Провадження № 22-ц/803/7596/22 Справа № 205/10185/20 Суддя у 1-й інстанції - Мовчан Д. В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
07 грудня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року у цивільній справі за позовом Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич Валентина Азисівна, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними правочинів, скасування записів про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -
У грудні 2020 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що Дніпровською міською радою було встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м.Дніпра квартири АДРЕСА_1 , що створює загрозу порушення матеріальної та фінансової основи місцевого самоврядування.
Позивач наголошував на тому, що при реалізації спірного майна не було дотримано процедури його відчуження, останнє вибуло від власника - територіальної громади міста, поза волею останнього, а тому підлягає поверненню у власність територіальної громади м.Дніпра.
Також позивач вказував, що зазначений факт виявлено у ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №120180400000000680, що перебуває у провадженні СУ ГУНП у Дніпропетровській області.
Під час проведення досудового розслідування по вказаному кримінальному провадженню встановлено, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_2 , у квітні 2018 року шляхом підроблення та використання завідомо підробних офіційних документів придбала право власності на майно територіальної громади м.Дніпра, а саме квартиру АДРЕСА_1 , вартістю 503 475 грн 00 коп.
При невстановлених слідством обставинах та не у встановленому слідством місці, з метою придбання права на нерухоме майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , передала невстановленій слідством особі фотокартку зі своїм зображенням з метою підроблення офіційного документу - паспорта громадянина України, який видається установою і який надає права, тобто, надала засоби, чим сприяла невстановленій особі у вчиненні кримінального правопорушення - вклеєні фотокартки з зображенням ОСОБА_4 у паспорт громадянки України серії НОМЕР_1 , виданий Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області 01 березня 2003 року на ім'я ОСОБА_5 та внесені зміни, змінивши прізвище « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » та місце проживання: АДРЕСА_3 .
Так, невстановлена слідством особа, з метою придбання права ОСОБА_4 на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 , використовуючи фотокартку із зображенням ОСОБА_4 на втрачений паспорт серії НОМЕР_1 , виданий Соснівським РВ УМВС України в Черкаській області 01 березня 2003 року на ім'я ОСОБА_5 , внесла зміни, змінивши прізвище ОСОБА_5 , вклеїла фотокартку із зображенням ОСОБА_4 та внесла недостовірні відомості щодо проживання за адресою: АДРЕСА_3 , тобто, підробила офіційні документи.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04 липня 2018 року державним реєстратором департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1537710212101) за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності №б/н від 15 жовтня 2003 року, виданого державним житлово-комунальним підприємством «Південне» (номер запису про право власності/довірчої власності: 25853865).
Далі, 27 квітня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В.
Потім, 04 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В.А.
Так само, 04 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування 1/2 частини вищевказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В.А.
Отже, оскільки документи, які були подані для первісної реєстрації права власності на спірну квартиру не відповідають дійсності, а реєстрація права власності незаконна, тому і подальше відчуження спірного нерухомого майна є неправомірним.
У зв'язку з вищевикладеним, позивач просив суд витребувати у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 , припинити права власності та скасувати записи в Державному реєстрі речових прав, а також вирішити питання щодо розподілу судовий витрат.
Рішенням Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року позовні вимоги Дніпровської міської ради до ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В.А., приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про визнання недійсними правочинів, скасування записів про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння - задоволено частково. Витребувано у ОСОБА_2 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1537710212101). Витребувано у ОСОБА_1 на користь Територіальної громади в особі Дніпровської міської ради 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1537710212101). В задоволенні позовних вимог щодо припинення права власності на об'єкт нерухомого майна, а саме квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1537710212101) та скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об'єкт нерухомого майна - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпровської міської ради пропорційно до розміру задоволених позовних вимог понесені та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 4 204 грн 00 коп.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Дніпровська міська рада, відповідно до ст.360 ЦПК України, подала відзив, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на незаконність та необґрунтованість доводів скарги.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що квартира АДРЕСА_1 , станом на 31 грудня 2012 року, обліковувалась на балансі ЖБК-239, на підставі рішення міськради №594/12 від 30 вересня 1977 року, про що видано реєстраційне посвідчення від 02 квітня 1992 року, що підтверджується відповіддю державного реєстратора КП «ДМБТІ» ДОР від 29 серпня 2018 року.
28 жовтня 1977 року, на підставі ордеру №998, виданого члену ЖБК-239, ОСОБА_9 та його сім'ї у складі 2 осіб було надано право на зайняття двохкімнатної квартири АДРЕСА_4 .
27 квітня 2018 року між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 було укладено Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, реєстровий №27, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С.В. (номер запису про право власності /довірчої власності: 25928647).
Згідно п.1.2 вказаного Договору, зазначена квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 15 жовтня 2003 року Державним житлово-комунальним підприємством «Південне», згідно з розпорядженням від 15 жовтня 2003 року №209-п/ДП.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 04 липня 2018 року державним реєстратором Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради Сакалюк С.Г. зареєстровано право на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 45,6 кв.м (реєстраційний номер об'єкта нерухомості майна: 1537710212101) за ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності №б/н від 15 жовтня 2003 року, виданого державним житлово-комунальним підприємством «Південне» (номер запису про право власності /довірчої власності: 25853865).
Згідно з інформацією КП «ДМБТІ» ДОР у матеріалах інвентаризаційної справи, станом на 31 грудня 2012 року, відсутні відомості про реєстрацію права власності на спірну квартиру.
Відповідно до інформації Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради, який є розпорядником житлового фонду міста, за архівними даними приватизованих справ департаменту відсутня інформація щодо передачі у власність громадянам, шляхом приватизації квартири АДРЕСА_1 .
Також судом першої інстанції установлено, що в матеріалах інвентаризаційної справи, яка була заведена КП «ДМБТІ» ДОР щодо спірної квартири, відомості щодо реєстрації права приватної власності на таке нерухоме майно відсутні, у тому числі відсутні свідоцтва про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1 , заяви щодо проведення державної реєстрації права власності, рішення про реєстрацію, витяги тощо.
Вказані обставини також у повному обсязі підтверджуються листом КП «ДМБТІ» ДОР №12604 від 29 серпня 2018 року щодо відсутності відомостей про реєстрацію права власності за адресою: АДРЕСА_3 , за ОСОБА_8 або за будь-якою іншою особою.
Крім того, судом встановлено, що 04 липня 2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири, реєстровий №1027, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В.А. (номер запису про право власності /довірчої власності: 25896452).
Також 04 липня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено Договір дарування 1/2 частини вищевказаної квартири, реєстровий №1314, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сидоревич В.А., викладений на спеціальному бланку нотаріальних документів серії ННК 571534 (номер запису про право власності /довірчої власності: 27827111).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що Дніпровська міська рада жодних дій по відчуженню спірної квартири на корись третіх осіб не здійснювала, а отже спірний об'єкт нерухомого майна вибув із володіння власника поза його волею, тому дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в частині витребування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь позивача квартири АДРЕСА_1 . При цьому, відмовляючи у задоволенні позову в частині вимог про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об'єкт нерухомого майна, вказував, що такі вимоги не ґрунтуються на законі.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно ст.13 Конституції СРСР від 07 жовтня 1977 року державною власністю є загальносоюзна власність, власність союзних республік, власність автономних республік, автономних областей, автономних округів, країв, областей та інших адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність).
Відповідно до ст.ст.31, 32 Закону України від 07 лютого 1991 року №697-XII «Про власність» (у редакції від 04 червня 1993 року) до державної власності в Україні належать загальнодержавна (республіканська) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальна власність). Суб'єктами права комунальної власності є адміністративно-територіальні одиниці в особі обласних, районних, міських, селищних, сільських Рад народних депутатів.
Згідно зі ст.35 вказаного Закону об'єктами права комунальної власності є майно, що забезпечує діяльність відповідних Рад і утворюваних ними органів; кошти місцевих бюджетів, державний житловий фонд, об'єкти житлово-комунального господарства; майно закладів народної освіти, культури, охорони здоров'я, торгівлі, побутового обслуговування; майно підприємств; місцеві енергетичні системи, транспорт, системи зв'язку та інформації, включаючи націоналізоване майно, передане відповідним підприємствам, установам, організаціям; а також інше майно, необхідне для забезпечення економічного і соціального розвитку відповідної території. У комунальній власності перебуває також майно, передане у власність області, району чи іншої адміністративно-територіальної одиниці іншими суб'єктами права власності.
З огляду на викладене, рішення Дніпропетровської міськради депутатів трудящих №594/12 від 30 вересня 1977 року є підставою набуття територіальною громадою м.Дніпра права комунальної власності на вказане у ньому майно, у тому числі спірної квартири, оскільки законодавство України, чинне на момент виникнення права власності територіальної громади м.Дніпра на спірне нерухоме майно, не передбачало обов'язкової реєстрації цього права та виникнення права з моменту такої реєстрації, тому відсутність державної реєстрації у цьому випадку не впливає на правовий статус зазначених об'єктів нерухомості.
Отже, Дніпровська міська рада, яка від імені та в інтересах територіальної громади м.Дніпра, здійснює правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, у зв'язку із чим має право заявити позов про витребування майна, що перебуває у власності цієї територіальної громади, з чужого незаконного володіння.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення даного позову, оскільки укладаючи договір купівлі-продажу вона не знала і не могла знати про будь-які факти чи то вибуття квартири з власності першого власника, чи інші факти які могли бути перешкодою для укладання договору, адже договір посвідчував приватний нотаріус, якому державою надано право та покладені обов'язки стосовно перевірки документів наданих для вчинення правочину.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Згідно п.3 ч.1 ст.388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
У разі, коли відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який у подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі ч.1 ст.388 ЦК України.
Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором.
У ч.1 ст.143 Конституції України передбачено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Згідно ч.5 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі вирішувати питання їхнього відчуження.
Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом (ч.8 ст.60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).
Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада, яка, маючи делеговані повноваження щодо здійснення права власності від імені територіальної громади м.Дніпро, повинна діяти виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом.
У справі, що переглядається, судом першої інстанції було встановлено, що Дніпровська міська рада жодних дій, передбачених чинним законодавством, для відчуження спірної квартири на корись третіх осіб не здійснювала.
Таким чином, районний суд зробив обґрунтований висновок, що спірний об'єкт нерухомого майна вибув із володіння власника - територіальної громади м.Дніпропетровська поза її волею, шляхом відчуження вказаного майна особою, що не мала права його відчужувати, оскільки не була власником такого майна.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині витребування спірного об'єкта нерухомого майна на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради саме у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з огляду на наступне.
Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постановах: від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18), від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 (провадження №12-157гс19), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст.387, 388 ЦК України, є неефективними.
Власник з дотриманням вимог ст.ст.387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.
Для такого витребування оспорювання правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.
Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.
Зважаючи на викладене, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо неможливості витребування майна у добросовісного набувача, зокрема, без визнання недійсним правочину, на підставі якого вона набула право власності на спірне майно.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що витребування спірного майна у відповідача ОСОБА_1 не призводить до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки правочини у вигляді договорів купівлі-продажу від 27 квітня 2018 року та дарування від 04 липня 2018 року не можуть породжувати переходу права власності до майбутніх набувачів, якими є відповідачі по справі у силу принципу nemo plus iurіs transferre potest quam ipse habet (ніхто не може передати більше прав, ніж має).
Разом з тим, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог щодо скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право власності на об'єкт нерухомого майна, зважаючи на таке.
Так, пунктом 3 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» унормовано, що судові рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що на момент набрання чинності цим Законом набрали законної сили та не виконані, виконуються в порядку, передбаченому до набрання чинності цим Законом.
За змістом цієї правової норми виконанню підлягають виключно судові рішення: 1) про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 2) про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; 3) про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, тобто, до їх переліку не належить судове рішення про скасування запису про проведену державну реєстрацію права, тому починаючи з 16 січня 2020 року цей спосіб захисту вже не може призвести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, тому вимога про застосування саме такого способу судового захисту у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати відновлення порушеного права позивача.
Таким чином, суд першої інстанції, з урахуванням істотної зміни з 16 січня 2020 року, мотивовано відмовив у задоволенні позовних вимог в цій частині, оскільки єдиним ефективним способом захисту порушеного права позивача може бути лише скасування рішення державного реєстратора, однак таких вимог у позовній заяві не заявлялось.
Водночас, аналогічний за своїм змістом правовий висновок стосовно того, що з 16 січня 2020 року такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачав, викладений у постанові Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі №906/516/19.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки районний суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, а тому доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 26 серпня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова