09 грудня 2022 рокуЛьвівСправа № 300/3764/21 пров. № А/857/2863/22
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Гуляка В.В., Святецького В.В.,
розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року (головуючого судді Главача І.А., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Івано-Франківськ) у справі №300/3764/21 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання до вчинення дій,-
ОСОБА_1 26.07.2021 звернувся в суд з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача в невиплаті йому грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за 2001-2014 роки включно та зобов'язати відповідача виплатити йому грошову компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за 2001-2014 роки включно.
Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року відмовлено в позові.
Не погоджуючись із вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов. Вказує, що в статтях 8 та 10-1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовець має право на отримання грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки, а матеріалами справи встановлено, що йому дійсно за 2001-2014 роки не виплачене грошове забезпечення за невикористані дні щорічних відпусток, а судом прийнято рішення без з'ясування обставин справи та не вірно застосовано норми права в спірних правовідносинах. Також судом, при винесенні оскаржуваного рішення не було враховано правовий висновок Великої Палати Верховного Суду в подібних правовідносинах викладених в постанові від 19.08.2018 у справі №620/4218/18.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 08.12.2022 поновлено провадження у справі №300/3764/21 та вирішено продовжити розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження.
Згідно із частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 26.04.2021 звернувся до військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату позивачу за 2001-2014 рр. включно грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки відповідно до пункту 2 статті 8 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зазначив, що наказом №129 від 06.07.2015 Військової частини НОМЕР_1 позивача поновлено на військовій службі з 09.08.2000, та, відповідно поставлено на всі види забезпечення. Однак, грошова компенсація за невикористані дні щорічних відпусток за період вимушеного прогулу за 2001-2014 рр. не виплачувалася (аркуш справи 2).
Військова частина НОМЕР_1 02.06.2021 листом за №350/490/46/1039/пс повідомила позивача про те, що надання щорічної основної відпустки, грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки особам, які перебували у вимушеному прогулі Законом України « Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не передбачено. Крім того, ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду в задоволенні апеляційної скарги позивача відмовлено, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі №809/4404/15 за позовом ОСОБА_1 до командира Військової частини НОМЕР_1 , якою в задоволенні позовних вимог про визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відпусток за 2001-2002 роки відмовлено - залишено без змін. Відтак, відсутні законні підстави для виплати грошової компенсації за не використані дні щорічної відпустки за 2001-2014 роки включно (аркуш справи 3).
Позивач, вважаючи протиправними дії відповідача звернувся з цим позовом до суду.
Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно частини 4 статті 2 Закону №2232-ХІІ, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є цей та інші закони, відповідні положення про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та інші нормативно-правові акти.
Пунктом 180 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, визначено, що військовослужбовці мають право на відпустки. Надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них здійснюється відповідно до порядку, встановленого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 за №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) визначено, що соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (статті 2 Закону №2011-ХІІ).
Згідно з частиною 2 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ щорічна основна відпустка надається протягом календарного року. В особливих випадках з дозволу прямого начальника, уповноваженого Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону здійснюють керівництв військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, керівниками правоохоронних органів та керівниками розвідувальних органів України, щорічна основна відпустка за минулий рік надається в першому кварталі наступного року, якщо раніше її не було надано.
Відповідно до частини 7 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям, які перебувають у довготривалому відрядженні за межами України, крім військовослужбовців строкової військової служби, дозволяється за їх бажанням об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки. У цьому разі загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Частиною 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ встановлено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються з військової служби, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічна основна відпустка надається з розрахунку 1/12 частини тривалості відпустки, на яку вони мають право відповідно до пункту 1 цієї статті за кожний повний місяць служби в році звільнення. При цьому, якщо тривалість відпустки таких військовослужбовців становить більш як 10 календарних днів, їм оплачується вартість проїзду до місця проведення відпустки і назад до місця служби або до обраного місця проживання в межах України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті. У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. У разі звільнення військовослужбовця до закінчення календарного року, за який він уже використав щорічну основну та щорічну додаткову відпустки, за винятком осіб, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі або у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, на підставі наказу командира (начальника) військового з'єднання чи частини, керівника органу військового управління, вищого військового навчального закладу, установи та організації провадиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовця.
Згідно частин 17, 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів. В особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Частиною 21 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, що у разі ненадання військовослужбовцям щорічних основних відпусток у зв'язку з настанням періодів, передбачених пунктами 17 та 18 цієї статті, такі відпустки надаються у наступному році. У такому разі дозволяється за бажанням військовослужбовців об'єднувати щорічні основні відпустки за два роки, але при цьому загальна тривалість об'єднаної відпустки не може перевищувати 90 календарних днів.
Однак, норми законодавства не можуть поширюватися на спірні правовідносини, так як судом не встановлено фактів перебування ОСОБА_1 , у довготривалому відряджені чи настання періодів, передбачених пунктами 17 та 18 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ.
Відповідно до пункту 1.2. Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 №260 (далі - Інструкція 260 чинної на момент виникнення спірних правовідносин).
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового і забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Пунктом 1.10. Інструкції 260 визначено грошове забезпечення, що належить військовослужбовцю і своєчасно не виплачене йому або виплачене в меншому, ніж належало, розмірі, виплачується за весь період, протягом якого військовослужбовець мав право на нього, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.
Пунктом 37.9. Інструкції 260 зазначено що особам офіцерського складу та особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які щорічну основну відпустку за поточний рік не використали, у разі, якщо їм не надавалася відпустка з подальшим виключенням зі списків особового складу, виплачується грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки.
Відповідно до матеріалів справи судом встановлено, що 09 серпня 2000 року наказом заступника Міністра оборони України - Командувача Військово-Повітряних Сил України №0320 капітана ОСОБА_1 , звільнено з військової служби в запас на підставі підпункту «в» пункту 65 Тимчасового положення про проходження військової служби особами офіцерського складу за станом здоров'я.
25 вересня 2000 року наказом командира військової частини НОМЕР_2 (стройовій частині) №181 капітана ОСОБА_1 , виключено із списку особового складу частини з 03 листопада 2000 року та направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату.
21 квітня 2006 року постановою Замостянського районного суду міста Вінниці у справі №2а-476/2006 залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 27 червня 2006 року визнано незаконним наказ заступника Міністра оборони України - командувача Військово-Повітряними Силами від 9 серпня 2000 року № 0320 про звільнення ОСОБА_1 з військової і служби за станом здоров'я та зобов'язано поновити його на військовій службі. Постанова набрала законної сили 21 квітня 2006 року.
11 серпня 2015 року наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) №345 капітана юстиції ОСОБА_1 призначено на посаду помічника командира з правової роботи - начальника юридичної групи військової частини НОМЕР_1 .
17 серпня 2015 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №159 (по стройовій частині) капітан юстиції ОСОБА_1 вважається таким, що справи та посаду прийняв та І приступив до виконання обов'язків за посадою.
Наказом командувача Повітряних Сил Збройних Сил України (по особовому складу) від 27.09.2016 №385 капітана юстиції ОСОБА_1 звільнено з військової служби у І запас відповідно до частини сьомої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з урахуванням вимог частини восьмої цієї статті, пункту «б» (за станом здоров'я).
09 листопада 2016 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №235 капітана юстиції ОСОБА_1 виключено із списку особового складу частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського МВК Івано-Франківської області.
Суддею-доповідачем в межах підготовки справи до апеляційного розгляду направлено запит до Військової частини НОМЕР_1 щодо скерування інформації із письмовими поясненнями (з доказами) про реалізацію ОСОБА_1 , якщо такий був реалізований права на відпустку в період 2001-2014 років після поновлення на роботі, а саме у Військовій частині НОМЕР_1 , розрахунок невикористаних днів щорічної відпустки на день звільнення ОСОБА_1 , копію особової картки ОСОБА_1 за весь період роботи у Військовій частині НОМЕР_1 .
У відповідь Військова частина НОМЕР_1 направила до апеляційного суду письмові пояснення в яких вказала, що за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 , а саме у 2015-2016 роки ОСОБА_1 не отримав право на щорічну основну відпустку за 2001-2014 роки, що підтверджується постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24.12.2015 у справі за №809/4404/15, яке залишено без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 15.03.2016 відповідно такої відпустки за вказаний період йому надано не було, розрахунок невикористаних днів щорічної основної відпустки на день звільнення ОСОБА_1 у військовій частині НОМЕР_1 не здійснювався, інформація щодо особової картки ОСОБА_1 за період проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 відсутня.
По справі №809/4404/15 ОСОБА_1 звернувся до суду 14.12.2015 та просив визнати протиправну бездіяльність тимчасово виконуючого обов'язки командира військової частини НОМЕР_1 підполковника ОСОБА_2 щодо ненадання йому відпусток за 2001-2002 рр. згідно його рапорту від 14.11.2015 та зобов'язати командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 надати йому відпустки за 2001-2002 р.р. строком 80 днів згідно його рапорту від 14.11.2015. У судовому рішенні у цій справі апеляційним судом встановлено, що чинним законодавством України не передбачено надання військовослужбовцю відпустки за попередні роки та за час вимушеного прогулу. Також, безпідставними є покликання апелянта на те, що невиплата грошової компенсації за невикористану відпустку є підставою для надання такої відпустки, так як виплата чи невиплата грошової компенсації не може впливати на право відповідача щодо надання відпустки. На думку апеляційного суду, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_1 за період часу перебування у вимушеному прогулі з 2001 по 2014 роки, не перебував у службових відносинах з військовою частиною НОМЕР_1 та не був у статусі військовослужбовця Збройних Сил України, а отже право на отримання грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки не здобув, а оскільки ОСОБА_1 капітан юстиції до вересня 2000 року проходив кадрову військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді юрисконсульта (місто Івано-Франківськ) та чинним законодавством України не передбачено надання військовослужбовцю відпустки за попередні роки та за час вимушеного прогулу, що підтверджується судовим рішенням у справі №809/4404/15, яке набрало законної сили, яке не скасоване є чинним і має застосовуватись в наведеному новому спорі.
Позаяк, враховуючи, що у позивача відсутнє право на отримання щорічної відпустки за період вимушеного прогулу у відповідача, а тому на думку колегії суддів відсутні й підстави для виплати грошової компенсації за не використані дні такої відпустки з 2001 по 2014 роки.
Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає, відповідно колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Підстав для розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції на підставі статті 139 КАС України у апеляційного суду немає.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 24 грудня 2021 року у справі №300/3764/21 - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді В.В. Гуляк
В.В. Святецький