Провадження № 22-ц/803/5241/22 Справа № 202/7326/20 Суддя у 1-й інстанції - Кухтін Г. О. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С.
07 грудня 2022 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Городничої В.С.,
суддів: Лаченкової О.В., Петешенкової М.Ю.,
за участю секретаря судового засідання - Панасенко С.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законного представника малолітньої ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , треті особи: Орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 31 травня 2019 року він набув права власності на квартиру АДРЕСА_1 , шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5 .
На момент укладення вказаного вище правочину було перевірено реєстрацію інших осіб, в тому числі, дітей, відсутність яких підтверджувала довідка надана Головою ОК ЖБК №188.
В подальшому позивач дізнався, що у придбаній ним квартирі зареєстровані ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , 2013 року народження.
Також позивачу стало відомо про наявність заборони вчиняти будь-які дії стосовно його квартири та зняття з реєстраційного обліку дитини - ОСОБА_3 , 2013 року народження.
Далі позивач довідався, що ОСОБА_2 була позбавлена батьківських прав відносно своєї доньки - ОСОБА_3 , 2013 року народження, та опіку над останньою спочатку було взято ОСОБА_6 , а згодом - ОСОБА_4 , який на разі є законним представником дитини.
При цьому, позивач вказував, що з моменту набуття права власності на квартиру сплачує комунальні послуги, в тому числі, і за відповідачів, які за зареєстрованою адресою не проживають.
Наразі позивач має намір розпорядитись нерухомим майно, однак реєстрація інших осіб позбавляє його цього права.
У зв'язку з викладеним, ОСОБА_1 , з урахуванням уточнень, просив суд усунути йому, як власнику квартири АДРЕСА_1 , перешкоди у користуванні вказаною квартирою з боку ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі опікуна - ОСОБА_4 , шляхом визнання їх такими, що втратили право користування квартирою, знявши їх з реєстраційного обліку, а також стягнути з відповідачів на його користь судовий збір у розмірі 840,80 грн та витрати на правову допомогу - 10 000,00 грн.
Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року відмовлено повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , законного представника малолітньої дитини ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , треті особи: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Департамент адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, про усунення перешкод в користуванні майном, шляхом визнання особи такою, що втратила право користування житлом.
Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Інші учасники процесу не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч.3 ст.3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, з огляду на таке.
Судом встановлено, що згідно довідки №42, виданої головою ОК «ЖБК №188», станом на 11 березня 2019 року, ніхто не проживає та не зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 (а.с.30).
31 травня 2019 року ОСОБА_5 , як продавець, передала у власність, а ОСОБА_1 , як покупець, прийняв за плату квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Фаст Л.Д. (а.с.22-23).
Пунктом 12 вказаного вище договору продавець повідомив, що на момент підписання цього договору малолітні/неповнолітні не мають права користування відчужуваним нерухомим майном.
В той же час, у відповідності до довідки про склад сім'ї або зареєстрованих осіб №8058, виданої 20 серпня 2019 року Департаментом адміністративних послуг і дозвільних процедур Дніпровської міської ради, за адресою: квартира АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 20 жовтня 1992 року та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 29 серпня 2013 року. У вказаній довідці наявна відмітка про збереження житла за дитиною, згідно листа служби у справах дітей №794 від 13 травня 2016 року, заборона щодо здійснення будь-яких дій щодо вказаної квартири та зняття з реєстрації дитини (а.с.31).
Між тим, у відповідності до актів про фактичне не проживання осіб від 14 вересня 2019 року, 24 січня 2020 року, 12 червня 2020 року, 15 жовтня 2020 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які зареєстровані за адресою: квартира АДРЕСА_1 , за місцем реєстрації не проживають (а.с.37-40).
За відомостями територіального органу ДМС про реєстрацію місця проживання, отриманого 28 грудня 2020 року на запит суду, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19 квітня 2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.126).
Також, судом установлено, що рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 грудня 2016 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 29 серпня 2013 року була позбавлена батьківських прав відносно ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.50).
Рішенням Індустріальної районної у місті Дніпрі ради Виконавчого комітету №05 від 24 січня 2017 року дитині ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування (а.с.167).
Листом №3602 від 09 грудня 2019 року Служба у справах дітей Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, окрім іншого, повідомила, що зняття з реєстрації місця проживання дитини, позбавленої батьківського піклування, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: квартира АДРЕСА_1 , неможливе у зв'язку із наявністю рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №44 від 21 лютого 2017 року, яким, в тому числі, ОСОБА_3 влаштована під опіку ОСОБА_6 та за дитиною закріплено житло за місцем її реєстрації (а.с.43).
20 лютого 2020 року рішенням Індустріальної районної у місті Дніпрі ради Виконавчого комітету №42 ОСОБА_6 звільнено від обов'язків опікуна над дитиною ОСОБА_3 , 2013 року народження, та рішення виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №44 від 21 лютого 2017 року визнано таким, що втратило чинність (а.с.170).
Рішенням Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №52 від 20 лютого 2020 року закріплено житло за дитиною, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: квартира АДРЕСА_1 . Відділу формування та ведення реєстру територіальної громади Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради взяти до відома, що без дозволу органу опіки та піклування Індустріальної районної у місті Дніпрі ради, не здійснювати будь-яких дій стосовно зняття з реєстрації дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: квартира АДРЕСА_1 (а.с.172).
Рішенням Виконавчого комітету Слов'янської міської ради №626 від 01 квітня 2020 року ОСОБА_4 призначено опікуном над дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.171).
Вирішуючи спір по суті, суд першої інстанції виходив з того, що у даному конкретному випадку право позивача було порушено під час укладення договору купівлі-продажу квартири. В той же час, задоволення позову шляхом визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 порушить права дитини, що є недопустимим, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні таких позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 319 ЦК України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Між тим, право власності (на мирне володіння майном) не є абсолютним. За своєю правовою природою воно потребує регулювання з боку держави, може бути обмежено, а держава вправі вживати певних заходів втручання в право власності. При цьому в таких діях держава повинна дотримуватися усталених принципів правомірного втручання, зокрема тих, що напрацьовані ЄСПЛ, через рішення якого відбувається розуміння змісту норм Конвенції, Першого протоколу, їх практичне застосування.
Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» практика ЄСПЛ застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями ст.1 Першого протоколу, а саме: (а) чи є втручання законним; (б) чи переслідує воно «суспільний інтерес» (public interest, general interest, general interest of the community); (в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям (must be a reasonable relationship of proportionality between the means employed and the aims pursued). ЄСПЛ констатує порушення державою ст.1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Так, фізична особа має право на місце проживання. Фізична особа має право на вільний вибір місця проживання та його зміну, крім випадків, встановлених законом (ст.310 ЦК України).
Фізична особа не може бути виселена або іншим чином примусово позбавлена житла, крім випадків, встановлених законом (ч.4 ст.311 ЦК України).
В той же час, відповідно до ст.1 першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини під майном також розуміються майнові права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. При цьому, втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як у тому числі й своїй позовній заяві, посилається на те, що наразі має намір розпорядитись нерухомим майно, однак реєстрація відповідачів, які за зареєстрованою адресою не проживають, позбавляє його цього права, а тому суд першої інстанції при неповно та всебічно з'ясованих обставинах справи дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні заявленого позову.
Однак, колегія суддів відхиляє такі доводи скаржника, з наступних підстав.
Так, ураховуючи положення ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7 ст.7 СК України при вирішенні будь-яких питань щодо дітей суд повинен виходити з як найкращого забезпечення інтересів дітей.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України №789-ХІІ від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй від 20 листопада 1959 року, яка підлягає застосуванню відповідно до ст.9 Конституції України проголошено, що у всіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Як вбачається з матеріалів справи та було установлено судом першої інстанції, рішенням виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №44 від 21 лютого 2017 року, яким, в тому числі, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , влаштована під опіку ОСОБА_6 , за дитиною було закріплено житло за місцем її реєстрації, а саме за адресою: квартира АДРЕСА_1 .
Отже, 31 травня 2019 року позивач набув право власності на квартиру, будучи дезінформованим щодо реального стану справ, зокрема, реєстрації у квартирі інших осіб, у тому числі неповнолітньої дитини.
Водночас, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу, що наразі за дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , закріплено житло за адресою: квартира АДРЕСА_1 , згідно рішення Виконавчого комітету Індустріальної районної у місті Дніпрі ради №52 від 20 лютого 2020 року, яке на момент розгляду даної справи є чинним та оскарженню не підлягало.
Таким чином, суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що у даному конкретному випадку право позивача дійсно було порушено під час укладення договору купівлі-продажу квартири, однак визнання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право на користування квартирою АДРЕСА_1 , порушить права дитини, що є недопустимим, а тому колегія суддів дійшла висновку про правомірність такої відмови у задоволенні цієї позовної вимоги.
Також колегія суддів погоджується з висновком районного суду в частині вирішення вимоги позивача відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , оскільки згідно відомостей наданих суду органом ДМС про реєстрацію місця проживання, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з 19 квітня 2019 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , а отже підстави для задоволення такої вимоги - відсутні.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неповно встановив фактичні обставини справи, надавши вибірково оцінку зібраним у справі доказам, колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки місцевий суд належно обґрунтував прийняття чи відхилення того чи іншого доказу, надав вичерпні відповіді на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин, тобто, доводи апеляційної скарги в цілому зводяться до непогодження з оскаржуваним судовим рішенням та необхідністю здійснення переоцінки доказів у справі.
Інші доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, зводяться до незгоди з висновками суду, особистого тлумачення норм матеріального і процесуального права, не впливають на фактичні обставини справи, які встановлені судом відповідно до чинного законодавства, та не спростовують законність оскаржуваного судового рішення.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів, розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, ним правильно визначено характер спірних правовідносин та встановлено дійсні обставини справи, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, тому підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Згідно із ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За таких обставин, апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи судове рішення без змін, не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 20 травня 2022 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий: В.С. Городнича
Судді: О.В. Лаченкова
М.Ю. Петешенкова