вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"23" листопада 2022 р. Справа№ 910/17629/18 (910/12093/20)
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Отрюха Б.В.
суддів: Грека Б.М.
Полякова Б.М.
Секретар судового засідання: Гудько А.В.
За участю представників учасників справи:
від позивача: Демчан О.І. - за свідоцтвом про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого № 1732 від 11.11.2015.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) (суддя Мандичев Д.В., повний текст рішення складено та підписано 30.08.2022)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестом» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича
до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі»
про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2 750 000,00 грн
в межах справи № 910/17629/18
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестом»
про порушення справи про банкрутство
Короткий зміст позовних вимог
14.08.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю «Бестом» в особі ліквідатора банкрута арбітражного керуючого Демчана Олександра Івановича (надалі також ТОВ «Бестом»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт» (надалі також ТОВ «Укройлпродукт»/відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» (надалі - ТОВ «ТД «Житомирські ласощі»/відповідач-2/скаржник) про визнання недійсним договору переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 (надалі - Договір переведення боргу) та стягнення коштів у розмірі 2 750 000,00 грн на підставі договору поставки № 27/12/16БТД від 27.12.2016 (надалі - Договір поставки) в межах справи №910/17629/18 про банкрутство ТОВ «Бестом».
На обгрунтування позовних вимог позивач вказує про те, що спірним Договором переведення боргу фактично замінено сторону у зобов'язанні перед кредитором з діючого на неплатоспроможне підприємство, що призвело до неможливості стягнення боргу у розмірі 2 750 000,00 грн за Договором поставки. Ліквідатор зазначив, що станом на дату укладання Договору переведення боргу ТОВ «Укройлпродукт» вже знаходилось у скрутному майновому стані, позаяк ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ «Укройлпродукт» та визнано грошові вимоги ТОВ «Фактор Нафтогаз» до вказаного товариства в розмірі 17 532 204,85 грн.
У якості нормативного обґрунтування позову ліквідатор ТОВ «Бестом» посилався на підстави недійсності Договору переведення боргу, визначені спеціальними нормами статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства, так і загальними нормами Цивільного кодексу України.
Історія справи
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) (суддя Івченко А.М.) у задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Північного апеляційного господарський суду від 12.10.2021 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) апеляційну скаргу ТОВ «Бестом» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. залишено без задоволення, ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 у справі №910/17629/18 (910/12093/20) залишено без змін.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 12.01.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) касаційну скаргу ліквідатора ТОВ «Бестом» арбітражного керуючого Демчана О.І. задоволено частково; ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №910/17629/18 (910/12093/20) скасовано; справу № 910/17629/18 (910/12093/20) передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
За результатами нового розгляду, рішенням Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18(910/12093/20) (суддя Мандичев Д.В., повний текст рішення складено та підписано 30.08.2022) позов задоволено повністю; визнано недійсним договір переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі», Товариством з обмеженою відповідальністю «Укройлпродукт» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Бестом»; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бестом» 2 750 000,00 грн попередньої оплати за договором поставки № 27/12/16БТД від 27.12.2016.
Судове рішення прийнято із посиланням на приписи ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства (надалі - КУзПБ), ст.ст. 3, 11, 13, 16, 202, 203, 215, 216, 520, 530, 601, 655, 663, 693, 712 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України), 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та мотивоване тим, що зміст оспорюваного договору про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, що укладений на шкоду кредиторам, а отже, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України.
Також, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Бестом» 2 750 000,00 грн суми попередньої оплати, оскільки покупець - ТОВ «Бестом» належним чином виконало умови договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 перерахувавши ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» суму передоплати за товар, у той час як останнє в порушення взятих на себе зобов'язань після отримання суми попередньої оплати, не поставило ТОВ «Бестом» товар на вказану суму, внаслідок чого ТОВ «Бестом» вправі вимагати повернення вартості недопоставленого товару на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення її доводів
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
У апеляційній скарзі скаржник зазначає, що договір про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 укладено у зв'язку із наявністю взаємних боргових зобов'язань між сторонами договору, відтак, у всіх учасників угоди були об'єктивні правові підстави для його укладання.
Також, ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» вказує на те, що місцевим господарським судом не встановлено, між укладанням оспорюваної угоди та неплатоспроможністю ТОВ «Укройлпродукт» прямого причинно-наслідкового зв'язку. У матеріалах даної справи відсутні докази того, що на момент укладання договору про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 ТОВ «Укройлпродукт» знаходилось у скрутному майновому стані.
Крім того, на переконання скаржника, висновок суду першої інстанції про те, що укладений договір про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 не направлений на створення будь-яких правових наслідків для сторін, а тому має бути визнаний недійсним, безпідставний.
Узагальнені доводи та заперечення учасників справи
24.10.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Адвокатського об'єднання «Агентство банкрутства та реструктуризації» надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно з яким останнє просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення,а оскаржуване судове рішення - без змін.
Інші учасники справи відзиву на апеляційну скаргу не надали, що у відповідності до ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду судового рішення першої інстанції в апеляційному порядку.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.09.2022 апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Копитова О.С., Сотніков С.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 19.09.2022 у справі № 910/17629/18(910/12093/20) витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/17629/18(910/12093/20) за позовом ТОВ «Бестом» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Демчана О.І. до 1) ТОВ «Укройлпродукт»; 2) ТОВ «ТД «Житомирські ласощі»; про визнання недійсним правочину та стягнення коштів у розмірі 2 750000,00 грн; відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18(910/12093/20) до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/17629/18(910/12093/20).
28.09.2022 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/17629/18(910/12093/20).
Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/3035/22 від 03.10.2022 у зв'язку з перебуванням суддів Копитової О.С. та Сотнікова С.В. у відпустці, призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/17629/18(910/12093/20).
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.10.2022 апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» передано для розгляду колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді: Грек Б.М., Поляков Б.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 910/17629/18(910/12093/20), зокрема, відкрито апеляційне провадження у даній справі; розгляд апеляційної скарги ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі №910/17629/18(910/12093/20) призначено на 23.11.2022.
Клопотання заявлені учасниками справи
23.11.2022 через управління автоматизованого документообігу та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» надійшло клопотання, у відповідності до якого останнє просить суд, відкласти засідання призначене на 23.11.2022 о 14 год. 00 хв. на іншу дату. Дану вимогу суд апеляційної інстанції приймає за клопотання про відкладення розгляду справи.
Вищевказане клопотання обґрунтоване тим, що представник скаржника - адвокат Піщанський О.В. знаходиться у відрядженні в місті Мостиська Львівської області, відтак, через значну віддаленість та довгий час на дорогу, представник скаржника не має можливості захищати права та законні інтереси скаржника у засіданні, яке призначене на 23.11.2022 о 14 год. 00 хв.
Розглянувши зазначене вище клопотання ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» про відкладення розгляду справи, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про його відхилення, з огляду на наступне.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 216 ГПК України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених ч. 2 ст. 202 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 202 ГПК України передбачено, що суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав:
1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання;
2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними;
3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи;
4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Разом з тим, всупереч ст.ст. 76, 77 ГПК України, скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження викладених у клопотанні обставин, а також щодо неможливості направити іншого представника ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» в судове засідання, яке призначене на 23.11.2022, оскільки останнього про час, місце та дату судового засідання було попереджено заздалегідь, а отже, було достатньо часу для того, щоб забезпечити явку уповноважених представників у судове засідання саме 23.11.2022.
Судом також врахований висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 915/593/17, згідно з яким, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, а неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи у судовому засіданні.
Явка представників сторін
У судове засідання 23.11.2022 з'явився арбітражний керуючий Демчан О.І.
23.11.2022 у судове засідання не з'явилися представники скаржника та відповідача-1, які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином; про причини нез'явлення суд не повідомив відповідач-1.
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Нормами ст. 120 ГПК України передбачено можливість повідомлення сторін про призначення справи до розгляду та про дату, час і місце проведення судового засідання чи проведення відповідної процесуальної дії шляхом направлення повідомлень на адресу електронної пошти та з використанням засобів мобільного зв'язку.
Слід зазначити, що копія ухвали Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2022 у справі № 910/17629/18(910/12093/20) була надіслана судом апеляційної інстанції на електрону адресу учасників справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування.
При цьому колегія суддів робить акцент на тому, що відповідно до приписів частин 6 та 7 статті 6 ГПК України: «Адвокати, реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі в обов'язковому порядку».
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків, має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).
Розумність строків розгляду справи повинна визначатися з огляду на конкретні обставини справи з урахуванням критеріїв, сформованих у практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки сторін та відповідних державних органів (рішення Європейського суду з прав людини від 29.05.2008 «Якименко проти України»; рішення Європейського суду з прав людини від 21.12.2006 «Мороз та інші проти України» та інші).
Таким чином, враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про час, місце та дату судового засідання, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги по суті за участю арбітражного керуючого.
Позиції учасників справи
23.11.2022 у судовому засіданні арбітражний керуючий Демчан О.І. заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) - без змін.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
В ході виконання повноважень ліквідатора ТОВ «Бестом», арбітражним керуючим Демчаном О.І. отримано від попереднього керівника товариства - Сахно С.А. за актом приймання-передачі від 28.07.2020 установчих документів та бухгалтерської документації, крім іншого: оригінал договору поставки №191216БТД від 19.12.2016 (договір поставки), укладений між ТОВ «Бестом» та ТОВ «ТД «Житомирські ласощі», оригінал видаткової накладної № РН-0000002 від 20.12.2016, оригінал договору переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 (договір переведення боргу), укладений між ТОВ «ТД «Житомирські ласощі», ТОВ «Укройлпродукт» та ТОВ «Бестом».
У відповідності до п. 1.1 договору поставки, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець - прийняти й оплатити товар (а саме кондитерські вироби) у повному розмірі на умовах та в порядку, визначених цим договором.
За змістом п. 5.2. договору поставки, поставка товару здійснюється протягом 30 календарних днів з моменту попередньої оплати.
В силу п. 5.3. та п. 5.4 договору поставки, розрахунок здійснюється в безготівковій формі в національній грошовій одиниці України. Днем здійснення платежу вважаться день, в який сума, що підлягає сплаті, поступає на розрахунковий рахунок постачальника.
Згідно з п. 6.4. договору поставки, покупець має право вимагати від постачальника поставки якісного і конкурентоздатного товару в кількості і строк передбаченого замовленням покупця і даним договором; вимагати від постачальника належного виконання його обов'язків.
Як вбачається з отриманої банківської виписки по особовому рахунку ТОВ «Бестом» № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Фортуна-Банк» (код МФО банку 300904), 30.12.2016 ТОВ «Бестом» перераховано ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» грошові кошти у розмірі 2 750 000,00 грн у якості передплати за кондитерські вироби згідно Договору поставки. Вказаний факт також підтверджується поданою до органів ДПС податковою накладною від 30.12.2016 № 541.
Проте, постачальник не виконав умови договору поставки та не поставив покупцеві товар (кондитерські вироби), за який останнім 30.12.2016 було сплачено грошові кошти у розмірі 2 750 000,00 грн.
В подальшому, 01.10.2018 між ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (первісний боржник), ТОВ «Укройлпродукт» (новий боржник) та ТОВ «Бестом» (кредитор) укладено Договір переведення боргу.
Відповідно до умов Договору переведення боргу останнім регулюються відносини, пов'язані з заміною сторони (первісного боржника) у зобов'язанні, що виникає з договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016, укладеного між первісним боржником та кредитором (надалі - основний договір) (пункт 1.1.).
Пунктом 2.1 договору переведення боргу передбачено, що первісний боржник переводить на нового боржника основний борг (грошове зобов'язання), який виник на підставі основного договору, та, станом на 1 жовтня 2018 року, складає 2 750 000,00 грн.
У пункті 2.2. договору переведення боргу визначено, що новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 2.1. цього договору, протягом 10 (десяти) робочих днів після його підписання.
Однак, визнаний первісним боржником та новим боржником борг перед кредитором у загальному розмірі 2 750 000,00 грн, станом на дату подання заяви про визнання недійсним договору не був сплачений.
При цьому, слід зазначити, що станом на дату укладання договору переведення боргу, у ТОВ «Бестом» вже була наявна заборгованість перед ТОВ «Укройлпродукт» на суму 1 136 800,00 грн, яка підтверджена наступними рішеннями:
- рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі № 910/9844/17, яким стягнуто з ТОВ «Бестом» на користь ТОВ «Укройлпродукт» суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору;
- рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі №910/20948/17, яким стягнуто з ТОВ «Бестом» на користь ТОВ «Укройлпродукт» 120 000,00 грн та 1 800,00 грн судового збору.
В подальшому, ліквідатором банкрута установлено, що станом на дату укладання Договору переведення боргу - кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Укройлпродукт» (код 37036907) значився ОСОБА_1 (код НОМЕР_2 ).
У позовній заяві позивач зазначає, що ініціюючий кредитор у справі про банкрутство ТОВ «Бестом» є пов'язаною особою із ОСОБА_1 та станом на дату укладання договору переведення боргу ТОВ «Укройлпродукт» вже знаходилось у скрутному майновому стані, а ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 відкрито провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ «Укройлпродукт» та визнано грошові вимоги ТОВ «Фактор Нафтогаз» до ТОВ «Укройлпродукт» в розмірі 17 532 204,85 грн.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів Північного апеляційного господарського суду розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення арбітражного керуючого, обговоривши доводи апеляційної скарги, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини даної господарської справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
В силу ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, який введено в дію з 21.10.2019, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У контексті зазначеного можна зробити висновок, що застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам спеціального закону про банкрутство.
21.10.2019 введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
У відповідності до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
За змістом ч. 1 ст. 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Частиною 2 статті 42 КУзПБ визначено, що правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування.
Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 42 КУзПБ передбачено, що у разі визнання недійсними правочинів боржника з підстав, передбачених частиною першою або другою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути до складу ліквідаційної маси майно, яке він отримав від боржника, а в разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або кредитора про визнання недійсним правочину боржника господарський суд постановляє ухвалу.
Згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону про банкрутство. Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення п. 4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ свідчить, що законодавцем за темпоральним принципом (принцип дії закону в часі) визначено пряму дію норм КУзПБ та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, за винятком справ, які на день введення в дію цього Кодексу (21.10.2019) перебувають на стадії санації.
Аналогічний висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.10.2020 у справі №913/849/14.
Також, у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 викладено висновок щодо застосування статті 42 КУзПБ, за яким норми цієї статті з урахуванням приписів пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, який стосується процесуальних норм КУзПБ, застосовується до усіх заяв арбітражних керуючих та кредиторів, поданих після вступу в дію КУзПБ, а темпоральним критерієм її застосування є дата відкриття провадження у справі про банкрутство. Передбачений статтею 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство. Такий строк з огляду на вступ в дію КУзПБ 21.10.2019 може повноцінно діяти лише у разі відкриття відповідного провадження після 21.10.2022.
Водночас, з метою формування єдиної правозастосовчої практики, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 дійшла висновку про уточнення правової позиції судової палати щодо застосування ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Так, Верховний Суд у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 про те, що темпоральним критерієм застосування норми ст. 42 КУзПБ є дата відкриття провадження у справі про банкрутство, що повністю узгоджується з наведеним вище правовим висновком, що критерієм для застосування норм ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства та ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», у тому числі і до заяв, поданих після набрання чинності Кодексу України з процедур банкрутства, є дата відкриття провадження у справі про банкрутство.
Разом з тим, палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 уточнила викладений у постанові палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16 правовий висновок про те, що при застосуванні ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Дійсно, за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, згідно з якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце (рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1- рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів).
Однак, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), як зазначено вище, застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Також, уточнено і висновок Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, стосовно того, що передбачений ст. 42 КУзПБ трирічний строк у будь-якому разі відраховується від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
Аналіз норм ст. 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що ст. 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма ст. 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваний договір переведення боргу №01-10/18 укладено сторонами 01.10.2018, а заяву ліквідатора боржника про визнання недійсним зазначеного договору подано до суду згідно поштового штемпелю 14.08.2020.
Таким чином, застосування до відповідного правочину положень статті 42 КУзПБ не є можливим, оскільки останній вчинено 01.10.2018, а провадження у даній справі про банкрутство ТОВ «Бестом» відкрито ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 на підставі Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».
Так, скасовуючи ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.10.2021 у справі №910/17629/18 (910/12093/20), Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 12.01.2022 зауважив, що ураховуючи укладення спірного правочину 01.10.2018 та відкриття провадження у цій справі про банкрутство 20.02.2019, тобто до введення в дію КУзПБ, судам належало самостійно надати правову кваліфікацію спірним правовідносинам, врахувати необхідність застосування положень статті 20 Закону про банкрутство, зокрема й з огляду на встановлений законодавцем річний строк для звернення із заявою про визнання правочину недійсним на підставі спеціальних норм вказаного Закону.
В силу ч. 1 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до порушення справи про банкрутство взяв на себе зобов'язання, в результаті чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови, що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів боржнику перевищувала вартість майна; боржник прийняв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
За змістом ч.ч. 2-4 ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у разі визнання недійсними правочинів (договорів) або спростування майнових дій боржника на підставах, передбачених частиною першою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути в ліквідаційну масу майно, яке він отримав від боржника, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент здійснення правочину або вчинення майнової дії. Кредитор за недійсним правочином (договором) або спростованою майновою дією має право вибору: погашення свого боргу в першу чергу в процедурі банкрутства або виконання зобов'язання боржником у натурі після закриття провадження у справі про банкрутство. За результатами розгляду заяви арбітражного керуючого або конкурсного кредитора про визнання недійсним правочину (договору) або спростування майнових дій боржника господарський суд виносить ухвалу.
Разом з тим, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 911/1012/13 зазначив, що укладення боржником договору поза межами «підозрілого періоду» (у цьому випадку - одного року, що передував відкриттю справи про банкрутство), визначеного ст. 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів.
У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсним правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Близький за змістом правовий висновок викладено Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16.
Так, у позовній заяві ліквідатор ТОВ «Бестом» посилався, зокрема, на порушення при укладенні оспорюваного договору переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 загальних засад законодавства щодо необхідності дотримання добросовісності при вчиненні дій учасниками цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України), а також щодо недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
В силу статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Згідно з ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
За змістом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Приписами ч. 3 ст. 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 215 ЦК України передбачено, що вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Положеннями ст.ст. 16, 203, 215 ЦК України визначено, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
Близький за змістом правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.
Аналогічний висновок викладено об'єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17.
Інститут визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство є універсальним засобом захисту у відносинах неплатоспроможності та частиною єдиного механізму правового регулювання відносин неплатоспроможності, що спрямована на дотримання балансу інтересів не лише осіб, які беруть участь у справі про банкрутство, а й осіб, залучених у справу про банкрутство, наприклад, контрагентів боржника. Визнання недійсними правочинів боржника у межах справи про банкрутство спрямоване на досягнення однієї з основних цілей процедури неплатоспроможності - максимально можливе справедливе задоволення вимог кредиторів.
Вказана правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду в постанові від 20.02.2020 у справі № 922/719/16.
Зі змісту договору про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018 вбачається, що ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (первісний боржник) переводить на нового боржника (ТОВ «Укройлпродукт») основний борг (грошове зобов'язання), що виник перед ТОВ «Бестом» (кредитор) на підставі договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 та станом на 1 жовтня 2018 року складає 2 750 000,00 грн.
В силу ст. 520 ЦК України боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 522 ЦК України передбачено, що новий боржник у зобов'язанні має право висунути проти вимоги кредитора всі заперечення, що ґрунтуються на відносинах між кредитором і первісним боржником.
Отже, наслідками переведення боргу - делегації, є: вибуття первинного боржника із зобов'язання, вступ у зобов'язання нового боржника, зміна суб'єктного складу зобов'язання при збереженні змісту останнього.
Із наведеного слідує, що укладання договору про переведення боргу призводить до автоматичного збільшення розміру зобов'язань нового боржника, який приймає на себе зобов'язання, якщо договором не погоджено умов щодо відплатності переведення боргу.
Натомість, умовами спірного договору лише погоджено, що новий боржник повинен оплатити кредитору загальну суму заборгованості, зазначену в п. 2.1. цього договору, протягом 10 (десяти) робочих днів після його підписання (пункт 2.2.).
Жодних умов щодо здійснення будь-якої форми оплати, майнових дій зі сторони первісного боржника на користь нового боржника внаслідок переведення на нього боргу положення оспорюваного договору не передбачають.
Відтак, внаслідок укладення ТОВ «Укройлпродукт» договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 останнє стало зобов'язаною стороною та безоплатно прийняло на себе зобов'язання з виплати боргу в розмірі 2 750 000,00 грн, однак усупереч вимогам п. 2.2 договору про переведення боргу № 01-10/18 від 01.10.2018, новий боржник не сплатив кредитору ТОВ «Бестом» суму заборгованості в розмірі 2 750 000,00 грн.
При цьому, слід зазначити, що чинним законодавством не встановлено заборон на укладення договору про переведення боргу в залежності від фінансового стану сторони договору, однак платоспроможність боржника та наявність у нього майна, на яке може бути звернене стягнення, відіграють істотну роль при укладенні такого виду договору, як договір про переведення боргу.
Так, з ухвали Господарського суду міста Києва від 05.02.2020 про відкриття провадження у справі № 910/18966/19 про банкрутство ТОВ «Укройлпродукт» вбачається, що рішенням Господарського суду міста Києва від 14.05.2019 у справі № 910/2471/19 стягнуто з ТОВ «Укройлпродукт» на користь ТОВ «Фактор Нафтогаз» заборгованість в сумі 1 500 000,00 грн та 22 500,00 грн судового збору.
У вищевказаному рішенні судом встановлено, що банківськими виписками по рахунку позивача за період з 21.07.2015 по 20.10.2016, підтверджується здійснення ТОВ «Фактор Нафтогаз» передоплати за товар на загальну суму 17 506 704,85 грн, при цьому матеріали справи містять акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.07.2015 по 12.02.2019, підписаний уповноваженими представниками ТОВ «Фактор Нафтогаз» і ТОВ «Укройлпродукт» та скріплений печатками. Вказаним актом звірки взаєморозрахунків підтверджено, що станом на 12.02.2019 заборгованість ТОВ «Укройлпродукт» перед ТОВ «Фактор Нафтогаз» становить 17 506 704,85 грн.
Таким чином, зазначеними вище обставинами справи підтверджується невиконання ТОВ «Укройлпродукт» грошових зобов'язань у сумі 17 532 204,85 грн.
Отже, маючи значні фінансові зобов'язання, що слугували підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство, ТОВ «Укройлпродукт» додатково прийняло на себе зобов'язання зі сплати 2 750 000,00 грн за договором про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018.
Водночас необхідно зазначити, що у відповідності до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на дату укладання договору переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 кінцевим бенефіціарним власником (контролером) ТОВ «Укройлпродукт» значився ОСОБА_1 , який є пов'язаною особою з ініціюючим кредитором ТОВ «Укройлпродукт» у справі про банкрутство ТОВ «Бестом».
Так, у межах справи про банкрутство ТОВ «Бестом» до Господарського суду міста Києва ліквідатором ТОВ «Бестом» подано заяву про визнання недійсним договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №11-10/П від 11.10.2017 та застосування реституції шляхом повернення перерахованих на користь ОСОБА_1 з рахунку ТОВ «Бестом» на підставі договору про надання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги №11-10/П від 11.10.2017 коштів у загальному розмірі 4 800 465,00 грн.
Разом з тим, станом на дату укладання договору переведення боргу№01-10/18 від 01.10.2018, у ТОВ «Бестом» вже була наявна заборгованість перед ТОВ «Укройлпродукт» на суму 1 136 800,00 грн, що підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/9844/17, яким стягнуто з ТОВ «Бестом» на користь ТОВ «Укройлпродукт» суму боргу в розмірі 1 000 000,00 грн та 15 000,00 грн судового збору та рішенням Господарського суду міста Києва від 13.12.2017 у справі № 910/20948/17, яким стягнуто з ТОВ «Бестом» на користь ТОВ «Укройлпродукт» 120 000,00 грн та 1 800,00 грн судового збору.
При цьому, звертаючись до суду про ініціювання процедури банкрутства ТОВ «Бестом», на підтвердження своїх посилань щодо наявності непогашеної заборгованості в розмірі 1 136 800,00 грн ТОВ «Укройлпродукт» надало до матеріалів заяви рішення Господарського суду міста Києва від 02.08.2017 у справі №910/9844/17, від 13.12.2017 у справі №910/20948/17.
У відповідності до ухвали Господарського суду міста Києва від 20.02.2019 на підставі встановленої заборгованості за даними судовими рішеннями у справах №910/9844/17, №910/20948/17 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ «Бестом» та визнано грошові вимоги ТОВ «Укройлпродукт» до ТОВ «Бестом» у розмірі 1 136 800,00 грн.
Вищевказаними обставинами спростовуються доводи ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» щодо часткового погашення ТОВ «Бестом» наявної заборгованості перед ТОВ «Укройлпродукт» шляхом укладення спірного договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018.
Водночас, жодних умов у договорі про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 щодо погашення в такий спосіб заборгованості ТОВ «Бестом» перед ТОВ «Укройлпродукт» сторонами не погоджено.
Поміж іншого, в силу ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.
Однак, відповідних заяв про зарахуванням зустрічних однорідних вимог сторонами не укладалося.
З огляду на зазначене, слід вказати, що відповідний борг ТОВ «Бестом» перед ТОВ «Укройлпродукт» у розмірі 1 136 800,00 грн слугував підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ «Бестом» за заявою ТОВ «Укройлпродукт», тобто не був погашений за оспорюваним договором про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018.
Також судом враховані посилання ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на те, що відповідно до акту приймання-передачі до договору купівлі - продажу цінних паперів № ЦБ-160117 від 16.01.2017 ТОВ «Укройлпродукт» прийняло цінні папери (вексель) номінальною вартістю 7 298 650,00 грн від ТОВ «ТД «Житомирські ласощі», заборгувавши останньому станом на 30.09.2018 суму коштів у розмірі 6 252 434,11 грн.
Проте, наявність відповідного договору купівлі - продажу цінних паперів № ЦБ-160117 від 16.01.2017 та заборгованості за ним жодним чином не має правового відношення до укладення договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018.
На підтвердження відповідних обставин щодо укладення договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 саме у зв'язку з наявністю боргу за ТОВ «Укройлпродукт» перед ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» за договором купівлі - продажу цінних паперів № ЦБ-160117 від 16.01.2017 відповідачами не надано жодних належних та допустимих доказів.
Відтак, вказані твердження ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» не знайшли свого підтвердження та не підтверджені жодними доказами, у зв'язку з чим не можуть бути прийняті судом в якості обґрунтованих доводів.
Необхідно зазначити, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Згідно з ч. 3 ст. 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб'єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину (правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам).
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, що передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Аналогічні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18.
Також слід звернути увагу на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (п. 6 ст. 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (ч. 3 ст. 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Як зазначено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та ч.ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Враховуючи вищевикладене, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про те, що зміст договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018 не відповідає критеріям розумності та добросовісності, є фраудаторним, що укладений на шкоду кредиторам, а отже, такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до ст. 7 КУзПБ на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України, як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності та ч.ч. 3, 6 ст.13 ЦК України.
Стосовно вимоги про стягнення з ТОВ «Торговий дім «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Бестом» коштів у розмірі 2 750 000,00 грн на підставі договору поставки 27/12/16БТД від 27.12.2016, слід зазначити таке.
В силу ч.ч. 1, 2 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, унаслідок визнання недійсним договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018, на підставі якого ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» (первісний боржник) перевело на нового боржника (ТОВ «Укройлпродукт») основний борг (грошове зобов'язання), що виник перед ТОВ «Бестом» (кредитор) на підставі договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 та станом на 01.10.2018 складає 2 750 000,00 грн, зобов'язання первісного боржника ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» перед ТОВ «Бестом» (кредитор) на підставі договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 в сумі 2 750 000,00 грн залишаються дійсними.
Як вбачається з банківської виписки по особовому рахунку ТОВ «Бестом» № НОМЕР_1 , який відкритий в АТ «Фортуна-Банк» (код МФО банку 300904), 30.12.2016 ТОВ «Бестом» перераховано ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» грошові кошти у розмірі 2 750 000,00 грн у якості передплати за кондитерські вироби згідно договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016. Даний факт також підтверджується поданою до органів ДПС податковою накладною від 30.12.2016 № 541.
Проте, ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» не виконало умови договору поставки та не поставило ТОВ «Бестом» товар (кондитерські вироби), за який останнім 30.12.2016 сплачено грошові кошти у розмірі 2 750 000,00 грн.
За змістом ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Приписами ст. 712 ЦК України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положення ст. 663 ЦК України передбачають, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
У відповідності до ч. 2 ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
В силу ч. 2 ст. 693 ЦК України право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред'явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю, а у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.02.2019 у справі №912/2275/17, від 30.07.2018 у справі №904/4899/18.
Отже, враховуючи вищевикладені обставини, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо наявності правових підстав для стягнення з ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» на користь ТОВ «Бестом» 2 750 000,00 грн суми попередньої оплати, оскільки покупець, належним чином виконав умови договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016, перерахувавши ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» суму передоплати за товар, у той час як останнє в порушення взятих на себе зобов'язань після отримання суми попередньої оплати, не поставило ТОВ «Бестом» товар на вказану суму, внаслідок чого ТОВ «Бестом» вправі вимагати повернення вартості недопоставленого товару на підставі ч. 2 ст. 693 ЦК України.
Крім того, при розгляді даної позовної вимоги враховано, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звертала увагу на важливість дотримання принципу процесуальної економії (п. 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.01.2020 у справі №50/311-б, провадження № 12-143гс19), відповідно до якого штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим.
Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.
Вказані висновки викладені у п. 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19).
Також, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (п. 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (п. 71, п. 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (п. 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (п. 94) викладено правовий висновок про те, що удовий захист має бути таким, щоби в одному процесі вирішити спір і не залишати потреби у вжитті додаткових засобів захисту.
Таким чином, ураховуючи, що для відновлення порушених прав ТОВ «Бестом» у межах одного судового провадження окрім пред'явлення вимоги про визнання недійсним договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018, заявлено також вимогу про стягнення передплати за товар у відповідності до договору поставки №27/12/16БТД від 27.12.2016 у розмірі 2 750 000,00 грн, переведення якої на іншого боржника було предметом визнаного недійсним договору про переведення боргу №01-10/18 від 01.10.2018, суд дійшов висновку про доцільність та спрямованість на дотримання принципу процесуальної економії сумісний розгляд таких позовних вимог.
Аксіома цивільного судочинства «Placuit in omnibus rebus praecipuum esse iustitiae aequitatisque quam stricti iuris rationem» означає: «У всіх юридичних справах правосуддя й справедливість мають перевагу перед строгим розумінням права».
У рішенні Конституційного Суду України від 02.11.2004 у справі № 15-рп/2004 суд зазначив: «Відповідно до частини 1 статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України. Таке розуміння права не дає підстав для його ототожнення із законом, який іноді може бути й несправедливим, у тому числі обмежувати свободу та рівність особи. Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.»
З урахуванням вищенаведеного, місцевий господарський суд належним чином оцінивши матеріали справи дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог.
При цьому, твердження апеляційної скарги не спростовують висновків, викладених у рішенні Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20), а відтак у даному випадку скаржником не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.
Колегія суддів зазначає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 №3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
З приводу висвітлення всіх доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини, який у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У рішенні Суду у справі «Трофимчук проти України» №4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод сторін.
За таких обставин решту аргументів скаржника, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно з ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В силу ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
За змістом п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду, вважає апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) підлягає залишенню без змін.
Розподіл судових витрат
Стосовно заяви скаржника про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити таке.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Враховуючи приписи ст. 129 ГПК України, а також те, що апеляційну скаргу ТОВ «ТД «Житомирські ласощі» залишено без задоволення, колегія суддів дійшла висновку про відмову в покладенні на позивача судових витрат відповідача-2 на професійну правничу допомогу адвоката.
Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги у відповідності до статті 129 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 240, 267-270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Кодексом України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Житомирські ласощі» залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.08.2022 у справі № 910/17629/18 (910/12093/20) залишити без змін.
3. Справу № 910/17629/18 (910/12093/20) повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений статтями 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено та підписано - 12.12.2022.
Головуючий суддя Б.В. Отрюх
Судді Б.М. Грек
Б.М. Поляков