ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.12.2022Справа № 910/12546/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь», вул. Покровська, буд. 61, м. Мелітополь, Запорізька область, 72310
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД», вул. Паркова-Сирецька, буд. 15-А, м. Київ, 40112
про стягнення 22 922,52 грн.
Представники сторін: не викликались.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД» про стягнення 22 922,52 грн. боргу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем як власником нежитлового приміщення обов'язків з оплати наданих позивачем фактичних послуг з постачання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі №910/12546/21 та приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, за відсутності клопотань будь - якої із сторін про інше та підстав для розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін з ініціативи суду, господарським судом на підставі частини 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України вирішено розгляд справи №910/12546/21 здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Суд зазначає, що відповідно до частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частин 6, 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення; днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позов, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвала господарського суду від 16.08.2021 про відкриття провадження у справі №910/12546/21 надсилалась на адресу відповідача, зазначену в позовній заяві, а саме: вулиця Паркова-Сирецька, буд. 15-А, місто Київ, 04112, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, та згідно наявного в матеріалах справи рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0105481287320 була отримана останнім 18.10.2021.
Приймаючи до уваги дату отримання ухвали суду від 16.08.2021 та з урахуванням строків, встановлених частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 16.08.2021, відповідач мав подати відзив на позовну заяву не пізніше 02.11.2021.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим частиною 1 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи до суду також не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України після закінчення дії карантинних обмежень та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД» не скористалося наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-
Згідно зі Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» (код ЄДРПОУ 42461094), затвердженим зборами засновників (протокол № 2 від 24.10.2018 року), основним видом діяльності товариства є постачання пари, гарячої води та кондиційованого повітря, виробництво збір, розподілення та постачання пари та теплої води для обігрівання, розподілення теплової енергії для обігріву житла і побутових потреб населення та на комунально - побутові потреби підприємств, організацій та установ.
Основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об'єктах сфери теплопостачання та регулювання відносин, пов'язаних з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання, визначені Законом України "Про теплопостачання".
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про теплопостачання» теплова енергія є товарною продукцією, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських та технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу.
Теплогенеруюча організація визначена приписами вказаної статті закону як суб'єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію; теплопостачальна організація - суб'єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії.
Споживачем теплової енергії є юридична або фізична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 82 від 18.04.2019 ТОВ «Тепло-Мелітополь» визначено виконавцем послуги з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з 18.04.2019.
Отже, в розумінні Закону України "Про теплопостачання" позивач є теплопостачальною організацією та надає послуги постачання теплової енергії (теплопостачання), зокрема, у будинку №26 по просп. 50-річчя Перемоги у місті Мелітополі.
Так, рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №225/2 від 31.10.2019 вирішено розпочати опалювальний сезон 2019-2020 років з 01.11.2019 для об'єктів управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу охорони здоров'я Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області, будинків та квартир, які мають опалення.
Рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №69 від 08.04.2020 вирішено закінчити опалювальний сезон 2019-2020 на об'єктах, що підключені до централізованого опалення у місті Мелітополі з 09 квітня 2020 року.
Рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області №202 від 02.11.2020 вирішено розпочати опалювальний сезон 2020-2021 років з 05.11.2020 для об'єктів ТОВ «Тепло-Мелітополь» управління освіти Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу охорони здоров'я Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області, відділу культури Мелітопольської міської ради Запорізької області, будинків та кварти які мають опалення.
Рішенням Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області № 84 від 14.04.2021 вирішено закінчити опалювальний сезон 2020-2021 на об'єктах, що підключені до централізованого опалення у місті Мелітополі з 15 квітня 2020 року.
Зокрема, факт підключення будинку за вказаною адресою: буд. 26, просп. 50-річчя Перемоги у місті Мелітополі до централізованого опалення підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів обстеження від 04.11.2019 та 05.11.2020.
Поряд з цим судом також встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 13.09.2019, посвідченого приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області Алейніковим В.Г, зареєстровано у реєстрі за №1093, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД» є власником нежилого приміщення, що знаходиться за адресою: місто Мелітополь, Запорізька область, просп. 50-річчя Перемоги, будинок №26.
Отже, відповідач як власник вказаного нежитлового приміщення є фактичним користувачем послуг з теплопостачання, виконавцем яких є позивач.
Суд зазначає, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу підпадають під правове регулювання норм § 5 глави 54 Цивільного кодексу України та § 3 глави 30 Господарського кодексу України, а також регулюються спеціальним законодавством у сфері енергопостачання, а саме Законом України «Про теплопостачання», «Правилами користування тепловою енергією», затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007.
Відповідно до частини 1 статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Нормами частини 2 статті 714 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.
Згідно приписів статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець обов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Частинами першою - третьою статті 275 та частиною шостою статті 276 Господарського кодексу України передбачено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається. Предметом договору енергопостачання є окремі види енергії з найменуванням, передбаченим у національних стандартах або технічних умовах. Розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Частиною 4 статті 19 та статтею 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії.
Згідно статті 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Так, взаємовідносини між теплопостачальними організаціями та споживачами теплової енергії визначені Правилами користування тепловою енергією, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007 (далі - Правила), відповідно до п. 3 яких споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб'єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору.
Умовами п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі - продажу теплової енергії між споживачем і теплопостачальною організацією (далі - договір), крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Договори укладаються відповідно до типових договорів. Форми типових договорів затверджуються центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії (частина 4 статті 19 та стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»).
Отже, судом встановлено на підставі аналізу наявних у справі документів, що позивач як теплопостачальна організація надає послуги постачання теплової енергії (теплопостачання), зокрема, для будинку №26 по просп. 50-річчя Перемоги у місті Мелітополі, споживачем яких є відповідач як власник нежитлового приміщення за вказаною адресою, та на якого покладено обов'язок своєчасного укладення такого договору купівлі - продажу з теплопостачальною організацією.
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Закон України "Про житлово-комунальні послуги" визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.
Статтею 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" визначено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Виконавець комунальної послуги зобов'язаний готувати та укладати із споживачем договори про надання комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором (частина 2 статті 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»), індивідуальний споживач зобов'язаний, зокрема, укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом; оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (частина 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
Судом встановлено, що у відповідності до рішенням виконавчого комітету Мелітопольської міської ради № 82 від 18.04.2019, яким ТОВ «Тепло-Мелітополь» доручено укласти договори про надання послуг з централізованого теплопостачання у м. Мелітополі з фізичними особами та юридичними особами згідно з чинним законодавством, позивачем 15.05.2020 на адресу ТОВ «ДАКОРДД» листом №750 було направлено для підписання два примірника типового договору про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019.
Проте, у відповідь на лист №750 від 15.05.2020 на адресу позивача від ТОВ «ДАКОРДД» 09.07.2020 надійшов лист (без номеру та дати), згідно якого відповідач зазначив про те, що у ТОВ «ДАКОРДД» відсутня потреба у централізованому опаленні та просив розглянути можливість відключення теплопостачання у приміщенні за адресою м. Мелітополь, вул. 50 річчя Перемоги, буд. 26, нежитлове приміщення А-5, площею 69,8 кв.м повністю або частково.
В свою чергу, позивач листом № 1758 від 13.07.2020 на адресу відповідача наголошував, зокрема, на тому, що для вирішення питання відключення житлового будинку (будинків) від мереж централізованого опалення його власник (власники) повинен (повинні) звернутися до постійно діючої міжвідомчої комісії з письмовою заявою про відключення від мереж ЦО і ГВП. Саме комісія, що створена при органі місцевого самоврядування, приймає рішення про надання дозволу про таке відключення заявникові.... Тобто єдиною законною підставою для відключення окремих житлових будинків від централізованого опалення - є відповідний акт постійно діючої міжвідомчої комісії для розгляду питань щодо відключення споживачів від мереж централізованого опалення і постачання гарячої води. Інших підстав чинне законодавство не передбачає. У зв'язку з тим, що ТОВ «ДАКОРДД» до ТОВ «Тепло-Мелітополь» не було надано відповідної документації, яка б засвідчувала факт відключення нежитлового приміщення від мережі централізованого теплопостачання у законний спосіб, у підприємства відсутні підстави не нараховувати оплату за послугу з постачання теплової енергії (теплопостачання).»
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем на адресу ТОВ «Тепло-Мелітополь» підписаний договір про надання послуги з постачання теплової енергії не повертався, будь-яких документів про відключення приміщення від централізованого опалення у передбачений спеціальним законодавством спосіб також відповідачем надано не було.
Таким чином, всупереч покладеному на відповідача діючим законодавством обов'язку укладання договору на постачання теплової енергії між сторонами у справі відповідний договір про надання послуг з постачання теплової енергії укладено не було.
За змістом пункту 2 частини 1 статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання комунальних послуг здійснюються безперервно, крім часу перерв на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.
Пунктом 29 Правил користування тепловою енергією передбачено, що теплова енергія постачається безперервно, якщо договором не передбачено інше.
Згідно зі статтею 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» виконавець послуги з постачання теплової енергії повинен забезпечити постачання теплоносія безперервно, з гарантованим рівнем безпеки, обсягу, температури та величини тиску. Постачання теплової енергії для потреб опалення здійснюється в опалювальний період. Порядок визначення дати початку і закінчення опалювального періоду визначається законодавством.
Судом встановлено за матеріалами справи, що позивачем як енергопостачальною організацією здійснено поставку відповідачу теплової енергії, зокрема, в опалювальні періоди 2019-2020 та 2020-2021 позивач надавав відповідачу послуги з централізованого опалення площ нежитлового приміщення, позначеного літерою А-5 (69,8 кв. метрів) у місті Мелітополь, просп. 50-річчя Перемоги, будинок №26.
Наразі, будинок №26 по проспекту 50-річчя Перемоги в місті Мелітополі приєднано до системи централізованого теплопостачання.
Підключення будинку за №26 по проспекту 50-річчя Перемоги в місті Мелітополі до централізованого опалення в опалювальні періоди 2019-2020 та 2020-2021 роки підтверджуються актами обстеження житлового будинку від 04.11.2019 та 05.11.2020, копії яких наявні в матеріалах справи.
Отже, фактичне отримання відповідачем послуг з опалення, що надавалися позивачем безперервно, в межах відповідних опалювальних періодів в будинку за адресою: місто Мелітополь, просп. 50-річчя Перемоги, 26, підтверджується актами підключення будинку до централізованого опалення, а також рішеннями Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради Запорізької області щодо початку та закінчення опалювального сезону.
Відтак, судом встановлено за матеріалами справи та відповідачем не заперечувалось, що відповідно до рішень Виконавчого комітету Мелітопольської міської ради та Закону України «Про теплопостачання» позивачем як енергопостачальною організацією було здійснено поставку теплової енергії до об'єкту споживача ТОВ» ДАКОРДД» у період вересень 2019 року - квітня 2021 року на загальну суму 22 922,52 грн.
Водночас, як вбачається із матеріалів справи, заперечень щодо факту отримання та обсягів поставленої енергопостачальною організацією теплової енергії за опалювальний період 2019-2020 року та 2020-2021 року з боку відповідача до суду не надходило.
Також суд зазначає, що відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (далі - Правила №630) споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22 листопада 2005.
Поряд із цим судом встановлено, що відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні статей 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження відключення від теплопостачання житлового будинку за адресою: м. Мелітополь, просп. 50-річчя Перемоги, 26.
За таких обставин судом встановлено, що ТОВ «Тепло-Мелітополь» виконано зобов'язання з постачання теплової енергії, а відповідачем, у свою чергу, прийнято та спожито теплову енергію без будь - яких зауважень.
Статтею 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
За умовами частини 1 статті 10 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги встановлюються за домовленістю сторін, крім випадків, коли відповідно до закону ціни (тарифи) є регульованими. У такому разі ціни (тарифи) встановлюються уповноваженими законом державними органами або органами місцевого самоврядування відповідно до закону.
За приписами ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових, що визначаються згідно із методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про теплопостачання» тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до пункту 12 Правил №630 у разі встановлення будинкових засобів обліку теплової енергії у багатоквартирному будинку, де окремі або всі квартири обладнані квартирними засобами обліку теплової енергії, споживачі, які не мають таких засобів обліку та які не передали виконавцю показання квартирних засобів обліку теплової енергії, оплачують таку послугу за показаннями будинкового засобу обліку теплової енергії пропорційно опалюваній площі (об'єму) квартири, не враховуючи витрати теплової енергії виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат тепла за показаннями усіх квартирних засобів обліку.
Позивачем до матеріалів справи надано акти-рахунки за період вересень 2019 - травень 2021, а саме: акт №6693 від 30.09.2019 на суму 253,00 грн., акт №7476 від 31.10.2019 на суму 261,21 грн., акт №8251 від 30ю11.2019 на суму 1 228,93 грн., акт №9122 від 31.12.2019 на суму 1 447,67 грн., акт №438 від 31.01.2020 на суму 1 912,67 грн., акт №1388 від 29.02.2020 на суму 1 472,12 грн., акт №2443 від 31.03.2020 на суму 1 029,78 грн., акт №3490 від 30.04.2020 на суму 492,70 грн., акт №4395 від 31.05.2020 на суму 287,33 грн., акт №5310 від 30.06.2020 на суму 287,33 грн., акт №6293 від 31.07.2020 на суму 287,33 грн., акт №7257 від 31.08.2020 на суму 287,33 грн., акт №8246 від 30.09.2020 на суму 287,33 грн., акт №9208 від 31.10.2020, акт №10212 від 30.11.2020 на суму 1 604,19 грн., акт №11199 від 31.12.2020 на суму 2 633,97 грн., акт №591 від 31.01.2021 на суму 2 341,26 грн., акт №1561 від 28.02.2021 на суму 3 043,31 грн., акт №2553 від 31.03.2021 на суму 2 246,56 грн., акт №3552 від 30.04.2021 на суму 943,62 грн., акт №4516 від 31.05.2021 на суму 287,33 грн., відповідно до яких вартість спожитих відповідачем послуг з постачання теплової енергії за спірні опалювальні періоди становить загальну суму 22 922,52 грн.
Направлення позивачем зазначених вище актів-рахунків листом з повідомленням про вручення на адресу відповідача - 04112, м. Київ, вул. Парково-Сирецька, 15-а підтверджується наявними в матеріалах справи копіями згрупованих поштових відправлень від 09.10.2020, від 13.04.2021, від 29.04.2021, від 15.05.2021 та від 07.07.2021.
Окрім цього частина наданих рахунків - актів містить відмітку замовника про отримання.
Судом враховано, що нарахування позивачем наведеної суми боргу здійснювалось, виходячи з обсягів спожитої теплової енергії за умовно-постійною частиною двоставкового тарифу на теплову енергію, установлених постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, у відповідні періоди.
Пунктом 1 частини 1 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено право споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг, при цьому такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини 3 статті 20 цього Закону обов'язок оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до пункту 40 Правил користування тепловою енергією споживач теплової енергії зобов'язаний вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих правил.
Відповідно до статті 530 Цивильного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.
Крім того, згідно з частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Згідно з пунктом 18 Правил №630 розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк.
Таким чином, з урахуванням приписів чинного законодавства відповідач мав оплачувати надані позивачем послуги постачання теплової енергії щомісяця не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунком.
Натомість, незважаючи на відсутність з боку відповідача претензій щодо якості отриманих послуг, а також за відсутності підтвердженого факту відключення нежитлового приміщення відповідача від мережі централізованого теплопостачання у передбачений законодавством порядок та спосіб, вартість наданих позивачем Товариству з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД» послуг з централізованого опалення протягом спірного періоду сплачена не була.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати спожитої теплової енергії та з метою досудового врегулювання спору позивач звернувся до відповідача з претензією №226 від 26.01.2021 щодо сплати суми заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з вересня 2019 року по 19.01.2021 в сумі 14 060,42 грн., яку відповідач відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0411202528929 ТОВ «ДАКОРДД» отримано 09.02.2021.
Проте, зазначена вимога була залишена відповідачем без задоволення, заборгованість з оплати послуг теплової енергії, відпущеної за адресою: м. Мелітополь, вул. 50 річчя Перемоги, буд. 26, нежитлове приміщення А-5, у добровільному порядку відповідачем не сплачена.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві та встановлено судом, свої зобов'язання щодо сплати Товариству з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» грошових коштів за спожиту теплову енергію у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства відповідач не виконав, в результаті чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 22 922,52 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином, обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за фактично спожиту теплову енергію на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Як зазначалось судом вище, відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається (частина 2 статті 275 Господарського кодексу України).
Відповідно до п. п. 4, 14 Правил користування тепловою енергією споживач зобов'язаний укласти з теплопостачальною організацією договір до початку подачі теплоносія до системи теплоспоживання.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу, своєчасне укладення якого з теплопостачальною організацією є основним обов'язком споживача теплової енергії (частина 4 статті 19 та стаття 24 Закону України «Про теплопостачання»).
Отже, наведеними нормами закону передбачено, що надання послуг з теплопостачання здійснюється виключно на договірних засадах, при цьому на споживача теплової енергії покладено обов'язок своєчасного укладання такого договору купівлі-продажу з теплопостачальною організацією.
За матеріалами справи судом встановлено, що позивач звертався до відповідача з листом (офертою) №750 від 15.05.2020 про укладення договору на постачання теплової енергії, однак відповідач вказаний договір не підписав.
Проте, суд відзначає, що факт відсутності письмового договору про надання послуг з теплопостачання сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати фактично спожитих послуг у повному обсязі.
Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).
За частиною 5 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Приписами частини 4 статті 236 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином суд відзначає, що оскільки законодавством передбачений двосторонній обов'язок щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, та праву споживача одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, відповідає обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом, у разі відмови від оплати таких послуг споживачем з посиланням на відсутність договору такі заперечення не повинні братися до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 у справі № 6-2951цс15, постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 751/3840/15-ц, постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 21.04.2020 у справі № 910/7968/19, від 11.04.2018 у справі № 904/2238/17 та від 16.10.2018 у справі № 904/7377/17.
Відповідно до висновку, викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов'язку оплати за фактично спожиту теплову енергію.
Отже підставою для виникнення у відповідача зобов'язань з оплати послуг з постачання теплової енергії без укладеного договору є, насамперед, факт надання відповідних послуг, а також доведення обсягу та вартості таких послуг належними та допустимими доказами, адже споживання теплової енергії не може бути безоплатним.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується як факт бездоговірного споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення не, так і факт невиконання відповідачем зобов'язань з оплати фактично спожитої теплової енергії у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати спожитої теплової енергії відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, за висновками суду вимоги позивача про стягнення з відповідача 22 922,52 грн. боргу підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
За таких обставин, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Тепло-Мелітополь» (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Покровська, 61, код ЄДРПОУ 42461094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ДАКОРДД» (04112, м. Київ, вул. Паркова-Сирецька, 15-А, код ЄДРПОУ 42763481) 22 922 (двадцять дві тисячі дев'ятсот двадцять дві) грн. 52 коп. основного боргу та 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп. судового збору.
3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно частини 2 статті 256 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено та підписано 12 грудня 2022.
Суддя А.М. Селівон