Справа № 420/25411/21
12 грудня 2022 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О.О., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» (вул. Базова, 12, смт. Авангард, Овідіопольський район, Одеська область, 65120) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (проспект Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107) про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» до Головного управління ДПС у Запорізькій області, в якому позивач просить суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 31.05.2021 №00076070901.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь суму сплаченого судового збору та витрати на правничу допомогу.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що оскаржене податкове повідомлення-рішення (далі - ППР) є безпідставним та підлягє скасуванню. За результатами перевірки ГУ ДПС у Запорізькій області складено акт від 19.04.2021 №2848/08/01/09/03446334 і винесено податкове повідомлення-рішення від 31.05.2021 №00076070901 про застосування до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» штрафних (фінансових) санкцій. Позивач має у власності асфальтобетонний завод MARINI SUPER OBILE XPRESS2500 (далі - АБЗ), який змонтований та введений в експлуатацію за адресою: Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Центральна. Резервуари для дизельного палива/газу є невід'ємною частиною АБЗ та не можуть розглядатись як самостійні одиниці. Під час проведення фактичної перевірки, позивачем були надані пояснення про те, що дизельне паливо використовується виключно для приготування асфальтобетонної суміщі у відповідності до технологічного процесу. Технологічний паливний бак не може розглядатись як самостійний чи незалежний агрегат, що забезпечує виключно схоронність пального, основною функцією якого є забезпечення технологічного процесу функціонування АБЗ. У разі заправлення технологічного паливного баку з автоцистерни та відсутності можливості перекачки пального в інші ємності чи відвантажити іншим споживачам, поміщення пального в такий бак - не є окремим видом діяльності зі зберігання пального, який передбачає повернення пального із такої ємності, в тому числі для власного споживання, відповідно у позивача, відсутній обов'язок отримувати ліцензію на зберігання пального.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.12.2022 справу №420/25411/21 передано судді Токміловій Л.М.
Ухвалою суду від 20.12.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження по справі, вирішено розгляд справи здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Ухвалою суду від 18.02.2022 суд ухвалив розглядати справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Шляховик-97" до Головне управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення за правилами загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 23.02.2022 у задоволенні клопотання представника позивача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
Розпорядженням Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2022 року №383 призначено повторний автоматизований розподіл справи №420/25411/21.
Згідно Протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.05.2022 року справу передано судді Хурса О.О.
Ухвалою суду від 13.06.2022 року прийнято до провадження справу №420/25411/21, розпочато розгляд адміністративної справи спочатку та вирішено розгляд справи здійснити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
18.01.2022 через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від Головного управління ДПС у Запорізькій області надійшов відзив на адміністративний позов, з якого вбачається, що відповідач позов не визнає та зазначає, що податковим органом на підставі наказу від 08.04.2021 року №955-П проведено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97». За результатами проведеної перевірки ГУ ДПС в Одеській області встановлено наявність у позивача з 17.09.2019 та на час перевірки сталевих циліндричних горизонтальних резервуарів, в одному із них на момент перевірки зберігається та використовується в господарській діяльності - дизельне пальне об'ємом 3 482 л. Окрім цього, позивач не отримував ліцензію на право зберігання пального. В результаті чого складено акт від 19.04.2021 року №2848/08/01/09/03446334 у висновку якого зазначено про порушення позивачем зокрема ч. 1, ч. 8 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 №481/95-ВР; п. 85.2 ст. 85 ПК України; п. 63.3 ст. 63 ПК України. З огляду на зазначене податковим органом було правомірно винесено податкове повідомлення-рішення від 31.05.2021 №00076070901 та №00076060901 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції. Не погодившись з даними рішеннями позивач звернувся зі скаргою до ДПС України, щодо скасування цих рішень. За результатами розгляду скарги ДПС скасовано ППР ГУ ДПС у Запорозький області від 31.05.2021 №00076060901 та залишено без змін ППР від 31.05.2021 №00076070901. Суб'єкт господарювання, який зберігає пальне виключно для потреб власного споживання, повинен мати відповідну ліцензію, оскільки виключення мають лише суб'єкти господарювання, які або вироблють пальне, або здійснюють саме діяльність пов'язану з оптовою чи роздрібною торгівлею пальним та зберіганням пального, до числа яких суб'єкти господарювання, які використовують пальне для власних потреб не входять.
31.01.2022 через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав позовні вимоги в повному обсязі. Зазначив, на користь того, що позивачем господарська діяльність здійснюється у відповідності до норм чинного законодавства свідчить індивідуальна податкова консультація (ІПК) від 28.08.2021 №3148/ІПК/99-00-09-03-02-06, яка надана державною податковою службою України, яка роз'яснює, що оскільки товариство використовує паливний бак для дизельного пального/газу є невід'ємною технологічною частиною АБЗ і служить виключно для можливості роботи АБЗ та не може розглядатись як самостійний незалежний агрегат від робочого процесу, то такий резервуар-паливний бак у розумінні п.п. 14.1.6 п. 14.1 ст. 14 ПК не є акцизним складом та відповідно не потребує реєстрації. Доводи наведені відповідачем у відзиві на позовну заяву жодним чином не спростовують обставин того, що пальне використовується позивачем для роботи АБЗ.
11.07.2022 через канцелярію Одеського окружного адміністративного суду від надійшли письмові пояснення по справі, в яких позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на висновок викладений у постанові Верхновного суду від 31.05.2022 по справі №540/4291/20 відповідно до якого, для оцінки наявності в діях суб'єктів господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягаєть місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд, обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Ці обставини складаються об'єктивну та суб'єктивну сторони правопорушення. Сам по собі факт придбання суб'єктом господарювання пального, або факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 31.10.2005 видами діяльності якого є: виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у (основний); виробництво неметалевих мінеральних виробів, н.в.і.у.; будівництво водних споруд; будівництво інших споруд, н.в.і.у.; діяльність посередників у торгівлі сільськогосподарською сировиною, живими тваринами, текстильною сировиною та напівфабрикатами; оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами; оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами та санітарно-технічним обладнанням; допоміжне обслуговування наземного транспорту; інша допоміжна діяльність у сфері транспорту; діяльність готелів і подібних засобів тимчасового розміщування; діяльність засобів розміщування на період відпустки та іншого тимчасового проживання; діяльність інших засобів тимчасового розміщування; надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; будівництво доріг і автострад; будівництво мостів і тунелів.
08.04.2021 року з метою здійснення контролю щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу підакцизних товарів, введення обліку товарних запасів на складах та/або за місцем їх реалізації, наявності ліцензій, свідоцтв, на підставі пп.пп. 19-1.1.4, 19-1.1.16 п.19-1.1 ст.19-1, пп. 20.1.4 п.20.1 ст.20, пп.75.1.3 п.75.1 ст. 75, пп. 80.2.5, п.80.2 ст.80 Податкового кодексу України видано наказ ГУ ДПС у Запорізькій області №955-П «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» (а.с. 97).
Відповідно до зазначеного наказу від 08.04.2021 року №955-П передбачено провести фактичну перевірку позивача з 09.04.2021 року за адресою господарської діяльності: Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Центральна, тривалістю 10 діб, перевіряємий період з 01.07.2019 року по дату закінчення фактичної перевірки.
Підставою для проведення перевірок слугувала доповідна записка начальника Управління контролю за підакцизними товарами ГУ ДПС в Запорізькій області від 08.04.2020 вн. №2342. На підставі вищезазначеного наказу від 08.04.2021 року №955-П та направленнь на перевірку від 08.04.2021 року фахівцями контролюючого органу 09.04.2021 року здійснено вихід за адресою господарської діяльності позивача: Запорізька область, Чернігівський район, с. Новополтавка, вул. Центральна.
За результатами перевірки податковим органом був складений акт від 19.04.2021 №2848/08/01/09/03446334, у висновках якого зазначено про порушення позивачем зокрема статі 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 № 481/95-ВР, за що передбачена відповідальність згідно статті 17 Закону України від 19.12.1995 № 481/95-ВР (а.с. 99-101).
До зазначеного висновку відповідач дійшов з огляду на наступне.
Як зазначено в акті перевірки, відповідно до даних систем «ЄРАН» в перевіряємому періоді зареєструвано ряд акцизних податкових накладних на реалізацію - в адресу ТОВ «Шляховик», важких дистиляторів (газойлів) код УКТ ЗУД 2710194300 в період відсутності ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) (а.с. 100).
Враховуючи вищевикладене за твердженням відповідача підприємством не дотримано термінів отримання ліцензії на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки), чим порушено ст. 15 Закону України від 19.12.1995 року №481/95-ВР «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» (Із змінами та доповненнями). При цьому, як вказує податковий орган, визначальним є факт надходження пального в місце зберігання, незалежно від часу такого зберігання та подальшої участі такого отриманого пального (списання, витрачання, тощо).
Не погоджуючись із вищезазначеними висновками акту перевірки від 19.04.2021 №2848/08/01/09/03446334 позивач 11.05.2021 року звернувся до відповідача з відповідними запереченнями (а.с. 110-112).
25.05.2021 ГУ ДПС в Запорізькій області №30855/6/08-01-09-01-15 розглянуто заперечення ТОВ «Шляховик», а висновки акту перевірки залишено без змін (113-116).
Також судом встановлено, що ГУ ДПС у Запорізькій області на підставі вищезазначеного акту перевірки винесено податкове повідомлення-рішення від 31.05.2021 року №00076060901, №00076070901 про застосування до позивача штрафних (фінансових) санкції у розмірі 1 020,00 грн., 500 000, 00 грн відповідно (33-36).
Не погоджуючись із податковими повідомленнями-рішеннями від 31.05.2021 позивачем 11.06.2021 року подано скаргу до Державної податкової служби України.
Рішенням ДПС України №26601/6/99-00-06-03-01-06 від 24.11.2021 року скасовано ППР ГУ ДПС у Запорозький області від 31.05.2021 №00076060901 та залишено без змін ППР від 31.05.2021 №00076070901 (118-120).
Не погоджуючись із правомірністю прийнятого податкового повідомлення-рішення від 31.05.2021 року №00076070901, вважаючи таке податкове повідомлення-рішення протиправним, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, порядок проведення перевірок, права та обов'язки платників податків, адміністративний арешт майна, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі ПК України).
Відповідно до п. 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Також, підпунктом 62.1.3 п.62.1 статті 62 Податкового кодексу України визначено, що податковий контроль здійснюється шляхом перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Згідно пп. 20.1.4 п. 20.1 статті 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
У пункті 75.1 ст.75 ПК України вказано, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) (підпункт 75.1.3 пункт 75.1 статті 75 ПК України).
Відповідно до положень п. 80.1 ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи).
Допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із статтею 81 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:
направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;
копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;
службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Щодо суті правопорушення встановленого відповідача, а саме порушення позивачем статі 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" від 19.12.1995 № 481/95-ВР, суд зазначає наступне.
Основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України регулює Закон України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального" (далі - Закон України №481/95-ВР).
Відповідно до ст. 1 Закону №481/95-ВР ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку.
Статтею 15 вищевказаного Закону №481/95-ВР безпосередньо регулюються питання щодо порядку отримання та використання дозвільних документів (ліцензій) пов'язаних з імпортом, експортом, оптовою і роздрібною торгівлею алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та його зберіганням.
Зокрема частиною восьмою статті 15 Закону №481/95-ВР визначено, що суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Так, даною нормою передбачено, що виключно суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального.
За змістом вищезазначених норм Закону №481/95-ВР визначено обов'язок суб'єктів господарювання зберігати пальне у місцях зберігання лише за наявності ліцензії на зберігання пального.
У разі порушення вказаного обов'язку застосовується штраф, передбачений ч. 2 ст. 17 Закону №481/95-ВР, у сумі 500000 грн.
Згідно з визначеннями, зазначеними у ст.1 Закону №481/95-ВР - місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Згідно з ч. 39 ст.15 Закону №481/95-ВР для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального, яке не реалізовується іншим особам і використовується виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки, копії зазначених документів не подають.
Такі суб'єкти господарювання у заяві зазначають про використання пального для потреб власного споживання чи переробки, загальну місткість резервуарів, що використовуються для зберігання пального, та їх фактичне місцезнаходження, а також фактичне місцезнаходження ємностей, що використовуються для зберігання пального (частина сорок третя статті 15 Закону №481/95-ВР).
При цьому, згідно з частиною дев'ятнадцятою цієї статті ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються:
підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету;
підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву;
суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Статтею 1 Закону №481/95-ВР надано визначення поняттям, зокрема:
зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик;
місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 «Закон №481/95-ВР не визначає, що саме розуміється під власним споживанням пального, а так само, під поняттям «споруди», «обладнання», «ємності». При цьому, якщо загальні визначення понять «споруда» та «обладнання» є більш чітко окресленими, то поняття «ємність» таким не є і за загальним правилом охоплює абсолютно усі споруди, обладнання, резервуари чи інші пристрої, які мають щонайменшу місткість, до яких можна віднести і паливні баки автомобілів, обладнання, пристроїв. Тому застосування такого поняття в абсолютному значенні у Законі №481/95-ВР робить його вимоги непередбачуваними для суспільства, позаяк, кожен суб'єкт господарювання, який придбав пальне і використовує його, зобов'язаний отримати ліцензію на зберігання пального, що, однак, суперечить правовому змісту запровадження державою вимог щодо ліцензування діяльності зі зберігання пального, метою чого було, зокрема, підвищення контролю за обігом пального не тільки у розрізі суб'єктів господарювання, які займаються такою діяльністю, але й місць, на яких провадиться діяльність зі зберігання пального.
У зв'язку з тим, що Закон №481/95-ВР не дає чіткого розуміння, які саме місця слід вважати місцем зберігання пального, на кожне з яких суб'єкт господарювання зобов'язаний отримати ліцензію, колегія суддів вважає, що задля вирішення спірного у цій справі питання підлягають врахуванню норми ПК України, які надають визначення поняттям, пов'язаним з обігом пального, зокрема, й місць його зберігання».
Згідно з підпунктом 14.1.6 пункту 14.1 статті 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом, зокрема приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
При цьому, відповідно до підпункту 14.1.212 пункту 14.1 статті 14 ПК України реалізація пального або спирту етилового для цілей розділу VI цього Кодексу - будь-які операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального або спирту етилового з переходом права власності на таке пальне або спирт етиловий чи без такого переходу, за плату (компенсацію) чи без такої плати на митній території України з акцизного складу/акцизного складу пересувного:
до акцизного складу;
до акцизного складу пересувного;
для власного споживання чи промислової переробки;
будь-яким іншим особам.
Не вважаються реалізацією пального операції з фізичної передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України:
у споживчій тарі ємністю до 5 літрів (включно), крім операцій з реалізації такого пального його виробниками;
при використанні пального суб'єктами господарювання, які не є розпорядниками акцизного складу/акцизного складу пересувного, що передано (відпущено, відвантажено) платником акцизного податку таким суб'єктам господарювання виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки.
До власного споживання також відносяться операції із заправлення пальним за договорами підряду при одночасному виконанні таких умов:
а) замовники за договорами підряду не здійснюють реалізацію пального іншим особам, крім реалізації бензолу поза межами митної території України в митному режимі експорту;
б) заправлення здійснюється в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, які:
призначені для виконання робіт на землях сільськогосподарського або лісового призначення, на землях, наданих гірничим підприємствам для видобування корисних копалин та розробки родовищ корисних копалин, а також для виконання робіт з будівництва доріг;
належать іншим особам;
виконують роботи протягом строку дії договору підряду виключно на зазначених у цьому пункті землях, що перебувають у власності або користуванні замовника;
в) транспортні засоби, що здійснюють заправлення в паливний бак машин, механізмів, техніки та обладнання для агропромислового комплексу, у паливний бак транспортних засобів спеціального призначення або в паливний бак спеціального обладнання чи пристрою, зазначені в підпункті "б" цього підпункту, повинні бути обладнані витратомірами-лічильниками на кожному місці відпуску пального наливом з такого транспортного засобу.
Згідно з підпунктами 14.1.224, 14.1.224-1 розпорядник акцизного складу - суб'єкт господарювання, який одержав ліцензію на право виробництва спирту етилового, алкогольних напоїв, зареєстрований платником акцизного податку, або суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення), змішування, розлив, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.
Розпорядник акцизного складу пересувного - суб'єкт господарювання - платник акцизного податку, який є власником пального або здійснює діяльність з виробництва спирту етилового та який з використанням транспортного засобу незалежно від того, кому належить такий транспортний засіб:
реалізує або зберігає пальне або спирт етиловий;
ввозить пальне на митну територію Україні, з якого сплачено акцизний податок або на умовах, визначених статтею 229 цього Кодексу.
При переході від одного суб'єкта господарювання до іншого права власності на пальне або спирт етиловий, що переміщується та/або зберігається у транспортному засобі, відбувається зміна розпорядника акцизного складу пересувного.
Як було вказано у постанові Верховного Суду від 31.05.2022 року по справі №540/4291/20 системний аналіз наведених норм ПК України та Закону №481/95-ВР у їх взаємозв'язку дають підстави для формулювання такого правового висновку. Зберігання пального нерозривно пов'язане із наявністю у суб'єкта господарювання споруд та/або обладнання, та/або ємностей, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування (місця зберігання пального). Наявність у суб'єкта господарювання обов'язку з отримання ліцензії на право здійснення діяльності зі зберігання пального, яка опосередковується придбанням та використанням суб'єктом господарювання пального для задоволення своїх власних виробничих потреб при провадженні його господарської діяльності (не пов'язаної з метою отримання доходу від зберігання пального як виду економічної діяльності) залежить саме від наявності у суб'єкта господарювання місця зберігання пального, яке за своїми ознаками (характеристиками) відповідає визначенню «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», незалежно від того чи зареєстрований такий суб'єкт платником акцизного податку, розпорядником акцизного складу та/або наявністю підстав для реєстрації такого місця як акцизного складу. Відповідно, у випадку, якщо наявне у суб'єкта господарювання місце зберігання пального відповідає ознакам, які ПК України встановлює як виключення з визначення «акцизного складу» та/або «акцизного складу пересувного», такий суб'єкт не має обов'язку отримувати ліцензію на право зберігання пального у такому місці.
Таким чином, для оцінки наявності в діях суб'єкта господарювання складу правопорушення у вигляді здійснення діяльності зі зберігання пального без отримання відповідної ліцензії, з'ясуванню підлягають місце та спосіб його зберігання, мета придбання, технічні характеристики використаних для цього споруд (обладнання, ємностей), обсяги споживання, закупівлі та обставини використання пального. Сам по собі факт наявності «на балансі» у суб'єкта господарювання невикористаного пального не є достатньою обставиною для його кваліфікації як зберігання пального без отримання відповідної ліцензії.
Саме такий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 29 червня 2022 року у справі №200/11016/20-а.
Як було зазначено позивачем у позові, у свої виробничій діяльності придбане пальне розміщується в ємностях які є технологічним паливним баком та невід'ємною частиною АБЗ для приготування асфальтної суміші. Дані ємності підключені безпосередньо до АБЗ. У свою чергу сукупність обладнання, технологічних виробничих вузлів, які складають АБЗ за своїм юридичним статусом не є нерухомим майном, а місце розташування цього заводу може змінюватись в залежності від виробничих потреб. Пальне в паливному баку забезпечує функціонування АБЗ за цільовим призначенням, - для виготовлення асфальтобетонних сумішей та не зберігається для подальшого відвантаження до будь-яких напрямків та цілей.
Таким чином, за фактичних обставин справи паливний бак що є складовою частиною АБЗ є рухомим об'єктом, що за своїми характеристиками та специфікою використання відповідає ознакам винятків, котрі ПК України встановлює для понять «акцизний склад» та/або «акцизний склад пересувний». Зазначене обладнання використовується позивачем в господарській діяльності для потреб власного споживання, а саме для виготовлення асфальтобетонних сумішей.
Способом, на підставі якого відповідач встановлював наявність зберігання ТОВ «Шляховик» пального були акцизні (видаткові) накладні про придбання пального. Дані накладні свідчать лише про факт придбання (купівлі) пального, яке воно використовувало у власній господарській діяльності.
За таких обставин, підстави вважати, що діяльність позивача підпадає під визначення "зберігання пального", яка підпадає під вимоги ліцензування у розумінні Закону №481/95-ВР відсутні, відповідно, він не мав обов'язку отримувати ліцензію для здійснення такої діяльності.
Суд дійшов висновку, що винесене оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідно до ст.9 КАС України розгляд та вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.72 та ч.1 ст.73 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Так відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів належними та допустимими доказами правомірність оскаржуваних рішень.
Згідно ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Під час перевірки правомірності оскаржуваних рішень суд керується критеріями закріпленими у ст.2 КАС України, які повною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
З огляду на зазначене та оцінюючи у сукупності встановлені обставини і перевіривши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача витрати зі сплати судового збору у розмірі 7500, 00 грн.
Щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ч.2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 4 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Позивачем вищезазначених документів до суду надано не було.
Таким чином, станом на час прийняття рішення по справі позивачем не надано детальний опис робіт (наданих послуг), який виконаний адвокатом за час розгляду справи, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, що є умовою відповідно до вимог ч. 4 ст. 134 КАС України для вирішення питання щодо розподілу судових витрат на надання правничої допомоги.
Відповідно на час розгляду справи у суду також відсутні підстави для розподілу судових витрат у частині витрат на правничу допомогу адвоката.
Керуючись ст.ст. 2, 3, 6, 7, 9, 12, 13, 139, 241-246 КАС України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» (вул. Базова, 12, смт. Авангард, Овідіопольський район, Одеська область, 65120, код ЄДРПОУ 03446334) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (проспект Соборний, 166, м. Запоріжжя, 69107, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС в Одеській області від 31.05.2022 року №00076070901.
Стягнути з Головного управління ДПС у Запорізькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляховик-97» витрати зі сплати судового збору в розмірі 7 500,00 грн.
Рішення набирає законної сили у порядку ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст.295-297 КАС України.
Суддя О.О. Хурса