Номер провадження: 22-ц/813/1391/22
Справа № 520/19149/19
Головуючий у першій інстанції Салтан Л.В.
Доповідач Гірняк Л. А.
01.12.2022 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Одеського апеляційного суду в складі:
Головуючого- Гірняк Л.А.
Суддів - Сегеди С.М., Цюри Т.В.
За участю секретаря - Дерезюк В. В.
розглянула у судовому засідання м. Одеса апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року у цивільній справі за позовом АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1
- про зняття з реєстрації, виселення, звільнення від особистий речей,-
Короткий зміст позовних вимог та відзиву на неї
12 серпня 2019 року позивач АТ «Альфа-Банк» звернувся до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до ОСОБА_1 про її зняття з реєстрації , а саме з квартири, загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; виселити з зазначеної квартири та зобов'язати ОСОБА_1 звільнити квартиру від особистих речей.
Вимоги обґрунтовує тим, що у зв'язку із невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, банк, на підставі умов договору іпотеки звернув стягнення
на предмет іпотеки в порядку, передбаченому статтею 37 Закону України «Про іпотеку», і зареєстрував своє право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, про що 23.07.2019 року відповідним листом повідомив позичальника та запропонував їй звільнити житло добровільно.
Позивач указував, що проживання та реєстрація у квартирі відповідачів перешкоджає йому здійснювати своє право власника. Посилаючись на статті 317, 321, 391 ЦК України, позивач просив виселити відповідачку з квартири без надання іншого житлового приміщення, зі зняттям з реєстраційного обліку.
У відзиві ОСОБА_1 просила позовну заяву залишити без задоволення.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року позовну заяву АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про зняття з реєстрації, виселення, звільнення від особистий речей - задоволено.
Знято з реєстрації ОСОБА_1 з квартири, загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд виселив в примусовому порядку ОСОБА_2 з квартири, загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Зобов'язав ОСОБА_1 звільнити квартиру, загальною площею 43,6 кв. м, житловою площею 30,1 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , від особистих речей.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь АТ «Альфа-Банк» судовий збір у розмірі 5763 (п'ять тисяч сімсот шістдесят три) грн. 00 коп.
Задовольняючи позовні вимоги районний суд виходив з того, що виходячи з положень ст. ст. 15,16, 386, 391 Цивільного кодексу України гарантовано власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому. Посилаючись на положення норм статей 16, 386 ЦК України суд першої інстанції зазначив, що власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право. Згідно зі ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Короткий зміст апеляційної скарги
В апеляційній скарзі ставиться питання про скасування рішення Київського районного суду м. Одеси від 23 грудня 2019 року, з ухваленням нового рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведабанк» і вона уклали кредитний договір 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1501/0408/71-058, за умовами якого ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 67 590 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 зобов'язалась повернути всю суму кредиту до 24 квітня 2023 року шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому договором - в сумі 807 доларів США.
У якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 24 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1501\0408\71-058-2-1, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., належну відповідачці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року вартістю 75101 долар США по курсу НБУ 379260 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа банк» у зверненні стягнення на предмет іпотеки- відмовлено.
17 листопада 2015 року Апеляційний суд Одеської області рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року - скасував та позовні вимоги ПАТ «Альфа банк» - задовольнив. Звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на користь ПАТ «Альфа банк», в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
Заявник зазначає, що звернення стягнення на майно не підлягає виконанню протягом дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України , наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» .
При цьому посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18а.
На підставі ст. 29 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», у виконання рішень зборів суддів Одеського апеляційного суду від' 02.03.2022р. та 16.03.2022р., у зв'язку із введенням на території України воєнного стану відповідно до Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р.,керуючисьстаттею 26 ЗУ «Про правовий режим воєнного стану», враховуючи рішення Ради суддів України №9від24.02.2022р. та рекомендації Ради суддів України від 02.03.2022р. щодо роботи судів в умовах воєнного стану, з метою вжиття невідкладних заходів для забезпечення безперебійного функціонування Одеського апеляційного суду, головою суду видано Розпорядження №1 від 02 березня 2022 року, до якого внесені зміни розпорядженням №2 від 16 березня 2022 року, відповідно до п.п. 3-4 якого:
Зважаючи на те, що велика кількість учасників судових процесів не завжди мають змогу подати заяву про відкладення розгляду справи через задіяння до функціонування критичної інфраструктури, вступ до лав Збройних сил України, підрозділів територіальної оборони, добровольчих воєнних формувань та інших форм протидії збройної агресії проти України, або не можуть прибути в суд у зв'язку з небезпекою для життя, розгляд цивільних справ продовжити без участі учасників провадження в приміщенні Одеського апеляційного суду.
Справи розглядаються без участі учасників провадження за наявності повідомлення про дату, час та місце розгляду справи та з відсутності заяви (заяв) про відкладення розгляду справи.
Згідно із ч. 2 ст.372ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Сторони сповіщені належним чином, при цьому, явка сторін не визнавалась апеляційним судом обов'язковою.
Відповідно до ч. 5 ст.268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Фактичні обставини та оцінка апеляційного суду
Судова колегія заслухавши доповідь судді доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги приходить до наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
24 квітня 2008 року ВАТ «Сведабанк» та позивачка уклали кредитний договір 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1501/0408/71-058, за умовами якого ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 67 590 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 зобов'язалась повернути всю суму кредиту до 24 квітня 2023 року шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому договором - в сумі 807 доларів США.
У якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 24 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1501\0408\71-058-2-1, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., належну відповідачці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року вартістю 75101 долар США по курсу НБУ 379260 грн.
Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року у задоволенні позовних вимог ПАТ «Альфа банк» у зверненні стягнення на предмет іпотеки- відмовлено.
17 листопада 2015 року Апеляційний суд Одеської області рішення Київського районного суду м. Одеси від 24 лютого 2015 року - скасував та позовні вимоги ПАТ «Альфа банк» - задовольнив. Звернув стягнення на предмет іпотеки, а саме квартири АДРЕСА_2 , що належить іпотекодавцю на праві приватної власності на користь ПАТ «Альфа банк», в рахунок погашення заборгованості за вищезазначеним кредитним договором.
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна від 20.05.2019 року № 167135121 було зареєстровано право власності Акціонерне Товариство «Альфа Банк» на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м.
07 червня 2014 року набрав чинності Закон України № 1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», підпунктом 1 пункту 1 якого передбачено, що не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
- таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
- загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.
Згідно з пунктом 23 частини першої статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.
Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Відповідно до висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 27 травня 2015 року у справі № 6-57цс15, установлений Законом «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з пунктом 4 Закону № 1304-VII протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону № 1304-VII не підлягає виконанню.
Вказаний висновок підтриманий 21 квітня 2021 року Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 178/1056/15-ц, провадження № 61-678св21 (ЄДРСРУ № 96484124).
Відповідно до частини першої статті 40 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.
Матеріалами справи встановлено, що правовідносини, які склались між сторонами у справі, регулюються Законом України «Про іпотеку» та ЖК УРСР
За змістом частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку» та частини третьої статті 109 ЖК Української РСР (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Законом України від 22 вересня 2011року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесені зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Відповідно до частини другої статті 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Як встановлено судом 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1501/0408/71-058.
Відповідно до п.1.4 вказаного кредитного договору кредитні кошти в розмірі 67590 доларів США призначені для здійснення позичальником розрахунків по Договору купівлі-продажу з метою придбання квартири АДРЕСА_2
ОСОБА_1 зобов'язалась повернути всю суму кредиту до 24 квітня 2023 року шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому договором - в сумі 807 доларів США.
У якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 24 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1501\0408\71-058-2-1, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., належну відповідачці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року вартістю 75101 долар США по курсу НБУ 379260 грн.
В усталеній практиці Верховного Суду України при розгляді вказаної категорії справ, у тому числі й у постановах від 22 червня 2016 року у справі № 6-197цс16, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1731цс16, роз'яснено порядок застосування статті 40 Закону «Про іпотеку» та статті 109 ЖК Української РСР. Зазначено, що частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Зроблено висновок про те, що під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК УРСР.
Проте, позивачем не зазначено, а районний суд не з'ясував за чиї кошти була придбана квартири АДРЕСА_2
Відповідно до ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Випадки для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Відповідно ж до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
З огляду на наведене вбачається, що судом першої інстанції не дотримано вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України не дана належна оцінка доказам по справі, не вірно встановлений характер спірних правовідносин, що призвело до необґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Матеріалами справи встановлено, що 24 квітня 2008 року ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 уклали кредитний договір №1501/0408/71-058, за умовами якого ОСОБА_1 був наданий кредит у сумі 67 590 доларів США для придбання нерухомості - квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 зобов'язалась повернути всю суму кредиту до 24 квітня 2023 року шляхом сплати ануїтетних платежів у розмірі, встановленому договором - в сумі 807 доларів США.
У якості забезпечення належного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, між ВАТ «Сведбанк» і ОСОБА_1 24 квітня 2008 року було укладено іпотечний договір № 1501\0408\71-058-2-1, за умовами якого ОСОБА_1 передала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 43,6 кв.м., в тому числі житловою - 30,1 кв.м., належну відповідачці на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу від 24 квітня 2008 року вартістю 75101 долар США.
25 травня 2012 року ПАТ «Сведбанк» (правонаступник ВАТ «Сведбанк») уклав з ПАТ «Дельта Банк» договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, до якого було включена вимога за кредитним договором №1501/0408/71-058 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором № 1501/0408/71-058-Z-1 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1
15 червня 2012 року ПАТ «Дельта Банк» і ПАТ «Альфа Банк» уклали договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитними договорами, до якого була включена вимога за кредитним договором №1501/0408/71-058 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 та іпотечним договором № 1501/0408/71-058-Z-1 від 24.04.2008 року, укладеним між ВАТ «Сведбанк» та ОСОБА_1 .
Між тим, встановлено, що квартира придбана ОСОБА_1 становить 75101 доларів США, а кредитні кошти на неї надані в розмірі 67590.
Судова колегія приходить до висновку, що власних коштів на придбання спірної квартири ОСОБА_1 становлять 75101-67590=7511 доларів США.
Конституцією України передбачено як захист права власності, такі захист права на житло.
У статті 41 Конституції України зазначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.
Згідно з положеннями статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Правове регулювання звернення стягнення на іпотечне майно передбачено главою 49 «Забезпечення виконання зобов'язання» ЦК України та Законом України «Про іпотеку».
За змістом частини першої статті 575 ЦК України та статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека як різновид застави, предметом якого є нерухоме майно, - це вид забезпечення виконання зобов'язання, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, передбаченому цим Законом.
У разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону (частина перша статті 33 Закону України «Про іпотеку»).
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до статті 39 Закону України «Про іпотеку», частиною третьою якої, одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Виселення з іпотечного майна проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону України «Про іпотеку»).
При вирішенні питання щодо надання мешканцям житлового приміщення, з якого вони підлягають виселенню, важливо встановити факт придбання житла за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та є незалежним від формальної класифікації в національному законодавстві. Право на інтерес теж по суті захищається статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.
У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію «законів».
Таким законом є стаття 109 ЖК Української РСР, яка закріплює правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення.
У статті 6 Конвенції проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 10 ЦПК України.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
Законом України від 22 вересня 2011 року № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» внесені зміни до статті 109 ЖК Української РСР, згідно з якими виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
Громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.
Частина друга статті 109 ЖК Української РСР установлює загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого жилого приміщення. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на жиле приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення.
Під час ухвалення судового рішення про виселення мешканців при зверненні стягнення на жиле приміщення застосовуються як положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», так і норма статті 109 ЖК Української РСР.
Відповідно до частини першої статті 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Аналіз норм глави 26 ЦК України дає підстави для висновку, що частка в праві спільної часткової власності та жиле приміщення є окремим об'єктом цивільних прав, оскільки частка в праві спільної часткової власності, що належить кожному з співвласників, виступає не як частина речі й не як право на частину речі, а як частина права на всю річ як єдине ціле. Тобто право спільної часткової власності поширюється на все спільне майно, а частка в праві спільної часткової власності не є конкретною часткою майна.
Враховуючи норми статті 109 ЖК Української РСР та статті 379 ЦК України, у поєднанні із главою 26 ЦК України, виселення без надання іншого житлового приміщення відбувається у тому разі, якщо саме це житлове приміщення було придбане за кредитні кошти.
У разі, якщо за кредитні кошти було набуто інший об'єкт цивільних прав (частку в праві спільної часткової власності), а не житлове приміщення, що передано в іпотеку то виселення без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення не допускається.
У справі, яка переглядається, встановлено, що спірна квартира, була придбана частково за особисті кошти відповідачки 7511 доларів США і частково за кошти отриманого кредиту 67590 доларів США, що підтверджено кредитним договором та договором іпотеки.
За таких обставин вважати спірну квартиру придбаною за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, не можна, а відтак, і виселенню з такої квартири без надання іншого жилого приміщення, відповідач не підлягає.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 12 квітня 2021 року у справі № 310/2950/18 провадження № 61-16820сво19, погодився з висновком Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладеним у постанові від 30 жовтня 2019 року у справі № 640/14765/15-ц (провадження № 61-27871св18) про те, що походження різниці вартості майна не має значення для того, щоб встановити факт придбання спірної квартири не повністю за кредитні кошти.
Інші вимоги є похідними від основного позову, а тому і в цій частині вони не підлягають задоволенню.
Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Враховуючи, що ОСОБА_1 являється інвалідом 2-ї групи та при подачі апеляційної скарги була звільнена від сплати судового збору, судова колегія покладає судовий збір на позивача в силу ч. 1 та 6 ст.141 ЦПК України, що становить : 5763 + 2881,50=8644,50 грн.
Керуючись ст. 141, 367, 368, 374,376,381,382,384,389,390 ЦПК України, судова колегія,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Київського районного суду м. Одеси від 23.12.2019 року, скасувати та прийняти постанову.
Позовну заявку АТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про зняття з реєстрації, виселення, звільнення від особистий речей, залишити без задоволення.
Стягнути з АТ «Альфа-Банк» на користь держави судовий збір в розмірі 8644,50 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та підлягає оскарженню безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текс постанови складено 13.12.2022 року у зв'язку з повним знеструмленням будівлі суду з 05.12.2022 з 14:33 год. до 07.12.2022 року о 17:05 год.. 08.12.2022 р. о 13:33 год по 16:23 год часткове знеструмленн з подальшими перебоями та нестабільною роботою електормережі. Одеський апеляційний суд відновив свою роботу в штатному режимі 09.12.2022 року.
Головуючий суддя - Л.А. Гірняк
Судді- Т.В.Цюра
С.М.Сегеда