вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"05" грудня 2022 р. Cправа № 902/756/22
Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича, розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 23, м. Вінниця, 21036)
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський Маслосирзавод" (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)
про стягнення 1 716 395,04 грн.
за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,
представників сторін:
позивача Мосьондз С.А. за довіреністю;
відповідача Мартинюк Н.Р. згідно ордеру.
На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява № 217007-2-СК1830-0822 від 18.08.2022 Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський Маслосирзавод" про стягнення 1 716 395,04 грн., з яких: 1 432 607,19 грн - заборгованість за спожиті послуги з постачання природного газу; 256 677,90 грн - інфляційне збільшення; 27 109,95 грн - 3% річних.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що в жовтні 2021 року до Товариства звернувся відповідач з метою укладення договору на постачання природного газу, у зв'язку з чим ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» наручно надало підписаний з боку Товариства проект договору від 20.10.2021 №41СР217-10538-21 ТОВ "Калинівський Маслосирзавод", який останній зобов'язувався підписати та повернути один підписаний примірник.
ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» забронювало за собою ТОВ "Калинівський Маслосирзавод" (ЕІС код 56X00001102(36003) на інформаційній платформі Оператора ГТС з періодами постачання природного газу з жовтень - грудень 2021 року, не маючи при цьому належним чином оформлених договірних відносин.
Протягом жовтня-грудня 2021 року ТОВ "Калинівський Маслосирзавод" було спожито 54 982,53 куб.м. природного газу з ресурсу ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» на суму 2 071 405,86 грн.
З метою підтвердження спожитого відповідачем обсягу природного газу між ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» та ТОВ "Калинівський Маслосирзавод" підписано відповідні акти приймання - передачі природного газу.
Таким чином, виникла ситуація, за якої ТОВ "Калинівський Маслосирзавод" отримав з ресурсу ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» 54 982,53 куб.м. природного газу без укладення договору постачання природного газу, який, в силу положець 1212 Цивільного кодексу України, відповідач має повернути позивачу.
Водночас, з огляду на те, що відповідач не є добувачем чи оптовим покупцем природного газу, він є лише його споживачем, тому не може повернути позивачу 54 982,53 куб.м. спожитого природного газу в натурі, а відтак повинен відшкодувати його вартість.
Позивач вказує, що обов'язок з оплати за отриманий відповідачем природний газ в жовтні - грудні 2021 року та послуги відключення газових приладів, виник з моменту останнього відбору природного газу, а розрахунок, як і облік та оформлення товаророзпорядчих документів відібраного природного газу, проводиться станом на кінець місяця поставки.
За доводами позивача, відповідачем проведено часткову оплату актів приймання передачі природного газу в сумі 640 662,28 грн.
За наведеного, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача вартості безпідставно набутого майна та послуги з відключення газових приладів в загальному розмірі 1 432 607,19 грн. Поряд з цим позивачем нараховано 256 677,90 грн суми інфляційного збільшення боргу та 27 109,95 грн три проценти річних.
Ухвалою суду від 23.08.2022 за вказаним позовом відкрито провадження у справі № 902/756/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання на 20.09.2022.
Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 01.11.2022, про що 20.09.2022 постановлено відповідну ухвалу.
У визначену судом дату (01.11.2022) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у Вінницькій області.
Ухвалою суду від 01.11.2022 судове засідання з розгляду справи по суті призначено на 29.11.2022.
При розгляді справи 29.11.2022 судом оголошено перерву в судовому засіданні до 05.11.2022.
05.12.2022 до суду надійшла заява позивача № 217007-2-СК-3557-1122 від 02.12.2022 про відмову від частини позовних вимог, в якій позивач, посилаючись на сплату 21.09.2022 відповідачем заборгованість за спожиті послуги з постачання природного газу в сумі 1 432 607,19 грн, просить закрити провадження у справі в цій частині. При цьому, витрати зі сплати судового збору за вказаною вимогою позивач просить віднести на відповідача в силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України.
05.12.2022 на електронну адресу суду надійшли письмові пояснення №б/н від 01.12.2022 (вх. №01-34/10388/22) скріплені електронним цифровим підписом представника відповідача - адвоката Мартинюк Н.Р., де відповідач, посилаючись на введення на території України воєнного стану, специфіку діяльності Підприємства відповідача, задля дотримання балансу інтересів обох сторін, вказує на наявність підстав для зменшення заявлених позивачем до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат .
У судовому засіданні 05.12.2022 прийняли участь представники позивача та відповідача, які підтримали раніше висловлені позиції у процесуальних заявах по суті спору.
В судовому засіданні 05.12.2022 судом оголошено в межах дня, по закінченню якої представники сторін не з'явились.
За наслідками судового засідання 05.12.2022 прийнято судове рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» (далі за текстом Товариство, Позивач) як газопостачальне підприємство, надає споживачам послуги з постачання природного газу та здійснює свою господарську діяльність відповідно до ліцензії на право провадження господарської діяльності з постачання природного газу на території України, яка видана постановою Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 11.05.2017 № 633 (зі змінами).
Правові засади функціонування ринку природного газу визначені положеннями Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 N 329-VІІІ (з наступними змінами і доповненнями).
Згідно з п. п. 27,28,33,37 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про ринок природного газу" (надалі-Закон) постачальник природного газу (далі - постачальник) - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із постачання природного газу; споживач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини; ринок природного газу - сукупність правовідносин, що виникають у процесі купівлі-продажу, постачання природного газу, а також надання послуг з його транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), послуг установки LNG; постачання природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і полягає в реалізації природного газу безпосередньо споживачам на підставі укладених з ними договорів.
Статтею 12 Глави 2 Закону, передбачено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним і Господарським кодексами України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.
Правила постачання природного газу затверджуються Регулятором після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства і є обов'язковими для виконання всіма постачальниками та споживачами.
Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Згідно з п. 1 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496 , підставою для постачання природного газу споживачу є: наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газорозподільної системи, договору розподілу природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГРМ, та присвоєння споживачу Оператором ГРМ персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача, об'єкт якого підключений до газотранспортної системи, договору транспортування природного газу, укладеного в установленому порядку між споживачем та Оператором ГТС, та присвоєння споживачу Оператором ГТС персонального ЕІС-коду як суб'єкту ринку природного газу; наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов; наявність підтвердженого обсягу природного газу на відповідний розрахунковий період для потреб споживача; відсутність простроченої заборгованості споживача за поставлений природний газ перед діючим постачальником (за його наявності), що має підтверджуватися письмовою довідкою діючого постачальника або складеним з ним актом звірки взаєморозрахунків.
Відповідно до п.4 Розділу І Правил, постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених законодавством України.
Крім того, положеннями п.3 Розділу І Правил передбачено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до вимог цих Правил, та після включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі Оператора ГТС у відповідному розрахунковому періоді в порядку, визначеному Кодексом газотранспортної системи.
Відповідно до абз.1 п.2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником «останньої надії» та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідним за обсяги споживання природного газу цим споживачем.
Як зазначає позивач, в жовтні 2021 року до Товариства звернувся представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Калинівський Маслосирзавод» (надалі по тексту - відповідач) з метою укладення договору на постачання природного газу, у зв'язку з чим ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» наручно надало підписаний з боку Товариства проект договору від 20.10.2021 року №41СР217-10538-2І відповідачу, який останній зобов'язувався підписати та повернути один підписаний примірник.
При цьому суд зважає, що в матеріалах справи наявний примірник договору від 20.10.2021 року №41СР217-10538-21 з підписом та відтиском печатки позивача. Обопільно підписаного примірника договору від 20.10.2021 року №41СР217-10538-21 суду не надано.
Відповідно до абз.18 п.2 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, у разі якщо за п'ять днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в Реєстрі іншого постачальника, у тому числі в Реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника «останньої надії», інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з Регулятором. Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом двох робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання па об'єкти такого споживача.
З огляду на отримання відповідачем договору на постачання природного газу, ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» забронювало за собою ТОВ «Калинівський Маслосирзавод» (ЕІС код 56X00001102(36003) на інформаційній платформі Оператора ГТС з періодами постачання природного газу з жовтень - грудень 2021 року.
Протягом жовтня-грудня 2021 року відповідачем було спожито 54 982,53 куб.м. природного газу з ресурсу ТОВ «ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ» на суму 2 071 405,86 грн., в розрізі по місяцях:
жовтень 2021 року - 7582,5 куб.м. вартістю 285 662,28 грн;
листопад 2021 року - 22107,5 куб.м. вартістю 832 875,55 грн;
грудень 2021 року - 25 292,53 куб.м. вартістю 952 868,03 грн.
З метою підтвердження спожитого відповідачем обсягу природного газу між сторонами підписано наступні Акти приймання - передачі природного газу:
Акт №ЗВІ81022277 від 31.10.2021 на суму 285 662,28 грн.,
Акт №ЗВІ 81022756 від 30.11.2021 на суму 832 875,55 грн.,
Акт №ЗВІ81025138 від 31.12.2021 на суму 852 868,03 грн.
Також, в лютому 2022 року позивачем надавалася відповідачу послуга відключення газових приладів, про що складено Акт №ЗВІ82003785 від 17.02.2022 на суму 1 863,61 грн.
Тобто, як зазначає позивач, здійснений відповідачем відбір природного газу в загальному обсязі 54 982,53 куб.м. з ресурсу позивача, за відсутності будь-яких договірних відносин з позивачем, вказує на наявність умов, що є правовою підставою для застосування ст. 1212 Цивільного кодексу України.
Главою 83 ЦК України визначено загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Згідно зч. 1,2 ст. 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 Цивільного кодексу України, зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави належить до позадоговірних (кондикційних) зобов'язань та виникає за таких умов:
по-перше, є факт набуття або збереження майна;
по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи;
по-третє, обов'язково має бути наявною відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами, правочином.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18, від 06.02.2020 у справі № 910/13271/18.
Таким чином, встановлені судом обставини свідчать про відсутність між сторонами у справі договірних правовідносин у спірний період, а тому спожитий відповідачем за період жовтень-грудень 2021 в позадоговірному порядку природний газ в загальному обсязі 54 982,53 куб.м. у розумінні статті 1212 Цивільного кодексу України слід вважати майном, яке набуте безпідставно.
Згідно з ч.1 ст. 1213 ЦК України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.
Як зазначає позивач в позовній заяві, оскільки станом на дату звернення з позовними вимогами природний газ спожитий відповідачем та фактично не може бути повернутий позивачеві, на підставі ч. 2 ст. 1213 ЦК України відшкодуванню підлягає вартість такого майна.
У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна. (ч.2 ст. 1213 ЦК України)
Як свідчать матеріали справи, зокрема виписки банку по рахунку позивача, відповідачем проведено часткову оплату вартості спожитого природного газу в сумі 640 662,28 грн, а саме:
21.12.2021 сплачено 200 000,00 грн;
29.12.2021 сплачено 85 662,28 грн;
30.12.2021 сплачено 285 000,00 грн;
23.02.2022 сплачено 70 000,00 грн.
Решта вартості спожитого природного газу в сумі 1 432 607,19 грн відповідачем залишена без оплати, що слугувало підставою звернення позивача з позовом до суду.
Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Загальні підстави для виникнення зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України, які застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Виходячи зі змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широкий спектр: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення чи вибуло майно з володіння власника за його волею чи всупереч його волі, чи є набувач добросовісним чи недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України).
Виходячи з вищенаведеного, суд доходить висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача, в порядку ст. 1213 ЦК України, 1 432 607,19 грн. вартості безпідставно набутого майна є обгрунтованою.
Поряд з цим, після відкриття провадження у даній справі, а саме 21.09.2022, відповідачем сплачено заборгованість за спожиті послуги з постачання природного газу в розмірі 1 432 607,19 грн, що підтверджується випискою банку по рахунку позивача.
Посилаючись на сплату відповідачем суми основного боргу позивач подав до суду заяву №217007-2-СК-3557-1122 від 02.12.2022 про відмову від частини позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.46 ГПК України позивач вправі відмовитись від позову (всіх або частини позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.
Згідно із ч. 1, 2, 3 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв'язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз'яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Судом встановлено, що заява про відмову від частини позовних вимог підписана директором Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" - Сопільником В.О., право якого на відмову від позову не обмежено згідно виписки з ЄДРЮОФОП та ГФ.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.
Таким чином, оскільки позивач відмовився від частини позовних вимог і таку відмову прийнято судом, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі № 902/756/22 в частині стягнення 1 432 607,19 грн заборгованості за спожиті послуги з постачання природного газу.
Поряд з цим, за порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань, позивачем заявлено до стягнення 256 677,90 грн - інфляційних втрат та 27 109,95 грн - 3% річних. Період нарахування визначений позивачем з 03.01.2022 по 18.08.2022.
Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом..
За змістом цієї норми Закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Виходячи із положень ст. 625 ЦК України наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні наведених приписів, позивач, як кредитор, вправі вимагати стягнення в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, заявлені позивачем вимоги щодо стягнення інфляційного збільшення, трьох процентів річних відповідають умовам укладеного Договору та чинного законодавства України, відтак є правомірними та обґрунтованим.
При перевірці розрахунку інфляційного збільшення та 3% річних судом встановлено, що зазначені нарахування обраховано арифметично вірно, у відповідності до норм чинного законодавства України.
Поряд з цим, суд зважає на клопотання відповідача про зменшення заявлених до стягнення сум трьох процентів річних та інфляційних втрат, викладене в письмових поясненнях № б/н від 01.12.2022.
Як зазначено вище, частиною другою статті 625 ЦК України передбачено обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього в силу закону (частини другої статті 625 ЦК України) виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та 3 % річних від простроченої суми.
У кредитора при цьому згідно із частиною другою статті 625 ЦК України виникає кореспондуюче право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат та 3 % річних за період прострочення сплати основного боргу.
При цьому, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, від 09 лютого 2021 року у справі № 520/17342/18.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 квітня 2020 року у справі №910/4590/19, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України дійшла до висновку про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та 3 % річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відповідно й вимога про їх сплату є додатковою до основної вимоги (пункт 43 постанови), а поєднання цих вимог у одній справі не є обов'язковим.
В пункті 8.38. постанови від 18 березня 2020 року по справі № 902/417/18 Великою палатою Верховного Суду викладено правову позицію, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання.
Водночас, норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено відсотки річні, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності та з дотриманням принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також ч. 3 ст. 551 ЦК України.
Так, згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
За змістом зазначених норм, які суд вважає за можливе застосувати за аналогією під час розгляду питання щодо можливості зменшення нарахованих відповідачу відповідно до ст. 625 ЦК України відсотків річних та інфляційних втрат, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної суми таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми відсотків річних та інфляційних втрат пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення відсотків річних та інфляційних втрат, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми 3% річних та інфляційних втрат, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Обґрунтовуючи клопотання про зменшення сум відсотків річних та інфляційних втрат відповідач наголошує на тому, що з 24 лютого 2022 року на всій території України було введено воєнний стан. З цього періоду здійснення відповідачем господарської діяльності у значній мірі є ускладненим, а відтак і обмеженим. Систематичні масовані ракетні обстріли російською федерацією території України, пов'язана з цим відсутність електроенергії, порушення логістичних маршрутів призвело до зменшення обсягів виробництва товарів, у зв'язку з чим зменшився обсяг прибутку, який отримує відповідач від власної господарської діяльності.
Відповідач зауважує на тому, що незважаючи на вказані обставини та труднощі, ТОВ «Калинівський Маслосирзавод» продовжує виплачувати заробітну плату своїм працівникам, сплачувати податки до бюджету, а отже підтримує економіку України в цей непростий час.
При цьому відповідач наголошує, що підприємство здійснює виробництво продуктів харчування, які є базовими для більшості населення України та входять в споживчий кошик громадян - це молоко, масло, сир, сметана та ін.. Підприємство, фактично є ланкою в ланцюгу продовольчої безпеки держави в цей критичний період та Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.05.2022р. №293 було включено до переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.
Зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, та з дотриманням правил статті 86 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.
Отже, питання щодо зменшення розміру відсотків річних та інфляційних втрат судом вирішується відповідно до статті 86 ГПК України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з'ясованих судом обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.
Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення штрафних санкцій суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних.
Господарський суд об'єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання).
Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
Господарський суд об'єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання) тощо.
Слід зауважити, що реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Вирішуючи питання щодо можливості зменшення сум процентів річних та інфляційних втрат, суд, виходячи із загальних засад, встановлених у статті 3 Цивільного кодексу України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, зазначає таке:
на день ухвалення рішення відповідачем повністю сплачено заборгованість за спожиті послуги з постачання природного газу в розмірі 1 432 607,19 грн;
період прострочення сплати не є значним;
згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України № 293 від 16.05.2022 ТОВ «Калинівський Маслосирзавод» було включено до переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану.
Беручи до уваги те, що зобов'язання виконано в повному обсязі, зважаючи, що позивачем не надано будь-яких доказів завдання йому збитків внаслідок порушення строків виконання зобов'язань, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, вважає справедливою, доцільною, обґрунтованою та такою, що цілком відповідає принципу верховенства права, необхідність зменшення розміру нарахованих у даній справі процентів річних та інфляційних втрат на 70 % .
На думку суду, стягнення з відповідача 30% сум процентів річних та інфляційних втрат певною мірою компенсує негативні наслідки, викликані простроченням сплати відповідачем суми заборгованості.
Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
В силу частини першої статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до положень частин 1 та 3 ст. 74, 76 - 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є доказово обґрунтованими та нормативно безпідставними, а тому підлягають частковому задоволенню, з наведених вище мотивів.
Вирішуючи питання судових витрат суд виходить з наступного.
Згідно з п.2 ч. 1ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з ціни позову в сумі 1 716 395,04 грн розмір судового збору становить 25 745,93 грн.
Звертаючись з позовом до суду позивачем за платіжним дорученням № 2094 від 17.08.2022 сплачено 25 717,19 грн. судового збору, що на 28,74 грн. більше встановленого Законом України «Про судовий збір» розміру, які в силу п.1 ч. 1 ст. 7 цього Закону, за відповідним клопотанням, підлягають поверненню.
В частині зменшення сум процентів річних та інфляційних втрат витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України. При цьому суд враховує викладене в пункті 4.3. постанови Пленуму ВГСУ "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013 (яка хоча і стосується попередньої редакції ГПК України та наразі є чинною), у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
В силу положень ч. 9 ст. 129 ГПК України, підлягають віднесенню на відповідача витрати позивача по сплаті судового збору за позовними вимогами провадження за якими закрито по п. 4 ч. 1 ст. 231 ГПК України, позаяк спір виник внаслідок неправильних дій відповідача.
Відтак, витрати на судовий збір підлягають віднесенню на відповідача в повному обсязі в сумі 25 745,93 грн.
Окрім того, з урахуванням заявлення позивачем в позовній заяві витрати на професійну правничу допомогу, докази на понесення яких останній зобов'язався подати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, суд дійшов висновку про встановлення 5-ти денного строку для подання відповідних доказів з дня проголошення вступної та резолютивної частин рішення, з призначенням судового засідання відповідно до ч. 2 ст. 221 ГПК України.
Враховуючи вищенаведене та керуючись пунктом 4 частини 1 статті 231, статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 221, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,
Позов задоволити частково.
Провадження у справі в частині стягнення 1 432 607 грн. 19 коп. заборгованості за спожиті послуги з постачання природного газу закрити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Калинівський Маслосирзавод" (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Вінницька область, 22400; код ЄДРПОУ 37503582) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯГАЗ ЗБУТ" (вул. Хмельницьке шосе, буд. 23, м. Вінниця, 21036; код ЄДРПОУ 39593306) 77 033 грн. 37 коп. - інфляційних втрат; 8 132 грн. 99 коп. - 3% річних та 25 745 грн. 93 коп. - судового збору.
В решті позову відмовити.
Відповідно до ст. 221 ГПК України для вирішення питань про судові витрати на професійну правничу допомогу призначити судове засідання на 22.12.2022 о 12:30 год.
Примірник рішення направити учасникам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - gaszbut@vngas.com.ua, представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1.
Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.
Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне рішення складено 13 грудня 2022 р.
Суддя Василь МАТВІЙЧУК
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - позивачу (вул. Хмельницьке шосе, буд. 23, м. Вінниця, 21036)
3 - відповідачу (вул. Островського, 68, м. Калинівка, Вінницька область, 22400)