12 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/17630/22 пров. № А/857/13274/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 460/17630/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання дії та бездіяльності протиправними,-
суддя в 1-й інстанції -Комшелюк Т.О., час ухвалення рішення - 12.08.2022 року, місце ухвалення рішення - м. Рівне, дата складання повного тексту рішення - 12.08.2022 року,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 17 травня 2022 року, яким відмовлено у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах; 2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області зарахувати позивачу до пільгового стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 період роботи з 22 серпня 1992 року по 03 вересня 1999 року телефоністом РВЕЗ "Костопільрайтелеком"; 3) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити позивачу пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 з дати звернення.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що звернулася до територіального управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Рішенням від 17 травня 2022 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу роботи, підтвердженого в установленому законом порядку та не досягненням необхідного пенсійного віку. Позивач зазначає, що таке рішення територіального відділення Пенсійного фонду є протиправним, оскільки, зокрема, у незарахований відповідачем період з 22 серпня 1992 року по 03 вересня 1999 року вона працювала телефоністом РВЕЗ "Костопільрайтелеком", робота на вказаній посаді дає право на призначення пенсії пільгових умовах за Списком №2. За наведеного просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 460/17630/22 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що 11 травня 2022 року позивач звернувся до відповідача з заявою про призначення пенсії на підставі ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Позивачу було відмовлено у задоволенні заяви з підстав відсутності необхідного пільгового стажу 10 років. Звернув увагу, що до пільгового періоду роботи позивача за Списком №2 зараховано лише 04 роки 04 місяці 19 днів. Також зазначено, що станом на дату звернення до відповідача з заявою позивач досягнув 54-річного віку, тоді як законодавством визначений вік для виходу на пенсію по Списку №2 - 55 років. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 460/17630/22 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому досягла пенсійного віку, необхідного для звернення за призначенням пенсії за віком по Списку №2.
Посада позивача атестована у встановленому законом порядку, факт належності займаної посади до Списку №2 підтверджено наказами про атестацію та уточнюючою довідкою.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 03 вересня 1999 року до пільгового стажу.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
11 травня 2022 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області з заявою про призначення пенсії на підставі підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
Заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності розподілу єдиної черги завдань розглядалась Головним управлінням Пенсійного фонду України у Полтавській області.
Рішенням №172450004951 від 17 травня 2022 року відмовлено у задоволенні заяви позивача про призначення пенсії. Зазначено, що до стажу роботи по Списку №2 зараховано період роботи з 01.04.1988 року по 21.08.1992 року, тобто 4 роки 4 місяці 21 день. Страховий стаж позивача становить 300 років 4 місяці 19днів. Не зараховано період роботи з 22.08.1192 року по 03.09.1999 року, оскільки згідно переліку робочих місць затвердженої атестації №215 від 18.12.1998 значаться про атестовані цехи №12,13, в довідці відсутня інформація в якому цеху працювала позивач. За наведеного, у позивача відсутній необхідний пільговий стаж для призначення пенсії на умовах пп. 2 п. 2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”. Також в рішенні зазначено, що позивач зазначено, що станом на дату подання заяви не досягла необхідного пенсійного віку.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернулася до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03 травня 1996 року, ратифікована Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, яка набрала чинності з 01 лютого 2007 року (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов'язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.
Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується, в тому числі, міжнародними зобов'язаннями України.
Відповідно до ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 р. № 1788-XII (далі - Закон № 1788), Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 р. № 1058-IV (далі - Закон № 1058).
Положеннями статті 56 Закону № 1788 передбачено, що до видів трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає право на трудову пенсію віднесено, серед іншого: роботу, виконувану на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв; будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків.
Закон України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Статтею 2 Закону №1788-XII визначені види пенсій: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Згідно з пунктом «б» частини першої статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції Закону № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» передбачений раніше пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років із одночасним запровадженням правила поетапного збільшення показника вікового цензу, за яким жінки, зокрема, дати народження яких припадали на період з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року набували право на пенсію після досягнення 53 років. Закон України від 02.03.2015 № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» набрав чинності з 01 квітня 2015 року.
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».
У цьому випадку розміри пенсій визначаються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. При цьому зберігається порядок покриття витрат на виплату і доставку цих пенсій, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.
Виплата пенсій особам, які були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників, за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та особам, пенсії яким призначені відповідно до пунктів «в»-«е» та «ж» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, здійснюється до 1 січня 2005 року за рахунок коштів Пенсійного фонду, а з 1 січня 2005 року - за рахунок коштів Державного бюджету України до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Проаналізувавши вищенаведені норми, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що і після набрання чинності нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» правила призначення пенсій за Списком № 2 регламентувались пунктом «б» статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.
Такий стан правового регулювання існував до дати набрання чинності нормами Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій (набрав чинності 11 жовтня 2017 року), яким Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» був доповнений новим розділом XIV-І «Пенсійне забезпечення окремих категорій громадян».
Частиною першою статті 114 цього нового розділу визначено, що право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» пункт 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» викладений у новій редакції: «Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону».
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 50 років - по 31 березня 1965 року включно; 50 років 6 місяців - з 1 квітня 1965 року по 30 вересня 1965 року; 51 рік - з 1 жовтня 1965 року по 31 березня 1966 року; 51 рік 6 місяців - з 1 квітня 1966 року по 30 вересня 1966 року; 52 роки - з 1 жовтня 1966 року по 31 березня 1967 року; 52 роки 6 місяців - з 1 квітня 1967 року по 30 вересня 1967 року; 53 роки - з 1 жовтня 1967 року по 31 березня 1968 року; 53 роки 6 місяців - з 1 квітня 1968 року по 30 вересня 1968 року; 54 роки - з 1 жовтня 1968 року по 31 березня 1969 року; 54 роки 6 місяців - з 1 квітня 1969 року по 30 вересня 1969 року; 55 років - з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року.
У силу спеціальної вказівки у Законі України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій наведені вище норми закону почали застосовуватись з 01 жовтня 2017 року.
Отже, з 01 жовтня 2017 року правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України у вказаних законах були повністю уніфікованими.
Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Конституційним Судом України прийнято рішення від 23.01.2020 № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII».
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини цього рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини зазначеного рішення стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини вказаного рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 01 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Отже, з 23 січня 2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Суд апеляційної інстанції зауважує, що у межах спірних правовідносин правила зазначених законів щодо призначення пільгової пенсії за віком містять розбіжність в частині вікового цензу, який становить 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення у редакції, яка діяла до прийняття Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» та 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій».
Вирішуючи питання про те, який закон необхідно застосовувати до спірних правовідносин, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне.
При вирішенні цього спору, суд апеляційної інстанції враховує, принцип адміністративного судочинства, як верховенство права, відповідно до якого, згідно із ч. 1 ст. 6 КАС України, саме людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Так, у пункті 102 рішення у справі «Зеленчук і Цицюра проти України» (заяви № 846/16 та № 1075/16) при оцінці дотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції Суд повинен здійснити загальний розгляд різних інтересів, які є предметом спору, пам'ятаючи, що метою Конвенції є гарантування прав, які є практичними та ефективними. Суд поза межами очевидного повинен дослідити реалії оскаржуваної ситуації. Така оцінка може стосуватись не лише відповідних умов компенсації, якщо ситуація схожа з тією, коли позбавляють майна, але також і поведінки сторін, у тому числі вжитих державою заходів та їх реалізації. У цьому контексті слід наголосити, що невизначеність - законодавча, адміністративна або така, що виникає із застосовної органами влади практики, - є фактором, який слід враховувати при оцінці поведінки держави (рішення у справі Броньовський проти Польщі (Broniowski v. Poland), заява № 31443/96, пункт 115).
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі Щокін проти України зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Проаналізувавши вищенаведені рішення ЄСПЛ, оскільки національне законодавство допустило неоднозначне, множинне тлумачення прав та обов'язків осіб, які звертаються за призначенням пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема пункт «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII та п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VIII, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне застосувати найбільш сприятливий для вказаних осіб підхід.
Тобто, у розглядуваній справі, до спірних правовідносин, перевагу слід віддати саме тому закону, який у застосуванні найбільш сприятливий для позивачки, а саме пункт «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», у редакції до внесення змін Законом України від 02.03.2015 № 213-VIII положення якого визнано неконституційними, який передбачав, що на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, зокрема жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Така позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 у справі №360/3611/20.
Із матеріалів справи видно, що станом на момент звернення до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, позивачу виповнилось 54 років, а тому вона досягла необхідного віку, встановленого для призначення такої пенсії (50 років).
Відповідно до ст. 62 Закону України “Про пенсійне забезпечення” від 05 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Аналогічні положення містить стаття 48 Кодексу законів про працю України.
Згідно записів трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , дата заповнення 29 липня 1985 року, позивач:
Запис №3 від 01 квітня 1988 року - прийнята телефоністом міжнародної телефонної станції третього класу (наказ №73 від 01.04.1988 року);
Запис №4 від 31 грудня 1994 року - звільнена у зв'язку з реорганізацією по переводу в Костопільський РВЕЗ “Костопільрайтелеком” п.5 ст. 36 КзпП України (наказ №297 від 31.12.1994 року);
Запис №5 від 01 січня 1995 року - прийнята на роботу телефоністом третього класу по переводу з Костопільського РВЗ (наказ №1-К від 02.01.1995 року);
Запис №6 від 01 листопада 1996 року - переведена телефоністкою довідкової служби другого класу (наказ №54 від 28.10.1996 року);
Запис б/н - РВЕЗ “Костопільрайтелеком” 01.07.1998 року реорганізовано в Центр електрозвязку №4 Рівненської дирекції УДПЕЗ “Укртелеком” (наказ від 15.06.1998 року);
Запис №7 від 01 липня 1998 року - телефоніст довідкової служби міської телефонної мережі другого класу дільниці з продажу послуг (наказ від 01.07.1998 року);
Запис №8 без дати - телефоністом довідкової служби міської телефонної мережі підтверджено право на пільгову пенсію (наказ № 215 від 18.12.1998 року);
Запис №9 від 03 вересня 1999 року - звільнена за скороченням чисельності, п. 1 ст. 40 КзпП України (наказ №61 від 03.09.1999 року).
Відповідно до п.1 Порядку застосування Списків №1 та №2 виробництв, робіт і професій, посад та показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пільгове пенсійне забезпечення, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18.11.2005 №383 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 01.12.2005р. за №1451/11731 (далі - Порядок застосування Списків №383), пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №1) та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників (далі - Список №2), затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, які мали право на пенсію за віком на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
Пунктом 3 Порядку застосування Списків №383 передбачено, що при визначенні права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи, а зокрема, в період роботи позивача в спірний період, з 22.08.1992 по 03.09.1999 був чинний Список виробництв, робіт, професій, посад і показників, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 №162.
При цьому, посада, яку займала позивача в спірний період “телефоніста міжміського телефонного зв'язку” передбачена Списком №2 розділом ХХІХ, позицією 23100000-19093, “телефоніста довідкової служби” - розділом ХХІХ, позицією 23100000-19096.
Пунктом 10 Порядку застосування Списків №383 передбачено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Порядок №637).
Відповідно до пунктів 1 та 2 Порядку №637 за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Пунктом 3 Порядку №637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Так, у трудовій книжці позивача чітко відображено роботу у спірний період на посаді, яка міститься у Списку №2 - телефоністом, телефоністом довідкової служби.
Пунктом 20 Порядку №637 визначено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5).
У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Довідкою про підтвердження трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній від 30.12.2021 року №329, виданою АТ “Укртелеком”, підтверджується, що позивач дійсно працював повний робочий день в Костопільському районному вузлі зв'язку, в подальшому перейменованого в Костопільський районний вузол електрозв'язку “Костопільрайтелеком” і за період роботи з 01.04.1988р. (наказ №73 від 01.04.1988р.) по 31.12.1994 р. (наказ №297 від 31.12.1994р.) та з 01.01.1995 р. (наказ №1-К від 02.01.1995р.) по 31.10.1996 р. (наказ №54 від 28.10.1996 року). Постійно працювала з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією на протязі повного робочого дня (з 36-годинним робочим тижнем), інших робіт не виконувала
Постійно працювала з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією на протязі повного робочого дня (з 36-годинним робочим тижнем), інших робіт не виконувала на посаді телефоніста міжміського телефонного зв'язку, що передбачено Списком №2 розділом XXIX, позицією 23100000-19093, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162. З 01.11.1996 року позивач переведена телефоністом довідкової служби міської телефонної мережі Костопільського районного вузла електрозв'язку “Костопільрайтелеком” в подальшому перейменований в Центр електрозв'язку №4 (м.Костопіль) (наказ No54 від 28.10.1996р.) працювала на займаній посаді по 03.09.1999р. (наказ №61 від 03.09.1999р.). Постійно працювала з мікротелефонною гарнітурою (пристроєм) на міжміських, замовних, довідкових комутаторах і на переговорних пунктах з цілодобовою дією на протязі повного робочого дня (з 36-годинним робочим тижнем), інших робіт не виконувала, що передбачено Списком №2 розділом XXIX, позицією 23100000-19096 затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.1994 року №162.
По результатах атестації робочих місць за умовами праці наказом Костопільського райвузла зв'язку від 03.03.1994р. №89, підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за Списком №2 за професією “телефоніст”.
Наказом Центру електрозв'язку №4 (м.Костопіль) Рівненської дирекції УДПЕЗ “Укртелеком” “Про результати атестації робочих місць за умовами праці для визначення права працівників на пільгове пенсійне забезпечення, інші пільги та компенсації передбачені чинним законодавством по Костопільському Центру електрозв'язку№4” від 18.12.1998 р. №215 підтверджено право на пільгове пенсійне забезпечення за професією “телефоніст довідкової служби”.
Застосування списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію на пільгових умовах регулюється Порядком, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України №383 від 18.11.2005 (далі - Порядок).
Згідно з цим Порядком під час визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються списки, що були чинними на період роботи особи. При цьому, до пільгового стажу зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати їх внесення до списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21.08.1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21.08.1992 року (п. 3 Порядку).
Слід зазначити, що атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком №442 та розробленими на виконання постанови №442 Методичними рекомендаціями для проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженими постановою Міністерства праці України №41 від 01.09.1992.
Згідно із зазначеними нормативними актами основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Згідно з п.1 Порядку та Положення про Державну експертизу умов праці, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР № 357 від 01.12.1990, державний контроль за якістю проведення атестації робочих місць за умовами праці та віднесення їх до категорії з шкідливим і важкими умовами праці, правильністю застосування списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах покладався на органи Державної експертизи умов праці.
Пунктом 4 Порядку проведення атестації та підпунктом 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій встановлено, що періодичність проведення атестації робочих місць визначається безпосередньо колективним договором підприємства і проводиться не рідше одного разу на 5 років.
Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства чи організації.
Результати атестації використовуються при встановленні пенсій за віком на пільгових умовах, пільг і компенсацій за рахунок підприємств та організацій, обґрунтуванні пропозицій про внесення змін і доповнень до списків № 1 і 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що дають право на пільгове пенсійне забезпечення, а також для розробки заходів щодо поліпшення умов праці та оздоровлення працюючих.
У пункті 4.2 зазначеного Порядку застосування списків йдеться про те, що результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.
Посада позивача атестована у встановленому законом порядку, факт належності займаної посади до Списку №2 підтверджено наказами про атестацію та уточнюючою довідкою.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку, що відповідачем протиправно не зараховано період роботи позивача з 22 серпня 1992 року по 03 вересня 1999 року до пільгового стажу.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 12 серпня 2022 року у справі № 460/17630/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 12.12.2022 року