Справа № 638/2734/22 (1-кп/638/1058/22) Головуючий суддя І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/1601/22 Суддя доповідач ОСОБА_2
Категорія: продовження строків тримання під вартою
12 грудня 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - адвоката ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Валківського районного суду Харківської області апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року, в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 114 КК України,-
Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року у задоволенні клопотання захисника ОСОБА_6 про заміну запобіжного заходу на більш м'який відмовлено. Клопотання прокурора відділу Харківської обласної прокуратури ОСОБА_8 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволено. Продовжено стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 06 січня 2023 року. Визначено суму застави стосовно ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1 010 150 грн.,
Цією ж ухвалою продовжено стосовноо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів - до 06 січня 2023 року. Визначено суму застави у розмірі 20 010 050 грн.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 - адвокат ОСОБА_6 просить ухвалу суду першої інстанції в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 скасувати та постановити нову ухвалу, якою застосувати до обвинуваченого ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 будь-який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою або визначити розмір застави в межах санкції ч.5 ст. 182 К1ІК України у мінімальному його розмірі, передбаченому ч.5 ст. 182 КГІК України - 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог захисник посилається на те, що вважає ухвалу негрунтованною та незаконною. Зазначає, що прокурором не надано доказів на підтвердження продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Вважає, що ризики, передбачені ст. 177 КК України, взагалі відсутні. Вказав, що судом не взято до уваги та не надано оцінки тому, що ОСОБА_10 з 2007 року проживає на території України, має квартиру в м.Харкові, в якій зареєстрований та постійно проживає. Останні 15 років ОСОБА_10 займається виключно науковою діяльністю. Є організатором безлічі наукових конференції, автором близько 40 наукових статей. Є офіційним керівником громадської організації «Український центр управління освітою та науковими технологіями», який працює спільно із вищими учбовими закладами м.Харкова виключно на офіційній прозорій основі щодо обміну студентами та співпраці в області науки у сферах, які жодним чином не стосуються секретних технологій та будь-яких державних таємниць. Крім того зазначає, що судом не враховано, що ОСОБА_10 має міцні соціальні зв'язки, має вищу освіту, тривалий час офіційно працює на території України, не має та ніколи не мав наміру на скоєння злочину. Також захисник посилається на те, що сума застави у розмірі 20 010 050 грн., яку визначив суд, є завідомо непомірною для його підзахисного з врахуванням його матеріального стану. Крім того звертає увагу, що обвинувачений утримується під вартою починаючи з 5 листопада 2021 року, тобто позбавлений свободи більше 12 місяців. Також захисник вказує, що під час надання доступу до матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення не забезпечено участь перекладача для забезпечення на те права підозрюваного ОСОБА_7 - громадянина КНР. Більш того, жодний процесуальний документ із матеріалів кримінального провадження до яких надано доступ, в тому числі сам текст повідомлення та протоколу про ознайомлення із матеріалами, підозрюваний зрозумілою йому китайською мовою не отримав. Отже, до теперішнього часу він фактично залишається не ознайомленим з матеріалами справи. Крім того, обвинувальний акт, який обвинувачений ОСОБА_10 отримав нібито китайською мовою, переведений із української мови також без залучення перекладача , ймовірно з мереж інтернету. Отже, через неналежний переклад обвинувальний акт не містить зрозумілого для обвинуваченого викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими.
Прокурор, відповідно до ч.1 ст. 135 КПК України, був належним чином повідомлений засобами телефонного зв'язку про дату та час та місце розгляду справи, однак у судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив.
Враховуючи вимоги ч.4 ст. 422-1 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проведення апеляційного перегляду ухвали за відсутності прокурора, оскільки розгляд апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, здійснюється без участі сторін кримінального провадження, крім випадків, якщо прокурор, обвинувачений, його захисник, законний представник заявив клопотання про розгляд апеляційної скарги за участю сторін.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника, який підтримав вимоги апеляційної скарги, колегія суддів, дослідивши матеріали провадження, перевіривши ухвалу, у відповідності з нормами ст.404 КПК України, дійшла висновку про те, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, з наступних підстав.
Відповідно до ч.6 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109 - 114-2, 258 - 258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті, тобто: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Крім того, при вирішенні питання про обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суд повинен врахувати обставини, передбачені ст.178 КПК України, зокрема, тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та дані, які її характеризують і можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Під час апеляційного перегляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: можливість ОСОБА_10 переховуватися від суду, оскільки він є громадянином іншої держави, не має стійких соціальних зв'язків у м. Харкові, також останній з метою уникнення відповідальності, що передбачена санкцією статті, за підтримки представників КНР може незаконно покинути територію України, у тому числі поза межами контрольно-пропускних пунктів; також ОСОБА_10 може незаконно впливати на свідків, які неодноразово допитувалися у цьому кримінальному провадженні та експертів, висновки яких є складовою частиною доказовою бази; крім того, ОСОБА_10 може вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, оскільки замовники здійснення протиправної діяльності перебувають на території КНР, а інші можливі спільники на цей час не встановлені.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Згідно відомостей, що є наявними в матеріалах судового провадження, ОСОБА_10 , обвинувачується у вчиненні злочину, який відповідно до ст. 12 КК України є тяжким особливо злочином, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі до 15 років, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно відомостей про особу обвинуваченого вбачається, що ОСОБА_10 є уродженцем провінції Шаньдун, громадянин Китайської Народної Республіки, який має вищу світу, неодружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв'язків, є керівником громадської організації «Український центр управління освітою та науковими технологіями», раніше не судимий, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , кандидат психологічних наук (завершив аспірантуру ХНУ ім. В. Каразіна).
Наявність сукупності вищенаведених відомостей, враховуючи, що обвинувачений є уродженцем іншої держави, об'єктивно свідчить про продовження існування ризику щодо його переховування від суду з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину.
Враховуючи підвищену суспільну небезпечність інкримінованого обвинуваченому злочину та усвідомлюючи можливість отримання покарання у вигляді позбавлення волі на значний термін, є ймовірність того, що він може переховуватися від органів досудового розслідування та суду; незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні; вчинити інше кримінальне правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
За таких обставин, колегія суддів погоджується зі слушністю висновків суду першої інстанції щодо продовження існування раніше встановлених ризиків, а саме того, що ОСОБА_10 може переховуватись від суду, впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що ризики, які існували на час обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_10 не зменшилися та не перестали існувати на момент продовження цього запобіжного заходу.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Колегія суддів враховує, що Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». У справі «Летельє проти Франції» вказано, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням конкретних обставин вчинення злочину, який інкримінується обвинуваченому, а саме того, що він підозрюється у шпигунстві, тобто передачі або збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства, колегія суддів вважає, що у цьому судовому провадженні є наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів суспільства, зокрема громадської та національної безпеки України.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків досудового слідства, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Враховуючи вищенаведені відомості, у колегії суддів не виникає сумнівів щодо обґрунтованості та доведеності ризиків, якими прокурор обґрунтовує в суді першої інстанції необхідність продовження такого запобіжного заходу, як тримання обвинуваченого під вартою, оскільки на момент розгляду апеляційної скарги ризики, які існували на час обрання цього запобіжного заходу, не зменшилися, а їх доведеність об'єктивно вбачається з системного аналізу відомостей, що стосуються особи обвинуваченого та обставин кримінального провадження, які прокурор вважає доведеними, направивши обвинувальний акт до суду першої інстанції, якому за наслідками судового розгляду, суд надасть відповідну процесуальну оцінку, ухваливши виправдувальний чи обвинувальний вирок.
Колегія суддів ставиться критично до тверджень захисника щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування, оскільки відомості, що є наявними в матеріалах судового провадження свідчать про протилежне, а їх наявність об'єктивно спростовує апеляційні доводи про недоведеність ризиків щодо переховування від суду, впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, вчинити інші кримінальні правопорушення або продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється.
Крім того, доводи захисника щодо відсутності ризиків, передбачених ст.177 КПК України свідчать про необґрунтованість вимоги апеляційної скарги про обрання іншого запобіжного заходу, оскільки обрання будь-якого запобіжного заходу без встановлення ризиків є процесуально незаконним. За таких обставин, колегія суддів позбавлена процесуальної можливості задовольнити вимоги апеляційної скарги, а доводи захисника ґрунтуються суто на його суб'єктивних оціночних судженнях.
Посилання сторони захисту на те, що ОСОБА_10 з 2007 року проживає на території України, має квартиру в м.Харкові, в якій зареєстрований та постійно проживає. Останні 15 років ОСОБА_10 займається виключно науковою діяльністю. Є організатором безлічі наукових конференції, автором близько 40 наукових статей. Є офіційним керівником громадської організації «Український центр управління освітою та науковими технологіями», який працює спільно із вищими учбовими закладами м.Харкова виключно на офіційній прозорій основі щодо обміну студентами та співпраці в області науки у сферах, які жодним чином не стосуються секретних технологій та будь-яких державних таємниць. А також те, що він має міцні соціальні зв'язки, має вищу освіту, тривалий час офіційно працює на території України, самі по собі не спростовують висновків суду першої інстанції щодо доцільності продовження тримання його під вартою, не зменшують існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, зазначених в оскаржуваній ухвалі, а тому, доводи останнього колегія суддів не вважає визначальними, саме з урахуванням відомостей про особу обвинуваченого. Крім того, ці обставини існували на час вчинення інкримінованого йому злочину, і не стали стримуючим фактором для ОСОБА_10 від противоправних дій.
Доводи апеляційної скарги щодо порушення ОСОБА_10 права на захист під час надання доступу до матеріалів кримінального провадження стороною обвинувачення та не забезпечено участь перекладача, а також про те, що отриманий обвинувальний акт не містить зрозумілого для обвинуваченого викладу фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, колегія суддів вважає необґрунтованими та непереконливими з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів провадження, ОСОБА_10 є громадянином Китайської Народної Республіки, однак має посвідку на проживання на території України, де працює директором ГО «Український центр управління освітою та науковими технологіями», керівником українсько-китайських центрів на базі ХНТУ сільського господарства ім. Петра Василенка та НТУ «Харківський політехнічний інститут», є кандидатом психологічних наук (завершив аспірантуру ХНУ ім. В. Каразіна), що свідчить про те, що він спілкується та розуміє державну мову, оскільки тривалий час проживає в Україні та отримав вищу освіту в Україні.
Отже, зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави стверджувати, що було порушено право підозрюваного на захист через неналежне здійснення перекладу перекладачем процесуальних документів, а тому, колегія суддів вважає такі апеляційні доводи необґрунтованими.
Апеляційні доводи захисника щодо непомірного розміру застави, визначеного ухвалою суду у розмірі 20 010 050 грн. та не врахування майнового стану обвинуваченого, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки суддя, вирішуючи питання про визначення розміру застави, як альтернативного запобіжного заходу у цьому кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ч. 1 ст.114 КК України, в повній мірі врахував підстави та обставини, передбачені статтями 177, 178, згідно яких суд вправі визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним процесуальних обов'язків (ч.5 ст.182 КПК України).
Згідно п.3 ч.5 ст.182 КПК України щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, розмір застави визначається в межах від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно абзацу 2 ч.5ст.182КПК України - у виключних випадках, якщо слідчий суддя, встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Крім того, відповідно до п.5 ч.4 ст. 183 КПК України під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-5, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 КК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про необхідність визначення застави в розмірі 20 010 050 грн., оскільки вважає такий розмір застави пропорційним щодо конкретної особи, враховуючи відомості, які містяться в матеріалах провадження, та обставин злочину, в якому він обвинувачується, а також достатнім для забезпечення виконання обвинуваченим, покладених на нього обов'язків.
Також, слід зауважити, що прокурор у цьому провадження апеляційної скарги не подавав, а подана апеляційна скарга не містить прохання щодо погіршення становища обвинуваченого.
Отже, враховуючи вимоги ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальної можливості, враховуючи відсутність інших апеляційних скарг, погіршити становище обвинуваченого шляхом скасування ухвали суду першої інстанції в частині можливості застосування альтернативного запобіжного заходу у виді застави.
Крім того, під час апеляційного перегляду захисником не надано будь-яких фактичних доказів на підтвердження матеріального та фінансового стану обвинуваченого, що унеможливлює зменшення цієї суми.
Отже, підстав вважати вказаний розмір застави завідомо непомірним для обвинуваченого, колегія суддів не вбачає, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, відповідно до якої, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втратити заставу, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на значимі для цього провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів дійшла висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скаргизахисника.
Поряд з цим, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на дотримання судом першої інстанції вимог ст. 28 КПК України щодо розумних строків судового розгляду.
Керуючись ст.ст.177, 178, 404, 405, п.1 ч.1 ст.407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_7 - адвоката ОСОБА_6 -залишити без задоволення.
Ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 листопада 2022 року в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді