Справа № 420/12513/22
12 грудня 2022 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду в порядку спрощеного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №361187 вiд 25.11.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , яким скасована посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 17.10.2017, видана громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
поновити громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 дію посвідки на постiйне проживання № НОМЕР_1 від 17.10.2017, а у разі її знищення видати нову посвідку на постійне проживання;
визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України Максименка А.В. №154 вiд 12.04.2022 про примусове повернення громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
визнати протиправним та скасувати рішення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України Максименка A.B. №55 вiд 12.04.2022 про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу від 08.04.2022, та стягнути з відповідача на користь позивача суму сплаченого штрафу у розмірі 1700 гривень.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 з 2013 року постійно проживає на території України, законність перебування посвідчувалась виданими ДМС в Одеській області посвідками на тимчасове проживання, перебуває у шлюбі із громадянкою України. Перебуваючи в ГУ ДМСУ в Одеській області, позивачу 12.04.2022 було вручено копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, датоване 25.11.2019 №361187, в якому вказано що позивачу, на підставі пунктів 1 та 5 статті 12 Закону України «Про імміграцію» скасовано дозвіл на імміграцію в Україну виданий 11.04.2017, та поставили відмітку про прийняття рішення про примусове повернення від 12.04.2022, з зобов'язанням залишити територію України до 14.04.2022, відмітку про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки, та притягнуто до адміністративної і за ч. 1 ст. 203 КУпАП.
Позивач вважає, що зазначені рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області є протиправними, необґрунтованими та такими, що порушують права позивача, а тому підлягають скасуванню з огляду наступне.
Позивач звернув увагу, що копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну позивач отримав 12 квітня 2022 року, з 2019 року позивач не знав про існування рішення про скасування дозволу на іміграцію в Україну, жодних повідомлень за адресою реєстрації, яка є місцем фактичного проживання, не отримував, що вказує на те, що оскаржуване рішення було винесено ДМС в Одеській області 12.04.2022, а ніяк не 25.11.2019. При цьому, як зазначив позивач, відповідному органу за місцем реєстрації іноземця мало бути надіслано повідомлення щодо необхідності зняття з реєстрації місця проживання, проте таке повідомлення надіслано не було, що підтверджується відповіддю на запит отриманою позивачем із Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради від 25.09.2022 року № 2бел/01-16, я якому йдеться про те, що зазначене повідомлення Головного управління ДМС України в Одеський області з приводу зняття з реєстрації місця проживання позивача з відповідної адреси надходило до Департаменту.
Крім того, рішення про примусове повернення посадові особи ГУ ДМСУ в Одеській області позивачу не оголошували, в допуску захисника та перекладача відмовили, з процесуальними правами позивача не ознайомили, лише забрали у співробітників ДСР, закордонний паспорт громадянина Азербайджанської Республіки, та поставили відмітку про прийняття рішення про примусове повернення від 12.04.2022, з зобов'язанням залишити територію України до 14.04.2022, та відмітку про заборону в'їзду в Україну строком на 3 роки, та дали реквізити про сплату адміністративного штрафу, вказані рішення прийнято заступником начальника ОСОБА_2 . Однак, незважаючи на наданий ДМС термін до 14.04.2022 залишити територію України, співробітники поліції ДСР не надавши змоги, зібрати речі першої необхідності, повідомити рідним про місце свого знаходження, з метою запобігти спробам оскаржити їх незаконні дії, силоміць 12.04.2022 відвезли позивача на пункт пропуску державного кордону «Старокозаче», однак прикордонна служба Республіки Молдова відмовила позивачу у перетині державного кордону, після чого співробітники ДСР в Одеській області, відвезли позивача на пункт пропуску державного кордону «Орлівка-Ісакча», де позивач перетнув кордон.
Перебуваючи в Головному управлінні Державної міграційної служби України в Одеськiй області, позивачу 12.04.2022 було вручено лише копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, яким скасовано посвідку на постійне проживання в Україні від 25.11.2019 за № НОМЕР_2 , та реквiзити для сплати адміністративного штрафу, жодних рішень позивачу більше не вручалось. Так, 18.07.2022 року, на електронну адресу позивача, надійшла часткова відповідь на запит від ГУ ДМС України в Одеській області, з висновком щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну. Проте, на переконання позивача, вищевказане у висновку не відповідає дійсності, оскільки подані позивачем у 2013 та 2016 році документи разом із заявою про надання йому дозволу на імміграцію в Україну були достовірними чинними та не були підробленими. Будь-яких доказів на підтвердження того, що відмітки в паспортному документі громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 про перетин державного кордону 21.12.2013 року через КПП «Харків - пасажирський» є підробленим, відповідачем, суб'єктом владних повноважень, не надано.
Крім того, законами України не передбачена можливість скасування дозволу на імміграцію у разі, якщо такий дозвіл надано без достатніх підстав. Тому допущення посадовими особами ГУ ДМС України в Одеській області порушень при видачі посвідок на тимчасове проживання в Україні в 2013 році не може бути обґрунтованою підставою для їх скасування у 2019 році.
Позивач зауважив, що за весь час проживання в Україні ним не порушувалось чинне законодавство України, в тому числі Закону України «Про правовий статус іноземців», та не вчинялось злочинів.
В адміністративному позові позивач посилається на статтю 13 Закону України «Про імміграцію», відповідно до якої особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Так, позивачу рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №361187 вiд 25.11.2019 було вручено співробітниками відповідача лише 12 квітня 2022 року, тому у позивача був строк до 12 травня 2022 року залишити територію України, при цьому, якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішення суду законної сили, таким чином жодних підстав для встановлення заборони в'їзду в Украпну строком на 3 роки, у відповідача не було, а відтак спірне рішення відповідачем було винесено протиправно.
Незважаючи на те, що відповідачу було достовірно відомо про те, що позивач до 12.04.2022 не отримував рішення про скасування дозволу на імміграцію, та взагалі не міг знати про існування такого рішення було прийнято завідомо протиправні рішення №154 від 12.04.2022 про примусове повернення в країну походження та рішення №55 про заборону в'їзду в Україну, які на думку позивача є протиправними та підлягають скасуванню. Крім того, в оскаржуваному рішенні №55 не зазначено жодної підстави для прийняття такого рішення.
При цьому, в той же день позивачу співробітниками ГУ ДМС України в Одеській області надано аркуш на якому зазначено “реквiзити рахунку державного бюджету “Адміністративні штрафи та інші санкції” 1700 грн. Номер рахунку UA518999980313050106000013744, ГУК в Одес. Обл ККДБ 2108100 Код ЄДРПОУ 37607526 МФО 899998”. Як зазначає позивач, ним вказаний штраф було сплачено, однак копії протоколу та постанови про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 203 КУпАП позивачу не вручено, тим більше не ознайомлено з ним в присутності перекладача.
Вважаючи, що оскаржувані рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеськiй області є протиправними, необґрунтованими та такими, що порушують права, а тому підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 13.09.2022 року в задоволенні клопотання представника позивача про поновлення строку звернення до суду відмовлено, а адміністративний позов залишено без руху.
20.09.2022 року на виконання зазначеної ухвали від представника позивача надійшла заява, якої недоліки адміністративного позову було усунуто.
Ухвалою судді від 26.09.2022 року поновлено позивачу строк звернення до суду, відкрито провадження по справі та повідомлено сторін, що суд розгляне справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Вказаною ухвалою також витребувано з Державної міграційної служби України в Одеській області належним чином засвідчені копії:
рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №361187 від 25.11.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
рішення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України Максименка А.В. №154 вiд 12.04.2022 про примусове повернення громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 отли;
рiшення заступника начальника Головного управління Державної міграційної служби України Максименка А.В. №55 від 12.04.2022 про заборону в'їзду в Україну строком на три роки громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 ;
постанову та протокол щодо накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу від 08.04.2022 за ч. 1 ст. 203 КУпАП;
докази на підтвердження того, коли позивача було ознайомлено з зазначеними рішеннями та постановою;
докази, на підставі яких було прийнято вищезазначені рішення та постанову;
відомості щодо того, чи знищена посвідка на постійне проживання ОСОБА_1 №lH148446 від 17.10.2017.
13.10.2022 року до суду надійшов відзив на адміністративний позов, відповідно до якого відповідач не визнає даний адміністративний позов, зазначивши наступне.
11.04.2017 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну, 17.10.2017 громадянин Азербайджану ОСОБА_1 документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
Підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання став лист Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства від 06.06.2019 за вих.№8.1-2166/8.51-19, зокрема стосовно справи громадянина Азербайджану ОСОБА_1 . За наслідками перевірки штампів перетину державного кордону України за обліками Інтегрованоп міжвідомчоп автоматизованої системи обміну iнформацiп з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” та відповідно до iнформацiп Адміністрації Державної прикордонної служби України проставлені до паспортного документа позивача, не підтверджуються. А саме, при документуванні посвідкою на тимчасове проживання було надано паспортний документ з штампом про в'їзд 21.12.2013 через КПП «Харкiв - пасажирський”, проте за базами даних АДПС України факт перетину позивачем 21.12.2013 через КПП «Харків - пасажирський» - відсутній.
У свою чергу, згідно до п.п. 1 п. 64 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразка, технічного опису бланка та Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання» від 25.04.2018 № 321 (далі Постанова № 321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статтi 12 Закону України "Про імміграцію”.
Відповідач зазначив, що на виконання статті 13 Закону України "Про імміграцію” ГУ ДМС в Одеській області 25.11.2019 за вих. №5100.5.6-17353/5100.5-19 надіслано копію рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №361187 від 25.11.2019, та звернув увагу, що законодавець в зазначеній нормі не зобов'язує органи ДМС надсилати копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення рекомендованим листом.
При цьому, згідно статті 14 Закону України «Про імміграцію» особа може повторно подати заяву про надання дозволу на імміграцію не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення про відмову у наданні дозволу на імміграцію чи його скасування. Проте зазначеним правом позивач не скористався.
Відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України «Про імміграцію», особа стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Таким чином, станом на 12.04.2022 громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на території України незаконно.
Так, за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, тобто ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, стосовно громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , складено протокол про адміністративне правопорушення від 12.04.2022 ПР МОД № 007945 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 12.04.2022 ПН МОД № 008011 притягнутий до адміністративної відповідальності в розмірі 1700 гривень 00 копійок.
Відповідач наголошує, що зазначена сума штрафу, у встановлені законом строки не сплачена позивачем, що стало підставою для звернення ГУ ДМС в Одеській області до Першого Київського відділу ДВС Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з заявою про відкриття виконавчого провадження.
Крім того, відповідач звернув увагу, що позивачем оскаржується до суду постанова про накладення адміністративного стягнення від 08.04.2022, тобто інша постанова, а не та від 12.04.2022, якою ГУ ДМС в Одеській області притягнуто позивача до адміністративної відповідальності.
Як зазначено у відзиві, під час оформлення матеріалів адміністративної справи та матеріалів примусового повернення, позивач 12.04.2022 надав пояснення, відповідно до яких він усвідомлював, що його було виявлено за порушення правил перебування в Україні, а саме ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування та що йому відомо про те, що він є нелегальним мігрантом.
ГУ ДМС в Одеській області 12.04.2022 прийняте рішення № 154 про примусове повернення в країну походження громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 14.04.2022.
За даними Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформації з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» позивач 13.04.2022 року залишив територію України через КПП «Орлівка», тим самим виконавши рішення від 12.04.2022 № 154 про примусове повернення в країну походження. Таким чином, спір про визнання протиправним та скасування рішення від 12.04.2022 № 154 про примусове повернення в країну походження відсутній.
Щодо вимоги про визнання протиправним та скасування рішення №55 від 12.04.2022 про заборону в'їзду в Україну відповідач зазначив, що підставою його прийняття та прийняття рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання стало вмотивоване подання, яке надійшло до ГУ ДМС в Одеській області від Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Нацполіції України від 12.04.2022 № 2578/55/114/01-2022. В зазначеному клопотанні міститься вимога щодо, зокрема, заборони в'їзду в Україну громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Зазначене подання обґрунтовано тим, що відповідно до Стратегії боротьби з організованою злочинністю, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2020 року № 1126-р, в умовах складного безпекового середовища навколо України та криміногенної ситуації всередині держави організована злочинність становить пряму загрозу для національної безпеки. Відповідно до наявної інформації з метою легалізації на територію України прибув громадянин Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є активним учасником організованої злочинної групи, що вчиняє тяжкі та особливо тяжкі злочини.
Позивача перевірено за відомостями персонально довідкового обліку єдиної інформаційної системи МВС України відповідно до якої вказаний громадянин притягується до кримінальної відповідальності за за ч. 1 ст. 309 КК України - ЄРДР 12016160000000909 від 23.12.2016. Своїми безпосередніми діями ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , створює реальну загрозу національним інтересам, національній безпеці, порушує права і свободи людини і громадянина, сприяє дестабілізації суспільно - політичної обстановки в Україні та поширює вплив організованої злочинності на процеси, що відбуваються в економічній, політичній, суспільній сферах.
При цьому, як зазначив відповідач, перевірка інформації зазначеної в поданні не є обов'язковою відповідно до п. 5, 6 Інструкції № 1235. У свою чергу, ГУ ДМС в Одеській області не відповідає на будь-які питання кримінального права та кримінально-процесуального права, а також не надає висновків щодо криміналістичного, кримінологічного (та інших похідних подібних) аспектів справи. У випадку виникнення необхідності у вищеназваних діях є доцільне залучення відповідних спеціалістів Національної поліції України, Служби безпеки України, Генеральної прокуратури України та ін.
Разом із відзивом відповідачем до суду надано витребувані ухвалою суду від 26.09.2022 року документи.
18.10.2022 року до суду надійшла відповідь на відзив, з якої вбачається, що відзив ГУ ДМС в Одеській області є необгрунтованим, таким, що не містить належних доказів, що підтверджують заперечення проти позову, зазначивши наступне.
Представником відповідача надано до суду особову справу позивача, ознайомившись з якою встановлено, що позивач перебував на території України на законних підставах, які перевірені співробітниками міграційної служби шляхом направлення запитів до компетентних органів України УСБУ, НЦБ Інтерполу, Адміністрації. Державної прикордонної служби України, на вказані запити отримані відповіді згідно яких будь-яких заперечень з боку вищевказаних компетентних органів України щодо отримання дозволу на імміграцію позивачу, немає.
Крім того, згідно витягу з ІП Облік іноземців та біженців сформованого 04.10.2022, наданого представником відповідача, посвідка про тимчасове проживання в Україні позивача НОМЕР_4 , на підставі якої позивачу надано дозвіл на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_1 , є діючою, не скасована, не знищена та не анульована.
Також, представником відповідача не надано жодного доказу про те, що оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцію було направлено/вручено позивачу, та позивач був обізнаний про його існування, наявність супровідного листа, не є підтвердженням направлення оскаржуваного рішення, в зв'язку з чим відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 203 КУпАП. Так, матеріали особової справи, що надіслані разом із відзивом, містять лише повідомлення з вихідним номером та датою. Але, жодного доказу хоча б намагання відправити це повідомлення позивачу не існує. Разом із тим, відповідач у відзиві посилається на ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про міграцію» який зобов'язує надіслати таке рішення особі. Так, дійсно мова не йде про рекомендований лист у Законі, але, очевидно що законодавець ставить на меті доведення до відома особи про прийняте рішення, а не «підшиття» такого повідомлення в особову справу.
Крім того, представник відповідача у своєму відзиві зазначає, що «за даними ЄІАC УМП на постійне проживання серії НОМЕР_1 дата видачі 17.10.2017 громадянина Азербайджану ОСОБА_1 значиться як знищена», однак не вказана дата знищення вказаної посвідки.
Представник позивача, крім іншого, пояснив, що протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД 007945 від 12.04.2022 позивачу не було вручено, у зв'язку з цим, позивачем в позовній заяві, не маючи копії протоколу вказано 08.04.2022, дату притягнення до адміністративної відповідальності, зазначену в оскаржуваному рішенні №154 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства від 12.04.2022. До того ж, представник позивача звертає увагу суду, що в протоколі про адміністративне правопорушення ПР МОД 007945, в графах де повинен був поставити свій підпис позивач, зовсім різні підписи, та кожен підпис відрізняється від попереднього.
Представник відповідача наполягає на тому, що позивач сплатив суму штрафу у розмірі 1700 грн. 19.04.2022 року, на підтвердження чого надав дублікат квитанції №0.0.2520737588.1.
У відповіді на відзив представник позивача просить суд не брати до уваги, надане відповідачем пояснення нібито написане зі слів позивача від 12.04.2022, оскільки порушено право позивача на захист, та на перекладача, яких не допустили на вимогу позивача, українську мову позивач розуміє дуже погано, та він не взмозі давати пояснення українською мовою, на розписці від 12.04.2022 проставлена відмітка російською мовою в графі перекладач «не нужен», підписи проставлені від імені позивача як і в вищезазначену протоколі про притягнення до адміністративної відповідальності суттєво відрізняються. Запис у поясненнях від 12.04.2022 року «про те, що на даний час я є нелегальним мігрантом мені відомо» не є позицією позивача, по-перше тому що йому не було зрозуміло де він розписується, у зв'язку із відсутністю перекладача, та по - друге, у зв'язку із відсутністю будь якого доказу того, яким чином йому могло стати відомо про скасування дозволу на міграцію.
На переконання позивача, подання, яке надійшло до ГУ ДМС в Одеській областi вiд Управління стратегічних розслідувань в Одеськiй області Департаменту стратегічних розслідувань Національної полiцiп України від 12.04.2022 №2578/55/114/01-2022, є сфальсифікованим та не має жодного відношення до розгляду даної справи, з наступних підстав. У рішеннях, що оскаржуються позивачем, жодного посилання на подання, яке надійшло до ГУ ДМС в Одеській області від Управління стратегічних розслідувань в Одеській області Департаменту стратегічних розслідувань Національної поліції України від 12.04.2022 №2578/55/114/01-2022, не міститься.
Крім того, представник позивача зауважив, що 18.07.2022 року у відповідь на запит про доступ до публічної інформації, позивачу направлено затверджену копію зазначеного Подання, тому, як вбачається із наявних копій один абзац подання змінений, а саме, до 18.07.2022 ОСОБА_1 , згідно подання не притягувався до кримінальної відповідальності, а після звернення з даним позовом до суду, відповідно до подання наданого суду, нібито почав притягуватись до кримінальної відповідальності, однак не зазначено в якому статусі відповідно КПК України, позивач нібито притягується до кримінальної відповідальності.
На підставі зазначеного позивач вважає, що такі дії посадових осіб відповідача вводять суд в оману, для прийняття незаконного рішення, та недопущення відновлення порушених прав позивача, розповсюдження стосовно позивача недостовірної інформації, переслідування за національною ознакою.
Заперечення на відповідь на відзив до суду не надходило.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Азербайджану, місце народження м. Баку, за національністю азербайджанец, паспортний документ НОМЕР_5 , виданий МВС Азербайджану 22.04.2013 року, дійсний до 22.04.2023 року.
Як вбачається з матеріалів особової справи позивача, 17.05.2016 він звернувся до начальника ГУ ДМС в Одеській області із заявою про надання дозволу на іміграцію в Україну.
11.04.2017 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок про розгляд вищезазначеної заяви, яким визначено:
· клопотання громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо отримання дозволу на імміграцію в Україну - задовольнити;
· у зв'язку із тим, що гр. Республіки Азербайджан ОСОБА_1 понад два роки перебуває у шлюбі з громадянкою України, на підставі ст.4 ч.3 п.1 Закону України «Про імміграцію», надати йому дозвіл на імміграцію в Україну;
· при зверненні із заявою про документування документувати його посвiдкою на постійне проживання в Україні.
Так, 11.04.2017 громадянину Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п.1 ч.3 ст.4 Закону України «Про імміграцію» видано дозвіл на імміграцію в Україну №361187, відповідно до якого він дійсний до 11.04.2018 року, також 17.10.2017 громадянин Азербайджану ОСОБА_1 був документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_3 .
25.11.2019 року начальником ГУ ДМС в Одеській області затверджено висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р. Азербайджан ОСОБА_1 .
Зазначений висновком встановлено, що до ГУ ДМС України в Одеській області надійшов лист з Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 06.06.2019 року №8.1-2166/8.51-19 за результатами перевірки справ іноземних громадян щодо законності надання дозволу на імміграцію та документування посвідками на постійне проживання. В ході перевірки справ про оформлення дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання громадянину Р. Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було здійснено перевірку штампів перетину державного кордону за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та відповідно до інформації, наданою листом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 24.04.2019 №52/693 за результатами перевірки штампів про в'їзд - виїзд, проставлені до паспортного документу зазначеного іноземного громадянина, не підтверджується відомостями, отриманими з вказаної системи. Встановлено, що в заяві про надання дозволу на імміграцію «Дата в'їзду в Україну» ним було зазначено 21.12.2013 року через КПП «Харків-пасажирський» та надано копію паспортного документу в якому наявний даний штамп. Проте згідно перевірки за обліками Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформацією з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон « ІНФОРМАЦІЯ_2 » факт перетину заявником кордону Украпни 21.12.2013 року через КПП «Харків-пасажирський» - відсутній. Таким чином на момент подачі заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянином Р. Азербайджан ОСОБА_1 було надано підроблені документи та на день звернення з заявою про надання дозволу на він знаходився на території України не законно. Отже, вказаний громадянин надав про себе свідомо неправдиві відомості та порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства. Інших підстав для імміграції вищевказаного громадянина на територію України, в матеріалах справи не вбачається.
Висновком від 25.11.2019 року рекомендовано:
1. Скасувати рішення ГУ ДМС України в Одеській області про надання громадянину Р. Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Видану на підставі цього рішення посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_3 від 17.10.2017р. визнати недійсною та такою, що підлягає вилученню та знищенню.
2. Про прийняте рішення проінформувати Державну прикордонну службу України, апарат ДМС та громадянина Р. Азербайджан ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
3. Надіслати повідомлення відповідному органу за місцем реєстрації іноземця щодо необхідності зняття з реєстрації місця проживання на підставі абзацу б пункту 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207.
25.11.2019 року №361 187 ГУ ДМС України в Одеській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданий 11.04.2017 року. Цим же рішенням скасовна посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6 , видана 17.10.2017 року, та зазначено, що відповідно до вимог частини другої статті 13 Закону України “про імміграцію” особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяці з дня отримання копії цього рішення.
Відповідно супровідного листа №5100.5.6-17353/5100.5-19 від 25.11.2019 р. рішення про скасування дозволу на імміграцію було направлено на адресу реєстрації позивача.
Як вбачається з відзиву на адміністративний позов, 12.04.2022 року позивача виявлено працівниками ГУ ДМС в Одеській області за адресою: вул. Преображенська, 64, та встановлено, що громадянину Азербайджану ОСОБА_1 рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну №361187 від 25.11.2019 скасовано дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні, що свідчить про незаконне перебування даного громадянина на території України станом на 12.04.2022 року.
При цьому, позивач стверджує, що рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну №361187 від 25.11.2019 вручено йому тільки 12.04.2022 року.
12.04.2022 року стосовно громадянина Азербайджану ОСОБА_1 складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД № 007945 та постанову про накладення адміністративного стягнення від 12.04.2022 РЗ МОД № 008011 у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень 00 копійок. за порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення , що виразилось в порушенні правил перебування іноземців в Україні, а саме ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування.
Згідно протоколу про адміністративне правопорушення та постанови про накладення адміністративного стягнення від 12.04.2022 року, позивачем отримані примірники зазначених документів 12.04.2022 року.
ГУ ДМС в Одеській області 12.04.2022 прийняте рішення № 154 про примусове повернення в країну походження громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 14.04.2022.
Згідно розписки від 12.04.2022 позивач зобов'язався покинути територію України не пізніше 14.04.2022 року, з рішенням ознайомлений, другий примірник рішення про примусове повернення в країну походження №154 від 12.04.2022 року отримав особисто.
Того ж дня, 12.04.2022 року, відповідачем було прийнято рішення №55 про заборону в'їзду в Україну, яким заборонено громадянину Азербайджану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Азербайджану, тимчасово проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 , в'їзд в Україну терміном на 3 (три) роки, термін здійснення контролю з 12.04.2022 р. до 12.04.2025 року. Зазначеним рішенням встановлено, що вищезазначений громадянин тривалий час проживає без документів на право проживання на території України.
Як вбачається з роздруківки з Інтегрованої міжвідомчої автоматизованої системи обміну інформації з питань контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон «Аркан» позивач залишив територію України 13.04.2022 року. При цьому, позивач заявляє, що його було вивезено співробітниками поліції ДСР на пункт пропуску державного кордону 12.04.2022 року, не давши змоги зібрати речі та повідомити близьким.
Не погоджуючись з рішенням про скасування дозволу на імміграцію в Україну №361187 від 25.11.2019, яким скасовано посвідку на постійне проживання №ІН148446 від 17.10.2017 року, рішенням про примусове повернення №154 від 12.04.2022 року, рішенням про заборону в'їзду №55 від 12.04.2022 року та постановою про накладення адміністративного штрафу від 12.04.2022 року, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 24 Конституції України, громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Суд зазначає, що спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про імміграцію» від 07 червня 2001 року № 2491-III (надалі Закон України «Про імміграцію») та Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22 вересня 2011 року № 3773-VI (надалі - Закон України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»).
Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.
Положенням частини 1 статті 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» визначають, що іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону України «Про імміграцію» іммігрувати в Україну на постійне проживання.
Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про імміграцію», імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.
Згідно з статті 11 Закону України «Про імміграцію», особі, яка постійно проживає за межами України і отримала дозвіл на імміграцію, дипломатичне представництво чи консульська установа України за її зверненням оформляють довгострокову візу. Зазначена особа в'їжджає на територію України в порядку, встановленому законодавством України.
Відповідно статті 1 Закону України «Про імміграцію» довгострокова віза - наданий уповноваженим органом України в установленій законодавством формі дозвіл, необхідний для в'їзду іноземця та особи без громадянства на постійне місце проживання в Україну
Частинами 2-4 Закону України «Про імміграцію» визначено, що після прибуття іммігранта в Україну він повинен звернутися протягом п'яти робочих днів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, із заявою про видачу йому посвідки на постійне проживання. До заяви мають додаватися копія паспортного документа заявника із проставленою в ньому довгостроковою візою та копія рішення про надання дозволу на імміграцію.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, протягом тижня з дня прийняття заяви видає іммігранту посвідку на постійне проживання.
Особі, яка перебуває на законних підставах в Україні і отримала дозвіл на імміграцію, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, видає посвідку на постійне проживання протягом тижня з дня подання нею відповідної заяви.
Відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію», дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо:
1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність;
2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили;
3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні;
4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
6) в інших випадках, передбачених законами України.
Процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію визначено у Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (надалі - Порядок № 1983).
Так, пунктом 21 Порядку № 1983 визначено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.
Згідно з пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України "Про імміграцію", що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.
Згідно пункт 23 Положення № 1983 ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.
Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.
Пунктом 24 Положення № 1983 визначено, що рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.
Отже, з системного аналізу вище окреслених законодавчих приписів, зокрема, Закону України «Про імміграцію», та положень Порядку № 1983, вбачається, що, дозвіл на імміграцію іноземця може бути скасований за наявності однієї з підстав, окреслених у статті 12 Закону України «Про імміграцію».
Згідно з пунктом 1 «Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 321 (далі - Порядок № 321), посвідка на постійне проживання (далі - посвідка) є документом, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.
Пунктом 64 Порядку № 321 визначено, що посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі:
1) скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону України «Про імміграцію»;
2) отримання даних з баз даних Реєстру, відповідних автоматизованих інформаційних і довідкових систем, реєстрів та баз інших державних органів або інформації від Національної поліції, СБУ, іншого державного органу, який у межах наданих йому повноважень забезпечує дотримання вимог законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства, інформації про те, що посвідку видано на підставі неправдивих відомостей, підроблених чи недійсних документів;
3) в інших випадках, передбачених законом.
Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/ територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п'яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування (пункт 65 Порядку № 321).
Судом встановлено, що 11.04.2017 року позивачу на підставі п.1 ч.3 ст. 4 Закону України “Про імміграцію” видано дозвіл на імміграцію в Україну, як особі, яка перебуває у шлюбі з громадянином України понад два роки. 17.10.2017 року позивач документований посвідкою на постійне проживання серії НОМЕР_6 .
З матеріалів справи вбачається, що Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області скасовано дозвіл на імміграцію в Україну ОСОБА_1 на підставі пункту 1 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію» рішенням від 25.11.2019 року №361187.
Видана на підставі дозволу на імміграцію в Україну посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6 скасована на підставі вимог підпункту 1 пункту 64 Порядку №321.
Зокрема, судом з'ясовано, що ініціатором скасування дозволу на імміграцію позивача був Департамент у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, а саме його лист про надання інформації №8.1-2166/8.5.1-19 від 06.06.2019 року.
Так, на підставі пункту 22 Порядку № 1983 відповідачем складено Висновок щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Р. Азарбайджан ОСОБА_5 , затверджений начальником ГУ ДМС в Одеській області 25.11.2019 року.
З даного Висновку вбачається, що на момент подачі заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянином Р. Азербайджан ОСОБА_1 було надано підроблені документи та на день звернення з заявою про надання дозволу на імміграцію він знаходився на території України не законно. Отже, вказаний громадянин надав про себе свідомо неправдиві відомості та порушив законодавство України з питань перебування на території України іноземців та осіб без громадянства.
При цьому, у висновку зазначено, що інших підстав для імміграції ОСОБА_1 на територію України в матеріалах справи не вбачається, а тому даний громадянин отримав дозвіл на імміграцію в Україну в порушення Закону України “Про імміграцію” та документований посвідкою на постійне проживання безпідставно.
На підставі прийнятого рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 25.11.2019 року №361187 відповідачем відповідно підпункту 1 пункту 64 Порядку №321 скасовано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_6 , видану 17.10.2017 року.
Крім того, відповідно роздруківки з ІП “Облік іноземців та біженців” посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_3 дата видачі 17.10.2017 громадянина Азербайджану ОСОБА_1 значиться як знищена.
На підставі викладених обставин справи та аналізу нормативно-правового регулювання спірних правовідносин, оскільки висновок ГУ ДМС щодо отримання дозволу на імміграцію позивачем в порушення Закону України “Про імміграцію” складений на підставі листа Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, яким встановлено, що на момент подачі заяви про оформлення посвідки на тимчасове проживання в Україні громадянином Р. Азербайджан ОСОБА_1 було надано підроблені документи та на день звернення з заявою про надання дозволу на міграцію він знаходився на території України незаконно, відповідачем на його підставі правомірно було прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 25.11.2019 року №361187, та, відповідно, скасована посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_6 .
При цьому, як вже було встановлено судом, оскаржуване рішення про скасування дозволу на імміграцією прийняте на підставі пунктів 1 та 5 частини першої статті 12 Закону України «Про імміграцію». Даними пунктами встановлено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, серед іншого, якщо з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність (п.1); іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства (п.5).
З аналізу цієї норми вбачається, що законодавець допускає, що органами ДМС України дозвіл на імміграцію може бути виданий на підставі підроблених документів чи документів, що втратили чинність, та дає можливість виправити протизаконність її видачі, зазначивши в статті мовний зворот “якщо з'ясується”, тобто у майбутньому, після отримання особою такого дозволу.
З огляду на зазначене, доводи позивача щодо проведення відповідачем перевірки законності підстав надання дозволу на імміграцію позивачу та залишення на постійне проживання на території України при прийнятті ним рішення про надання дозволу на імміграцію позивачеві, суд вважає безпідставними.
Суд зазначає, що повідомлення позивача про прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну направлялось на адресу реєстрації позивача, зазначену в особовій справі ОСОБА_1 , 25.11.2019 року, що відповідає статті 13 Закону України “Про імміграцію”, що вбачається з наявного в матеріалах справи супровідного листа про його.
Суд звертає увагу, що законодавець в зазначеній нормі не зобов'язує органи ДМС надсилати копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення рекомендованим листом.
За наявними матеріалами справи вбачається, що відповідач здійснив необхідні дії щодо повідомлення позивача про прийняття рішення про скасування його дозволу на імміграцію в Україну. При цьому, жодних належних доказів або переконливих доводів щодо неможливості за більше ніж два роки дізнатися про скасування свого дозволу на імміграцію позивачем не надано.
При цьому, суд погоджується з доводами позивача щодо відсутності доказів повідомлення органів реєстрації місця проживання про рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 .
Правила реєстрації місця проживання затверджені Постановою КМУ від 02.03.2016 року №20 механізм здійснення реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в України, а також форми необхідних для цього документів.
Так, відповідно підпункту 6 пункту 26 цих Правил зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі документів, які свідчать про припинення підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства (інформація територіального органу ДМС або територіального підрозділу ДМС, на території обслуговування якого зареєстровано місце проживання особи, про закінчення строку дії посвідки на тимчасове проживання або копія рішення про скасування посвідки на тимчасове проживання чи скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання в Україні).
Як вбачається з листа від 25.08.2022 року №26ел/01-16 Департаменту надання адміністративних послуг Одеської міської ради, повідомлення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області з приводу зняття ОСОБА_1 з реєстрації місця проживання з відповідної адреси до Департаменту не надходило.
Отже, судом встановлено на підтвердження доводів позивача, що відповідачем не повідомлено орган державної реєстрації місця проживання про скасування дозволу на імміграцію та посвідки на постійне проживання позивача.
Проте, суд звертає увагу, що зазначене не є достатньою підставою для скасування такого дозволу, хоча і свідчить про порушення відповідачем норм права.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області №361187 вiд 25.11.2019 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , яким скасована посвідка на постійне проживання № НОМЕР_1 від 17.10.2017, видана громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 , на підставі чого й в частині поновлення громадянину Республіки Азербайджан ОСОБА_1 дії посвідки на постiйне проживання № НОМЕР_1 від 17.10.2017, а у разі її знищення видання нової посвідки на постійне проживання слід відмовити.
Отже, судом встановлено, що станом на 12.04.2022 року позивач перебував на території України незаконно.
Вiдповiдно ч. 1 статті 23 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили кримінальні, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
За приписами статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення в редакції, діючої на момент прийняття спірних рішень, порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
На підставі викладеного суд вважає, що дії відповідача щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення від 12.04.2022 ПР МОД № 007945 стосовно ОСОБА_1 , а отже й прийняття постанови про накладення адміністративного стягнення від 12.04.2022 РЗ МОД № 008011 у вигляді штрафу в розмірі 1700 грн. є правомірними.
При цьому, позивач стверджує, що ним було сплачено зазначениий штраф та на підтвердження цього надає до суду дублікат квитанції від 19.04.2022 року щодо сплати адміністративного штрафу. Натомість, відповідач заперечує проти цього та зазначає, що у зв'язку з несплатою позивачем суми штрафу у визначені строки головне управління ДМС в Одеській області звернулось з заявою про відкриття виконавчого провадження.
Суд звертає увагу, що заява про відкриття виконавчого провадження не є достатнім доказом факту відкриття виконавчого провадження, а отже, і самого факту несплати позивачем накладеного штрафу.
Проте, і з наданої до суду копії дублікату квитанції неможливо встановити, який саме штраф було сплачено позивачем, адже в призначенні платежу вказано тільки “адміністративні санкції та інші штрафи ОСОБА_3 ”.
При цьому, суд зазначає, що дії позивача щодо виконання постанови про накладення адміністративного штрафу тільки підтверджують погодження позивача зі скоєним ним правопорушенням
З огляду на викладене, суд приходить висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги щодо визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу від 12.04.2022 та стягнення з відповідача на користь позивача суми сплаченого штрафу у розмірі 1700 гривень.
Щодо законності прийняття рішення №154 вiд 12.04.2022 про примусове повернення громадянина Республіки Азербайджан ОСОБА_1 суд зазначає наступне.
За приписами статті 13 Закону України «Про імміграцію», особа стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.
Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України. У разі скасування дозволу на імміграцію стосовно особи, яка була до його надання визнана біженцем в Україні, її не може бути вислано або примусово повернуто до країни, де її життю або свободі загрожує небезпека через її расу, національність, релігію, громадянство (підданство), належність до певної соціальної групи або політичні переконання.
Якщо особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду, рішення про її видворення не приймається до набрання рішенням суду законної сили.
Відповідно статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в'їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.
Один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Рішення про примусове повернення може бути оскаржено до суду.
Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Контроль за правильним і своєчасним виконанням рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства здійснюється органом, що його прийняв.
З метою контролю за виконанням іноземцем та особою без громадянства рішення про примусове повернення службові особи органу охорони державного кордону чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, можуть супроводжувати такого іноземця та особу без громадянства по території України.
У разі прийняття рішення про примусове повернення в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні.
Положення статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» також відображені в Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом МВС України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України 23.04.2012 №353/271/150.
Судом встановлено, що 12.04.2022 року відповідачем прийнято рішення №1534 про примусове повернення в країну походження громадянина Азербайджану ОСОБА_1 , встановивши, що сплинув термiн легального перебування особи на території України, у порушення ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». У даному рішенні також зазначено, що громадянин Азербайджану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , з заявою про добровільне повернення до ГУ ДМС України в Одеській області не звертався. Своїми діями ОСОБА_3 вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме ухилення від виїзду після закінчення відповідного терміну перебування на території України, у зв'язку з чим, був притягнутий до адміністративної відповідальності.
Відповідно до п. 14 ч.1 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.
З огляду на те, що рішення відповідача про скасування дозволу на імміграцію №361187 вiд 25.11.2019 судом визнано правомірним, з урахуванням того, що позивач не покинув територію України, підстави для легального перебування на території України станом на 12.04.2022 року у ОСОБА_1 відсутні.
Крім того, у поясненнях позивача від 12.04.2022 року зазначено про те, що йому відомо, що станом на 12.04.2022 року він є нелегальним мігрантом.
Судом встановлено, що станом на момент прийняття рішення про примусове повернення, рішення про скасування дозволу позивачу на імміграцію оскаржено до суду не було.
Згідно розписки від 12.04.2022 року, позивач зобов'язався залишити територію України не пізніше 14.04.2022 року, з рішенням ознайомлений, другий примірник рішення про примусове повернення в країну походження №154 від 12.04.2022 року отримав особисто, від виконання рішення не відмовлявся.
Про прийняття рішення про примусове повернення в країну походження №154 від 12.04.2022 року відповідачем було повідомлено першого заступника прокурора Одеської області листом від 12.04.2022 року.
Як вбачається з заяв по суті, позивач залишив територію України через КПП “Орлівка” 13.04.2022 року, тобто виконав рішення про примусове повернення в країну походження у строки, визначенні у такому рішення.
З викладеного встановлено, позивач у розписці не заперечував проти прийнятого рішення про примусове повернення, не оскаржив до суду після ознайомлення з ним та виконав у строк, визначений у даному рішенні.
Разом з цим відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 12.04.2022 року відповідачем було також прийнято рішення №55 про заборону в'їзду в Україну, яким заборонено громадянину Азербайджану ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ) ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець Азербайджану тимчасово проживаючий адресою: АДРЕСА_1 , в'їзд в Україну терміном на 3 (три) роки, термін здiйснення контролю з 12.04.2022 року до 12.04.2025 року.
Суд зазначає, що невірним є посилання позивача на норми статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» у твердженнях про безпідставність винесення рішення №55 про заборону в'їзду в Україну, адже відповідачем дане рішення прийнято на підставі статті 26 цього Закону.
Отже, виходячи з наявних обставин справи, а також викладених норм права, суд приходить висновку про наявність підстав для прийняття рішення №154 про примусове повернення в країну походження іноземця або особи без громадянства та рішення №55 про заборону в'їзду, а також прийнття їх з дотримання норм діючого законодавства.
Суд відхиляє доводи позивача щодо відмінності копії подання Департаменту стратегічних розслідувань в Одеській області від 12.04.2022 №2578/55/114/01-2022, наданої відповідачем до суду, та копії, наданої позивачу на запит представника позивача, що свідчить про його фальсифікацію, оскільки судом встановлено, що даний документ не є підставою прийняття будь-якого оскаржуваного рішення та постанови в даній справі.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що згідно витягу з IП Облік іноземців та біженців сформованого 04.10.2022, наданого представником відповідача, посвідка про тимчасове проживання в Україні позивача НОМЕР_4 , на підставі на імміграцію та документовано посвідкою на постійне проживання в Україні НОМЕР_7 , є діючою, не скасована, не знищена та не анульована.
Суд зазначає, що питання скасування, знищення чи анулювання посвідки на тимчасове проживання в Україні позивача не є предметом розгляду даної справи.
Між тим, судом встановлено, що доводи позову та відповіді на відзив грунтується переважно на недотримані відповідачем процедури при винесенні оскаржуваних рішень, тоді як достатніх та належних доказів та доводів по суті оскаржуваних актів до суду не надано.
З огляду на встановлене, з аналізу наявних доказів в матеріалах справи, а також норм права, що регулюють спірні правовідносини, суд приходить висновку, що оскаржувані позивачем рішення ГУ ДМС в Одеській області є обґрунтованими та законними, в зв'язку з чим заявлені позовні вимоги не належать до задоволення.
Решта доводів висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139, 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.