Справа № 373/1635/21 Головуючий 1 інстанція- Залеська А.О.
Провадження № 22-ц/824/8074/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 грудня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» на рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав»про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу,
У вересні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що він із 01 липня 2002 року працював в Національному історико-етнографічному заповіднику «Переяслав» на посаді наукового співробітника. В подальшому 01 червня 2014 року він був призначений на посаду заступника генерального директора з наукової роботи. Після зміни у 2015 році керівництва НІЕЗ «Переяслав» генеральний директор ОСОБА_3 на грунті особистого конфлікту почав проявляти до позивача упереджене ставлення, неодноразово накладав на нього дисциплінарні стягнення та у підсумку 07 березня 2017 року позивач був звільнений з посади за систематичне невиконання посадових обов'язків заступника на підставі п.3 ст.40 КЗпП України. Рішенням Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року у справі № 373/573/17 його звільнення визнано незаконним і поновлено його на посаді з виплатою середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Вказував, що після поновлення на роботі наказом відповідача № 92-ОС від 27 серпня 2021 року його звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи у зв'язку зі скороченням штату на підставі п.1 ст.40 КЗпП України. Вважає своє звільнення незаконним та упередженим до його особи, оскільки зміни в організації виробництва та праці фактично були відсутні. Під час розгляду попередньої справи про його поновлення на роботі керівництво заповідника внесло зміни до штатного розпису шляхом увадення замість посади заступника генерального директора з наукової роботи посади заступника генерального директора з науково-методичної роботи. Однак, з метою виконання рішення суду про його поновлення відповідач 22 грудня 2020 року додав посаду заступник генерального директора з наукової роботи при цьому зберігши посаду заступника генерального директора з науково-методичної роботи, яку на той час займав інший
- 2 -
працівник. Окрім цього, після поновлення на роботі відповідач вже на наступного робочого дня попередив його про майбутнє скорочення посади заступника генерального директора з наукової роботи, не запропонувавши вакантну посаду старшого наукового співробітника, перевівши на неї іншого співробітника, а в подальшому робив все аби у позивача не було шансів залишитись працювати. В результаті цілеспрямованих дій відповідача направлених на повторне звільнення позивача та усунення його з посади відповідач створив видимість змін в організації праці, намагався ввести до штатного розпису будь-яку іншу посаду замість посади позивача та врешті наказом № 67-ОД від 23 червня 2021 рокув ввів в дію зміни до штатного розпису, якими скорочувалась посада заступника генерального директора з наукової роботи та уводилась посада заступника генерального директора з фінансів та економіки.
Вважає, що при звільненні відповідач не врахував його переважне право залишитися на одній із двох аналогічних за обсягом завдань посад, а й умисно не запропонував вакантні посади, які він міг би обійняти та всіляко намагався позбутися його як працівника. Зокрема про вакантну посаду провідного інженера з охорони праці, на яку він міг погодитись йому було повідомлено в один день із призначенням на неї іншого працівника 02 серпня 2021 року. У зв'язку з наведеним просив визнати незаконним і скасувати наказ відповідача № 92-ОС від 27 серпня 2021 року про його звільнення з посади заступника генерального директора з наукової роботи на підставі п.1 ст.40 КЗпП України; поновити його на посаді заступника генерального директора з наукової роботи Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» із 28 серпня 2021 року та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2021 року по день ухвалення рішення.
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року позов задоволено. Визнано незаконним і скасовано наказ Генерального директора НІЕЗ «Переяслав» № 92-ОС від 27 серпня 2021 року про звільнення ОСОБА_2 з посади заступника генерального директора з наукової роботи на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням штату. Поновлено ОСОБА_2 на посаді заступника генерального директора з наукової роботи НІЕЗ «Переяслав» із 28 серпня 2021 року та стягнуто із НІЕЗ «Переяслав» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 28 серпня 2021 року по день ухвалення рішення - 26 травня 2022 року в розмірі 294416,40 грн. Вирішено питання про судові витрати.
Не погоджуючись із рішенням, відповідач НІЕЗ «Переяслав» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, та їх недоведеність, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована неврахуванням судом тих обставин, що предметом даного спору є дотримання процедури звільнення позивача у зв'язку із скороченням чисельності та штату, а відповідні накази відповідача та органу управління майном - Міністерства культури та інформаційної політики України про скорочення штату не є предметом розгляду цієї справи. Вдавшись до оцінки законності рішень про скорочення штату, суд порушив предмет спору та вимоги закону, не врахував висновок, викладений Верховним Судом у постанові від 09 червня 2021 року у справі № 444/372/20. Суд дійшов помилкового висновку, що відповідачем при звільненні позивача не дотримані гарантії, передбачені ст.ст.40, 42, 492 КЗпПУ, оскільки позивач у встановленому законом порядку був попереджений за два місяці про наступне звільнення, йому неодноразово було запропоновано усі наявні вакантіні посади, на які він не погодився, а переважне парво на залишення на роботі відсутнє, з огляду на відсутність тотожних посад. Висновки суду про створення відповідачем штучних умов для його
- 3 -
звільнення безпідставні та не лежать у юридичній площині. А висновки суду про надмірний формалізм та недобросовісність відповідача при виконанні обов'язку працевлаштування позивача носять характер припущень. Окрім того, судом допущено порушення норм процесуального права, що виразилося у невирішенні клопотання відповідача про залишення позову без руху та пропустив стадію дослідження доказів.
Позивач ОСОБА_2 в особі його представника адвоката Панченко Т.А. подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно задоволив його позов, а доводи апеляційної скарги НІЕЗ «Переяслав» є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
В суді апеляційної інстанції представник відповідача НІЕЗ «Переяслав»адвокат Тесля С.М. подану апеляційну скаргу та викладені в ній доводи підтримав, просив задоволити та скасувати оскаржуване рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської як незаконне.
Позивач ОСОБА_2 та його представник адвокат Панченко Т.А. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечували, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам оскаржуване судове рішення не відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із відповідачем Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав». Зокрема із 01 липня 2002 року позивач працював на посаді наукового співробітника, а з 01 червня 2014 року він призначений на посаду заступника генерального директора з наукової роботи.
Наказом відповідача № 32-ОД від 15 квітня 2021 року внесено зміни до штатного розпису, зокрема з 01 травня 2021 року займана позивачем посада посаду заступник генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису. В обґрунтування змін в частині виведення зі штатного розпису посади заступника генерального директора з наукової роботи відповідач повідомив вищестоячий орган управління майном - Міністерство культури та інформаційної політики України, що дана посада була уведена на виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.
В цей же день 15 квітня 2021 року відповідач повідомив первинну профспілкову організацію НІЕЗ «Переяслав» про виведення зі штатного розпису посади заступника
- 4 -
генерального директора з наукової роботи, яка була введена на виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_2 на роботі та можливе його звільнення за скороченням штату.
22 червня 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики України затвердило вказаний штатний розпис зі змінами згідно наказу НІЕЗ «Переяслав» № 32-ОД від 15 квітня 2021 року.
Вказаний штатний розпис був уведений в дію наказом відповідача № 67-ОД від 23 червня 2021 року.
23 червня 2021 року відповідно до приписів ст.492 КЗпПУ відповідач попередив позивача про скорочення його посади та наступне звільнення за п.1 ст.40 КзпПУ.
При попередженні про наступне звільнення відповідач надав позивачу пропозицію усіх наявних у заповіднику вакантних посад.
В подальшому позивачу надавались відповідачем пропозиції вакантних посад ще кілька разів, однак позивач на жодну з них не пристав, пояснивши в судовому засіданні, що вони не відповідали його кваліфікаційному рівню та попередньому службовому становищу. Єдина можлива посада, на яку після попередження про скорочення він міг би погодитись це провідний інженер з охорони праці, що була вказана у пропозиції 02 серпян 2021 року, виявилась зайнятою.
Останній раз пропозиції наявних вакантних посад були надані позивачу в день звільнення - 27серпня 2021 року, серед яких: водій автотранспортних засобів, молодший науковий співробітник (тимчасово), реставратор, заступник генерального директора з фінансів та економіки, прибиральник.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що після попередження позивача про наступне звільнення, починаючи з 23 червня 2021 року відповідач повідомляв позивача про всі вакантні посади включно до дня звільнення (т.1 а.с.128-132; а.с.134-140; а с.191-200; а.с.205-224; т.2 а.с.76-82; т.2 а.с.189-241).
Голова первинної профспілкової організації НІЕЗ «Переяслав» на повідомлення відповідача від 13 серпня 2021 року надав відповідь від 19 серпня 2021 року, що ОСОБА_2 не є членом профспілки.
Наказом відповідача № 92-ОС від 27 серпня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Наказ мотивовано відсутністю згоди ОСОБА_2 на переведення та неможливістю переведення працівника за його згодою на іншу посаду.
Наведені обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
Задовольняючи позовні вимоги, судпершої інстанції обгрунтовував свої висновки наступним:
- суд в переважній більшості погоджується з аргументами позивача, що його звільнення з посади заступника генерального директора з наукової роботи було упередженим та відбулось внаслідок штучно створених відповідачем умов для скорочення посади позивача, виходячи з наступного;
- звільненню ОСОБА_2 за п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України передували дії відповідача, які можна розцінити як упереджене ставлення до позивача та небажання продовжувати з ним трудові відносини;
- є слушними аргументи позивача, що після рішення Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про поновлення позивача на роботі, відповідач негайно повинен був відновити та забезпечити право позивача на працю шляхом прийняття його на попередню або аналогічну посаду на умовах постійної роботи, що існували до порушення;
- продовжуючи дії спрямовані на уникнення трудових відносин з позивачем, відповідач близько року не виконував рішення суду та врешті вніс до штатного розпису посаду заступника генерального директора з наукової роботи, яка аналогічна існуючій посаді заступника генерального директора з науково-методичної роботи;
- 5 -
-хоча в кінцевому результаті в організації виробництва і праці НІЕЗ «Переяслав» і відбулись зміни, оскільки замість посади позивача була введена зовсім інша за змістом посада, однак відповідач від початку поновлення позивача на роботі за рішення суду штучно створив умови майбутнього скорочення його посади, не застосував положення п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України і в суді не довів неможливість його застосування;
- окрім посади, яку займав позивач, існувала аналогічна за змістом завдань, обов'язків та оплатою праці посада заступника генерального директора з науково-методичної роботи, а тому на переконання суду відповідач не з'ясував наявність у позивача переважного права залишення на роботі, передбаченого ч.1 ст.42 КзпПУ та не забезпечив можливість перевести позивача за його згодою на іншу посаду, врахувавши при цьому попереднє невиконання вимог закону (п.6 ст.40 КЗпП) при поновленні позивача на посаді за рішенням суду та наявність в НІЕЗ «Переяслав» аналогічної посади тій, яка скорочувалась;
- суд вбачає надмірний формалізм та недобросовісність відповідача при виконанні, передбаченого законом обов'язку працевлаштувати позивача, також у тому, що в кожній пропозиції вакантних посад відповідач без будь-яких обґрунтувань вимагав від позивача невідкладного повідомлення про прийняте рішення у письмовій формі;
- той факт, що посадова інструкція провідного інженера з охорони праці містила відповідні кваліфікаційні вимоги до працівника, яким позивач не відповідав, суд не приймає за належне обґрунтування, оскільки переважне право на залишення на роботі, яке було у позивача та, яке повинен був забезпечити відповідач, не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду.
- враховуючи всі вищевикладені висновки суду, які зроблені за результатами оцінки аргументів обох сторін, з детальним аналізом фактичних обставин справи, суд переконаний, що звільнення позивача з посади здійснено відповідачем з дискредитацією прав позивача на працю, з надмірним формалізмом та без належного виконання відповідачем обов'язку працевлаштувати працівника, який вивільняється внаслідок скорочення посади, що є істотним порушенням законодавства про працю.
Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками, оскільки суд першої інстанції у порушення вимог ст.ст.263-264 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин, неправильно встановив обставини справи, що у свою чергу потягло невідповідність висновків суду обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права.
Питання звільнення працівника у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі скороченням чисельності або штату працівників детально врегульовані КЗпПУ.
При вирішенні спору суд мав з'ясувати чи мали місце зміни в організації праці, скорочення чисельності або штату працівників у відповідача, якщо мали, то чи дотримані гарантії, встановлені законодавством, при звільненні позивача.
Натомість, вирішуючи спір суд помилково вдався до оцінки дій відповідача пов'язаних із вирішенням попереднього спору між сторонами у справі № 373/573/17 та виконанням рішення суду про поновлення позивача на роботі, вийшовши за межі предмета спору в даній справі.
Це зокрема стосується висновків суду про те, що після рішення Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про поновлення позивача на роботі, відповідач негайно повинен був відновити та забезпечити право позивача на працю шляхом прийняття його на попередню або аналогічну посаду на умовах постійної роботи, що існували до порушення, а також про те, що продовжуючи дії спрямовані на уникнення трудових відносин з позивачем, відповідач близько року не виконував рішення суду та врешті вніс до штатного розпису посаду заступника генерального директора з наукової роботи, яка аналогічна існуючій посаді заступника генерального директора з науково-методичної роботи.
Вказані обставини не є предметом спору в даній справі і відповідно не мають
- 6 -
правового значення для вирішення спору в даній справі.
Висновки суду про те, що суд в переважній більшості погоджується з аргументами позивача, що його звільнення з посади заступника генерального директора з наукової роботи було упередженим та відбулось внаслідок штучно створених відповідачем умов для скорочення посади позивача надумані та носять характер здогадів.
Судом встановлено, що після звільнення позивача з посади 07 березня 2017 року у зв'язку із систематичним невиконанням посадових обов'язків за п.3 ст.40 КЗпП України посада, з якої був звільнений позивач, виключена із штатного розпису відповідача.
Посада заступника генерального директора з науково-методичної роботи, яка існувала на момент поновлення позивача на роботі, не була тотожною посаді заступника генерального директора з наукової роботи з огляду на коло посадових обов'язків, а тому висновки суду, що відповідач мав звільнити з цієї посади працівника на підставі п.6 ст.40 КзпПУ і поновити на ній позивача недоречні та помилкові. Захист прав однієї особи за рахунок незаконного утиску чи порушення прав іншої особи не грунтується на законі.
Після ухвалення судом рішення про поновлення позивача на роботі відповідач правомірно увів до штату посаду, яку обіймав позивач на момент звільнення, для належного виконання судового рішення, та поновив на цій посаді позивача.
Посилання у рішенні на те, що суд вбачає надмірний формалізм та недобросовісність відповідача при виконанні, передбаченого законом обов'язку працевлаштувати позивача, також у тому, що в кожній пропозиції вакантних посад відповідач без будь-яких обґрунтувань вимагав від позивача невідкладного повідомлення про прийняте рішення у письмовій формі безпідставні та суперечать матеріалам справи.
Відповідач у встановлений законом спосіб та порядку інформував позивача про наявні вакантні посади, при цьому робив це неодноразово, що виключає будь-яку невідповідність його дій вимогам закону.
Це ж стосується висновків суду про те, що хоча посадова інструкція провідного інженера з охорони праці містила відповідні кваліфікаційні вимоги до працівника, яким позивач не відповідав, суд не приймає за належне обґрунтування, оскільки переважне право на залишення на роботі, яке було у позивача та, яке повинен був забезпечити відповідач, не тотожне переважному праву його працевлаштування на нову посаду, які не грунтуються на законі. Посада інженера з охорони праці потребує технічної освіти, яка у позивача відсутня, що у свою чергу виключає можливість призначення його на цю посаду.
За таких обставин висновки суду про те, що звільнення позивача з посади здійснено відповідачем з дискредитацією прав позивача на працю, з надмірним формалізмом та без належного виконання відповідачем обов'язку працевлаштувати працівника, який вивільняється внаслідок скорочення посади, що є істотним порушенням законодавства про працю, є необгрунтованими, не відповідають вимогам законодавства, яке регулює підстави звільнення у зв'язку із скороченням чисельності та штату, не свідчать про належне встановлення судом обставин справи та відповідних їм правовідносин, що у свою чергу свідчить про незаконність та необгрунтованість судового рішення.
Відповідно до ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота
- 7 -
розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення (п.п.113,114 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі № 522/9893/17).
З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не грунтується на матеріалах справи і вимогах закону та підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.
Вирішуючи спір у межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов не підлягає джо задоволення з наступних підстав.
Згідно п.1 ч.1 ст.40 КЗпПУ трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Відповідно до положень ст.42 КзпПУ при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, інвалідам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби. Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Згідно ст.492 КзпПУ про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до ст.48 Закону України «Про зайнятість населення», власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Вимоги ч.ч.1-3 цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.
- 8 -
Відповідно до роз'яснень п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.
Судом встановлено, що ОСОБА_2 перебував у трудових відносинах із відповідачем Національним історико-етнографічним заповідником «Переяслав», обіймаючи посаду заступника генерального директора з наукової роботи.
Наказом відповідача № 19-ОС від 07 березня 2017 року ОСОБА_2 звільнений з посади за систематичне невиконання трудових обов'язків за п.3 ст. 40 КЗпП України.
15 серпня 2019 року, тобто більш ніж через два роки після звільнення позивача, Міністерство культури України затвердило зміни до штатного розпису НІЕЗ «Переяслав», якими з 01 вересня 2019 року посада заступника генерального директора з наукової роботи виключена та уведена посада заступника генерального директора з науково-методичної роботи.
Наказом Міністерства культури та інформаційної політики України № 2401 від 18 грудня 2020 року затверджено зміни до штатного розпису НІЕЗ «Переяслав», якими на виконання постанови Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 12 лютого 2020 року про поновлення ОСОБА_2 на роботі введено займану останнім до звільнення посаду заступника генерального директора з наукової роботи. Після чого ОСОБА_2 поновлено на цій посаді.
Наказом відповідача № 32-ОД від 15 квітня 2021 року внесено зміни до штатного розпису, зокрема з 01 травня 2021 року займана позивачем посада посаду заступник генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису. В обґрунтування змін в частині виведення зі штатного розпису посади заступника генерального директора з наукової роботи відповідач повідомив вищестоячий орган Міністерство культури та інформаційної політики України, що дана посада була уведена на виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі.
22 червня 2021 року Міністерство культури та інформаційної політики України затвердило вказаний штатний розпис зі змінами, який був уведений в дію наказом відповідача № 67-ОД від 23 червня 2021 року.
23 червня 2021 року відповідно до приписів ст.492 КЗпПУ відповідач попередив позивача про скорочення його посади та наступне звільнення за п.1 ст.40 КзпПУ.
При попередженні про наступне звільнення відповідач надав позивачу пропозицію усіх наявних у заповіднику вакантних посад.
В подальшому позивачу надавались відповідачем пропозиції вакантних посад ще кілька разів, однак позивач на жодну з них не пристав, пояснивши в судовому засіданні, що вони не відповідали його кваліфікаційному рівню та попередньому службовому становищу. Єдина можлива посада, на яку після попередження про скорочення він міг би погодитись це провідний інженер з охорони праці, що була вказана у пропозиції 02 серпян 2021 року, виявилась зайнятою.
Останній раз пропозиції наявних вакантних посад були надані позивачу в день звільнення - 27серпня 2021 року, серед яких: водій автотранспортних засобів, молодший
- 9 -
науковий співробітник (тимчасово), реставратор, заступник генерального директора з фінансів та економіки, прибиральник.
Отже, матеріалами справи підтверджується, що після попередження позивача про наступне звільнення, починаючи з 23 червня 2021 року відповідач повідомляв позивача про всі вакантні посади включно до дня звільнення (т.1 а.с.128-132; а.с.134-140; а с.191-200; а.с.205-224; т.2 а.с.76-82; т.2 а.с.189-241).
Голова первинної профспілкової організації НІЕЗ «Переяслав» на повідомлення відповідача від 13 серпня 2021 року надав відповідь від 19 серпня 2021 року, що ОСОБА_2 не є членом профспілки.
Наказом відповідача № 92-ОС від 27 серпня 2021 року ОСОБА_2 звільнено з посади заступника генерального директора з наукової роботи у зв'язку зі скороченням штату працівників за п.1 ст.40 КЗпП України. Наказ мотивовано відсутністю згоди ОСОБА_2 на переведення та неможливістю переведення працівника за його згодою на іншу посаду.
За таких обставин, з огляду на те, що при звільненні позивача відповідачем було дотримано вимоги закону, зокрема позивач був попереджений про заплановане вивільнення (звільнення) у зв'язку зі скороченням штату та чисельності працівників у передбачений законом двомісячний строк, йому були запропоновані усі наявні вакантні посади, а також підстав, які б давали позивачу переважне право залишення на роботі не встановлено, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення його позову.
Доводи відзиву позивача на апеляційну скаргу про те, що фактично не відбулося скорочення чисельності чи штату у відповідача колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Такі доводи спростовуються наказом відповідача № 32-ОД від 15 квітня 2021 року, яким внесено зміни до штатного розпису, зокрема з 01 травня 2021 року займана позивачем посада посаду заступник генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису. Вказані зміни затверджені 22 червня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України.
Обгрунтування відповідача щодо необхідності змін з огляду на те, що дана посада була уведена на виконання судового рішення про поновлення позивача на роботі і не передбачена у штатному розписі є чітким, зрозумілим та переконливим.
При цьому апеляційний суду враховує, що ні наказ відповідача, ні розпорядження Міністерства не визнані незаконинми чи нечининми та не скасовані, а відтак підлстави не брати їх до уваги і стверджувати про відсутність змін до штатного розпису у суду відсутні.
Посилання позивача та його представника у відзиві на необхідність критичної оцінки даних документів, які на його думку не свідчать про скорочення штату, недоречні.
В даному випадку зазначення у числених рішеннях Верховного Суду необхідності з'ясуваггя того чи відбулося скорочення чисельності або штату на підприємстві, установі чи організації стосується з'ясування юридичних підстав для скорочення штату, а саме - чи було видано наказ про це як юридичну підставу, чи видав наказ про це компетентний орган та чи вчинені дії на його викоанння, що в даному випадку судом встановлено.
Відхиляючи даний довід колегія суддів враховує, що відповідно до ст.19 Господарського кодексу України забороняється незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб'єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб.
Статтею 6 ГК України визначено, що одним із загальних принципів господарювання в Україні є заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарські відносини.
Відповідно до ч.3 ст. 64 Господарського кодексу України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Таким правом воно може скористатися в будь-який час, в т.ч. враховуючи потреби виробництва вносити відповідні зміни.
- 10 -
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 686/15517/16-ц, де Верховний Суд заначивщо визначення юридичної особи, поняття та порядок ліквідації чи реорганізації юридичної особи містяться у ст.ст.80, 104, 111 ЦК України, ст.ст.62,66,69,92 ГК України. Згідно з цими нормами підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. Підприємство може складатися з виробничих або функціональних структурних підрозділів (виробництв, відділень, цехів, управлінь, бюро, служб тощо) та створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи.
Як вище вказувалося наказом відповідача № 32-ОД від 15 квітня 2021 року, затвердженим 22 червня 2021 року Міністерством культури та інформаційної політики України внесено зміни до штатного розпису, зокрема з 01 травня 2021 року займана позивачем посада посаду заступник генерального директора з наукової роботи виводилась зі штатного розпису, що належить до виключного права відповідача та органу управління майном Міністерства і їх компетенції.
Викладені позивачем у відзиві на апеляційну скаргу доводи про те, що йому не були запропоновані усі вакантні посади спростовуються матеріалами справи,з яких вбачається, що після попередження позивача про наступне звільнення, починаючи з 23 червня 2021 року відповідач неодноразово повідомляв позивача про всі вакантні посади включно до дня звільнення (т.1 а.с.128-132; а.с.134-140; а с.191-200; а.с.205-224; т.2 а.с.76-82; т.2 а.с.189-241).
Зокрема, востаннє пропозиції наявних вакантних посад були надані позивачу в день звільнення - 27 серпня 2021 року, в тому числі була запропонована посада заступника генерального директора з фінансів та економіки.
На жодну із вакантних посад позивач не погодився і не висловив бажання.
Доводи відзиву на апеляційну скаргу щодо порушення права позивача на зайняття вакантної посади провідного інженера з охорони праці необгрунтовані, оскільки посада інженера з охорони праці згідно посадових обов'язків потребує технічної освіти, яка у позивача відсутня, що у свою чергу виключає можливість призначення його на цю посаду. Доказів про наявність технічної освіти позивач суду не надав.
Решта доводів відзиву на апеляційну скаргу не спростовують висновків суду щодо відмови у позові
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» задоволити.
- 11 -
Рішення Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду Київської області від 26 травня 2022 року скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 до Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» про поновлення на роботі та виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: