Рівненський апеляційний суд
Іменем України
06 грудня 2022 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Рівненського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_1 ,
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
з участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_4 ,
прокурорів - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7 ,
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_6 , з відповідними доповненнями, на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року у кримінальному провадженні, відомості про яке внесено до ЄРДР за № 42015180000000210 від 19.10.2015 року відносно
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Сморжів Радехівського району Львівської області, українця, гр.України, інваліда ІІІ групи, з вищою освітою, працюючого судово-медичним експертом Іваничівського міжрайонного відділення Волинського обласного бюро судово-медичних експертиз, одруженого, має на утриманні дитину - інваліда з дитинства І групи, мешканця АДРЕСА_1 , не судимого,
-обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.358, ч.2 ст.384 КК України,-
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні - за ч.2 ст.358, ч.2 ст.384 КК України та виправдано, на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України.
Органами досудового розслідування ОСОБА_8 обвинувачується у тому, що він працюючи на посаді лікаря судово-медичного експерта Іваничівського міжрайвідділення судово-медичної експертизи 5 класу, ІІ рангу, 1 категорії, 22 липня 2011 року, у приміщенні кабінету Іваничівської міжрайсудмедекспертизи, що знаходиться по пр. Перемоги, 7 м. Нововолинськ Волинської області, на підставі постанови слідчого СУ УМВС України у Волинській області майора міліції ОСОБА_9 від 24 червня 2011 року, провів судово-медичну експертизу у кримінальній справі 53-027-11, за результатами якої умисно склав завідомо підроблений офіційний документ - висновок експерта №68/ІІ (форма №170/о затверджена наказом МОЗ України від 05.08.1999 №197), шляхом умисного внесення завідомо неправдивих відомостей про проведення судово-медичної експертизи по дослідженню трупа ОСОБА_10 , 1978 року народження, хоча така не проводилась, про що було достовірно відомо ОСОБА_8 , оскільки судово-медична експертиза була проведена ним за матеріалами кримінальної справи 53-027-11.
Вищевказаний завідомо підроблений офіційний документ, був виданий ОСОБА_8 та долучений до матеріалів кримінальної справи 53-027-11 по обвинуваченню ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України та використаний в якості доказу.
Окрім того, обвинувачений ОСОБА_8 , працюючи на посаді лікаря судово-медичного експерта Іваничівського міжрайонного відділення Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, при провадженні досудового слідства в кримінальній справі 53-027-11 по факту дорожньо-транспортної пригоди з участю водія ОСОБА_11 , внаслідок якої отримав смертельні тілесні ушкодження пішохід ОСОБА_10 , 22 липня 2011 року, діючи умисно, у приміщенні кабінету Іваничівської міжрайсудмедекспертизи, що знаходиться по пр. Перемоги, 7 м. Нововолинськ, Волинської області, склав завідомо неправдивий висновок експерта №68/ІІ від 22.07.2011, змінивши в ньому опис тілесних ушкоджень трупа ОСОБА_10 .
Зокрема, ОСОБА_8 у протокольній (описовій) частині висновку експерта №68/ІІ від 22.07.2011 описав наступні тілесні ушкодження трупа ОСОБА_10 : «забійна рана на границі середньої третини та верхньої третини по задньо-внутрішній поверхні лівої гомілки з нерівними осадненими рваними краями, розміром 3x0,5см»; «відритий багато-оскольчатий перелом зі зміщенням відломків на границі середньої та верхньої третини лівої гомілки»; «відритий багато-оскольчатий перелом зі зміщенням відломків на границі середньої та верхньої третини лівої гомілки на 38см від лівої п'ятки».
У «Судово-медичному діагнозі» зазначеного вище висновку експерта тілесні ушкодження трупа ОСОБА_10 змінено на наступні тілесні ушкодження: «наявністю шкірної рани по задньо-внутрішній поверхні гомілки»; «відритий косий перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням». Водночас, у підсумках вказаного висновку експерта описано тілесні ушкодження трупа ОСОБА_10 так само відмінні від тілесних ушкоджень, зазначених у протокольній частині, а саме: «з наявністю шкірної рани по задньо-внутрішній поверхні гомілки... забита рана на лівій гомілці розташована по її задньо-внутрішній поверхні...»; «відкритий косий перелом обох кісток лівої гомілки зі зміщенням»; «відритий перелом кісток лівої гомілки розташований в 38 см від підошвенної частини стопи».
Таким чином, в розділі «Підсумки» Висновку експерта № 68-ІІ від 22.07.2011 ОСОБА_8 без будь-якого обґрунтування було внесено відомості, які явно не відповідають опису та оцінці тілесних ушкоджень потерпілого ОСОБА_10 , викладених у протокольній (описовій) частині вказаного висновку, а саме: у п. 5 «Підсумків» Висновку експерта №68/ІІ від 22 липня 2011 року зазначено дані, щодо ушкодження гомілки - «Враховуючи те, що відкритий перелом кісток лівої гомілки розташований в 38 см. від підошвенної частини стопи, цей перелом можна назвати «бампер-переломом», тобто таким, що утворився від удару бампером автомобіля. А враховуючи те, що забита рана на лівій гомілці розташована по її задньо-внутрішній поверхні - це може свідчити про те, що травмувальна дія бампера була направлена зліва направо, спереду назад по відношенню до осі кінцівки. Враховуючи вищезгадане у цьому пункті, а також те, що права гомілка не була ушкоджена - під час первинного контакту тіла з автомобілем гр. ОСОБА_10 міг бути лівою частиною тіла до рухавшогося автомобіля і найвірогідніше з опорою лівої стопи до асфальту».
В подальшому, 07 березня 2013 року та 02 грудня 2013 року ОСОБА_8 , достовірно знаючи, що 22 липня 2011 року ним складено завідомо неправдивий висновок експерта №68/ІІ, у приміщенні Нововолинського міського суду Волинської області, що по вул. Гагаріна, 14, в м. Нововолинськ Волинської області, під час судового розгляду кримінальної справи по обвинуваченню ОСОБА_11 за ч. 2 ст. 286 КК України, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за ст. 384 КК України, під час допиту в якості експерта дав показання, якими підтвердив наданий ним завідомо неправдивий висновок експерта №68/ІІ від 22.07.2011, складений за результатами проведеної судово-медичної експертизи у кримінальній справі 53-027-11.
Не погодившись з зазначеним вироком прокурор оскаржив його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі з відповідними доповненнями прокурор покликається на невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосуванням закону України про кримінальну відповідальність.
Зазначає, що ОСОБА_8 під час проведення досудового слідства, надав неправдивий висновок та штучно створив докази для обвинувачення ОСОБА_11 у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Вважає, що судом безпідставно не взято до уваги досліджений висновок експерта № 328/15 від 14.09.2015 та покази експертів, допитаних в якості свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та інші докази, які мають істотне значення для висновків суду.
Просить виправдувальний вирок стосовно ОСОБА_8 скасувати і ухвалити новий обвинувальний вирок, яким визнати ОСОБА_8 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст. 358, ч.2 ст. 384 КК України та призначити йому покарання за ч.2 ст. 358 КК України у виді арешту на строк 1 місяць, за ч.2 ст. 384 КК України - у виді обмеження волі на строк 1 рік.
На підставі ч.1 ст. 70 КК України визначити остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді обмеження волі на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України звільнити від відбування покарання з випробуванням на 1 рік іспитового строку. Повторно дослідити відповідні докази.
В поданих запереченнях на апеляційну скаргу захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_15 просять залишити вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення, вважаючи вирок суду справедливим, законним, обґрунтованим і вмотивованим, а апеляційну скаргу прокурора - необґрунтованою і безпідставною.
Заслухавши суддю-доповідача, прокурорів, які підтримали апеляційну скаргу, з врахуванням встановлених обставин щодо смерті обвинуваченого ОСОБА_8 просили і закрити кримінальне провадження на підставі п.5 ч.1 ст. 284 КПК України, захисника, який заперечив проти задоволення апеляційної скарги прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора не підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ч.1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В задоволенні клопотання прокурора про повторне дослідження доказів в порядку ст. 404 КПК України відмовлено за безпідставністю.
Згідно з положеннями ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта та на підставі доказів, наданих суду сторонами кримінального провадження.
Стаття 17 КПК України встановлює, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.
Згідно правового змісту норм ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Кожен обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Стаття 62 Конституції України гарантує, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи трактуються на його користь, саме у цьому полягає основоположний принцип презумпції невинуватості.
Відповідно до ч.1 ст.92 КПК України обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, покладається на слідчого та прокурора.
Статтею 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно зі ст. 368 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання, чи містить діяння, у якому обвинувачується особа, склад злочину та чи винен обвинувачений у вчиненні цього злочину.
Відповідно до ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст.284 цього Кодексу.
Згідно з вимогами п.1 ч.3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку, у разі визнання особи виправданою, зазначаються формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
На переконання колегії суддів вказані вимоги судом першої інстанції були дотримані.
Підстави для виправдання ОСОБА_8 і мотиви, з яких суд відкинув докази обвинувачення, викладені у вироку в повному обсязі.
Так, суд, на думку колегії суддів, розглядаючи кримінальне провадження стосовно ОСОБА_8 , виходячи із загальних засад кримінального судочинства, а саме, верховенства права, законності, рівності перед законом та судом, презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, змагальності сторін тощо, створивши необхідні умови для реалізації сторонами провадження їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, в тому числі і щодо збирання, подання та оцінки доказів, повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини провадження, детально дослідив та дав належну юридичну оцінку кожному доказу, що були надані стороною обвинувачення, з точки зору допустимості, достовірності і належності, а їх сукупність - з точки зору достатності і взаємозв'язку, дослідивши показання обвинуваченого, свідків, письмові докази, обґрунтовано виправдав останнього.
Як вбачається з вироку суду першої інстанції, допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_8 свою вину у складанні та видачі завідомо підробленого офіційного документу, а також завідомо неправдивому висновку експерта під час досудового слідства категорично не визнав. Дав суду показання, що висновок судово-медичної експертизи трупа ОСОБА_10 , 1978 року народження №68/ІІ від 22.07.2011 у кримінальній справі №53-027-11, не підробляв. Огляд трупа та складання відповідного висновку здійснював відповідно до чинного законодавства та діючих нормативно-правових актів. В судових засіданнях, що відбувались в приміщенні Нововолинського міського суду Волинської області 07.03.2013 та 02.12.2013, під час судового розгляду кримінальної справи про обвинувачення ОСОБА_11 давав правдиві показання з приводу складеного ним висновку. Оскільки він жодних неправомірних дій не вчиняв та переконаний у своїй невинуватості, тому просив суд його виправдати.
В судовому засіданні апеляційної інстанції захисником долучено до матеріалів кримінального провадження свідоцтво про смерть ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , від 14.01.2021 року, Серія НОМЕР_1 , відповідно до якого останній помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Допитавши в якості свідків ОСОБА_16 , ОСОБА_9 , ОСОБА_17 , суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що їх показання не підтверджують винуватість ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, а лише стверджують факт проведення ним певних слідчих дій у межах досудового розслідування.
З наведенням відповідного мотивування у вироку судом не взято до уваги показання свідка ОСОБА_18 , вважаючи її заінтересованою особою, оскільки остання являється матір'ю ОСОБА_11 , який засуджений за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст. 286 КК України.
Судом першої інстанції обгрунтовано враховано показання свідків ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , якими стверджується порядок проведення судово-медичної експертизи (відповідно до вимог КПК України 1960 року), а також те, що експерт ОСОБА_8 проводячи огляд, розтин і експертизу, діяв відповідно до вимог КПК України в редакції 1960 року та підзаконних нормативно-правових актів.
Пояснення обвинуваченого та покази вищезазначених свідків узгоджуються між собою та з дослідженими судом першої інстанції письмовими доказами і нормативними актами.
Так, судом першої інстанції взято до уваги, що висновком №328/15 комісії судово-медичних експертів ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України» встановлено лише той факт, що висновок експерта №68/ІІ ОСОБА_8 складений з порушенням «Інструкції про проведення судово-медичної експертизи», затвердженої Наказом МОЗ України №6 від 17.01.1995. Для уточнення тілесних ушкоджень трупа гр. ОСОБА_10 необхідно провести судово-медичну експертизу ексгумованого трупа, яка в межах кримінального провадження не проводилась, а висновок про те, що ОСОБА_8 проведено судово-медичну експертизу за матеріалами кримінальної справи є некатегоричним.
Судом першої інстанції встановлено, що висновки експертизи №328/15 від 14.09.2015 підтримала судово-медична експертна комісія ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України» у складі судово-медичних експертів: ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які були безпосередньо допитані в судовому засіданні в режимі відеоконференції. Останні ствердно сказали, що надати оцінку виявленим розбіжностям та невідповідностям у висновку експерта №68/ІІ не можуть, оскільки це не входить в їх компетенцію, вони лише зафіксували наявність таких розбіжностей. Також повідомили, що для встановлення тілесних ушкоджень трупа ОСОБА_10 , ступеня їх тяжкості, причину смерті та механізму їх утворення необхідно провести судово-медичну експертизу ексгумованого трупа. У зв'язку з тим, що розтин трупа проводився раніше ніж складався висновок судово-медичної експертизи №68/ІІ, а тому припускають, що вказаний висновок це судово-медична експертиза за матеріалами судової справи. Окрім того, вказали, що при складанні свого висновку давали оцінку лише судово-медичній експертизі №68/ІІ. З приводу розбіжностей, виявлених у висновку експертизи №328/15, щодо номерів кримінальних проваджень, які нібито досліджувались при проведенні вказаної експертизи, надати пояснень не змогли.
Поряд з цим, судом першої інстанції аргументовано зазначено у вироку, що твердження експертів ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , кожного зокрема, викликають у суду розумний сумнів, виходячи з того, що при проведенні вказаної експертизи, експертами бюро не в повному обсязі враховано особливості КПК України в редакції 1960 року, який діяв у 2011 році, тобто на момент проведення експертизи №68/ІІ від 22.07.20011, а також на допущені розбіжності та невідповідності у висновку експерта №328/15 від 14.09.2015, а саме на те, що на а.с.1 вказаної експертизи зазначено, що комісія експертів провела судово-медичну експертизу за матеріалами кримінального провадження №42015030000000073 за фактом смерті гр. ОСОБА_10 . Разом з тим, на а.с.2 даної експертизи в графі «обставини справи» зазначено - «розглянувши матеріали кримінального провадження №12014030000000093. В свою чергу, на а.с.3 експертизи в графі «на експертизу надано» зазначено матеріали кримінального провадження №4201400000000093, що позбавляє суд можливості зробити висновок які саме матеріали кримінального провадження надавались експертній установі.
При цьому судом першої інстанції встановлено, що експертиза №328/15 проводилась на підставі постанови старшого слідчого СВ прокуратури Рівненської області ОСОБА_22 від 14.08.2015, в якій останній просить надати оцінку висновку судово-медичної експертизи №68/ІІ, складеної ОСОБА_8 у межах кримінального провадження внесеного до ЄРДР за №12014030000000093 від 18.03.2014, в той час відомості щодо неправомірних дій (на їх думку) експерта ОСОБА_8 внесені до ЄРДР за №42015180000000210 лише 19.10.2015, фактично після проведення експертизи №328/15, а в подальшому, матеріали даного провадження були скеровані до суду з обвинувальним актом.
Судом звернуто увагу, що матеріали кримінального провадження №4201400000000093, в тому числі і висновок судово-медичної експертизи №68/ІІ від 22.07.2011, на момент надходження постанови старшого слідчого СВ прокуратури Рівненської області ОСОБА_22 від 14.08.2015 до ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України» вже знаходились в розпорядженні вказаної експертної установи.
Не залишено без оцінки суду і те, що згідно листа, який долучений до матеріалів обвинувального акту на вимогу сторони захисту, в.о. начальника ДУ «Головне бюро судово-медичних експертиз МОЗ України» ОСОБА_12 №1872/3 від 20.08.2015, адресованого в адресу старшого слідчого СВ прокуратури Рівненської області ОСОБА_22 , вбачається, що вирішити питання, які ставляться в постанові слідчого ОСОБА_22 від 14.08.2015 неможливо, оскільки поставлені питання не мають ознак комплектності і не потребують сумісної роботи судово-медичних експертів та експертів - авто техніків, на вимогу бюро не надано одяг та взуття ОСОБА_10 , а для визначення характеру, локалізації та механізму утворення ушкоджень останнього, необхідне проведення експертизи ексгумованого трупа.
При обгрунтуванні своїх висновків суд першої інстанції виходив і з того, що з протоколів судових засідань від 07.03.2013 та 02.12.2013 у кримінальній справі №0312/2159/2012 про обвинувачення ОСОБА_11 за ст. 286 ч.2 КК України, яка перебувала на розгляді Нововолинського міського суду Волинської області вбачається, що допитаний в якості експерта ОСОБА_8 повністю підтримав складений ним висновок судово-медичної експертизи №68/ІІ від 22.07.2011, ствердивши його правдивість, достовірність та відповідність вимогам діючого на той час законодавства.
Крім того, судом встановлено, на що звертає увагу і сторона захисту в судовому засіданні при апеляційному перегляді оскаржуваного вироку, що вироком Нововолинського міського суду Волинської області від 12.12.2013 ОСОБА_11 засуджено за вчинення злочину, передбаченого ст.286 ч.2 КК України та призначено покарання у вигляді 5 років позбавлення волі з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 3 роки, який набрав законної сили та був предметом розгляду в судах апеляційної та касаційної інстанцій.
З огляду на викладене, суд, дослідивши докази у даному кримінальному провадженні, дійшов правильного висновку, що органом досудового розслідування в основу обвинувачення ОСОБА_8 покладено висновок експерта (експертиза за матеріалами справи) №328/15 від 14.09.2015, однак, наявні у вказаному висновку розбіжності, неточності та некатегоричні висновки не можуть свідчити про умисне підроблення ОСОБА_8 висновку судово-медичної експертизи №68/ІІ від 22.07.2011, а також, як наслідок, надання останнім завідомо неправдивих показань в судовому засіданні.
Суд прийшов до обгрунтованого переконання, що досліджені в судовому засідання докази в їх сукупності, надані стороною обвинувачення, беззаперечно не підтверджують факту вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень.
Такий висновок суду детально проаналізований і належним чином вмотивований у вироку з посиланням і на практику Європейського Суду з прав людини, з чим погоджується і апеляційна інстанція.
Однією з основних засад кримінального провадження є презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, яка декларує, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом (ч.2 ст. 17 КПК України).
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Сумнівний характер наявності в діях обвинуваченого складу інкримінованих кримінальних правопорушень, як правильно зазначено у вироку суду, не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», який знайшов свій вияв в практиці Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Авшар проти Туреччини» від 10 липня 2001 року, «Кобець проти України» від 14 серпня 2008 року, «Веренцов проти України» від 11 липня 2013 року, «Бочаров проти України» від 17 червня 2011 року, «Коробов проти України» від 21 липня 2011 року. Європейський суд з прав людини наголошує, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», проте, «така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту», чого у даному кримінальному провадженні не вбачається.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що стороною обвинувачення не доведено поза розумним сумнівом, що в діяннях обвинуваченого є склад інкримінованих кримінальних правопорушень, що вказує на те, що ОСОБА_8 підлягає виправданню за пред'явленим йому обвинуваченням.
Доказів на спростування висновків суду першої інстанції прокурором в апеляційній скарзі не наведено, матеріалами кримінального провадження не встановлено, і в ході судового засідання апеляційної інстанції не здобуто.
За наведеного колегія суддів не знаходить підстав для скасування виправдувального вироку суду першої інстанції і ухвалення нового обвинувального вироку стосовно ОСОБА_8 .
Вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407,419 КПК України, колегія суддів,?
Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 грудня 2016 року, яким ОСОБА_8 визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні - за ч.2 ст.358, ч.2 ст.384 КК України та виправдано, на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3