13 грудня 2022 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря судового засідання - ОСОБА_4
розглянув апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 на ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.12. 2022 року, якою
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Миколаєва, громадянину України, раніше неодноразово судимому, зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1
- обвинуваченому у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 309 КК України,
продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на 60 днів до 29.01.2023 року включно.
встановив:
Короткий зміст вимог апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить ухвалу суду скасувати. Постановити нову ухвалу, якою змінити запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід.
Короткий зміст ухвали.
Ухвалою суду задоволено клопотання прокурора, продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 29.01.2023 року включно, з правом внесення застави в розмірі 198480 (сто дев'яносто восьми тисяч чотириста восьмидесяти гривень) з покладанням обов'язків: не відлучатися із населеного пункту, в якому він проживає без дозволу суду; утримуватися від спілкування зі свідками та потерпілими.
Узагальнені доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі апелянт вважає, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою.
Вважає, що ризики вказані в клопотанні прокурора не були доведені, а тяжкість покарання не може бути єдиною підставою тримання під вартою.
На думку обвинуваченого, на даний час відпали ризики наявні при обранні йому запобіжного заходу і подальше його тримання під вартою є недоцільним.
Обставини встановлені судом першої інстанції.
В провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 309 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України.
Ухвалою суду клопотання прокурора задоволено. Продовжено обвинуваченому ОСОБА_5 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів.
Задовольняючи клопотання прокурора, суд дійшов висновку, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України, які послужили застосуванню до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
Обставини встановлені судом апеляційної інстанції.
Заслухавши доповідача, вивчивши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги в її межах, апеляційний суд дійшов наступного.
Згідно ч. 3 ст. 331 КПК України, незалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Відповідно до матеріалів судового провадження в провадженні Ленінського районного суду м. Миколаєва перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 309 КК України.
Прокурор звернувся до суду з клопотанням про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 . Обґрунтовуючи клопотання, прокурор посилається на існування ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченому запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд, пославшись на відомості, що характеризують його особу, обставини вчинення кримінального правопорушення та тяжкість покарання, яке йому загрожує у разі визнання його винним, прийшов до висновку, що заявлені ризики прокурором продовжують існувати, а тому запобігти вказаним ризикам інакше, ніж шляхом тримання обвинуваченого під вартою, наразі не видається за можливе.
З матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 185, ч.1 ст. 357, ч.1 ст. 309 КК України, одне із кримінальних правопорушень є тяжким, за яке законом передбачене покарання у виді позбавлення волі строком до 6 років, а отже обвинувачений, розуміючи тяжкість покарання, може ухилитися від суду та не виконувати його процесуальні рішення.
Також є необхідним зазначити, що у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість покарання не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 25.07.2001 Європейський суд з прав людини зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризику повторного вчинення злочинів».
Існування ризику переховування від суду також підтверджується поведінкою обвинуваченого на досудовому розслідуванні, оскільки після винесення ухвали Миколаївським апеляційним судом від 09.08.2021 року про обрання ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, він ухилявся від органів досудового розслідування, в зв'язку з чим 17.08.2021р. був оголошений в державний розшук.
Судом першої інстанції також було враховано, що ОСОБА_5 раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів і знову вчинив тяжкий корисливий злочин в період іспитового строку, злочин вчинив проти особи похилого віку, в стані алкогольного сп'яніння, викрадення майна пов'язане з проникненням в житло, що вказує на існування ризику вчинення ним інших злочинів.
Окрім того, судом було враховано, що ОСОБА_5 до затримання офіційно не працював, тобто не мав постійного та стабільного джерела прибутку, не має міцних соціальних зв'язків.
Вищенаведене вказує на існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, а саме наявність ризику переховування обвинуваченим від суду та існування ризику продовження вчинення інших злочинів.
З урахуванням тяжкості одного із злочинів, в яких обвинувачується ОСОБА_5 та наявності ризиків, передбачених ч.1 ст. 177 КПК України, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про необхідність продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_5 для забезпечення виконання ним процесуальних обов'язків, оскільки застосування більш м'якого запобіжного заходу, про що просить апелянт, не зможе запобігти вказаним ризикам.
Беручи до уваги доведеність ризиків, передбачених ч.1 статті 177 КПК України, а також мотив та спосіб вчинення кримінальних правопорушень в яких обвинувачується ОСОБА_5 , апеляційний суд не знаходить підстав для зміни запобіжного заходу останньому на інший більш м'який запобіжний захід.
Апеляційним судом не встановлено істотних порушень положень КПК України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді судом першої інстанції питання про продовження запобіжного заходу до обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, які б були безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали.
З урахуванням викладеного, апеляційний суд не вбачає підстав для скасування ухвали суду першої інстанції, а відтак, і для задоволення апеляційної скарги обвинуваченого.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 418, 419, 422-1, 424, 532 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_5 - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Миколаєва від 01.12.2022 року, якою ОСОБА_5 , продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий:
Судді: