12 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 460/19357/22 пров. № А/857/13949/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
Головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/19357/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції -Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення - 30.08.2022 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 30.08.2022 року,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області (далі - відповідач 1), в якому позивач просить суд визнати протиправним рішення №172750001791 від 03.06.2022 щодо відмови у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”; зобов'язати відповідача зарахувати до стажу роботи позивача на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, період строкової військової служби з 22.10.1978 по 02.11.1980; зобов'язати відповідача перевести позивача з 27.05.2022 з призначеної пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу” та виплатити недоотримані кошти.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що у зв'язку зі звільненням з посади, робота на якій дає право на призначення пенсії державного службовця, маючи стаж роботи на посаді державного службовця понад 10 років станом на 01.05.2016, він набув право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII та статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16 грудня 1993 року №3723-XII. Однак, отримав відмову органу Пенсійного фонду України, який зазначив, що стаж державної служби станом на 01.05.2016 рік становить 9 років 10 місяців 1 день, чого недостатньо для призначення пенсії за віком згідно із Законом України “Про державну службу” від 10 грудня 2015 року №889-VIII. Однак, на думку позивача, відповідачем до стажу державної служби всупереч положенням чинного законодавства не зараховано період строкової військової служби. Просив позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/19357/22 позовні вимоги задоволено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що період строкової військової служби не зараховується до стажу роботи державних службовців, оскільки це не передбачено Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 №229.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/19357/22 та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивач має право на зарахування часу проходження строкової військової служби з 22.10.1978 по 02.11.1980 (підтверджено військовим квитком НОМЕР_1 від 22.10.1978) до стажу державної служби не зважаючи на те, що така посада не віднесена до посад державних службовців.
Таким чином, як свідчать матеріали справи, позивач на час звернення до пенсійного органу досягнув пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, станом на 01 травня 2016 року займав посаду державної служби та має стаж державної служби понад 10 років (станом на 01.05.2016 - 11 років 0 місяців 12 днів, загальний стаж державного службовця - 17 років 11 місяців 10 днів).
Відтак, позивач має право на пенсію за віком відповідно до положень Закону України “Про державну службу”.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 з 02 грудня 2020 року перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Рівненській області та отримує пенсію за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV.
10 січня 2022 року позивачу виповнилося 62 роки.
27 травня 2022 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області із заявою про перехід на пенсію за віком згідно з Законом України “Про державну службу”.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №172750001791 від 03.06.2022 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України “Про державну службу”.
Вважаючи такі дії відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі - Закон України №889-VIII).
Відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно з пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
У пункті 2 Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 № 622 (далі - Порядок №622), зазначено, що згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу” на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16 грудня 1993 р. № 3723-XII “Про державну службу” (далі - Закон) мають право особи, які на день набрання чинності Законом України від 10 грудня 2015 р. № 889-VIII “Про державну службу”:
мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України;
займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону та актами Кабінету Міністрів України.
Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, судова колегія дійшла висновку, після 01 травня 2016 року зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений п.п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» №889-VIII, та мають передбачені ч.1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ вік і страховий стаж.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена у рішенні Верховного Суду від 04 квітня 2018 року (зразкова справа №822/524/18).
Отже, обов'язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України “Про державну службу” № 3723-XII після 01 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою статті 37 Закону України “Про державну службу” від 16.12.1993 № 3723-XII і Прикінцевих та перехідних положень Закону України “Про державну службу” від 10.12.2015 № 889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 01.12.2020 року у справі № 466/6057/17.
Тобто, для реалізації права на пенсію державного службовця за віком необхідним є дотримання таких умов: 1) вік (для жінок 60 років); 2) загальний страховий стаж не менше 35 років; 3) стаж державної служби (10 років для осіб, що станом на 01 травня 2016 року займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі).
Суд встановив, що відповідачем не заперечується наявність у позивача 9 років 10 місяців 1 день стажу державної служби станом на 01.05.2016. При цьому, підставою для відмови у переведенні на пенсію згідно з Законом України “Про державну службу” став факт наявності стажу заявника на посадах державної служби станом на 01.05.2016 меншого за 10 років.
Таким чином, спірним у цій справі є питання, чи слід зарахувати до стажу державної служби позивача період його військової служби з 22.10.1978 по 02.11.1980.
Подібні правовідносини вже були предметом розгляду у Верховному Суді.
Так, у постановах від 03.07.2018 у справі № №569/350/17, від 27 грудня 2019 року у справі№ 500/2565/18 Верховний Суд дійшов наступних висновків:
«Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (чинний до 01.05.2016, тобто в період роботи позивача на державній службі) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби.
Згідно ч. 2 вказаного Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів; на посадах керівних працівників і спеціалістів апарату Національного банку України, Республіканського банку Криму, управління по місту Києву та Київській області, обласних управлінь Національного банку України.
Пунктом 3 вказаного Порядку передбачено, що до стажу державної служби включається також час військової служби у Збройних Силах та інших військових формуваннях».
Таким чином, суд першої інстанції у цій справі обґрунтовано зазначив, що позивач має право на врахування до стажу державної служби проходження служби в у Збройних Силах та інших військових формуваннях України та колишнього СРСР в період з 22.10.1978 по 02.11.1980, а отже стаж державної служби позивача станом на 01.05.2016 року складає більше 10 років, що є достатнім для призначення позивачу пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу».
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2022 року у справі № 460/19357/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк
Повне судове рішення складено 12.12.2022 року