09 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 140/11920/21 пров. № А/857/12557/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
судді-доповідача: Гінди О.М.,
суддів: Затолочного В.С., Пліша М.А.,
розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року (головуючий суддя: Мачульський В.В., місце ухвалення - м. Луцьк) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії, -
встановив:
ОСОБА_1 , 23.10.2021 звернувся з позовом до суду, в якому просилв:
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення при звільненні розрахунку вислуги років в пільговому обчислені;
- зобов'язати здійснити розрахунок вислуги років в пільговому обчисленні з урахуванням наказу голови Державної прикордонної служби України від 23.04.2021 № 342-ОС;
- визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення повного розрахунку при звільненні з військової служби в частині невиплати позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні, передбаченого ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу одноразову грошову допомогу при звільненні, передбачену ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожен повний календарний рік служби.
Обґрунтовує позов тим, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ). Вказує, що відповідач при звільненні, всупереч п. 289 Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.2009 № 1115/2009 не провів обрахунок вислуги років у пільговому обчисленні та всупереч п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не призначив одноразову грошову допомогу. З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся з заявою до відповідача, в якій просив здійснити обрахунок його вислуги років, з урахуванням періодів служби, які обчислюються на пільгових умовах та нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні. Однак відповідачем було відмовлено у проведені такого розрахунку вислуги років та виплаті одноразової грошової допомоги при звільненні, з підстав відсутності 10 років календарної служби.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року позов задоволено повністю.
З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що рішення прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, посилається на те, що відсутні підстави для застосування до позивача на момент звільнення п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей», оскільки грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги більше 10 років (саме календарної вислуги років), а у позивача календарна вислуга років складає лише 8 років.
Позивач, 31.10.2022 подав відзив на апеляційну скаргу, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких мотивів.
Судом першої інстанції інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно витягу з наказу начальника НОМЕР_2 прикордонний загін імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України від 18.03.2021 №141-ос, капітана ОСОБА_1 , офіцера (оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Ріпки) головного оперативно-розшукового відділу, звільнено з військової служби в запас наказом від 12.02.2021 № 81-ос за підпунктом «а» (у зв'язку із закінченням строку контракту) пункту 2 частин 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено з зі списків особового складу загону та з усіх видів забезпечення.
Згідно витягу з наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.04.2021 № 342 ОС позивачу зараховано на пільгових умовах один місяць за півтора періоди проходження служби на посадах:
- офіцера (оперуповноваженого) з протидії терористичним загрозам, першого сектору оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Добрянка) оперативно-розшукового управління Північного регіонального управління (І категорія) Державної прикордонної служби України з 30.10.2016 по 18.09.2018;
- старшого офіцера (оперуповноваженого з протидії нелегальній міграції) першого сектору .оперативно-розшукового відділу (за місцем дислокації н.п. Добрянка) оперативно-розшукового управління Північного регіонального управління (І категорії) Державної прикордонної служби України з 19.09.2018 по 10.02.2020.
- офіцера (оперуповноваженого) прикордонного оперативно-розшукового відділу (з місцем дислокації н.п. Ріпки) головного оперативно-розшукового відділу НОМЕР_2 прикордонного загону імені князя Володимира Великого Державної прикордонної служби України в період з 11.02.2020 по 15.02.2021.
ОСОБА_1 04.08.2021 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою, в якій просив здійснити обрахунок його вислуги років, з урахуванням періодів служби, які обчислюються на пільгових умовах та нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні (а. с. 15).
Листом від 13.08.2021 № 12/2250 Чернігівський прикордонний загін Державної прикордонної служби України повідомив позивача про відсутність підстав для задоволення заяви, оскільки згідно п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний та правовий статус військовослужбовців та членів їх сімей» та п. 10 Постанови Кабінету Міністрів від 17.07.1992 № 558 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їх сімей» грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги більше 10 років (саме календарної вислуги років), а у позивача календарна вислуга років складає лише 8 років.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, щодо нездійснення при звільненні розрахунку вислуги років в пільговому обчисленні, що в свою чергу призвело до ненарахування та невиплати грошової допомоги в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав із цією позовною заявою.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки вислуга років позивача становить понад 10 років (час служби в календарному обчисленні - 08 років 07 місяців 14 днів та час служби в пільговому обчисленні 04 роки 03 місяці 17 днів), отже ОСОБА_1 має право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої п. 2 ст. 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі, визначено відповідно до Конституції України Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII)
Статтею 1 Закону № 2011-XII передбачено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2011-XII передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Абзацом 1 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, на підставах, визначених пунктом 1 частини другої статті 36 Закону України «Про розвідку», а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 18 років одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.
Виплата військовослужбовцям зазначеної в цьому пункті одноразової грошової допомоги при звільненні їх з військової служби здійснюється Міністерством оборони України, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами за рахунок коштів Державного бюджету України, передбачених на їх утримання (абз. 4 п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII).
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що правова позиція щодо застосування приписів п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII неодноразово викладалася у постановах Верховного Суду, зокрема, від 11 квітня 2018 року у справі № 806/2104/17, від 24 листопада 2020 року у справі № 822/3008/17, від 21 квітня 2021 року у справі № 380/2427/20, від 27 травні 2021 року у справі № 1.380.2019.005965, від 19 травня 2022 року у справі № 580/3392/20.
Так, відповідно до усталеної правової позиції Верховного Суду, правова норма п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII не містить вказівки на те, що право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги виникає за наявності 10 і більше саме календарних років вислуги.
Тобто, поняття «календарна вислуга років» застосовується не для позначення необхідної для призначення допомоги вислуги років, а для визначення розміру грошової допомоги, а саме: «в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби».
Отже, суд апеляційної інстанції зауважує, що умовою набуття права на призначення та виплату одноразової грошової допомоги, відповідно до п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, є наявність вислуги 10 років і більше.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 звільнений з військової служби на підставі підпункту «а» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (у зв'язку із закінченням строку контракту).
На момент звільнення позивача зі служби, його загальна вислуга років складала, зокрема: календарна - 8 років 07 місяців 14 днів, що підтверджується витягом з наказу Військової частини НОМЕР_1 № 141-ОС від 18.03.2021 (а. с. 13) та пільгова - 4 роки 03 місяці 17 днів, що підтверджується витягом з наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 23.04.2021 № 342 (а. с. 14).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскільки у ОСОБА_1 на момент звільнення з військової служби, є більше 10 років вислуги років, а тому позивач набув право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.
Щодо покликання апелянта, на застосування до спірних правовідносин, пункту 1 розділу 9 цієї Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25.06.2018 № 558 та зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 липня 2018 року за № 854/32306, яка визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, які проходять військову службу в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (Адміністрації Державної прикордонної служби України), територіальних органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону (регіональних управліннях Державної прикордонної служби України), Морській охороні, яка складається із загонів морської охорони, органах охорони державного кордону (прикордонних загонах, окремих контрольно-пропускних пунктах, авіаційних частинах), розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, навчальних закладах, підрозділах спеціального призначення та органах забезпечення Державної прикордонної служби України, то суд апеляційної інстанції вважає такі безпідставними, з огляду на таке.
Так, відповідно до пункту 1 розділу 9 цієї Інструкції, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров'я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу жінкою-військовослужбовцем, яка має дитину (дітей) віком до 18 років, грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше (у цьому та інших пунктах цієї глави мається на увазі наявність календарної вислуги років).
Однак, суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на пріоритетність законів над підзаконними актами, при визначені права у військовослужбовця на отримання при звільненні грошової допомоги в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби, застосуванню до спірних правовідносин, підлягає саме п. 2 ст. 15 Закону № 2011-XII, а не п. 1 розділу 9 наказу Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України.
Щодо покликання апелянта на пропуск позивачем строку звернення до суду, то суд апеляційної інстанції вважає такі покликання також безпідставними, враховуючи таке.
Так, для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України).
Разом з тим, положеннями КАС України не врегульовано порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Однак, ч. 2 ст. 233 КЗпП України встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і № 9- рп/2013.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв'язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов'язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов'язків.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку поняттям «грошова винагорода», «одноразова грошова допомога при звільненні» та «оплата праці» і «заробітна плата», які використовується у законодавстві, що регулює трудові правовідносини, дійшов висновку, що вказані поняття є рівнозначними.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог незважаючи на те, що відповідно до спеціального законодавства має назву одноразова грошова допомога при звільненні).
Частиною 1 ст. 9 Закону № 2011-XII обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
За приписами ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-XII , до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, враховуючи те, що спір у цій справі стосується виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби, на яку військовослужбовець має право згідно з умовами проходження військової служби і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому, на думку суду апеляційної інстанції, не обмежується будь-яким строком звернення до суду з позовом про її виплату.
Аналогічні правові висновки щодо застосування строку звернення до суду у цій категорії справ, викладено у постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 807/363/18, від 28 липня 2022 року у справі № 300/6805/21.
Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що позов підлягає задоволенню, оскільки загальна вислуга років позивача становить понад 10 років, а тому позивач має право на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої ст. 15 Закону № 2011-XII.
Таким чином, апеляційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) не спростовує правильність доводів, яким мотивовано судове рішення, зводиться по суті до переоцінки проаналізованих судом доказів та не дає підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими.
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін.
Згідно приписів ст. 139 КАС України підстав для стягнення судових витрат не має.
Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд -
постановив:
апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 26 січня 2022 року у справі № 140/11920/21 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя О. М. Гінда
судді В. С. Затолочний
М. А. Пліш