Справа № 757/17957/21-ц Головуючий 1 інстанція- Бусик О.М.
Провадження № 22-ц/824/4606/2022 Доповідач апеляційна інстанція- Савченко С.І.
іменем України
08 грудня 2022 року м.Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Савченка С.І.,
суддів Ігнатченко Н.В., Мережко М.В.,
за участю секретаря Малашевського О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м.Києва від 25 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компаня «Фонд гарантуваення інвестицій», третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Денис Михайлович про визнання протиправним та скасування рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, який мотивував тим, що 07 листопада 2007 року між ним і ВАТ «Комерційний банк «Надра» було укладено кредитний договір, згідно якого банк надав йому кредит у розмірі 130736 доларів США. Цього ж дня на забезпечення виконання зобов'язань за вказаним кредитним договором між ним і ВАТ «КБ «Надра» було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 833, згідно якого він передав банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
Вказував, що 07 травня 2020 року ПАТ «КБ «Надра», який є правонаступником ВАТ «КБ «Надра», уклав із ТОВ «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» договір відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступив товариству права вимоги до боржника ОСОБА_1 , що належали банку на підставі укладених кредитного договору та договору іпотеки. 15 лютого 2021 року державний реєстратор прав на нерухоме майно - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Д.М. здійснив реєстрацію права власності за ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» на предмет іпотеки у вигляді квартири АДРЕСА_2 . Підставою для державної реєстрації зазначено договір іпотеки від 07 листопада 2007 року та договір про відступлення права вимоги від 07 травня 2020 року. На даний час власником квартири є ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій». Вважає, що рішення про державну реєстрацію права власності прийнято з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема, реєстрація права власності за відповідачем була здійснена в порушення норм Закону України «Про іпотеку», право власності ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» було набуло в порядку звернення
- 2 -
стягнення на нерухоме майно в період дії мораторію на примусове відчуження житла, реєстраційні дії щодо квартири вчинено з порушенням порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно за відсутності відповідного договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
У зв'язку з наведеним просив визнати протиправними та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Щелкова Д.М. від 17 лютого 2021 року, згідно з яким 17 лютого 2021 року внесене до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис № 40596622 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» на підставі договору іпотеки № 833 від 07 листопада 2007 року; внести запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації прав власності на квартиру на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» та визнати за ним право власності на вказану квартиру АДРЕСА_2 .
Рішенням Печерського районного суду м.Києва від 25 листопада 2021 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із таким рішенням, позивач ОСОБА_1 в особі представника адвоката Савченко Т.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким його вимоги задоволити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права.
Скарга мотивована тим, що реєстрація права власності на квартиру за відповідачем була здійснена з порушенням Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладання 07 листопада 2007 року договору іпотеки), який передбачав можливість реєстрації права власності на предмет іпотеки виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який між ОСОБА_1 і банком не укладався. Всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус вніс запис про право власності на спірну квартиру за відповідачем за відсутності рішення про державну реєстрацію прав, бо реєстрація прав здійснена 15 лютого 2021 року, а рішення про державну реєстрацію прийняте 17 лютого 2021 року. Окрім того, за відсутності доказів про оцінку предмета іпотеки, нотаріусом не були дотримані положення ст.37 Закону України «Про іпотеку» щодо ціни придбання предмета іпотеки. Суд не врахував, що звернення стягнення відбулося в період дії мораторію, встановленогоЗаконом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кошти ОСОБА_1 надавалися у валюті на споживчі цілі, а квартира є його місцем проживаення, що позбавило його житла та порушило ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Нотаріусом не дотримано Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України № 1127 від 25 грудня 2015 року, оскільки відповідач не надав реєстратору письмову вимогу про усунення порушень, документ, що підтверджує отримання цієї вимоги та завершення 30-ти деннього строку з моменту отримання такої вимоги та окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя. Судом не врахована постанова ВП ВС від 28 листопада 2018 року у справі № 759/6976/16-ц.
Відповідач ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» подав відзив на апеляційну скаргу, де вказав, що суд першої інстанції прийняв законне і обгрунтоване рішення і правомірно відмовив у задоволенні позову, а доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є безпідставними і надуманими, не грунтуються на вимогах закону, не спростовують висновків суду.
- 2 -
Позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Савченко Т.В. належним чином повідомлені про розгляд справи, що стверджується направленою згідно ч.6 ст.128 ЦПК України на вказану адвокатом у апеляційній скарзі його електронну адресу судовою повісткою і повідомленням про її доставлення, до суду не з'явилися, причин неявки не повідомили, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Щодо позивача ОСОБА_1 , то судова повістка, направлена за вказаною ним у апеляційній скарзі адресою, повернулася із відміткою пошти, що особа за даною адресою не знаходиться, що у свою чергу відповідно до п.3 ч.8 ст.128 ЦПК України вважається врученням судової повістки.
Представник ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій»адвокат Дорошенко Д.П. в суді апеляційної інстанції проти задоволення апеляційної скарги заперечував, посилаючись на законність і обгрунтованість судового рішення та відсутність підстав для його скасування.
Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Д.М.належним чином повідомлявся про час розгляду справи, до суду не з'явився, причин неявки не повідомив, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що відповідач ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» набув права власності на предмет іпотеки у встановленому законом та договором іпотеки порядку з огляду на невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені цієї іпотекою.
При цьому суд виходив з того, що в укладеному 07 листопада 2007 року між позивачем і ПАТ «КБ «Надра» договорі іпотеки передбачено відповідне застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.
Такі висновки суду є правильними і такими, що відповідають обставинам справи і вимогам закону.
Згідно ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Згідно ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом.
Відповідно до положень ст.546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися заставою. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ст.575 ЦК України).
За приписами ст.1 Закону «Про іпотеку» іпотека є вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.33 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час спірних правовідносин) у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.
Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (ч.3 ст.33 Закону України «Про іпотеку»).
- 3 -
Згідно положень ст.36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі (ч.1). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону (ч.2). Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону(ч.3).
Відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання (ч.1). Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (ч.3). Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді (ч.4). Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов'язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя (ч.5).
Судом встановлено, що 07 листопада 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Комерційний банк «Надра», правонаступником якого є ПАТ «КБ «Надра», укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_1 отримав кредитні кошти у розмірі 130736 доларів США зі сплатою 12,49 % річних зі строком погашення до 10 травня 2028 року для оплати за договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .
07 листопада 2007 року ОСОБА_1 як покупець придбав у ОСОБА_2 як продавця на підставі договору купівлі-продажу квартиру АДРЕСА_2 .
Цього ж дня, тобто 07 листопада 2007 року на забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ОСОБА_1 і ВАТ «Комерційний банк «Надра» укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки № 833, згідно якого ОСОБА_1 передав банку в іпотеку нерухоме майно у вигляді квартири АДРЕСА_1 .
Згідно п.5.1 статті 5 вказаного договору іпотеки іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання в цілому або в тій чи іншій його частині, а також у випадку порушення іпотекодавцем будь-яких зобов'язань за цим договором.
Звернення стягнення на предмет іпотеки відбувається на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса, домовленості сторін про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку», а також права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст.38 Закону України «Про іпотеку» (п.5.3 статті 5 договору
- 4 -
іпотеки).
Відповідно до п.5.4 статті 5 договору іпотеки іпотекодержатель має право на свій розсуд вибрати умови та порядок звернення стягнення на предмет іпотеки в межах, передбачених п.5.3 цього договору.
Також судом встановлено, що 07 травня 2020 року ПАТ «КБ «Надра» уклав із ТОВ «Факторингова компанія «Фонд гарантування інвестицій» договір відступлення права вимоги, за умовами якого банк відступив товариству права вимоги до боржника ОСОБА_1 , що належали банку на підставі укладених 07 листопада 2007 року кредитного договору та договору іпотеки.
27 липня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США.
24 листопада 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США. Вказану вимогу повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
24 грудня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило ОСОБА_1 повторно за адресою: АДРЕСА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США.
Згідно з інформаційною довідкою від 25 лютого 2021 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна вбачається, що приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Щелков Д.М. 17 лютого 2021 року на підставі договору іпотеки від 07 листопада 2007 року №833 прийняв рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій».
Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.
За таких обставин, встановивши, що відповідач ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» набув права власності на предмет іпотеки у встановленому законом та договором іпотеки порядку з огляду на невиконання позичальником ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором, які забезпечені цієї іпотекою, суд першої інстанції прийшов до вірних висновків про відмову у узадоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги про те, що реєстрація права власності на квартиру за відповідачем була здійснена з порушенням Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час укладання 07листопада 2007 року договору іпотеки), який передбачав можливість реєстрації права власності на предмет іпотеки виключно на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, який між ОСОБА_1 і банком не укладався колегія суддів відхиляє як необгрунтовані.
Суд першої інстанції з урахуванням положень ст.37 Закону України «Про іпотеку» та змісту статті 5 договору іпотеки, укладеного 07 листопада 2007 року між ОСОБА_1 і ВАТ «Комерційний банк «Надра»,прийшов до правильного висновку, що стаття 5 договору іпотеки містить відповідне застереження щодо звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому ст.37 Закону України «Про іпотеку»
Наявність такої домовленості сторін свідчить про волевиявлення сторін та згідно ст.629 ЦК України є обов'язковою для виконання сторонами.
При цьому посилання позивача на необхідність укладання окремого письмового догвоору про задоволення вимог іпотекодержателя не грунтується на законі.
- 5 -
Тлумачення ст.37 Закону України «Про іпотеку» дає підстави для висновку, що звернення стягнення на предмет іпотеки згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідному застереженні в іпотечному договорі), який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань не може вважатися примусовим стягненням (відчуженням без згоди власника). Оскільки таке право іпотекодержателя на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань виникло на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідного застереження в іпотечному договорі), згоду на яке надано іпотекодавцем шляхом підписання відповідного договору.Такі висновки містяться у постановах Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2019 року у справі № 464/8589/15-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справі 643/17966/14-ц.
Це ж стосується посилань на постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 759/6976/16-ц, які не є релевантними, оскільки у справі № 759/6976/16-ц встановлені інші фактичні обставини.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти лише такі рішення, де аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Доводи апеляційної скарги про те, що всупереч Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» нотаріус вніс запис про право власності на спірну квартиру за відповідачем за відсутності рішення про державну реєстрацію прав, бо реєстрація прав здійснена 15 лютого 2021 року, а рішення про державну реєстрацію прийняте 17 лютого 2021 року безпідставні.
Такі доводи суперечать положенням ч.13 ст.18 вказаного Закону, згідно якої датою і часом державної реєстрації прав вважається дата і час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення про державну реєстрацію прав, а не дата прийняття рішення, як помилково вважає скаржник.
Доводи апеляційної скарги про те, що за відсутності доказів про оцінку предмета іпотеки, нотаріусом не були дотримані положення ст.37 Закону України «Про іпотеку» щодо ціни придбання предмета іпотеки безпідставні та спростовуються матеріалами справи, в яких міститься звіт про незалежну оцінку квартири АДРЕСА_2 , виконаний суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Бюро Полекс» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності № 629/19 від 08 серпня 2019 року) на замовлення ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» для визначення вартості квартири при звернення на неї стягнення. Згідно вказаного звіту вартість квартирри станом на 10 листопада 2020 року визначена у розмірі 715116 грн. (а.с.40-41, 238-239).
Доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що звернення стягнення відбулося в період дії мораторію, встановленого Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки кошти ОСОБА_1 надавалися у валюті на споживчі цілі, а квартира є його місцем проживаення, що позбавило його житла та порушило ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не грунутються на законі.
Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника
- 6 -
або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: - таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; - загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.
За змістом даної норми не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки, за обов'язкової сукупності вказаних обставин, однією з яких є те, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника, за умови, що у позичальника у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.
Судом встановлено, що позичальником ОСОБА_1 не надано доказів і такі у справі відсутні, що спірна квартира АДРЕСА_2 використовується останнім як місце постійного проживання.
Згідно копії паспорта ОСОБА_1 серія НОМЕР_1 , виданого першим відділенням Ялтинського МУ ГУ МВС України в Криму 02 вересня 2000 року місце проживання позивача зареєстроване за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.182).
Направлені судом повістки за адресою: АДРЕСА_4 повернулися до суду із відміткою, що особа за даною адресою відсутня.
Посилаючись на вказані обставини позивач всупереч положенням ч.3 ст.12 ЦПК ст.81 ЦПК України, які покладають на сторону обов'язок довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, не надав ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції належних, допустимих та достатніх доказів, у розумінні ст.77-80 ЦПК України, які б підтверджували, що спірна квартира використовується ним як місце постійного проживання, або що він у цій квартирі зареєстрований.
Це по-перше.
По-друге, судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником іншої житлової нерухомості, а саме квартири АДРЕСА_5 , що підтверджується договором довічного утримання, довідкою Ялтинського БТІ та інформаційними довідками з реєстру речових прав на нерухоме майно № 217415422 від 23 липня 20220 року та № 268074243 від 29 липня 2021 року (а.с.124-127,179-181).
Також встановлено, що вказана квартира передана ОСОБА_1 в іпотеку банку ВАТ «КБ «Надра» за договором іпотеки від 14 червня 2007 року (а.с.173-178) на забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_1 за іншим кредитним договором, укладеним з Банком «Надра» 14 червня 2007 року, сума позики 42000 доларів США (а.с.170-172).
Згідно інформаційної довідки з реєстру речових прав на нерухоме майно № 268074243 від 29 липня 2021 року на вказану квартиру накладено арешт, особа, майно якої обтяжується - ОСОБА_1 .
За таких обставин, посилання позивача у скарзі на недоведеність факту належності йому квартири АДРЕСА_5 АРК є безпідставними.
Отже, з огляду на те, що позивач є власником іншої житлової нерухомості і відсутні докази про його проживання у спірній квартирі, посилання останнього на порушення мораторію необгрунтовані.
Відхиляючи вказані аргументи, колегія суддів відповідно до приписів ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч.4 ст.10 ЦПК України застосовує при розгляді даної справи Конвенцію про
- 7 -
захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, протоколи до неї та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так згідно ст.8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч.1). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2).
ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitskaand Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.
Згідно з практикою ЄСПЛ втручання держави у право на житло є порушенням ст.8 Конвенції, якщо воно не здійснюється «згідно із законом», не переслідує легітимну мету - одну чи декілька з тих, що перелічені у п.2 вказаної статті, або не розглядається як «необхідне в демократичному суспільстві».
Втручання у право на повагу до житла має бути також «необхідним у демократичному суспільстві», тобто відповідати «нагальній суспільній необхідності» та бути домірним переслідуваній легітимній меті (див., mutatismutandis, рішення у справі «Зехентнер проти Австрії» («Zehentner v. Austria»), заява № 20082/02, § 56).
Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазначає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов'язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.
Апеляційний суд вважає, що реєстрація права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем з огляду на невиконання позичальником ОСОБА_1 своїх боргових зобов'язань не становить порушення ст.8 Конвенції, оскільки звернення стягнення відбулося «згідно із законом», переслідує легітимну мету, оскільки здійснене для захисту прав і свобод кредитора, а також є пропорційним, оскільки у власності позичальника є іншна житлова нерухомість.
Колегія суддів погоджується із доводами скарги про помилковість зазначення судом у рішенні про те, що положення Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не поширюються на випадки звернення стягнення на предмет іпотеки в порядку ст.37 Закону України «Про іпотеку» на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.
Проте відповідно до ч.3 ст.376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни судового рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Аналогічні роз'яснення містить п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24 жовтня 2008 року «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», згідно якого порушення або неправильне застосування норм процесуального права можуть бути підставою для скасування чи зміни рішення, якщо таке порушення призвело до
- 8 -
неправильного вирішення справи. Зокрема, порушення вимог ст.59 ЦПК щодо допустимості засобів доказування, необґрунтована відмова суду в задоволенні клопотання осіб, які беруть участь у справі, у дослідженні доказів (ст.60 ЦПК), порушення вимог ст.215 ЦПК щодо змісту рішення суду тощо.
Помилковість вуказаних висновків не призвела до неправильного вирішення справи, що виключає наявність підстав для скасування судового рішення.
Доводи апеляційної скарги про недотримання нотаріусом п.п.57,61 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України № 1127 від 25 грудня 2015 року, оскільки відповідач не надав реєстратору письмову вимогу про усунення порушень, документ, що підтверджує отримання цієї вимоги та завершення 30-ти деннього строку з моменту отримання такої вимоги та окремий договір про задоволення вимог іпотекодержателя, не грунтуються на законі.
Так згідно п.61 вказаного Порядку для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються:
1) засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця;
2) засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або
засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв'язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або
засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, телекомунікаційної або інформаційно-телекомунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами);
Отже за змістом даного пункту умовами для реєстрації права власності на предмет іпотеки за кредитором є не тільки факт отримання вимоги про погашення боргу, як помилкоко вважає відповідач, а й факт направлення такої вимоги та її повернення за терміном зберігання.
З матеріалів справи вбачається, що новий кредитор послідовно і наполегливо направляв ОСОБА_1 повідомлення (вимоги) про сплату боргу за усіма відомими адресами.
Так, 27 липня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США.
24 листопада 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило
- 9 -
ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_4 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США. Вказану вимогу повернуто відправнику з відміткою «за закінченням терміну зберігання».
24 грудня 2020 року ТОВ «ФК «Фонд гарантування інвестицій» направило ОСОБА_1 повторно за адресою: АДРЕСА_3 вимогу про усунення порушень умов кредитного договору, в якій просило погасити борг в сумі 216148,68 доларів США.
Наведене свідчить про дотримання нотаріусом п.61 Порядку.
Щодо необхідності подання окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, то цим доводам дана оцінка вище.
Решта доводів апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції щодо відмови у позові, обгрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення.
Даючи оцінку доводам учасників, викладеним у апеляційній скарзі і відзиві, з огляду на низку тверджень сторін, що не стали предметом аналізу в даній постанові, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування єдостатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а тому визнає дане рішення законним та обґрунтованим.
Підстав для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст.259, 374, 376, 381 ЦПК України, апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м.Києва від 25 листопада 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. У випадку проголошення лише вступної і резолютивної частини, цей строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Головуючий
Судді: