Справа № 560/10502/22
іменем України
12 грудня 2022 рокум. Хмельницький
Хмельницький окружний адміністративний суд в особі головуючого-судді Польового О.Л. розглянувши адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України , Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
До Хмельницького окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Державної судової адміністрації України, Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Позивач вважає, що невиплата йому суддівської винагороди з 19.07.2022 відповідно до статті 119 Кодексу законів про працю України суперечить положенням статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон №1402-VIII), яка є імперативною нормою щодо визначення суддівської винагороди та не може визначатись іншими нормативно-правовими актами.
У відзиві на позов Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області зазначило, що виконує вимоги Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Державна судова адміністрація України не скористалась правом на подачу відзиву на позов. Тому відповідно до частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Хмельницький окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши докази, суд встановив такі обставини.
Указом Президента України від 07.10.2005 №1429/2005 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Красилівського районного суду Хмельницької області строком на 5 років.
Постановою Верховної Ради України від 04.11.2010 №2678-VI позивач обраний достроково на посаду судді Красилівського районного суду Хмельницької області.
28.02.2022 позивач призваний у Збройні Сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 22.02.2022 №69/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації про України.
Вважаючи протиправними дії відповідача щодо припинення виплати з 19.07.2022 суддівської винагороди, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною другою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII встановлено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року
Згідно з частинами четвертою та п'ятою статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб. Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років 15 відсотків, більше 5 років 20 відсотків, більше 10 років 30 відсотків, більше 15 років 40 відсотків, більше 20 років 50 відсотків, більше 25 років 60 відсотків, більше 30 років 70 відсотків, більше 35 років 80 відсотків посадового окладу.
Відповідно до ч. 6 ст. 135 Закону №1402-VIII суддям, які обіймають посади заступника голови суду, секретаря, голови судової палати, секретаря Пленуму Верховного Суду, секретаря Великої Палати Верховного Суду, виплачується щомісячна доплата в розмірі 5 відсотків посадового окладу судді відповідного суду, голові суду - 10 відсотків посадового окладу судді відповідного суду.
З аналізу частини другої статті 130 Конституції України та частини першої статті 135 Закону №1402-VIII вбачається, що розмір суддівської винагороди встановлюється виключно Законом України "Про судоустрій і статус судців", що узгоджується з принципом незалежності судді, який відповідно до пунктів 7, 8 частини п'ятої статті 48 Закону №1402-VIII забезпечується окремим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, установленим законом і належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону №1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
У рішенні від 08.04.2016 №4-рп/2016 у справі №1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності судців, яка є невід'ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов'язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності судців як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Гарантії незалежності суддів встановлено у статтях 48, 52 розділу III, статті 117 розділу VII, розділах IX, X Закону №2453 у редакції Закону №192, зі змісту яких вбачається, що однією з гарантій незалежності суддів є їх належне матеріальне та соціальне забезпечення, зокрема надання суддям за рахунок держави суддівської винагороди, а судцям у відставці - щомісячного довічного грошового утримання або пенсії за вибором. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України гарантій незалежності суддів.
У рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 у справі №1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.
У Рішенні від 04.12.2018 №11-р/2018 у справі №1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов'язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов'язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність. Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10 липня 1998 року, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.
Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України було введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який продовжений в подальшому аналогічними Указами Президента України.
Крім того, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 оголошено провести загальну мобілізацію.
28.02.2022 позивач призваний у Збройні Сили України по мобілізації згідно Указу Президента України від 22.02.2022 №69/2022 у зв'язку з військовою агресією російської федерації про України.
Станом на час прийняття позивача на військову службу частина третя статті 119 Кодексу законів про працю України передбачала, що за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Законом України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" внесені зміни до частини третьої статті 119 Кодексу законів про працю України, згідно яких припиняється нарахування середнього заробітку у період проходження військової служби за призовом під час мобілізації з 19.07.2022.
Як вбачається з довідки відповідача від 02.09.2022 №131 за липень 2022 року суддівська винагорода позивача обмежена, на підставі Закону України від 01.07.2022 №2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин".
Разом з цим, суд наголошує, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що, в свою чергу, виключає можливість застосовувати до правовідносин стосовно суддівської винагороди інші Закони, в т.ч. Закон України від 01.07.2022 №2352-ІХ.
Отже, в силу приписів частини третьої статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України до спірних правовідносин слід застосовувати частину другу статті 130 Конституції України, а тому розмір суддівської винагороди належить визначати відповідно до статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" без застосування будь-яких обмежень, що не передбачені цим Законом.
Тому позовні вимоги про визнання протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області щодо невиплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022, та похідні від них вимоги про зобов'язання відповідача вчинити дії для відновлення порушених прав позивача, підлягають задоволенню.
Крім того, згідно норм частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
В силу частин першої та другої статті 22 Бюджетного кодексу України за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня.
Головними розпорядниками бюджетних коштів є Державна судова адміністрація України.
Пунктами 2 та 4 частини п'ятої статті 22 Бюджетного кодексу України передбачено, що головний розпорядник бюджетних коштів: організовує та забезпечує на підставі Бюджетної декларації (прогнозу місцевого бюджету) та плану діяльності на середньостроковий період складання проекту кошторису та бюджетного запиту і подає їх Міністерству фінансів України (місцевому фінансовому органу); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з частиною першою статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну судову адміністрацію України, що затверджене рішенням Вищої ради правосуддя від 17.01.2019 №141/0/15-19, ДСА України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади в межах повноважень, установлених законом.
ДСА України здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади з метою створення належних умов функціонування судів і діяльності суддів (пункт 2 Положення).
Пунктом 3 Положення передбачено, що ТУ ДСА України є територіальними органами ДСА України.
Зважаючи на наведені положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у зіставленні з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 Бюджетного Кодексу України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Відповідач - територіальний орган ДСА України та розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Таким чином, необхідно визнати протиправною бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, починаючи з 19.07.2022.
Як наслідок, слід зобов'язати Держану судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу, , починаючи з 19.07.2022.
Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
У відповідності до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив рішення, за заявою учасників справи або з власної ініціативи може ухвалою в порядку письмового провадження або зазначаючи про це в рішенні звернути до негайного виконання рішення, у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 частини першої цієї статті.
З аналізу вищевикладеного випливає, що негайно виконуються рішення про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць, тобто умовою для негайного виконання судового рішення є задоволення вимог позивача про стягнення певної суми заробітної плати, з якої можна виокремити її місячний розмір.
Враховуючи наведені норми слід відмовити позивачу у зверненні рішення суду до негайного виконання.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, тому судові витрати відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України в частині судового збору розподілу не підлягають.
Водночас статтею 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом положень статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співрозмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Таким чином, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 15.03.2019 по справі №826/7778/17.
У постанові від 24.01.2019 у справі №910/15944/17 Верховний Суд зауважив, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
На підтвердження витрат на правову допомогу в розмірі 4031,63 грн позивач надав договір про надання правничої допомоги від 22.08.2022 №22/08/2022, опис робіт (наданих послуг) від 13.09.2022, виписку з карткового рахунку.
Відповідно до опису робіт (наданих послуг) розмір понесених витрат на надання юридичних послуг в сумі 4031,63 грн пов'язаний з такими послугами: проведення аналізу наданих замовником документів та матеріалів, що стосуються підготовки для нього позову (1240,50 грн); підготовка правової позиції щодо захисту інтересів замовника (930,38 грн); отримання доказів та документів необхідних для підготовки позовної заяви (620,25 грн); підготовка позовної заяви (1240,50 грн).
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності є, зокрема: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру.
Проведення аналізу наданих замовником документів та матеріалів, що стосуються підготовки для нього позову, підготовка правової позиції щодо захисту інтересів замовника, отримання доказів та документів необхідних для підготовки позовної заяви не є окремими видами адвокатської діяльності, а є частиною підготовки позовної заяви.
Таким чином, позивач не довів понесення витрат на правову допомогу в розмірі 2791,13 грн за надання вказаних вище послуг.
Водночас, позивач довів понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 1240,50 грн (підготовка позовної заяви).
Отже, враховуючи складність справи, обсяг та якість виконаних робіт, витрачений час, суд дійшов до висновку про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1240,50 грн, яка підтверджується належними доказами та є співмірною з складністю цієї справи та наданими послугами. Вказані витрати на професійну правничу допомогу слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідачів.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задоволити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 , починаючи з 19.07.2022.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди ОСОБА_1 у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 19.07.2022.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області щодо невиплати ОСОБА_1 суддівської винагороди, починаючи з 19.07.2022.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду у відповідності до вимог статті 135 Закону України від 02.06.2016 №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", починаючи з 19.07.2022, із урахуванням виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
Стягнути на користь ОСОБА_1 620,25 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Державної судової адміністрації України.
Стягнути на користь ОСОБА_1 620,25 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Територіального управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач:ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_1 )
Відповідач:Державна судова адміністрація України (вул. Липська, буд. 18/5,Київ,01201 , код ЄДРПОУ - 26255795) Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Хмельницькій області (вул. Соборна, буд. 75,Хмельницький,Хмельницька область,29000 , код ЄДРПОУ - 26293548)
Головуючий суддя О.Л. Польовий