Справа № 278/1125/22
09 грудня 2022 року м. Житомир
Суддя Житомирського районного суду м. Житомира Дубовік О. М., розглянувши заяву подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення, а також із власної ініциативи в порядку вимог п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України, у цивільній справі за позовною заявою адвоката Лабика Руслана Романовича в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого,-
Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 22.11.2022 року провадження по справі в частині позовних вимог ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, в частині мінімально гарантованого розміру страхового відшкодування, пов'язаного із втратою годувальника закрито; у задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, - відмовлено (т. 1, а.с. 240-244).
Разом з позовною заявою представником позивача було подано заяву про продовження строку подання доказів сплати судових витрат, пов'язаних з наданням правничої допомоги протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (т. 1, а.с. 16-17).
23.11.2022 року до суду надійшло клопотання ОСОБА_4 про стягнення судових витрат (т. 2, а.с. 1-9).
Ухвалою суду від 25.11.2022 року клопотання, подане адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, залишено без руху і надано заявнику строк для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення даної ухвали (т. 2, а.с. 10).
На виконання вимог ухвали суду 28.11.2022 року до суду надійшла заява адвоката Лабика Р.Р. про усунення недоліків (т. 2, а.с. 12-13); оскільки питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу судом не вирішено, просить суд ухвалити додаткове рішення про стягнення з Акціонерного товариства «СК «Країна» на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2998,80 грн та на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 29998,80 грн.
01.12.2022 року представником позивача через систему «Електронний суд» подано письмові заперечення (т. 2, а.с. 50-54), у яких просить відмовити у задоволенні заяви представника позивачів - адвоката Лабика Р. Р. про ухвалення додаткового рішення у справі, у зв'язку з тим, що АТ «СК «Країна» вважає, що дана цивільна справа не є складною для представника позивачів; складені ним процесуальні документи є типовими, які застосовуються адвокатами групи компаній «Автопоміч», а написання самих документів не вимагає великої кількості часу; жодні докази підтвердження оплати позивачами наданої професійної правничої допомоги адвокатському об'єднанню «Автопоміч Україна» наразі немає, а тому такі позовні вимоги є не більше ніж орієнтовним розміром потенційно понесених витрат. Зазначає про те, що розмір витрат є неспівмірний у порівнянні з наданими послугами адвоката в даній категорії спорів.
Приписами п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України встановлено, що суд, який ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Розглянувши заяву по суті, суд приходить наступного висновку.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України)
3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України вбачається, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо, - є неспівмірним.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України).
Аналогічна позиція висловлена Об'єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19).
Склад витрат, пов'язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зазначила, що суд повинен оцінювати необхідність та розумність судових витрат у вигляді «гонорару успіху», саме в контексті компенсації цих витрат за рахунок іншої сторони судової справи.
Аналогічним чином тлумачить це питання і ЄСПЛ, висновки якого зокрема у рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96), свідчать, що договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом, може підтверджувати, що у клієнта дійсно виник обов'язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові, якщо така угода є юридично дійсною. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов'язання, що виникли між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов'язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.
Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов'язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18), постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 753/15687/15-ц, від 26 вересня 2018 року у справі № 753/15683/15, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 червня 2019 року у справі № 910/3929/18 та інших.
З матеріалів справи вбачається, що позивачам надавалась правнича допомога адвокатом Лабиком Р. Р., який здійснює свою діяльність на підставі свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС №7311/10 від 01.03.2019, виданого Радою адвокатів Київської області (т. 2, а.с. 46), та представляв інтереси позивачів за договорами про надання правової допомоги від 27.01.2022 року за № 6/4205 (т. 2, а.с. 26-29) та від 27.01.2020 року за № 4/4203 (т. 2, а.с. 34-37).
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу заявником подано детальний описи робіт (наданих послуг), виконаних для надання професійної правничої допомоги на суму 36000,00 грн (т. 2, а.с. 24-25); вище зазначені договори про надання професійної правничої (правової) допомоги; замовлення на надання професійної правничої допомоги від 23.05.2022 року (т. 2, а.с. 30-31, 38-39); довіреність ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 32-33) та ОСОБА_2 (т. 2, а.с. 40-41); виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань АО «Автопоміч Україна» (т. 2, а.с. 42).
Згідно п.п. 3.2.2. п. 3.2. зазначених вище договорів про надання професійної правничої (правової) допомоги, клієнт має право здійснювати оплату наданих Адвокатським об'єднанням послуг лише після одержання грошової компенсації за спричинену шкоду.
Відповідно до пункту 4.1 договорів, вартість послуг Адвокатського об'єднання та порядок їх сплати передбачено в додатку до договору.
Згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
У пунктах 113-117 рішення ЄСПЛ у справі «Бєлоусов проти України» від 07.11.2013р., ЄСПЛ дійшов висновку про те, що навіть у разі не сплати заявником адвокатського гонорару на час розгляду справи, витрати за цим гонораром є «фактично понесеними», оскільки заявник має сплатити такий гонорар згідно із договірними зобов'язаннями.
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 22.01.2021р. по справі № 925/1137/19 наголосив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 03.10.2019р. у справі № 922/445/19.
З урахуванням викладеного, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Отже, з аналізу наведених норм законодавства встановлено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду № 810/3213/16 від 04 серпня 2020 року, № 640/15803/19 від 05 серпня 2020 року.
У постанові від 24 січня 2019 року у справі № 910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З урахування вищевикладеного, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п.269).
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Отже, з викладеного випливає, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру, представництво у судах тощо.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу згідно поданої заяви, суд враховує заперечення відповідача, яке фактично містить клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, і чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, обґрунтованість розміру цих витрат, складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності таких витрат.
З урахуванням встановлених судом обставин, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази на підтвердження цих витрат не є безумовною підставою для їх стягнення судом у визначеному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності цих витрат.
Враховуючи категорію справи, ця справа є типовою і предмет спору в ній не є складним та містить лише аналогічні епізоди спірних правовідносин, характер позовних вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних і процесуальні документи, які містяться у ній, не є складними та не займали значних витрат часу на їх виготовлення.
Суд вважає, що підготовчі дії спрямовані на подання позовної заяви, підготовка та подання позовної заяви в суд, не потребувало додаткових зусиль та знань, великої тривалості часу адвоката і не було необхідності у додатковому аналізі обставин справи, вивченні нормативно-правової бази та угазальненні судової практики. Таким чином, зазначення у детальному описі робіт (надання послуг) від витраченого адвокатом часу у кількості 10 годин, зокрема, і 1,5 год (які увійшли у судовий розгляд справи), витрачених на клопотання про стягнення судових витрат, яке за своїм змістом не є великим в об'ємі, та не потребувало витрачання значного часу для його підготовки та скерування до суду, є явно завищеною та необґрунтованою.
Суд дійшов висновку, що виконані адвокатом роботи, з урахуванням їх незначної складності не відповідають критерію реальності адвокатських витрат, а зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36000,00 грн належним чином не обґрунтований, що суперечить принципу розподілу судових витрат.
Відтак, враховуючи заперечення представника АТ «СК «Країна» про те, що розмір витрат, понесених позивачами, є неспівмірним зі складністю справи та ціною позову; оцінюючи складність справи, час, необхідний для вчинення дій та надання послуг, зазначених у детальному описі наданих послуг на підставі договорів про надання професійної правничої (правової) допомоги від 27.01.2022 року за № 6/4205 та від 27.01.2020 року за № 4/4203, суд приходить до висновку про те, що справедливим буде зменшення розміру витрат, понесених ОСОБА_2 на надання професійної правничої допомоги до 7000,00 грн, які підлягають стягненню з відповідача.
В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу на користь ОСОБА_2 слід відмовити, оскільки в частині позовних вимог останнього до АТ «СК «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, - відмовлено, а відтак, на підставі п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, покладаються на позивача.
Окрім того, при ухваленні рішення у справі судом не було вирішено питання щодо стягнення судового збору.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивачі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнені від сплати судового збору.
Частиною 6 ст. 141 ЦПК України встановлено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Судом встановлено, що загальна сума судового збору, яка підлягала сплаті при зверненні до суду з вищевказаними позовними вимогами, становить 2977,20 грн.
Згідно копій платіжних доручень №1097 від 02.02.2022 року (а.с. 122) та № 6139 від 28.06.2022 року (а.с. 129) АТ СК «Країна» здійснено страхові відшкодування на суму 20000,00 грн та на суму 180000,00 грн відповідно. Як повідомлено представником відповідача у судовому засіданні при розгляді справи по суті, таке відшкодування було здійснено на користь відповідача ОСОБА_2 , що не заперечувалось представником позивачки.
Враховуючи те, що позовна заява надійшла до суду 25.05.2022 року, страхове відшкодування на суму 20000,00 грн здійснено страховою компанією на користь ОСОБА_5 ще до звернення останньої до суду з позовом, витрати зі сплати судового сбору слід вираховувати з суми 180000,00 грн.
З урахуванням того, що провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 закрито у зв'язку зі смертю останньої; провадження в частині позовних вимог ОСОБА_2 закрито у зв'язку з виплатою останній страхового відшкодування, а у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, з відповідача на користь держави підлягає стягненню 893,16 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 133, 137, 141, 246, 247, 259, 263-265, 270, 273 ЦПК України, суд
Заяву подану адвокатом Лабиком Русланом Романовичем, який діє в інтересах який діє в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою адвоката Лабика Руслана Романовича в інтересах ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь ОСОБА_2 7000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
В решті заяви відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» на користь держави 893,16 грн судового збору.
Додаткове рішення може бути оскаржене до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд Житомирської області шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Додаткове рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги додаткове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. М. Дубовік