12 грудня 2022 року
м. Київ
справа № 260/136/20
адміністративне провадження № К/990/34327/22
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Білак М.В., перевіривши касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі №260/136/20 за позовом ОСОБА_1 до Ради прокурорів України, Офісу Генерального прокурора, Закарпатської обласної прокуратури про визнання дій протиправними, скасування рішення, наказів, поновлення на роботі та поновлення на адміністративній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
Позивач звернувся до суду з позовом в якому просив:
визнати протиправними (незаконними) дії Ради прокурорів України щодо розгляду звернення Генерального прокурора стосовно звільнення його з посади першого заступника прокурора Закарпатської області, у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);
визнати протиправним (незаконним) та скасувати рішення Ради прокурорів України від 11 грудня 2019 року №174, прийняте за результатами розгляду вказаного вище звернення Генерального прокурора;
визнати протиправними (незаконними) дії Офісу Генерального прокурора щодо звільнення його з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);
визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к про звільнення ОСОБА_1 з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади (пункт 3 частини першої статті 41 Закону України «Про прокуратуру»);
зобов'язати Генерального прокурора (іншу уповноважену службову особу, яка здійснюватиме керівництво Офісом Генерального прокурора на момент виконання судового рішення в даній справі) поновити його на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 13 грудня 2019 року;
стягнути з Прокуратури Закарпатської області на його користь різницю в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи з 13 грудня 2019 року по 27 січня 2020 року; стягнути з Прокуратури Закарпатської області на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 27 січня 2020 року по день винесення судом рішення про поновлення на посаді першого заступника прокурора Закарпатської області;
визнати протиправними (незаконними) дії Прокуратури Закарпатської області щодо звільнення його з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»;
визнати протиправним (незаконним) та скасувати наказ від 27 січня 2020 року №40к, виданий прокурором Закарпатської області Гаврилюком В. щодо звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року на підставі частини 5 статті 41 Закону України «Про прокуратуру»;
поновити його на посаді прокурора прокуратури Закарпатської області.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Ради прокурорів України від 11 грудня 2019 року №174.
Визнано протиправним та скасовано наказ Генерального прокурора від 13 грудня 2019 року №524к про звільнення позивача з посади першого заступника прокурора Закарпатської області у зв'язку з неналежним виконанням посадових обов'язків.
Визнано протиправним та скасовано наказ Прокуратури Закарпатської області від 27 січня 2020 року №40к щодо звільнення позивача з посади прокурора прокуратури Закарпатської області з 27 січня 2020 року.
Поновлено ОСОБА_1 на адміністративній посаді першого заступника прокурора Закарпатської області з 14 грудня 2019 року та в органах прокуратури.
Стягнуто з Прокуратури Закарпатської області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1013486,32 грн.
У поданій касаційній скарзі представник відповідача з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення.
08 лютого 2020 набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», яким внесено зміни до Кодексу адміністративного судочинства України, що передбачають нові підстави для касаційного оскарження.
Так, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначається, зокрема, підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
У поданій касаційній скарзі представник відповідача зазначає підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Зокрема вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм права, які регламентують повноваження Ради прокурорів України при вирішенні питання про звільнення прокурорів з адміністративних посад у зв'язку із неналежним виконанням посадових обов'язків, установлених для відповідної адміністративної посади, після набрання чинності з 25 вересня 2019 року положенням Закону № 113-ІХ.
Крім того зазначає, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування указаних норм права (статті 235 КЗпП України, пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції України, Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58), у взаємозв'язку з частиною п'ятою статті 41 Закону України «Про прокуратуру», якими встановлено порядок визначення дня звільнення з роботи, а відтак - період початку вимушеного прогулу, за умови звільнення прокурора з адміністративної посади та подальшого його звільнення з роботи в органах прокуратури.
Суд звертає увагу скаржника, що оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Проте, зазначивши про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норм Закону №113-IX, заявник не виклав належного обґрунтування їхнього неправильного застосування/не застосування судами, так як мотиви Офісу зводяться до загальних посилань щодо правомірності дій Генерального прокурора, ототожнення звільнення з адміністративної посади - звільненню з посади прокурора, аргументів щодо законності спірних рішень та наказу, з посиланням на їхній зміст та незгоди з висновками судів щодо відсутності у Ради прокурорів України повноважень звільняти з адміністративних посад, після змін у законодавстві.
Проте, за відсутності належної аргументації, з посиланням на норми законодавства, що є застосовними до спірних правовідносин, не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції.
Суд також відхиляє доводи Офісу Генерального прокурора на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 235 Кодексу Законів про працю України та пункту 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників щодо визначення початку періоду вимушеного прогулу, оскільки, такі посилання є загальними, вказані норми права регулюють спірні правовідносини, проте скаржником не наведено обґрунтованих підстав необхідності висновку Верховного Суду саме у цій справі і саме щодо цих норм права.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі №260/136/20 повернуто, оскільки відсутні підстави касаційного оскарження, передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України.
Крім того, ухвалою від 21 листопада 2022 року Верховний Суд повторно повернув касаційну скаргу у справі №260/136/20 та надав оцінку доводам Офісу Генерального прокурора в частині підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Звертаючись втретє, представник відповідача послався на ті ж підстави відкриття касаційного провадження ( пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України), яким вже було надано оцінку в ухвалі Верховного Суду від 21 листопада 2022 року.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням із урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду (судів), рішення якого (яких) оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом.
З урахуванням змін до КАС України, внесених Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX і які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття до розгляду і відкриття касаційного провадження.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Керуючись ст. ст. 169, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу Офісу Генерального прокурора на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 16 серпня 2022 року у справі №260/136/20 повернути скаржнику.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, є остаточною та не може бути оскаржена.
СуддяМ.В. Білак