08.2015 року № 5/31-08/2015 та з огляду на положення підпункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон) у позивача (як нового кредитора) виникло право звернення до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення заборгованості за вищенаведеним договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності у розмірі 68 530,70 грн., з яких: 41 427,07 грн. - розмір завданого збитку, 10 356,77 грн. - пеня, 2 890,81 грн. - 3 % річних, 13 856,05 грн. - інфляційні втрати. Оскільки відповідачем наявне у нього грошове зобов'язання перед позивачем було виконано лише частково, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до суду з даним позовом про стягнення з відповідача 10 356,77 грн. пені. Крім того, у наведеному позові позивач просив суд покласти на відповідача понесені Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" судові витрати, зокрема, на оплату послуг професійної правничої допомоги, попередній (орієнтовний) розмір яких склав 4 000,00 грн.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 14.09.2022 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" строк для усунення недоліків.
29.09.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява позивача від 26.09.2022 року про усунення недоліків позовної заяви.
Враховуючи наведене, ухвалою господарського суду міста Києва від 04.10.2022 року відкрито провадження у справі № 910/8859/22, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) представників сторін.
24.10.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 19.10.2022 року № 950/21 на позовну заяву, в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог з огляду на те, що позивачем не надано доказів звернення із заявою про виплату страхового відшкодування до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", внаслідок чого строк нарахування заявлених позивачем пені, 3 % річних та інфляційних втрат обрахувати неможливо.
Також відповідач зазначав про те, що Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" було ліквідовано, тоді як Моторне (транспортне) страхове бюро України не є його правонаступником та не може нести відповідальність у вигляді стягнення будь-яких інших коштів (у тому числі штрафних санкцій), відмінних від сум відшкодування шкоди в порядку підпункту 41.1 статті 41 Закону; відповідач не порушував грошового зобов'язання перед позивачем, тоді як відповідальність має індивідуальний характер. У той же час, спірні вимоги є повністю погашеними відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" та ухвали господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" (яке було страховиком за договором № АС/3945305).
Крім того, відповідач вказав про те, що до позивача не перейшло право вимоги щодо пені, інфляційних втрат та 3 % річних до Моторного (транспортного) страхового бюро України, а отже звернення з даним позовом є безпідставним та не ґрунтується на договорі про відступлення права вимоги (цесія).
Разом із тим, Моторне (транспортне) страхове бюро України просило суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" вимог. У наведеному відзиві на позовну заяву відповідач також просив суд зменшити витрати на правову допомогу позивача, у зв'язку з неспівмірністю таких витрат ціні позову та значною кількістю поданих позивачем однотипних позовів.
24.10.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла заява відповідача від 19.10.2022 року № 950/21, в якій останній, посилаючись на приписи пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України, просив зупинити провадження у даній справі до закінчення касаційного перегляду справ № 910/16820/21, № 910/16713/21, № 910/16199/21 та № 910/20281/21. В обґрунтування означеного клопотання Моторне (транспортне) страхове бюро України посилалося на наявність підстав для відступу від правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Розглянувши заяву відповідача про зупинення провадження у справі № 910/8859/22, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для його задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 228 Господарського процесуального кодексу України суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду.
За умовами частини 4 статті 33 Господарського процесуального кодексу України перегляд судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій здійснюється колегією суддів суду касаційної інстанції у складі трьох або більшої непарної кількості суддів.
Частиною 5 наведеної статті Кодексу встановлено, що у визначених цим Кодексом випадках перегляд судових рішень судом касаційної інстанції здійснюється судовою палатою Касаційного господарського суду (палатою), об'єднаною палатою Касаційного господарського суду (об'єднаною палатою) або Великою Палатою Верховного Суду (Великою Палатою).
Разом із тим, зі змісту наявних у матеріалах справи ухвал Верховного Суду від 05.10.2022 року в справі № 910/16820/21, від 05.10.2022 року в справі № 910/16713/21, від 17.10.2022 року в справі № 910/16199/21 та від 17.10.2022 року в справі № 910/20281/21 вбачається, що останні призначені до розгляду в складі колегій суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду та не переглядаються судом касаційної інстанції у складі відповідної судової палати.
За таких обставин, у задоволенні заяви відповідача від 19.10.2022 року № 950/21 про зупинення провадження у справі № 910/8859/22 слід відмовити.
11.11.2022 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшла відповідь позивача від 07.11.2022 року на відзив на позовну заяву, в якій останній зазначив, що передбачений пунктом 36.2 статті 36 Закону строк на прийняття Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна" рішення про виплату чи відмову у виплаті страхового відшкодування закінчився 04.11.2015 року, що стало підставою для застосування до страховика відповідальності у вигляді стягнення пені та компенсаційних виплат. Водночас МТСБУ не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачені законом суми 3 % річних, інфляційних втрат та пені, нараховані за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону (частина 2 статті 625 ЦК України та пункт 36.5 статті 36 Закону) є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування. Разом із тим, ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року в справі № 910/842/18 грошові вимоги позивача (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у зобов'язанні, яке виникло з договору № АС/3945305, були визнані у повному обсязі та внесені до реєстру вимог кредиторів боржника у справі № 910/842/18. За таких обставин, позивач наголосив на відсутності правових підстав для відмови у позові внаслідок пропущення ним строку позовної давності, оскільки остання при зверненні до суду в рамках справи № 910/842/18 пропущена не була, і розмір спірної заборгованості за договором № АС/3945305 вже було встановлено відповідним судовим рішенням, яке набрало законної сили, тоді як стягнення саме цієї заборгованості є предметом спору в справі № 910/8859/22.
Позивач також вказав, що початок перебігу позовної давності щодо вимог у даній справі почав відлік 17.07.2019 року, а з позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до суду 05.09.2022 року. Разом із тим, за умовами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями, зокрема 257, 258 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії карантину. Враховуючи наведене, позивач зазначив про те, що строку позовної давності у цій справі ним пропущено не було.
Інших заяв чи клопотань від сторін до суду не надходило.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
12.11.2014 року приблизно о 12:40 год. на проспекті Перемоги у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого допустив зіткнення з автомобілем "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 , який рухався попереду. Під час дорожньо-транспортної пригоди вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 01.12.2014 року в справі № 759/19547/14-п (провадження № 3/759/6276/14) водія автомобіля "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_1 , ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого здійснено ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Згідно з договором (полісом) серії АС № 3945305 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen LT35", реєстраційний номер НОМЕР_3 , була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
Звітом № 1212 з оцінки транспортного засобу, складеним 21.11.2014 року ФОП Козолій Любов'ю Семенівною (яка діяла на підставі сертифіката суб'єкта оціночної діяльності № 16472, виданого Фондом державного майна України 22.05.2014 року), визначено вартість матеріального збитку, завданого в результаті ДТП власникові автомобіля "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
У позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" вказувало, що 05.08.2015 року власник пошкодженого автомобіля "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 подала до страховика винної у ДТП особи - Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" заяву про страхове відшкодування.
У той же час, 10.08.2015 року між ОСОБА_2 та Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем було укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, за умовами та на підставі якого власниця пошкодженого автомобіля "Мерседес", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 відступила цесіонарію - Фізичній особі-підприємцю Шияну Денису Сергійовичу всі права вимоги, які виникли у цедента, у зв'язку із фактом настання дорожньо-транспортної пригоди за участю автомобіля "Форд", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , відповідальність якого застрахована згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС № 3945305 у страховій компанії ПрАТ "СК "Україна".
Пунктом 1.2 означеного договору цесії передбачено, що внаслідок укладення цього договору цесіонарій займає місце цедента (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеної дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі права одержання грошового відшкодування нанесеної шкоди майну цедента від винної особи, страхової компанії або від Моторного (транспортного) страхового бюро України, у передбачених законом випадках.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Разом із тим, 31.08.2015 року між Фізичною особою-підприємцем Шияном Денисом Сергійовичем (клієнт) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (фактор) було укладено договір про надання фінансових послуг факторингу № 5/31-08/2015 (далі - Договір факторингу).
Відповідно до пункту 1.1 Договору факторингу в порядку та на умовах, визначених цим Договором, клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, з договору відступлення права вимоги від 10.08.2015 року (пункт 6 Додатку № 1).
В силу цього Договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору, відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (пункт 1.2 Договору факторингу).
За умовами пункту 1.4 Договору факторингу зобов'язаною особою (боржником) є ОСОБА_1 (пункт 6 Додатку № 1 до Договору факторингу); страхова компанія Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна"; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Зобов'язання клієнта перед боржником за Основними договорами на момент укладення цього Договору клієнтом виконані повністю (пункт 1.5 Договору факторингу).
Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За умовами частини 1 статті 1084 Цивільного кодексу України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
В обґрунтування пред'явлених вимог позивач посилався на те, що починаючи з 31.08.2015 року кредитором у договірному зобов'язанні за страховою подією (дорожньо-транспортною пригодою, що відбулася 12.11.2014 року) є Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Також позивач вказував на те, що в порушення умов договору страхування (полісу) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АС № 3945305, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" не здійснило виплату страхового відшкодування у передбачений законом строк (протягом 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування), тобто до 04.11.2015 року.
Водночас ухвалою господарського суду міста Києва від 02.03.2018 року було відкрито провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна".
27.03.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулось до господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 12.11.2014 року за договором (полісом) АС/3945305.
23.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" було подано уточнення до заяви про грошові вимоги Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" у справі № 910/842/18, у тому числі за зобов'язанням, яке виникло на підставі страхової події від 12.11.2014 року за договором (полісом) АС/3945305. Уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Отже, Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" у заяві про грошові вимоги до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" просило визнати відповідні грошові вимоги та включити їх до реєстру вимог кредиторів, у тому числі за страховою подією 12.11.2014 року на суму 68 530,70 грн., з яких: 41 427,07 грн. - розмір завданого збитку, 10 356,77 грн. - пеня, 2 890,81 грн. - 3 % річних, 13 856,05 грн. - інфляційні втрати.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року в справі № 910/842/18 позивача визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" першої черги на суму 9 547 674,57 грн., четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн. та шостої черги на суму 1 835 120,95 грн. (загальна сума - 15 298 994,30 грн.).
Ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, постановлено ліквідувати Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна", у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, а також встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
Враховуючи ліквідацію Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", листом від 28.08.2019 року № 3304 позивач звернувся до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 68 530,70 грн., з яких: 41 427,07 грн. - розмір завданого збитку, 10 356,77 грн. - пеня, 2 890,81 грн. - 3 % річних, 13 856,05 грн. - інфляційні втрати.
Листом від 18.09.2019 року № 3.1-05/30405 відповідач повідомив Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" про прийняте ним рішення за результатами розгляду вищенаведеної заяви позивача, а також зазначив про виплату Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" страхового відшкодування за спірною ДТП у розмірі 41 427,07 грн. 17.09.2019 року відповідачем було здійснено виплату страхового відшкодування за вищевказаною страховою подією у розмірі 41 427,07 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи документами.
Крім того, рішенням господарського суду міста Києва від 09.11.2021 року в справі № 910/13861/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 року, вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 16 746,86 грн. задоволено; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 890,81 грн. 3 % річних, 13 856,05 грн. інфляційних втрат, 2 270,00 грн. судового збору та 5 000,00 грн. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
На виконання вищенаведеного рішення 06.12.2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" грошові кошти у загальному розмірі 24 016,86 грн. (до яких включено, зокрема 2 890,81 грн. 3 % річних та 13 856,05 грн. інфляційних втрат), що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 06.12.2021 року по 07.12.2021 року.
Обґрунтовуючи заявлені у даній справі (№ 910/8859/22) вимоги, позивач посилався на те, що відповідач оплатив йому суму страхового відшкодування та компенсаційні виплати, проте неналежним чином виконав свої зобов'язання з виплати пені. За таких обставин, посилаючись на пункт 20.3 статті 20, статтю 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" просило суд стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України пеню в розмірі 10 356,77 грн.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність на момент вчинення ДТП була застрахована Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Україна".
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Як передбачено статтею 1194 Цивільного кодексу України, у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування) недостатньо для повного відшкодування шкоди, завданої особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, ця особа зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, згідно з якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
При цьому, при суброгації у страхових відносинах деліктне зобов'язання продовжує існувати та відбувається лише заміна кредитора - право вимоги переходить від потерпілої особи до страховика.
При регресі - право вимоги (регресу) виникає у третьої особи після виконання такою особою обов'язку боржника та, відповідно, припинення основного (деліктного) зобов'язання та виникнення нового (регресного) зобов'язання.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Згідно з частиною 1 статті 14 та статті 204 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
У той же час суд звертає увагу на наступне.
Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 року в справі № 910/9823/17.
Разом із тим, преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 року в справі № 917/1345/17.
При цьому, суд зазначає, що преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також рішеннями Європейського суду з прав людини від 25.07.2002 року в справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України" та від 28.10.1999 року в справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. рішення Суду у справах "Христов проти України", no. 24465/04, від 19.02.2009 року, "Пономарьов проти України", no. 3236/03, від 03.04.2008 року).
Таким чином, розмір грошової вимоги в сумі 68 530,70 грн. та обґрунтованість такої вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (як нового кредитора) до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" встановлені судовим рішенням у справі № 910/842/18, мають преюдиційне значення і не підлягають повторному доказуванню.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" банкрутство - це визнана господарським судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедур санації та мирової угоди і погасити встановлені у порядку, визначеному цим законом, грошові вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури.
У силу положень частин 1 та 2 статті 41 вказаного Закону задоволення вимог кредиторів боржника забезпечує ліквідатор у встановленому цим Законом порядку. Ліквідатор з дня свого призначення здійснює, зокрема такі повноваження: приймає до свого відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; проводить інвентаризацію та оцінку майна банкрута; аналізує фінансове становище банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред'являє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Законом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснює його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту; заявляє в установленому порядку заперечення щодо заявлених до боржника вимог поточних кредиторів за зобов'язаннями, які виникли під час провадження у справі про банкрутство і є неоплаченими; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; передає в установленому порядку на зберігання документи банкрута, які відповідно до нормативно-правових документів підлягають обов'язковому зберіганню, на строк не менше п'яти років з дати визнання особи банкрутом; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Законом.
За приписами частин 1-3 статті 46 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого, зокрема, додаються: відомості за результатами інвентаризації майна боржника та перелік ліквідаційної маси; реєстр вимог кредиторів з даними про розміри погашених вимог кредиторів. Якщо ліквідатор не виявив майнових активів, що підлягають включенню до складу ліквідаційної маси, він зобов'язаний подати господарському суду ліквідаційний баланс, який засвідчує відсутність у банкрута майна. Якщо за результатами ліквідаційної процедури після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна, господарський суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи - банкрута.
Як було зазначено вище, ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18 затверджено звіт ліквідатора та ліквідаційний баланс, ліквідовано банкрута - Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Україна" та закрито провадження у справі.
Вказаною ухвалою встановлено, що вимоги кредиторів, які визнані судом та включені до реєстру вимог кредиторів, не задоволені, у зв'язку з тим, що ліквідатором не виявлено достатньо майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси для погашення кредиторських вимог.
З урахуванням наведеного, суд вважає доведеним факт недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України для задоволення вимог його кредиторів.
Отже, станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду, його визнано кредитором Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" - банкрута із грошовими вимогами, в тому числі, у розмірі 68 530,70 грн., з яких: 41 427,07 грн. - розмір завданого збитку, 10 356,77 грн. - пеня, 2 890,81 грн. - 3 % річних, 13 856,05 грн. - інфляційні втрати. Проте, під час провадження у справі про банкрутство у Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" не виявлено майна або інших активів, за рахунок яких могли бути задоволені означені вимоги позивача.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до Моторного (транспортного) страхового бюро України із заявою від 28.08.2019 року № 3304 про виплату відшкодування в сумі, зокрема, 68 530,70 грн., з яких: 41 427,07 грн. - розмір завданого збитку, 10 356,77 грн. - пеня, 2 890,81 грн. - 3 % річних, 13 856,05 грн. - інфляційні втрати.
Згідно з наявними у матеріалах справи документами, 17.09.2019 року на підставі статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" відповідач виплатив позивачу страхове відшкодування у розмірі 41 427,07 грн.
Крім того, на виконання рішення господарського суду міста Києва від 09.11.2021 року в справі № 910/13861/21, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.07.2022 року, 06.12.2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" грошові кошти у загальному розмірі 24 016,86 грн. (до яких включено, зокрема 2 890,81 грн. 3 % річних та 13 856,05 грн. інфляційних втрат), що підтверджується випискою по рахунку позивача за період з 06.12.2021 року по 07.12.2021 року.
Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 вказаного Закону, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Наслідки прострочення страховиком відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну, визначені нормами статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", згідно з пунктом 36.5 якої за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Відповідно до вимог частини другої статті 530 Цивільного кодексу України у разі, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк з дня пред'явлення вимоги.
Правовідносини за договором страхування в процедурі ліквідації страховика і після її завершення врегульовані Законами України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
За загальним правилом, викладеним в пункті 3 статті 20 Закону України "Про страхування" при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Норми статті 87 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (відповідно до приписів якого здійснювалось провадження у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна") не регулюють наслідки незадоволення вимог кредиторів у процедурі банкрутства страховика через недостатність у нього майна, а норма частини п'ятої статті 45 зазначеного Закону встановлює, що вимоги, не задоволені за недостатністю майна, вважаються погашеними.
Натомість, спеціальні норми Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлюють виняток з цього правила щодо страховиків та визначають порядок задоволення вимог кредиторів страховика, що не були задоволені у процедурі банкрутства страховика, через недостатність майна страховика.
Зокрема, відповідно до пункту 20.3 статті 20 цього Закону України, у разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе Моторне (транспортне) страхове бюро України. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду Моторного (транспортного) страхового бюро України на умовах, визначених цим законом.
Підпунктом "ґ" пункту 41.1 статті 41 вказаного Закону передбачено, що Моторне (транспортне) страхове бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим законом, у разі її заподіяння, у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника Моторного (транспортного) страхового бюро України, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
За змістом викладених норм, що регулюють правила переходу від ліквідованого страховика до Моторного (транспортного) страхового бюро України обов'язків за договором страхування, Моторне (транспортне) страхове бюро України виконує обов'язки цього страховика відповідно до умов договору страхування в повному обсязі.
При цьому, стаття 41 Закону щодо відшкодування Моторним (транспортним) страховим бюро України шкоди на умовах, визначених Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не може тлумачитись без взаємозв'язку із положеннями підпункту "ґ" пункту 41.1 цієї статті та із положеннями пункту 20.3 статті 20 цього Закону, пункту 3 статті 20 Закону України "Про страхування". Зазначені нормативні акти в цілому та наведені норми, зокрема, не передбачають винятків із загального правила про майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені) та відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України - сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми.
Оскільки спірні відносини виникли з договірних відносин, і позивач продовжує реалізовувати їх в межах договірних зобов'язань, має місце винятково договірний характер обов'язку чи то страховика, чи то МТСБУ щодо відшкодування шкоди потерпілому, а не передбачена статтею 1166 Цивільного кодексу України позадоговірна (деліктна) відповідальність за завдану майнову шкоду.
Отже, в даному випадку, на підставі норм пункту 20.3 статті 20 та статті 41 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" має місце перехід обов'язків до Моторного (транспортного) страхового бюро України за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності ліквідованого страховика.
При цьому, Моторне (транспортне) страхове бюро України не звільняється від обов'язку сплачувати за страховика, що допустив прострочення виплати суми страхового відшкодування, передбачену законом (пункт 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") суму пені, нарахованої за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування, оскільки ці нарахування в силу закону є невід'ємною складовою частиною боргу зі сплати страхового відшкодування за договором страхування.
Правильність цієї позиції узгоджується із фактом визнання у справі про банкрутство кредиторських вимог позивача до Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" як на суму страхового відшкодування, так і на спірну в цій справі суму пені, а також узгоджується з умовами пункту 1.2 договору про надання фінансових послуг факторингу від 31.08.2015 року № 5/31-08/2015 - щодо права позивача (фактора та кредитора за договором) одержати від боржника суми основного боргу, відсотки, неустойки у повному обсязі.
Враховуючи наведене, для вирішення спору про покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України (відповідно до пункту 20.3 статті 20 та підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону) обов'язку сплачувати за ліквідованого страховика окрім суми страхового відшкодування також пеню, нараховану на підставі пункту 36.5 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за прострочення виплати страхового відшкодування, допущене страховиком, обставини прострочення Моторним (транспортним) страховим бюро України виплати страхувальнику цього страхового відшкодування не входять до предмету доказування та не підлягають оцінці.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.07.2020 року в справі № 910/14293/19.
Вищенаведені висновки спростовують відповідні заперечення відповідача проти позову, викладені у відзиві на позовну заяву від 19.10.2022 року № 950/21.
Разом із тим, обставини правильності розрахунків спірної суми пені, які були визнані як кредиторські вимоги у справі № 910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", встановлені ухвалою господарського суду міста Києва від 15.06.2018 року в справі № 910/842/18.
Слід також зазначити, що, з урахуванням принципу верховенства права та визначеного сталою практикою Великої Палати Верховного Суду способу захисту (щодо звернення не до завдавача шкоди, а до його страховика), покладення, у даному випадку, відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання (страхового відшкодування) на МТСБУ з метою належного захисту права потерпілого на своєчасне та належне отримання гарантованих законом виплат (відшкодування завданої внаслідок ДТП шкоди) є правомірним та справедливим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Зважаючи на перехід до позивача прав вимоги до відповідача зі сплати спірного страхового відшкодування, а також враховуючи оплату Моторним (транспортним) страховим бюро України лише тіла цього відшкодування та компенсаційних виплат (за рішенням суду), суд дійшов висновку про доведеність заявлених Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (як новим кредитором) позовних вимог про стягнення з відповідача нарахованої в силу Закону суми пені у розмірі 10 356,77 грн.
Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і Гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
За змістом частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі статтями 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" про відшкодування пені у розмірі 10 356,77 грн., нарахованої за прострочення ліквідованим страховиком виплати суми страхового відшкодування за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності № АС/3945305, є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням чинного законодавства.
Водночас, як було зазначено вище, у відзиві на позовну заяву відповідач просив суд застосувати наслідки спливу позовної давності до пред'явлених позивачем вимог та відмовити у задоволенні позову на цій підставі.
З урахуванням наведеного, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за грошовим зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання зобов'язання.
Як зазначалось вище, правовідносини з виплати страхового відшкодування, які склалися між сторонами у справі на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, є грошовим зобов'язанням.
Тож у контексті спірних правовідносин таке право на позов має бути пов'язане, зокрема, з початком виникнення відповідного обов'язку у МТСБУ щодо виконання зобов'язань ліквідованого страховика.
Аналіз положень пунктів 2, 3 статті 20 та пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV свідчить, що обов'язок із виконання договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності покладено на страхову компанію до завершення процедури її ліквідації в особі ліквідаційної комісії, а у разі недостатності коштів (майна) - на МТСБУ.
Тому, з урахуванням положень підпункту "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV, обов'язок МТСБУ щодо відшкодування шкоди замість ліквідованого страховика виникає з моменту встановлення судом факту недостатності коштів та майна такого страховика, чим, у цьому випадку, є дата постановлення ухвали господарського суду про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу, закриття провадження у справі про банкрутство страховика - банкрута. Важливим при цьому є врахування обставин того, що вимоги кредиторів не були задоволені, у зв'язку з відсутністю достатніх майнових активів, що підлягають включенню до ліквідаційної маси.
Правильність цієї позиції опосередковано підтверджується правовими висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 521/15071/14-ц (постанова від 25.03.2020 року), предметом розгляду якої була заява про заміну боржника (з ліквідованого страховика на МТСБУ) у виконавчому провадженні з виконання судового рішення про стягнення страхового відшкодування, пені, інфляційних втрат та 3 % річних. Так, касаційним судом зауважено, що за змістом зазначених вище положень (підпункти "а", "ґ" пункту 41.1 статті 41 Закону № 1961-IV) вбачається, що МТСБУ відшкодовує шкоду, на умовах, визначених Законом, тільки у разі недостатності коштів та майна страховика, що визнаний банкрутом та/або ліквідований.
Відтак, право вимоги потерпілого до МТСБУ за невиконаними зобов'язаннями ліквідованого страховика виникає саме з моменту ліквідації такого страховика ухвалою господарського суду у справі про банкрутство.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.09.2021 року в справі № 910/14293/19.
Як вже було зазначено, судом встановлено факт ліквідації Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна" ухвалою господарського суду міста Києва від 17.07.2019 року в справі № 910/842/18, у зв'язку з неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами, що стало підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" з позовом у цій справі.
За приписами статей 257, 258 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність, зокрема, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
З матеріалів справи вбачається, що з даним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" звернулося до господарського суду міста Києва 08.09.2022 року шляхом направлення позовної заяви через систему "Електронний суд".
Разом із тим, 02.04.2020 року набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) ", згідно з яким Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, яким передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності за вимогами про стягнення з відповідача штрафних санкцій в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" установлено на всій території України карантин з 12.03.2020 року.
Наразі на всій території України триває карантин, який продовжений згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.08.2022 року № 928) до 31.12.2022 року.
Таким чином, строк позовної давності за вимогами про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України неустойки (пені), перебіг якого почався з 17.07.2019 року, станом на дату подання позову (08.09.2022 року) був продовжений в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України.
Встановлені судом обставини щодо ліквідації страховика ухвалою суду від 17.07.2019 року, що за вказаних висновків є початком перебігу строку позовної давності, свідчать про звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України 08.09.2022 року в межах такого строку, з урахуванням положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)".
З огляду на зазначене та встановлені судом обставини щодо обґрунтованості позовних вимог, суд зазначає про відсутність правових підстав для задоволення клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників справи судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 5 частини 4 статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року в справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 року в справі № 910/13407/17, від 24.04.2019 року в справі № 915/370/16, від 05.03.2020 року в справі № 916/3545/15.
З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників справи відхилені судом як такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Зважаючи на законність та доведеність вимог позивача про стягнення з відповідача 10 356,77 грн. пені, беручи до уваги відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності до цих вимог, а також враховуючи те, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків щодо обґрунтованості позовних вимог, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" у даній справі, з урахуванням встановлених судом обставин справи, підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача, у зв'язку із задоволенням позовних вимог.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 16 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості: ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація вказаного принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): подання заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України.
Як було зазначено вище, згідно із попереднім розрахунком судових витрат, наведеним у позовній заяві, орієнтовний розмір витрат позивача на правову допомогу в даній справі склав 4 000,00 грн.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано, зокрема, копію укладеного 14.02.2022 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (клієнт) та Адвокатським бюро "ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ" (бюро) договору про надання професійної правничої допомоги № 02/2022-АБ.
За змістом пункту 1.1 цього договору клієнт доручає, а бюро приймає на себе зобов'язання надавати клієнту професійну правничу допомогу на умовах, передбачених цим договором.
Відповідно до пункту 3.1 вказаного договору гонорар є формою винагороди бюро за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в додатковій угоді до даного договору (пункт 3.2 цього правочину).
Згідно з пунктом 3.3 договору оплата гонорару здійснюється шляхом його перерахування на поточний рахунок бюро не пізніше п'яти робочих днів з моменту отримання клієнтом відповідного акту виконаних робіт, в якому вказано обсяг наданої бюро професійної правничої допомоги та розмір гонорару.
14.02.2022 року між позивачем та Адвокатським бюро "ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ" було підписано додаткову угоду № 1 до договору про надання професійної правничої допомоги від 14.02.2022 року № 02/2022-АБ, у пункті 2 якої вказані контрагенти погодили, що розмір гонорару не є фіксованим та визначається на підставі обсягів фактично наданих послуг, витраченого бюро часу та складності опрацьованих бюро справ. Обсяг наданих послуг та їх вартість визначається актом виконаних робіт (наданих послуг).
Згідно з пунктом 3 додаткової угоди від 14.02.2022 року № 1 до вищенаведеного договору гонорар сплачується на підставі акту виконаних робіт за результатами надання професійної правничої допомоги відповідно до пункту 3.3 договору.
З поданих позивачем детального опису робіт (наданих послуг) та акта виконаних робіт (наданих послуг) від 05.09.2022 року до договору про надання професійної правничої допомоги № 02/2022-АБ вбачається, що бюро надало Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ", а позивач - прийняв послуги щодо підготовки та направлення до господарського суду міста Києва позовної заяви про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України заборгованості за АС/3945305 в розмірі 10 356,77 грн., загальна вартість яких (послуг) склала 4 000,00 грн.
Слід також зазначити, що Товариством з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до матеріалів справи долучено копію виданого Адвокатським бюро "ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ" ордеру від 17.02.2022 року серії ВІ № 1084972 на надання адвокатом Терзі Олександром Сергійовичем правничої (правової) допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ".
Суд також звертає увагу на те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року в справі № 922/445/19.
Разом із тим, згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України). Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу).
Водночас, за змістом частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
У той же час, об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 року № 922/445/19 зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
Окрім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
Отже, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача відповідно до положень статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати позивача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи та витрачений адвокатом час.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Приймаючи до уваги наведене вище в сукупності та з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) і розумності їхнього розміру, а також розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не є обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову (пункт 2 частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, судом враховано, що Адвокатське бюро "ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ" тривалий час перебуває у договірних відносинах з позивачем, предметом яких є надання професійної правничої допомоги; при цьому, за інформацією з Єдиного державного реєстру судових рішень Адвокатським бюро "ТЕРЗІ ТА ПАРТНЕРИ" було здійснено представництво позивача у значній кількості тотожних з даною справ про стягнення пені з Моторного (транспортного) страхового бюро України за зобов'язаннями ліквідованого Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Україна", наприклад, у справах № 910/8721/21, № 910/3147/22, № 910/8761/22, № 910/3148/22, № 910/3892/22, № 910/8184/22, № 910/8180/22, а тому у суду наявні обґрунтовані підстави вважати, що адвокатом (адвокатським бюро) не було затраченого значного часу на підготовку позовної заяви про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України заборгованості за договором АС/3945305, оскільки ним вже здійснювалася підготовка аналогічних за змістом позовних заяв.
З огляду на викладене, а також зважаючи на клопотання відповідача про зменшення заявлених позивачем до стягнення витрат на правову допомогу, суд дійшов висновку про необхідність покладення на Моторне (транспортне) страхове бюро України витрат Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" на правову допомогу в розмірі 2 000,00 грн., що є пропорційним до предмета спору, складності даної справи та обсягу робіт (наданих послуг), виконаних за договором про надання професійної правничої допомоги № 02/2022-АБ.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 10 356,77 грн. задовольнити.
2. Стягнути з Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, місто Київ, Русанівський бульвар, будинок 8; код ЄДРПОУ 21647131) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРКС.КАПІТАЛ" (36023, Полтавська обл., місто Полтава, вулиця Колективна, будинок 10; код ЄДРПОУ 37686922) 10 356 (десять тисяч триста п'ятдесят шість) грн. 77 коп. пені, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. судового збору та 2 000 (дві тисячі) грн. 00 коп. витрат на оплату професійної правничої допомоги.
3. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
4. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.12.2022 року.
Суддя В.С. Ломака