про залишення позовної заяви без руху
12 грудня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/4225/22-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Маренич І.В., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (далі - відповідач) в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нездійснення перерахунку та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення, виплаченої у 2016-2017 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2017 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 та провести виплату з урахуванням виплачених сум;
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати позивачу компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 - 2021 роки;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 - 2021 роки, виходячи з повного місячного розміру грошового забезпечення, право на отримання якого мала ОСОБА_1 відповідного до чинного законодавства, на день звільнення з військової служби.
Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи відповідає позовна заява вимогам, встановленим ст. 160, 161, 172 цього Кодексу.
Перевіривши позовну заяви на предмет дотримання вимог встановлених ст. 160, 161, 172 КАС України, суд зазначає наступне.
Згідно з частиною третьою статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Однак до позову не додано документ про сплату судового збору.
Водночас у позові вказано, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі підпункту 1 частини першої статті 5 Закону України “Про судовий збір”.
Однак, вказані твердження позивача є помилковими, виходячи з наступного.
Так, за змістом п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір" від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
На переконання суду, пільга щодо сплати судового збору, передбачена п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", не поширюється на вимогу позивача, що стосуються компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, оскільки не входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення).
Тому, посилання позивача на п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" є безпідставними.
Враховуючи викладене, позивачем за вимогу, що стосується компенсації за невикористані дні додаткової відпустки необхідно сплатити судовий збір.
Згідно зі статтею 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Розміри ставок судового збору встановлені статтею 4 Закону України "Про судовий збір". За подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік” визначено, що прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481 гривень.
Отже, сума судового збору за звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом за одну вимогу немайнового характеру становить 992,40 грн (2481,00 грн*0,4).
Таким чином, позивач повинен сплатити судовий збір у розмірі 992,40 грн.
Окрім того, суд зазначає наступне.
Статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачені строки звернення до адміністративного суду.
Так, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, у справах щодо звільнення з публічної служби законодавець визначив строк в один місяць достатнім для того, щоб особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до адміністративного суду з позовом за їх захистом.
У прохальній частині позову позивач просить суд визнати протиправною бездіяльність щодо нездійснення перерахунку та виплати грошової допомоги на оздоровлення виплаченої при проходженні позивачем військової служби у 2016-2017 роках без урахування у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди та зобов'язання провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у 2016-2017 роках з урахуванням у складі місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди передбаченої постановою КМ України від 22.09.2010 № 889.
Суд звертає увагу, що вказані позовні вимоги, є вимогами які стосуються проходження позивачем публічної служби.
Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що для звернення до суду з вказаними вимогами встановлений місячний строк.
З аналогічних підстав, суд вважає, що встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства місячний строк звернення до суду застосовується і до позовної вимоги позивача щодо зобов'язання нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої ч.4 ст.10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702 за 2013 - 2021 роки.
Як вбачається з матеріалів справи з позивачем припинено контракт з 08.09.2021 р. та виключено з списків особового складу та всіх видів забезпечення 13.09.2021 р.
Отже строк, протягом якого позивач мав право звернутися до суду з даною позовною вимогою у межах, установлених законом, тривав з 14 вересня 2021 року по 15 жовтня 2021 року (14 жовтня - святковий день).
Між тим, з даною позовною заявою позивач звернувся до суду лише 02 грудня 2022 року. Тобто, з пропуском строку, встановленого частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судом встановлено, що до позовної заяви надано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, що фактично свідчить про визнання позивачем факту пропуску ним строку звернення до суду з даним позовом.
Водночас суд звертає увагу на те, що в обґрунтування поданої заяви позивач зазначає, що для звернення до суду з вимогами про виплату всіх сум грошового забезпечення встановлено тримісячний строк звернення до суду, у відповідності до статті 233 Кодексу законів про працю України. При цьому позивач вважає вірним обраховувати початок цього строку з 19 липня 2022 року - дня внесення змін до Кодексу законів про працю в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника із заявою про вирішення трудового спору. Водночас тримісячний строк звернення до суду з 19.07.2022 року, на думку позивача, мав бути зупинений з 20.07.2022 року у зв'язку з проходженням військової служби представником позивача та продовжений із 04.09.2022 року із закінченням такого 04.12.2022 року. Зважаючи на викладене, просив суд визнати зазначені причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити строк звернення до суду.
Водночас, посилання у вказаній заяві про необхідність застосування у цих відносинах строку звернення до суду, встановленого статтею 233 Кодексу законів про працю України, є помилковим, оскільки, як зазначено вище, спірні відносини виникли у зв'язку із проходженням позивачем публічної служби, а тому застосуванню підлягає спеціальний строк, встановлений частиною п'ятою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Поряд з цим надаючи оцінку причинам, зазначеним у поданій заяві, у зв'язку з якими позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, суд зазначає наступне.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними.
У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.
Викладене узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду у постанові від 24 лютого 2021 року у справі №9901/313/20, Верховного Суду у постановах від 17 березня 2021 року у справі №160/3121/20, від 18 березня 2021 року у справі № 320/2915/20 та ін., які суд враховує у відповідності до вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, згідно з якою причина пропуску строку звернення до суду із адміністративним позовом може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Із змісту доводів заяви позивача не вбачається обставин, які б були пов'язані з дійсними істотними труднощами у реалізації права позивача на звернення до суду з вказаним позовом у встановлений законом строк.
Суд, враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 17 вересня 2020 року у справі №640/12324/19, наголошує, що у поданій заяві про поновлення строку на звернення до адміністративного суду не наведено:
- причин, пов'язаних безпосередньо з позивачем, які унеможливили її звернутися до суду з цим позовом у встановлений законом строк;
- обставин, які виникли об'єктивно, незалежно від волі позивача саме протягом строку, який пропущено, а не після закінчення цього строку.
Суд також звертає увагу та враховує те, що Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2020 року (справа №340/1019/19) вказав, що незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Поряд з цим, поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Аналогічний висновок наведений Верховним Судом і в постанові від 31 березня 2021 року (справа №240/12017/19).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у поданій заяві не наведено причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом, які би можна було визнати поважними.
Подана представником позивача заява про поновлення строку звернення до суду є безпідставною та необґрунтованою.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
На підставі наведеного та керуючись статтями 122, 123, 161, 169, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя -
1. Визнати причини пропуску строку звернення ОСОБА_1 до адміністративного суду неповажними та відмовити у задоволені заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
2. Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
3. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду, в якій вказати інші підстави (причини) для поновлення строку, й надати докази поважності причин його пропуску, а також подати документ про сплату судового збору.
4. Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі частини другої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя І.В. Маренич