12 грудня 2022 року м. Чернігів Справа № 620/8860/22
Суддя Чернігівського окружного адміністративного суду Бородавкіна С.В. перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач 28.11.2022 (відповідно до відбитку штампу на конверті) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нездійснення перерахунку та виплати йому грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату йому грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2018 роках, з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 22.09.2010 №889, виплату провести з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати йому винагороди за бойове чергування за період з червня 2010 року по лютий 2018 року включно у розмірі 5%, що становить 50% від мінімально встановленого розміру постановою КМУ від 07.11.2007 №1294;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату йому винагороди за бойове чергування у місяцях фактичної виплати за період з червня 2010 року по лютий 2018 року включно у розмірі 30% посадового окладу на місяць відповідно до додатку 25 до постанови КМУ від 07.11.2007 №1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» та здійснити виплату недоотриманої винагороди за бойове чергування з урахуванням проведених виплат;
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ від 01.08.2012 №702, за період з 2013 по 2020 роки;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену ч. 4 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою КМУ від 01.08.2012 №702, за період з 2013 по 2020 роки.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи, в тому числі, позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
У частині другій цієї статті зазначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено іншого, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України).
Частиною першою статті 118 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон №2352-ІХ) внесено зміни, зокрема, до статті 233 Кодексу законів про працю України.
Приписами частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Закон №2352-ІХ набув чинності 19.07.2022.
Суд наголошує, що встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників процесу та своєчасного виконання ними передбачених процесуальним законом певних процесуальних дій.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Строк звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом - проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
У постанові від 17.09.2020 (справа №640/12324/19) Верховний Суд зазначив, що причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Позивач, маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на судове оскарження дій суб'єкта владних повноважень, повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх обов'язків, встановлених законом, як особа, зацікавлена у поданні позовної заяви, має вчиняти усі можливі та залежні від нього дії, використовувати усі наявні засоби та можливості, передбачені законодавством.
Наведене відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 10.09.2020 (справа №806/2321/16).
Як встановлено судом, позивач оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати частини грошового забезпечення загалом за період з 2010 року по 2020 рік. У той же час, з огляду на матеріали справи, позивач звільнений зі служби (виключений зі списків особового складу загону) 01.08.2020, проте звернувся до суду з даним позовом 28.11.2022 (відповідно до відбитку штампу на конверті), тобто позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з адміністративним позовом у справі про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, передбачений статтею 233 Кодексу законів про працю України.
У відповідності до вимог частини 1 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання позовної заяви особою після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.
До позовної заяви долучено заяву про поновлення строку звернення до суду з позовом, мотивовану тим, що на виконання умов договору про надання правничої допомоги адвокатом вживались заходи, спрямовані на забезпечення реалізації прав, свобод та законних інтересів позивача шляхом збору інформації та доказів порушення прав клієнта на отримання грошового забезпечення під час проходження військової служби та звільнення з неї. На час укладення договору норми законодавства не обмежували строки звернення до суду з даним позовом. Крім того, на час звільнення позивача з військової служби також не було обмежено строк звернення до суду з позовами про стягнення заробітної плати.
Представник позивача зазначє, що норми Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ, який набрав чинності 19.07.2022 та яким внесено зміни до КЗпП України, не містять положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності. За таких обставин вимоги Закону №2352-ІХ щодо строку звернення до суду застосовуються з дня набрання ним чинності та в силу вимог ст. 58 Конституції України, ч. 4 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України не мають зворотної дії в часі. Також представник позивача вважає, що якщо застосовувати зміни, внесені до статті 233 КЗпП України Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ, строк звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні починається з моменту набрання цим Законом чинності 19.07.2022 та закінчується 20.10.2022.
Крім того, представник позивача зауважив, що його як полковника юстиції у відставці, у зв'язку із оголошенням загальної мобілізації було прийнято на військову службу за контрактом, яку він проходи до 03.09.2022. Наведене ускладнило можливість звернення до суду з даним позовом із часу запровадження змін у законодавстві.
Однак, наведені доводи суд вважає необґрунтованими оскільки відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (в т.ч. вирішення судом питання щодо дотримання строків звернення до суду та відкриття провадження у справі).
Щодо посилання представника позивача на те, що у період з 02.03.2022 по 03.09.2022 він проходив військову службу, суд зазначає, що згідно із частинами 1, 2 статті 46 Кодексу адміністративного судочинства України сторонами в адміністративному процесі є позивач та відповідач. Позивачем в адміністративній справі можуть бути громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, підприємства, установи, організації (юридичні особи), суб'єкти владних повноважень.
Згідно із статтею 43 Кодексу адміністративного судочинства України здатність особисто здійснювати свої адміністративні процесуальні права та обов'язки, у тому числі доручати ведення справи представникові (адміністративна процесуальна дієздатність), належить фізичним особам, які досягли повноліття і не визнані судом недієздатними, а також фізичним особам до досягнення цього віку у спорах з приводу публічно-правових відносин, у яких вони відповідно до законодавства можуть самостійно брати участь.
Відповідно до частини першої статті 55 Кодексу адміністративного судочинства України сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника, крім випадку, встановленого частиною дев'ятою статті 266 цього Кодексу.
З огляду на наведене, суд зазначає, що представник позивача згідно із положеннями Кодексу адміністративного судочинства України не є стороною у справі. Окрім того, законодавством не обмежується можливість позивача мати іншого представника або ж брати участь у судовому процесі особисто. Таким чином, військова служба представника позивача жодним чином не може впливати на перебіг процесуальних строків, а тому такі доводи є необґрунтованими.
Щодо посилання представника позивача на запровадження на території України військового стану, суд звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.11.2022 у справі № 990/115/22 вказала на те, що введення на території України воєнного стану не зупинило перебіг процесуальних строків звернення до суду з позовами. Питання поновлення процесуального строку у випадку його пропуску з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Сам по собі факт запровадження воєнного стану в Україні не є підставою для поновлення процесуального строку. Такою підставою можуть бути обставини, що виникли внаслідок запровадження воєнного стану та унеможливили виконання учасником судового процесу процесуальних дій протягом установленого законом строку.
Водночас, представником позивача не було наведено жодних обґрунтованих причин і не подано доказів, які б підтверджували реальну відсутність у позивача можливості підготувати та подати позовну заяву у строк, встановлений Законом.
Такі обставини вказують на невідповідність позовної заяви вимогам законодавства, а тому вона має бути залишена без руху з наданням позивачу строку на усунення вказаного недоліку.
На підставі наведеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя
Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без руху.
Надати позивачу 10-денний термін з дня вручення копії ухвали суду про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків шляхом надання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.
Роз'яснити позивачу, що в разі не усунення недоліків у вказаний судом строк позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали суду надіслати позивачу для виконання
Відповідно до ч. 2 ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання, набирає законної сили з моменту її підписання суддею та згідно із ст. 294 Кодексу адміністративного судочинства України оскарженню не підлягає.
Суддя С.В. Бородавкіна