Номер провадження: 22-ц/813/3613/22
Справа № 521/15127/19
Головуючий у першій інстанції Маркарова С. В.
Доповідач Громік Р. Д.
28.11.2022 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Драгомерецького М.М., Дришлюка А.І.,
за участю секретаря - Сидоренко А.О.,
розглянувши у спрощеному порядку за відсутністю учасників справи апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Державна установа «Одеська виправна колонія №14», Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви.
12 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України станом на 24.08.1991 рік.
В обгрунтування заяви він послався на те, що є уродженцем села Тригради Красноокнянського району Одеської області, однак, ніколи не був документований паспортним документом України.
Проживання на території України підтверджується наступними доказами: копією свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 ; копією листа Окнянської районної ради № 02-22/119 від 07.08.2018 року; копією архівної довідки N 04.01-24/50 від 07.08.2018 року; копією архівного витягу N 04.01 -24/51 від 07.08.2018 року.
ОСОБА_1 стверджував, що вказаний факт є юридичним, тягне набуття ним прав громадянина України, іншого способу захисту порушеного права немає, оскільки документи для вирішення питання в досудовому порядку у заявника відсутні.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ГУ ДМС України в Одеській області просить скасувати оскаржуване рішення суду та постановити нове, яким відмовити у задоволенні заяви, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що заявник ОСОБА_1 не звертався до територіальних підрозділів ГУ ДМС України в Одеській області із заявою встановленого зразка про набуття, прийняття чи встановлення належності до громадянства України, не надав до ГУ ДМС України в Одеській області жодних документів, зазначених у Порядку №215, отже заявник не використав всі передбачені законодавством можливості для отримання статусу громадянина України та звернення до суду із заявою про встановлення факту є передчасним.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 16 листопада 2022 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи.
15 листопада 2022 року Державної установи «Одеська виправна колонія №14»№ до суду заяву про розгляд справи за їх відсутності.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Повне судове рішення виготовлено 28 листопада 2022 року, про що зазначено у вступній частині постанови Одеського апеляційного суду.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно із ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Пунктом Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» від 31.03.1995р. встановлено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо:
- згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
- чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
- заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
- встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Судом першої інстанції правильно встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народився на території Україні в Одеській області Захарівському районі в селі Гедеримове Перше.
Вказане підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Київським районим у місті Одесі ВДРАЦС ГТУЮ в Одеській області.
Згідно листа Окнянської районної ради № 02-22/119 від 07.08.2018 року за документами фонду з особового складу колгоспу КСП «Перемога» села Тригради (в минулому колгосп «Іскра'села Гулянка) Красоокнянського району Одеської області за період з 01.07.1989 рік по 31.12.1995 рік є відомості про трудовий стаж заявника.
За вироком Малиновського районного суду м. Одеси № 521/1774/17 від 24.02.2017 року ОСОБА_1 засуджений як громадянин України.
Згідно з п. 1 і п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001 року громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав.
Згідно з п.8 розділу ІІ Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006), для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального органу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
У пункті 44 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого акт № 215/2001 від 27.03.2001"Указом Президента України від 27 березня 2001 року №215, встановлено, що у разі відсутності документів, що підтверджують факт постійного проживання особи до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України для оформлення набуття громадянства України подається відповідне рішення суду.
Постійне місце проживання - це місце проживання на території будь-якої держави не менше одного року громадянина, який не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом будь-якого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом) (ст. 1 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»).
Встановлення факту постійного проживання на території України необхідно для набуття громадянства України особами, які постійно проживали на території України, однак з тих, чи інших причин не отримали паспорт громадянина України у встановлений законом строк.
Зазначене узгоджується із Листом Верховного суду України від 01.01.2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення», за яким суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» та Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України" заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження заявника на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції вмотивовано вважав, що факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року є юридичним, за відсутності у заявника документів, які вимагаються законом не може бути встановлений в досудовому порядку, є встановленим судом в процесі розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги, жодного належного та допустимого доказу на спростування висновків суду першої інстанції не надав.
Щодо доводів апеляційної скарги про те, що пунктом 3 Рішення Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/20002 встановлено, що обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист.
Право на судовий захист не позбавляє суб'єктів правовідносин можливості досудового врегулювання спорів. Це може бути передбачено цивільно-правовим договором, коли суб'єкти правовідносин добровільно обирають засіб захисту їхніх прав. Досудове врегулювання спору може мати місце також за волевиявленням кожного з учасників правовідносин і за відсутності у договорі застереження щодо такого врегулювання спору.
Таким чином, обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов'язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
З урахуванням викладеного, положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.
Подібний висновок висловлений у постановах Верховного Суду: від 06 травня 2020 року у справі № 365/762/17 (провадження № 61-38367св18), від 02 травня 2022 року у справі № 505/1871/20 (провадження № 61-12106св21).
Наведені в апеляційній скарзі інші доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що судом першої інстанції порушено норми процесуального закону, не є такими, що порушують розгляд справи по суті.
Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 31 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 28 листопада 2022 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: М.М. Драгомерецький
А.І. Дришлюк