ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
13.12.2022Справа № 910/7261/22
Господарський суд міста Києва в складі судді Коткова О.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/7261/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгран ЛТД"
про визнання договору недійсним в частині
Без виклику учасників судового процесу.
09 серпня 2022 року до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Спеціалізована механізована колона № 23" (далі - ТОВ "СМК №23) надійшла позовна заява до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інгран ЛТД" (далі - ТОВ "Інгран ЛТД") про визнання недійсним договору позики № 21/02-1 від 21.02.2019 року, укладеного між ТОВ "Інгран ЛТД" та ТОВ "СМК №23" в частині пункту. 1.3., яким визначено дату повернення позики - 10.04.2019 року.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржуваний пункт договору позики № 21/02-1 від 21.02.2019 року за своїм змістом суперечить вимогам статті 215, 229 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим позивач вказує на наявність правових підстав для визнання його недійсним.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.08.2022 року позовну заяву ТОВ "СМК №23" залишено без руху, надано ТОВ "СМК №23" строк для усунення встановлених недоліків позовної заяви протягом 5 днів з дня вручення даної ухвали.
12 серпня 2022 року на електронну пошту Господарського суду міста Києва від ТОВ "СМК №23" надійшла заява про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7261/22, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін; встановлено відповідачу строк у п'ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позов із урахуванням вимог, передбачених статтею 165 Господарського процесуального кодексу України, з викладенням мотивів повного або часткового відхилення вимог позивача з посиланням на діюче законодавство; докази направлення відзиву позивачу.
Так, ухвалу суду про відкриття провадження у даній справі було направлено ТОВ "Інгран ЛТД" за адресою: 01035, місто Київ, вулиця Дмитрівська, будинок 71, яка вказана в позовній заяві та відповідає адресі місцезнаходження у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Водночас, суд звертає увагу, що поштове відправлення з ухвалою суду про відкриття провадження у даній справі не було вручене відповідачу та було повернуте до суду з відміткою відділення поштового зв'язку «за закінченням терміну зберігання» - 28.09.2022 року.
Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, суд дійшов висновку, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19.
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
Враховуючи відсутність в матеріалах справи підтверджень наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу про відкриття провадження у справі за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.09.2020 року у справі № 910/9791/18.
Отже, керуючись приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку, що днем вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі № 910/7261/22 від 16.08.2022 року є 28.09.2022 року.
Тобто, строк для надання відзиву на позовну заяву до 13.10.2022 року (включно).
На адресу суду від відповідача відзиву на позов, клопотань, заяв тощо не надходило.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, а за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України).
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Як зазначає ТОВ "СМК №23" у позовній заяві, власник підприємств ТОВ "Інгран" та ТОВ "Інгран ЛТД" ОСОБА_1 та його син ОСОБА_2 звернулись до директора позивача ОСОБА_3 з пропозицією спільної участі у тендерній закупівлі UA-2018-12-13-005274-с, предмет закупівлі "Капітальний ремонт Софіївської площі". ОСОБА_1 та ОСОБА_2 були зацікавлені у здійсненні постачання граніту для виконання будівельних робіт, що є предметом закупівлі. За умовами угоди учасником тендерної закупівлі мало виступити ТОВ "СМК №23", оскільки підприємство мало досвід виконання аналогічних робіт відповідно до вимог тендерної документації.
06 лютого 2019 року ТОВ "СМК №23" визнано переможцем Тендерної закупівлі, цього ж дня замовником опубліковане повідомлення про намір укласти договір.
Пунктом 6.4 Тендерної документації передбачено внесення забезпечення виконання договору у розмірі 3% від вартості договору про закупівлю "Забезпечення виконання договору надається учасниками торгів у вигляді застави грошових коштів, про що укладається договір про надання застави грошових коштів як забезпечення виконання договору про закупівлю. Учасник - переможець повинен перерахувати кошти на поточний рахунок замовника".
За умовами Тендерної документації, кошти повинні бути зараховані на рахунок замовника не пізніше дня, який передує дню укладення договору про закупівлю, на підставі договору про надання застави грошових коштів для забезпечення виконання договору, укладеного між учасниками та замовником.
Забезпечення виконання договору було визначено у розмірі 3 444 000,36 грн. ТОВ "СМК №23" та замовник (Комунальна корпорація "Киїавтодор") укладено договір № 10-10 від 15.02.2019 року про надання застави грошових коштів для забезпечення виконання договору.
За усною домовленістю з ОСОБА_1 зазначена сума забезпечення мала бути внесена спільно: по 50% мали надати сторона ТОВ "СМК №23" та сторона ОСОБА_1
ОСОБА_1 висловив побажання надати свою частину суми у безготівковій формі. Він зазначив, що для здійснення перерахування коштів з рахунку підконтрольного йому підприємства необхідне належне документальне оформлення платежу. Оптимальним варіантом для оформлення платежу сторонами обрано договір позики. Така форма договору давала можливість перерахування та подальшого повернення коштів без додаткового їх оподаткування.
Так, судом встановлено, що 21.02.2019 року між ТОВ "Інгран ЛТД" (позикодавець) та ТОВ "СМК №23" (позичальник) укладено договір позики (поворотної фінансової допомоги) № 21/02-1, за умовами якого позикодавець надає позичальникові позику в сумі 1 600 000,000 грн., а позичальник обов'язується повернути позикодавцеві суму позики у повному розмірі на умовах, передбачених цим договором.
Зазначений договір підписаний уповноваженими представниками сторін, а також скріплений печатками вказаних юридичних осіб.
Згідно з пунктом 1.3 договору позикодавець надає позичальникові позику на строк, що починається з моменту фактичної передачі коштів, що підтверджується відповідним платіжним дорученням про перерахування грошових коштів і закінчується - 10.04.2019 року.
Пунктом 4.1 договору встановлено, що строк визначений в пункті 1.3 договору, може бути продовжений лише за письмовою згодою сторін, шляхом укладення додаткової угоди.
Позика передається позикодавцем позичальникові у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника (пункт 2.2).
Відповідно до пункту 3.1 договору позичальник зобов'язується не пізніше строку зазначеного в пункті 1.3 цього договору повернути позикодавцеві суму позики в повному обсязі.
Цей договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2019 року (пункт 6.1 договору).
За умовами пункту 6.2 договору закінчення строку його дії не звільняє сторін від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору.
Як зазначає позивач, відповідно до платіжних доручень № 562 та № 564 від 22.02.2019 року ТОВ "Інгран ЛТД" перерахував грошові кошти у сумі 1 600 000,00 грн. на поточний рахунок ТОВ "СМК №23". За усною домовленістю з ОСОБА_1 зазначена сума мала бути повернута ТОВ "Інгран ЛТД" після повернення застави замовником Тендерної закупівлі.
21 лютого 2019 року ТОВ "СМК №23" сплачено завдаток у сумі 3 444 0336,00 грн. для забезпечення виконання договору, укладеного за результатами проведених відкритих торгів згідно з оголошенням UA-2018-12-13-005274-с. Оплата проведена за рахунок власних коштів ТОВ "СМК № 23" та коштів, отриманих від ТОВ "Інгран ЛТД"
22 лютого 2019 року ТОВ "СМК №23" укладено договір підряду № 12-10 на виконання робіт на об'єкті "Капітальний ремонт Софіївської площі".
Водночас замовником не було забезпечено фінансування робіт, що були переметом закупівлі, роботи розпочаті не були, у зв'язку з чим договір підряду розірвано.
Після розірвання договору підряду № 12-10 від 22.02.2019 року ТОВ "СМК №23" неодноразово зверталося до замовника з вимогами про повернення завдатку. Завдаток було повністю повернуто замовником лише 06.05.2021 року.
Таким чином, за усною домовленістю з ОСОБА_1 обов'язок повернення суми 1 600 000,00 грн., на думку позивача, виник 06.05.2021 року.
12 травня 2021 року ТОВ "СМК №23" повернуто на рахунок ТОВ "Інгран ЛТД" 700 000,00 грн. Інша частина суми за договором позики була повернута наступними платежами: 09.12.2021 року - 124 006,05 грн., 30.12.2021 року - 300 000,00 грн., 01.02.2022 року - 475 993,95 грн.
Позивач також зазначає, що підставою для звернення з даним позов до суду є звернення ТОВ "Інгран ЛТД" з посиланням на пункт 1.3 договору (який встановлює строк повернення відповідачу суми позики) до Господарського суду Київської області з вимогами про сплату грошових коштів в сумі 900 000,00 грн. які не були повернуті і є простроченою заборгованістю позивача. Також, позивач в позові просить стягнути з відповідача у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання три проценти річних та інфляційні втрати.
Тобто, ТОВ "Інгран ЛТД" вже звернувся до суду Господарського суду Київської області, яким розглядається справи № 911/3362/21, у якій позивач - ТОВ "Інгран ЛТД" посилається на порушення ТОВ "СМК №23" умов договору позики № 21/02-1 від 21.02.2019 року щодо повернення суми позики.
Крім того позивач вказує, що сторони при укладенні договору позики не мали на меті саме надання позики. ОСОБА_1 та його підприємства надавали кошти в обмін на зобов'язання ТОВ "СМК "23" залучити їх в якості єдиного постачальника гранітних виробів на об'єкт "Капітальний ремонт Софіївської площі".
Позивач, вважаючи своє право порушеним, звернувся з даним позовом про визнання недійсним пункту 1.3 договору позики № 21/02-1 від 21.02.2019 року укладеного між ним та відповідачем.
Частиною 1 статті 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.
Згідно з частиною 1 статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За приписами статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цих Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Як вже зазначалося, строк позики встановлений в пункті 1.3 договору позики № 21/02-1 від 21.02.2019 року закінчується - 10.04.2019 року (включно). Тобто строк повернення позики встановлений за взаємною згодою сторін, як це й передбачено пунктом 8.7 договору.
Наведені обставини не спростовано належними та допустимими доказами, оскільки відповідач посилається виключно на факти усних домовленостей між директорами підприємств, про що не надано жодного доказу.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Частинами 1-3, 5 статті 203 ЦК України визначено, що правочин є чинним за умови дотримання його сторонами наступних вимог: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статей 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.
Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України.
Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтею 638 ЦК України та статтею 180 ГК України договір вважається укладеним, якщо між сторонами досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов (предмету, визначених законом необхідних умов для договорів даного виду та визначених за заявою сторін умов).
Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Статтею 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Таким чином, зміст пункту 1.3 договору позики повністю відповідає положенням чинного на момент укладання договору законодавства.
Щодо посилань позивача стосовно того, що спірний правочин був вчинений під впливом помилки суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина 2 статті 229 ЦК України).
За змістом даної норми під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною правочину предмета чи інших істотних умов останнього, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна вважати, що правочин не було б вчинено. Помилка повинна мати істотне значення, зачіпати природу правочину або такі якості його предмета, які значно знижують можливість його використання за призначенням. При цьому істотною вважається така помилка, наслідки якої неможливо усунути або їх усунення вимагає значних витрат від особи, що помилилася, - з урахуванням її майнового становища, характеру діяльності тощо. Обставини, з приводу яких помилилася особа, мають бути наявними на час вчинення правочину.
Обов'язок доведення відповідних обставин покладається на позивача.
Судом встановлено, що у спірному договорі сторони чітко визначили предмет договору, а також права і обов'язки сторін.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 922/3721/18, для визнання судом недійсним правочину, як такого, що вчинений під впливом помилки, позивач має довести наявність одночасно трьох складових, а саме: наявність обману; істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману; наявність умислу в діях відповідача.
Суд також враховує, що позивачем не доведено наявність обману, а також наявність умислу в діях відповідача.
Позивачем не надано належних і допустимих доказів, що підтверджують факт помилки, внаслідок якої відбулося неправильне сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення позивача.
Таким чином, враховуючи відсутність обману та умислу в діях відповідача щодо введення в оману позивача, суд не може визнати пункт 1.3 договору позики як такий, що укладений під впливом помилки.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Підсумовуючи викладені вище фактичні обставини, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, з підстав недоведеності та необґрунтованості, в аспекті статей 78, 79 ГПК України, за викладених в позовній заяві обставин.
Судові витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись статтями 73, 86, 129, 219, 233, 236, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
В позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 13.12.2022р.
Суддя О.В. Котков